ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
І роз тим пак осипалось, і днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кров

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Рецензії

 Краплі весняного дощу (про поетику Тетяни Левицької)
Її поезія – чиста, щира і прозора, мов краплі весняного дощу, що так оживляють навколишній світ, допомагають зелу розпуститися, квітці – розкрити свої чарівні пелюстки, людині – умити лице найчистішою природною рідиною, що так цілющо падає з небес. І водночас ці краплі можуть засмутити, коли ллються із свинцевих хмар поганого настрою матінки-природи.
Йду від цивілізації
Та скреготу машин
Туди, де в легкій грації
Цитринові акації
Пірнають у полин.

Де поле – фіанітами,
Цирконієм – роса,
Де коливає вітами,
Бурштином перелитими,
Черешенька-краса.

Де світиться топазами
Небесний палантин,
А світ ярить алмазами,
Виблискує смарагдами,
Рубінами калин.
«Коштовний світ».
Цей коштовний, прекрасний світ поетеса Тетяна Левицька витворює у своїй уяві, бо витоки її беруть свій початок із чарівного українського краю – житомирського Полісся, її рідного містечка Романова, де жили її батьки, де сама виростала і вбирала змалку те найчистіше, найпрекрасніше, що акумулювалася у неповторному божественному голосі її землячки - істинно народної співачки, візитної картки українського народу Ніни Матвієнко, який коли звучить, то очищає людську душу, і з очей мимоволі течуть сльози того очищення.
Чарівний краю неозорий,
Омріяних земель кришталь!
Гойдають світлі осокори
Яскраву сонця пектораль…

Струмує ніжність швидкоплинна
З царин росою на жита.
То хлібосольна Україна
Любов'ю в серці пророста!

Або:
На поліській землі,
Гнізда в`ють журавлі.
Черешневі сади та жоржини,
Там містечко моє,
Там душа виграє
І в обійми Романова лине.
Зупинюся на мить,
Бо повітря п’янить.
Чути спів солов’їної мови.
Тиха річка Лісна,
Поколінь дивина,
Губить слід у зеленій діброві.

Одразу чути в цих рядках пісенний мелодизм, бо це і є пісня, створена авторкою у співпраці з композитором Михайлом Назарцем. І їх у цього творчого тандему – вже понад 40 (!). Одна з найпопулярніших у виконанні Олексія Дудника «Кохай мене»:

Кохай мене, як я тебе кохаю.
В обіймах невблаганно плине час.
Гніздечко наше називаю раєм,
де зорепаду мить лише для нас.

І поезії Тетяни Левицької, як і видатний голос її славетної землячки, змушують людську душу тремтіти, співпереживати, пройматися глибинними почуттями любові, добра і краси. А іноді й горя.
Поетесі небайдужа наша історія, світлі і трагічні її сторінки. Своєрідною перлиною книги "Долю пишуть небеса" став вірш про голодомор 33-го року ХХ-го століття «Картопелька», коли у хату до родини, яка розжилася для вечері нещасними 5-ма картоплинами, входить жебраюча вагітна жінка, яка тиждень не їла :
І тягнеться сама до миски,
хапає з жадністю і їсть.
Запихується, підбирає
з долівки дрібки і нема
ні бараболі, ані раю...
Ридають дівчинка й зима!
Моторошна картина, бо під загрозою смерті опиняється життя цілої родини з 4-х чоловік.
Так само і сучасна тема війни на Донбасі, звучить у віршах поетеси, з великою, я б сказав, шевченківською любов`ю до свого народу і його людей у вірші «Сирітка з Ніжина», де йдеться про жінку-сироту, яка виросла, якій бог дав сина і:
Душа - глибокий став,
прудка, мов голка.
На сході воював
її Миколка.
Ряснів і опадав
цвіт на калині...
Криваві опади.
"Ой, сину, сину!"
Мадонні молиться,
а хижа осінь
по всім околицям
смереки носить,
віночки – горя цвіт.
У чому ж винні!?
Її блакитний світ
у домовині!
Гойдала, ніжила,
латала льолі,
сирітка з Ніжина,
біднота гола...
У збірці нас чекає цілий серіал портретів і картинок із сільського життя – середовища, яке плекало виробленню оцього, якщо можна так сказати, народного світогляду Тетяни Левицької . Вона творить їх і нині, вже давно живучи у місті, уява поетеси кличе її на ті дивовижні поліські місця, де немов закопана її пуповина. Це вірші: «Вертатись додому», «Райські яблучка», «У батька очі волошкові», «Горе-хатина», «Додому», «Покрова», «Правда про матір», «Гостинна»… І серед найновіших її поезій ця тема виринає у дивовижному творі «Бабця Ганна»:
Не личить бабці Ганні
співати про любов!
У роті зуб останній
і любий в даль пішов…

