ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Житіє моє
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збігаються, як дівиці на молодого та рум’яного красеня. Нічні тваринки товпою сунуть до пахучої поживи, самі прудкі влазять у кухонну утвар; якщо таріль металічна, то гримітиме так, що гавкуни валуватимуть і в сусідньому селі. Натинявшись донесхочу та не знайшовши поживи їжаки почнуть чимхати, так само як і сусідка, якій не вдалося мене заманити на вечірні пампухи, а насправді – на вечірні слухання її поезій, написаних «от заката до рассвета».
Пише вона прудко, розлого, не те що я, опеньок столичний. До того ж літераторка вельми патріотична: була і в Народному Русі, і в Українській Народній Партії, і в «Свободі». Нині до Андрія Білецького прибилася, пропагує у селищі Національний корпус. Отже, людина не пропаща.
Усі ми мудрішаємо. Не одразу, але прогрес є. Тому підтримка того чи іншого життєвого орієнтира для митця - нагальна потреба. А то так і буде бовтатися у кошлатій верлібристиці чи силабо-тоніці, вивуджуючи з поетичного пневмоторексу нікому не потрібні драглі обструктивних консонансних ідіом. Пише людина метеопоезію та щось пейзажне усе життя, журиться над струмками та дубами і щаслива, що не ступила на слизьку стежку гнітючих роздумів про наше неказисте битіє. А як почне морщити лоба - крок і попруть політичні памфлети. І добре, якщо би гарно та глибоко. Але зараз так ніхто не вміє. Окрім мене, звичайно. Бо маю багаторічний політичний досвід підкилимних оборудок, знаю це штукарство з нутра, так би мовити. Аби все виходило так як треба необхідно вийти за межі того простору, про який пишеш. Інакше мілкотім’я у висновках забезпечене.
Інтертекстуальні аспекти поетичної творчості моєї сусідки можна укласти в ложе етнічного самовизначення української нації. Навіть інтимна лірика носить яскраво виражений фольклорно-патріотичний характер. Ні, це не варіації на тему «Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела». А щось середнє між « Ти - москаль ! Тобі не дам» та «Шлюб із бунтарем – оце мій хрест!».
Основні художні принципи майстрині змальовано, отже можна переходити до більш широкого тла наших взаємостосунків, які нічого спільного з поезією не мають. Культурний пласт прекрасної словесності слугує лише ліричним додатком до грубої життєвої прози: не може митець довго обходитися без любові, бо дуже швидко дурнішає. Сусіди першими відчувають, що від самітника починає віяти невдоволенням. Добре, якщо є взаємна приязнь між протилежними статями, тоді мости дружби наводяться блискавично і можуть скінчитися шлюбними ланцюгами. А якщо доводиться себе силувати? Як оце я себе? Ну, не подобається мені сусідка як жінка, а мацати треба. І не приведи Господи робити все косо-криво аби живо! Жінки мстиві, люту образу та зневагу пам'ятають до гроба, тож упещую так, що навіть Амур із Венерою цмокають язиками і плескають у долоні.
Але сьогодні парадигму наших усталених стосунків було зламано: замість кохання сусідка встромила мені в руки лопату і погнала на свій город садити картоплю. Я цургенив на горбаку лантух із бульбою і думав про те, де ж так накосячив, що лишився сьогодні і без пампухів, і без кульбітів у пахучій пазусі молодиці. «Наче все гаразд»,- думав я,- «ніде не оступився, ніде не прохопився необережним слівцем про її творчість та жіночу красу. То чому почуваю себе виним і ростроєним?».
Копирсалися на ріллі до вечора, тричі ходив до хати аби набрати ще картоплі на посадку. Мені вже так надокучило гепати заступом, що ладен був плюнути на все і піти додому. Тільки багатолітня витримка спасла мене від цього нерозважливого кроку. Терпів же я роками гастрит та виразку шлунку аж поки не потрапив з кровотечею під ніж хірурга, то невже не втримаюся до вечора?
Опісля вечері вмостилися в одному ліжку і, уперше за довгий час нашого інтимного життя я…заснув. Притулився до м’якої циці і провалився у глибокий сон непорочного праведника. Тієї ночі нічого не снилося, спав як убитий, а вранці схопився з ліжка як ошпарений. А сусідка поклала прохолодну долоню на моє чоло і тихо так мовить:
- Натомився, бідолашний? Ну, нічого, зараз будемо снідати чим Біг обдарував, а потім відпочинемо як слід, бо сьогодні неділя,- і грайливо мені підморгнула.
Не сподівався я від неї такої фамільярності, не заслужив насмішок, тому поволі встав і почав шукати свої штани.