У зморшках - вишиванка,
хустини ясен цвіт,
і пісня про Іванка,
стара, як Божий світ,
так вивертає душу
янголиком з небес,
що аж зацвів, мов груша,
в її повітці хрест!
І вірш примушує серце читача щеміти, здригатися від болю, немов би авторка сама усе те пережила і пропустила через своє чуле серце. І це близьке до істини, бо істинний поет може, як ніхто, здатен перейматися чужими болями, болями рідного його народу. І тут авторка продовжує іти шляхом наших велетнів духу, світочів нації – Тараса Шевченка, Василя Симоненка. Згадався у цьому зв`язку симоненковий вірш «Дід умер»:
Хай шалені гудуть на планетою весни,
Хай трава пнеться вгору крізь листя старе,
Я не вірю, що дід із могили воскресне,
Але вірю, що ні, він увесь не умре.
Його думи нехитрі додумають внуки,
І з очей ще віки променітимуть в них:
Його пристрасть і гнів, його радощі й муки,
Що вмираючи він передав для живих.
Ця пронизлива сповідальність, властива більшості справжніх українських поетів, вона яскраво проявляється і в Тетяниних рядках:
За хвилину до щастя його обійми,
Ще колиба весни в порцеляні магнолій.
Ще далеко до розбрату, чвар і пітьми,
Ще не ділиться навпіл ні небо, ні поле.

За хвилину до болю його обійми.
Світ не знатиме смутку, а горе спіткає.
На підошвах нескорених – попіл війни,
Повна копанка жовчі між пеклом і раєм.

І тоді, коли янгол затулить крильми,
Гостра куля свинцю не шукатиме жертви.
До плачу за хвилину його обійми,
За хвилину до щастя, до болю, до смерті.
Дивовижна поєднанням контрастних сцен життя та уяви – філософська лірика Тетяни Левицької. Вона нам відкриває таємничу незбагненність жіночої душі, своєрідність жіночої логіки і мислення, яка кардинально відмінна від чоловічої, якесь дивовижне поєднання фатального сприйняття життя і з ледь сяючою надією на щастя. Особливо характерним у цьому відношенні є оцей вірш:
Я сідаю у човен...

Я сідаю у човен
без весел, вітрил -
течією, хай
небо покличе.
Мармуровий туман
тужну душу покрив,
берегів скам'яніле
обличчя.
Хвилі темні, лякливі
у безвість пливуть,
розмивають
провалля піщані,
піднімають із чорних
глибин каламуть,
тьмяні спогади -
риби мовчання.
Ні сполоханих дум ,
ні чутливих ущерть
губ ментолових
не відчуваю.
Доля жалить змією -
пороги і смерть?
Чи затока і пристань -
не знаю!

«Долю пишуть небеса» - уже друга книжка Тетяни Левицької. Першу збірку під назвою «Причастися любов`ю», вона видала ще у 2007 році. Вже у тій першій ластівці поетеса заявила про себе, як непересічна особистість, народний талант. І хоч там можна знайти чимало огріхів з точки зору школи поетичної, вона рясніє свіжими, оригінальними, «непричесаними» цією школою, розсипами цікавих образів і думок.
Заридайте зі мною
До роси краплини,
До кращої в світі години.
Заридайте зі мною,
Бо ваші сльозини –
Душі цілющі перлини.
Додам для інформації. Тетяна Левицька – активна творча людина, яка прагне самовдосконалення, заявити про себе на різних поетичних форумах, фестивалях, конкурсах, інтернет-ресурсах. Знаю її твори вже близько 10-ти років на сайті «Поетичні майстерні», де вона шліфувала і продовжує шліфувати свою майстерність під пильним і доброзичливим оком багатьох талановитих колег-поетів, від яких чимало можна навчитися. Це і Юрій Лазірко, Любов Бенедишин, Світлана Луцкова, Світлана-Майя Залізняк,Іван Потьомкін, Олександр Христенко, Олександр Сушко, Олександр Дяченко та багато інших. Вона брала участь у колективних збірниках поезії «Шал вітрів», «Пензлі різнобарв», «Многоцвіття імен». Мені запам`яталася її участь у колективному збірнику «Обпалені крила», (організатор і укладач Серго Сокольник). На презентації цього видання, де було представлено 60 поетів, вона брала участь у поетичному конкурсі, (автору цих рядків випала честь бути головою журі), і увійшла до п`ятірки найкращих поетів книги.
Гранично щиро, відверто і сповідально звучать рядки поезій Тетяни Левицької про кохання, які представлені у книзі «Долю пишуть небеса» особливо плідно. Це – образні слова її ліричної героїні, чарівної полісяночки, яка свідома своєї вроди і сили чар кохання:
Жалість не любов, а штучні квіти
і мене ніколи не жалій.
Хочу, щоб не знав, як далі жити
без моїх цілунків, любий мій.
Щоб торкатися душі твоєї
срібло-словом, посмішкою вдень,
палахтіти уночі зорею,
Музою, натхненням для пісень.
і далі:
До снаги
у волосся заплітати мальви,
і гойдати неба сивину,
заглядати за горнятком кави,
в таїну очей, у глибину
голубих озер. На самім денці
вогник щастя, запальничка мрій.
Погляд більше скаже аніж серце -
рідний, ніжний, незбагненний мій.
Хіба можна не схвилюватися, збентежитися такою поезією, не зачаруватися нею?! Вона дарує наснагу і шляхетний сум, пекучі роздуми про сьогодення і примушує здригатися від болю нерозділеного кохання і навпаки – завмирати од щастя його взаємного буяння:
Нехай краса її ніколи не зів’яне,
Щаслива жінка та, яка кохана.
Цілуйте руки, що несуть натхнення,
Любові, теплоти благословення.
Хай ллються радощі вином по вінця!
Троянди й діаманти серця - жінці!
Її лірична героїня сумна і протирічна, як усі майже жінки – і в цьому їх віковічна загадковість і привабливість. Водночас пристрасна, спрагла і шукаюча щастя.
І як ліричній героїні Тетяни Левицької хочеться побажати успіху і щастя у коханні, так і самій поетесі і її літературному дітищу - другій збірці «Долю пишуть небеса» - щасливої літературної долі і окриленого успіху у нашого вибагливого читача!



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-04-30 01:51:24
Переглядів сторінки твору 1338
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.667 / 6  (5.217 / 5.76)
* Рейтинг "Майстерень" 5.656 / 6  (5.386 / 5.96)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2020.11.29 00:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 07:16:18 ]
Вітаю, пані Тетяно!. Поетична книжка - річ вартісна. Ваші поезі вирізняються дитячою щирістю та наповнені світлими почуттями. А передмова Ярослава Чорногуза додає їй солідності. Чекаємо на презентацію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 11:34:25 ]
Щиро дякую, друже, хай так і буде, як ти кажеш!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 08:34:08 ]
Дякую, дорогий Ярославе, за плідну працю.
Чудова передмова. Ти відчув мою поезію і душу. Я дуже рада, що ця передмова, як Каже пан Олександр, прикрасить мою книгу.
Я пишу для простих людей і мої вірші зрозумілі, та дитячими аж ніяк їх не можна назвати. Скоріш колоритними, народними, щирими. Про себе говорити не буду, нехай все вдасться, як планується! Ще раз дякую, Ярославе, за підтримку, ти справжній друг!
Дякую всім авторам, хто Мені допомагав редагувати вірші, майстерням і друзям яким не байдужа моя творчість! Всіх люблю, бережіть себе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 11:37:07 ]
Таню, дорога, як мовиться, чим міг, допоміг. Хай твоя чарівна поетична ластівка летить у світ і прикрашає його.)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./М.К.) [ 2019-04-30 09:47:38 ]
Чудова передмова, Ярославе. Вітаю, Тетяно, із народженням, брунькуванням книги. Наснаги, окрилення, поетичних весен.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 10:52:09 ]
Дуже дякую, Світлано! Ще книги немає! Надіюсь, що буде, бо фундамент уже закладено!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 11:38:39 ]
Щиро дякую, Світлано!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 10:36:49 ]
можна дорого навчитися.
тут огріх...?

Хороші слова передмови і поезії достойні уваги, хай книга потішить.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 10:54:38 ]
Дякую, дорога, Світлано Майє, велика заслуга і Ваша, що не оминали мої вірші і давали слушні поради!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 11:40:22 ]
Дякую, Світлано-Майє за теплі слова і заувагу. Виправив.))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 12:41:20 ]
От умієте, Ярославе, підмітити те особливе, невловне, неповторне, що притаманне саме автору.
Гарна передмова. Вірю.
Вітаю з новою книгою Тетяну.
І приємно мені, що й мене згадали) Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 13:35:25 ]
Дякую, дорога Любове, я вдячна за ті правки, які змогли поліпшити мою книгу. Ще маленькі нюанси і будемо відсилати до друку.
Передмова - чудова, навіть не очікувала такої похвали! Надіюсь оправдати довіру!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-04-30 12:50:12 ]
Дякую, дорога Любо! Вас - серед перших згадуємо із великою вдячністю!)))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2019-05-01 02:16:06 ]
Підписуюсь під вітаннями і додаю свої. Віват, Таню! Віват, Ярославе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-05-01 03:19:52 ]
Спасибі, друже Серго! Вітаю з виходом нової книжки! А Тетяна, бачиш, бере приклад із тебе! Теж
готує книжку до видання!)))))