- Не шукай,- одказує сусідка, - вони в пральній машині крутяться. Ти вчора прийшов брудний як чорт. Ось, бери підштанці мого колишнього, розмір якраз підходящий,- промовила жінка і сунула мені до рук вицвілий хебешний трикотаж ще радянського виробництва. Ще й безрукавку мені подала, вишиту синіми та рожевими метеликами.
Одягнувся, і пішов умити писка, а як повернувся...
У залі був накритий стіл: вертуни, голубці, котлети, заливний язик, шпик, смаженина! А салатів! Боже ж ти мій – та коли вона тільки встигла?
-Марусю! Що за свято у нас таке сьогодні? – питаю у неї.
- А ти пригадай…
- Зустрілися уперше під тином рік тому чи що?
- Не вгадав,- посміхнулася молодуха.
- Перша збірка віршів вийшла тридцять років тому?
- Таке скажеж! Ні!
- Та кажи уже, не мучай! –гавкнув я.
- Ех ти, забудько,- одказала розрум’янена пані. –День народження у тебе сьогодні. П’ятдесят годочків пройшло як вилупився ти на світ Божий.
- Он що! І справді забув! Ой як приємно, Марусю! Ну просто в серце поцілила!
Цілував я її довго, думав до столу одразу сісти та похрумати гарненько але не вдалося – потягнула мене Маруся під балдахін, поклала на подушки з вишитими амурчиками.
А як сонце стало пополудні ми і справді сіли до столу: їли, пили, зубоскалили. Під вечір умостилися дивитися передвиборчі баталії між партійними балаболками. Зиркнувши на стиглу картоплю на столі запитав:
- А шо то за бздик учора був з саджанням бульби? Можна ж було розтягнути на пару днів аби не так важко.
-Ні, дорогенький, - одказала сусідка. - Бач, який стіл тобі накрила? Не на сотню гривень і не на дві. Тут і в тисячу не вкладешся. Тому відпрацювати мусів на повну катушку. А завтра ти б чкурнув на роботу і довелося б мені самій копирсатися на городі. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Згоден?
Авжеж, згоден. До такого я б не дотумкав.
- А тепер послухай мою нову поему, яку я написала, поки ти спав,- одказала Маруся і затягнула безкінечну дзюркітливу пісню жайворонка в піднебессі.
Ось так, дорогенькі мої,- прагматизм іде в ногу з високим та щемким мистецтвом. Хіба у вас не так?
22.04.2019 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Житіє моє
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збігаються, як дівиці на молодого та рум’яного красеня. Нічні тваринки товпою сунуть до пахучої поживи, самі прудкі влазять у кухонну утвар; якщо таріль металічна, то гримітиме так, що гавкуни валуватимуть і в сусідньому селі. Натинявшись донесхочу та не знайшовши поживи їжаки почнуть чимхати, так само як і сусідка, якій не вдалося мене заманити на вечірні пампухи, а насправді – на вечірні слухання її поезій, написаних «от заката до рассвета».
Пише вона прудко, розлого, не те що я, опеньок столичний. До того ж літераторка вельми патріотична: була і в Народному Русі, і в Українській Народній Партії, і в «Свободі». Нині до Андрія Білецького прибилася, пропагує у селищі Національний корпус. Отже, людина не пропаща.
Усі ми мудрішаємо. Не одразу, але прогрес є. Тому підтримка того чи іншого життєвого орієнтира для митця - нагальна потреба. А то так і буде бовтатися у кошлатій верлібристиці чи силабо-тоніці, вивуджуючи з поетичного пневмоторексу нікому не потрібні драглі обструктивних консонансних ідіом. Пише людина метеопоезію та щось пейзажне усе життя, журиться над струмками та дубами і щаслива, що не ступила на слизьку стежку гнітючих роздумів про наше неказисте битіє. А як почне морщити лоба - крок і попруть політичні памфлети. І добре, якщо би гарно та глибоко. Але зараз так ніхто не вміє. Окрім мене, звичайно. Бо маю багаторічний політичний досвід підкилимних оборудок, знаю це штукарство з нутра, так би мовити. Аби все виходило так як треба необхідно вийти за межі того простору, про який пишеш. Інакше мілкотім’я у висновках забезпечене.
Інтертекстуальні аспекти поетичної творчості моєї сусідки можна укласти в ложе етнічного самовизначення української нації. Навіть інтимна лірика носить яскраво виражений фольклорно-патріотичний характер. Ні, це не варіації на тему «Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела». А щось середнє між « Ти - москаль ! Тобі не дам» та «Шлюб із бунтарем – оце мій хрест!».
Основні художні принципи майстрині змальовано, отже можна переходити до більш широкого тла наших взаємостосунків, які нічого спільного з поезією не мають. Культурний пласт прекрасної словесності слугує лише ліричним додатком до грубої життєвої прози: не може митець довго обходитися без любові, бо дуже швидко дурнішає. Сусіди першими відчувають, що від самітника починає віяти невдоволенням. Добре, якщо є взаємна приязнь між протилежними статями, тоді мости дружби наводяться блискавично і можуть скінчитися шлюбними ланцюгами. А якщо доводиться себе силувати? Як оце я себе? Ну, не подобається мені сусідка як жінка, а мацати треба. І не приведи Господи робити все косо-криво аби живо! Жінки мстиві, люту образу та зневагу пам'ятають до гроба, тож упещую так, що навіть Амур із Венерою цмокають язиками і плескають у долоні.
Але сьогодні парадигму наших усталених стосунків було зламано: замість кохання сусідка встромила мені в руки лопату і погнала на свій город садити картоплю. Я цургенив на горбаку лантух із бульбою і думав про те, де ж так накосячив, що лишився сьогодні і без пампухів, і без кульбітів у пахучій пазусі молодиці. «Наче все гаразд»,- думав я,- «ніде не оступився, ніде не прохопився необережним слівцем про її творчість та жіночу красу. То чому почуваю себе виним і ростроєним?».
Копирсалися на ріллі до вечора, тричі ходив до хати аби набрати ще картоплі на посадку. Мені вже так надокучило гепати заступом, що ладен був плюнути на все і піти додому. Тільки багатолітня витримка спасла мене від цього нерозважливого кроку. Терпів же я роками гастрит та виразку шлунку аж поки не потрапив з кровотечею під ніж хірурга, то невже не втримаюся до вечора?
Опісля вечері вмостилися в одному ліжку і, уперше за довгий час нашого інтимного життя я…заснув. Притулився до м’якої циці і провалився у глибокий сон непорочного праведника. Тієї ночі нічого не снилося, спав як убитий, а вранці схопився з ліжка як ошпарений. А сусідка поклала прохолодну долоню на моє чоло і тихо так мовить:
- Натомився, бідолашний? Ну, нічого, зараз будемо снідати чим Біг обдарував, а потім відпочинемо як слід, бо сьогодні неділя,- і грайливо мені підморгнула.
Не сподівався я від неї такої фамільярності, не заслужив насмішок, тому поволі встав і почав шукати свої штани.
- Не шукай,- одказує сусідка, - вони в пральній машині крутяться. Ти вчора прийшов брудний як чорт. Ось, бери підштанці мого колишнього, розмір якраз підходящий,- промовила жінка і сунула мені до рук вицвілий хебешний трикотаж ще радянського виробництва. Ще й безрукавку мені подала, вишиту синіми та рожевими метеликами.
Одягнувся, і пішов умити писка, а як повернувся...
У залі був накритий стіл: вертуни, голубці, котлети, заливний язик, шпик, смаженина! А салатів! Боже ж ти мій – та коли вона тільки встигла?
-Марусю! Що за свято у нас таке сьогодні? – питаю у неї.
- А ти пригадай…
- Зустрілися уперше під тином рік тому чи що?
- Не вгадав,- посміхнулася молодуха.
- Перша збірка віршів вийшла тридцять років тому?
- Таке скажеж! Ні!
- Та кажи уже, не мучай! –гавкнув я.
- Ех ти, забудько,- одказала розрум’янена пані. –День народження у тебе сьогодні. П’ятдесят годочків пройшло як вилупився ти на світ Божий.
- Он що! І справді забув! Ой як приємно, Марусю! Ну просто в серце поцілила!
Цілував я її довго, думав до столу одразу сісти та похрумати гарненько але не вдалося – потягнула мене Маруся під балдахін, поклала на подушки з вишитими амурчиками.
А як сонце стало пополудні ми і справді сіли до столу: їли, пили, зубоскалили. Під вечір умостилися дивитися передвиборчі баталії між партійними балаболками. Зиркнувши на стиглу картоплю на столі запитав:
- А шо то за бздик учора був з саджанням бульби? Можна ж було розтягнути на пару днів аби не так важко.
-Ні, дорогенький, - одказала сусідка. - Бач, який стіл тобі накрила? Не на сотню гривень і не на дві. Тут і в тисячу не вкладешся. Тому відпрацювати мусів на повну катушку. А завтра ти б чкурнув на роботу і довелося б мені самій копирсатися на городі. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Згоден?
Авжеж, згоден. До такого я б не дотумкав.
- А тепер послухай мою нову поему, яку я написала, поки ти спав,- одказала Маруся і затягнула безкінечну дзюркітливу пісню жайворонка в піднебессі.
Ось так, дорогенькі мої,- прагматизм іде в ногу з високим та щемким мистецтвом. Хіба у вас не так?
22.04.2019 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію