ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
«Пихокардія» або три грані битія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Пихокардія» або три грані битія
Розсердив я Петра не на жарт. Прийшов він до пекла і вивів мене за вухо звідти в Едем, посадовив на штурпака, який лишився від дерева пізнання і наказав чистити від луски рибу на вечірню юшку, яку я наловив у Стіксі ще уранці. Хотів спочатку кинути мішка зі щупаками та линами в геєнні, але подумав, що годувати будуть бозна-коли, чим саме – теж невідомо. Тож хутенько насмикав кропиви, пересипав улов зеленим листям та закинув лантуха на горбака.
А вухо і досі болить: пальці у Петра довгі, злодійкуваті, ще й на додачу з довгими нігтями,- так увігнав пазуриська, що аж хрящик болить.
До пекла мене доправили на виправку, бо занадто вже грайливі та недвозначні віршики писав. Накатала на мене кляузу небожителям сама Аглая Саловсмак, наголошуючи, що я нешанобливо висловлювався про самокоронованих святих писунів із касти ліриків, жартував над сакральною книгою усіх часів та народів – «Пихокардією». Більш того – тримав її в найвіддаленішому закутні курника під побитим міллю рядном сорокарічної давнини. А це вже святотатство.
Підхопили мене чортяки на вила і понесли в свої пенати. Не дали навіть каші гарбузової доїсти, гаспидяки. І досі ложка на столі лежить. От прийде жінка з роботи, буде лаятися, що посуд немитий. А я чутливий, соромно мені за таке неподобство. Казав бісівському кортежу: «Дайте в порядок приведу кухонну утвар!» - ні в яку. «Ми й так спізнюємося!» - кажуть.
Егеж, спізнюєтеся! Цвяхи не встигнете в гузно забити чи що? Так у мене ж попереду вічність, наче. Часу доста.
Поставили мене в чергу до найбільшого казана, наполовину заповненого грішниками. Металічною драбиною одне по одному горопашні підіймаються до верхівки лембика, тричі хрестяться і… шубовсть у киплячу сірку! Гемони здоровенними варехами перемішують грішників у булькаючій смердючій рідині, а тих, хто намагається вибратися – б’ють тими черпаками точно в лоби аж пеклом луна йде.
Надходить моя черга. Вже й ногу заніс аби ступити в купіль очищення, аж тут драбина підломилася і я з усього маху гепнувся на шию якомусь нечистому.
- А-а-а-а! – ревнув куцак і скинув мене зі свого загривка під гострі ратиці. Хотів пнути, але пригледівся і як закричить:
- Сашко! Ти?
- Я!
О-о-о-о-о!!! Яким дивом тут опинився? Ти ж, наче, пророк…
- Та якась холєра нашепт зробила. Ти ж знаєш - у наші часи донос може навіть дірку в небі пробити.
- Егеж,- сумно зітхнув антихрист. Знаю, бачиш на моєму лобі гулю здоровенну?
- Бачу…
- Оце мені тавро поставив наш начальник за те, що поза чергою у смолу знайомців кидав. Знайду шептунів – зроблю темну. У мене кулаки знаєш сам які.
Знаю, колись він був у відрядженні в наших краях, ловив альковного спокусника, який втік з того світу до своєї любки. Мене з ним переплутав, то довелося навкулачки з цим харцизякою битися. Потім помирилися, звісно, ми ж істоти розумні. А того дідугана, що знаджував у нашому селі удовиць так і не впіймали – повіявся з нею кудись у пущу, від гріха подалі. Випили ми тоді з шайтаном лютої бормотухи, подарував йому на пам’ять примірник моєї нової книжки гуморесок «Хто живий – не мертвий» і кинув його у старого запущеного колодязя за селом сторч головою аби швидше до своїх дібрався. Отак ми і познайомилися.
А тим часом довкола зібралася ватага грішників та пекельників, які зацікавлено спостерігали як ми розмовляємо одне з одним.
- А хто це такий? –запитав вимазаний смолою з голови до ніг анциболот мого знайомця.
- Та це ж Сашко!
-Той, що гуморески пише, які ми увечері щодня читаємо?
- Ага! Той самий!
- Так він тут помилково! Свята людина! Непорочна! –шепталися чортяки.
Покликали старшину. Той як мене побачив – зрадів, потягнув у світлицю. Сказав, що сьогодні всі пекельні муки скасовуються, буде святкова вечеря для обслуговуючого персоналу і з почетом одправив мене у свої пенати. А там…
Ви думаєте, що на тому світі не живуть як треба? Живуть, ще й як! Хонка Януковича – це бліда тінь тієї кричущої розкоші, яку там побачив. А звідки воно таке береться спитаєте ви? Та все просто: і в геєнні грішні душі кладуть цеглу, гепають молотками, доглядають за райськими садами, умащують пахучими маслами сильних світу цього. За вічність такого там набудували!
На землі тільки один Тадж Махал, а тут їх тисячі. І в кожному - сонмища голопупих гурій гуляють, а за ними дибають щасливці з віялами, розганяючи клуби сірки, які доносить легенький вітерець з робочих цехів. І кожен більш менш серйозний начальник має як мінімум один гарем з красунями, які відбувають покарання, так би мовити, натурою. Цілу вічність! І справді пекельні муки я вам скажу.
Знайшлася гітара, тулумбаси, козобас – навіть бубон, тож гуляли ми на славу. Вдячні слухачі підливали мені найдорожче вино у світі – нефільтроване американське Каберне Совіньйон «Орел, який кричить» урожаю 1992-го року та «Jeroboam of Chateau Mouton-Rothschild» урожаю 1945-го року. Аромат цього вина наповнений нотами м’яти, сухого зеленого моху, ванілі та сухої хвої, а унікальність смаку забезпечується нотками сухої землі, малини і солодкої сушеної вишні.
А я грав та співав, співав та грав, зупиняючись тільки для того аби промочити горло кількома ковтками божественних напоїв. Коли ж пучки пальців стали кровити – узявся декламувати власні творіння. Коли закінчилися гуморески – узявся за лірику. Благо - у мене її немало, особливо еротичної.
Уранці зробили перекур аби наловити рибки у Стіксі. А потім знову узявся за декламування.
Як спілі груші мені на руки сипалися уярмлені весталки, яких моя любовна поезія доводила до екстатичного благоговіння та сексуальних конвульсій. Три доби продовжувалася ця розвесела оргія, на сімдесят дві години у пеклі зупинився конвеєр покарання. І тоді прибув Петро і виволік мене геть із цього казкового місця прямо в рай.
- Паразит! – тільки й кинув святий і сердито плюнув на мою лисину. – Ти паралізував всю діяльність департаменту! Іди, тиняйся Едемом, але на очі мені не попадайся, бо не знаю що зроблю,- закінчив апостол і, осідлавши якогось архангела, чкурнув у справах.
Хутенько почистив рибку на пеньку ножиком, якого завбачливо кинули в мою торбу розчулені бенері, і пішов збирати сушняк. Аж тут бац – назустріч краля пишногруда, краси неземної. Кинув я тріски на землю, впав на коліна і полилася з моїх вуст висока поезія як вода з чистого-пречистого джерела. Признаюся чесно – довго довелося читати, аж язик запух, і досі в роті ледь уміщується. А коли надійшла ніч - рушили ми попід руки з дівою в пущу шукати цвіт папороті. І було нам добре.
Уранці райський сад тисячеголосо дзвенів пташиними голосами. Соловейки щебетали прямо у наші вуха, а нага незнайомка мирно хропіла у мене на грудях. І тут знову з’явився Петро.
- Ах ти ж бахур! Звабник! Гріховод! Блудник! - лайнувся святий і знову ухопив мене за вухо. Не зогледівся – опинився удома за столом перед полумиском з гарбузяною кашею. Тією самою, яку не доїв. Я тоді ще подумав – от гарно дядя з часом управляється: і вперед може посунутись і назад. Одразу видно – собаку з'їв на квантовій механіці. Дав мені щигля наостанок апостол, усміхнувся у вуса і вилетів у комин.
Рипнули двері, до кімнати зайшла кохана жінка з ночовками, у яких виднілися курячі яйця.
-Їж кашу хутчій,- каже, - і почисть рибу, яку сусіда приніс. Давно пічкуриків не жувала. І не барися. Сьогодні день знаєш який?
???
- Івана Купайла! Прийде ніч – будемо чар-зілля шукати. Ще не забув як? – посміхнулася кохана.
Я ствердно кивнув, хутко дотьопав кашу, почухав носа і пішов чистити рибу. А в голові крутилася тільки одна думка: може мені все те привиділося чи було насправді? Сам не розберуся, жінці сказати боюся, на вас тільки покладаюся, шановні читачі. Якщо привиділося – пишіть у приват рецепти декоктів, які позбавлять цих солодких марень. А якщо правда – не приведи Господи казати жінці – станете моїми ворогами навічно-віковічно. Як покарання – подарую вам книжку «Пихокардія» авторства Аглаї Саловсмак аби і вам таке щоночі увижалося.
Ну то що – таки правда чи ні?
03.04.2019р.
А вухо і досі болить: пальці у Петра довгі, злодійкуваті, ще й на додачу з довгими нігтями,- так увігнав пазуриська, що аж хрящик болить.
До пекла мене доправили на виправку, бо занадто вже грайливі та недвозначні віршики писав. Накатала на мене кляузу небожителям сама Аглая Саловсмак, наголошуючи, що я нешанобливо висловлювався про самокоронованих святих писунів із касти ліриків, жартував над сакральною книгою усіх часів та народів – «Пихокардією». Більш того – тримав її в найвіддаленішому закутні курника під побитим міллю рядном сорокарічної давнини. А це вже святотатство.
Підхопили мене чортяки на вила і понесли в свої пенати. Не дали навіть каші гарбузової доїсти, гаспидяки. І досі ложка на столі лежить. От прийде жінка з роботи, буде лаятися, що посуд немитий. А я чутливий, соромно мені за таке неподобство. Казав бісівському кортежу: «Дайте в порядок приведу кухонну утвар!» - ні в яку. «Ми й так спізнюємося!» - кажуть.
Егеж, спізнюєтеся! Цвяхи не встигнете в гузно забити чи що? Так у мене ж попереду вічність, наче. Часу доста.
Поставили мене в чергу до найбільшого казана, наполовину заповненого грішниками. Металічною драбиною одне по одному горопашні підіймаються до верхівки лембика, тричі хрестяться і… шубовсть у киплячу сірку! Гемони здоровенними варехами перемішують грішників у булькаючій смердючій рідині, а тих, хто намагається вибратися – б’ють тими черпаками точно в лоби аж пеклом луна йде.
Надходить моя черга. Вже й ногу заніс аби ступити в купіль очищення, аж тут драбина підломилася і я з усього маху гепнувся на шию якомусь нечистому.
- А-а-а-а! – ревнув куцак і скинув мене зі свого загривка під гострі ратиці. Хотів пнути, але пригледівся і як закричить:
- Сашко! Ти?
- Я!
О-о-о-о-о!!! Яким дивом тут опинився? Ти ж, наче, пророк…
- Та якась холєра нашепт зробила. Ти ж знаєш - у наші часи донос може навіть дірку в небі пробити.
- Егеж,- сумно зітхнув антихрист. Знаю, бачиш на моєму лобі гулю здоровенну?
- Бачу…
- Оце мені тавро поставив наш начальник за те, що поза чергою у смолу знайомців кидав. Знайду шептунів – зроблю темну. У мене кулаки знаєш сам які.
Знаю, колись він був у відрядженні в наших краях, ловив альковного спокусника, який втік з того світу до своєї любки. Мене з ним переплутав, то довелося навкулачки з цим харцизякою битися. Потім помирилися, звісно, ми ж істоти розумні. А того дідугана, що знаджував у нашому селі удовиць так і не впіймали – повіявся з нею кудись у пущу, від гріха подалі. Випили ми тоді з шайтаном лютої бормотухи, подарував йому на пам’ять примірник моєї нової книжки гуморесок «Хто живий – не мертвий» і кинув його у старого запущеного колодязя за селом сторч головою аби швидше до своїх дібрався. Отак ми і познайомилися.
А тим часом довкола зібралася ватага грішників та пекельників, які зацікавлено спостерігали як ми розмовляємо одне з одним.
- А хто це такий? –запитав вимазаний смолою з голови до ніг анциболот мого знайомця.
- Та це ж Сашко!
-Той, що гуморески пише, які ми увечері щодня читаємо?
- Ага! Той самий!
- Так він тут помилково! Свята людина! Непорочна! –шепталися чортяки.
Покликали старшину. Той як мене побачив – зрадів, потягнув у світлицю. Сказав, що сьогодні всі пекельні муки скасовуються, буде святкова вечеря для обслуговуючого персоналу і з почетом одправив мене у свої пенати. А там…
Ви думаєте, що на тому світі не живуть як треба? Живуть, ще й як! Хонка Януковича – це бліда тінь тієї кричущої розкоші, яку там побачив. А звідки воно таке береться спитаєте ви? Та все просто: і в геєнні грішні душі кладуть цеглу, гепають молотками, доглядають за райськими садами, умащують пахучими маслами сильних світу цього. За вічність такого там набудували!
На землі тільки один Тадж Махал, а тут їх тисячі. І в кожному - сонмища голопупих гурій гуляють, а за ними дибають щасливці з віялами, розганяючи клуби сірки, які доносить легенький вітерець з робочих цехів. І кожен більш менш серйозний начальник має як мінімум один гарем з красунями, які відбувають покарання, так би мовити, натурою. Цілу вічність! І справді пекельні муки я вам скажу.
Знайшлася гітара, тулумбаси, козобас – навіть бубон, тож гуляли ми на славу. Вдячні слухачі підливали мені найдорожче вино у світі – нефільтроване американське Каберне Совіньйон «Орел, який кричить» урожаю 1992-го року та «Jeroboam of Chateau Mouton-Rothschild» урожаю 1945-го року. Аромат цього вина наповнений нотами м’яти, сухого зеленого моху, ванілі та сухої хвої, а унікальність смаку забезпечується нотками сухої землі, малини і солодкої сушеної вишні.
А я грав та співав, співав та грав, зупиняючись тільки для того аби промочити горло кількома ковтками божественних напоїв. Коли ж пучки пальців стали кровити – узявся декламувати власні творіння. Коли закінчилися гуморески – узявся за лірику. Благо - у мене її немало, особливо еротичної.
Уранці зробили перекур аби наловити рибки у Стіксі. А потім знову узявся за декламування.
Як спілі груші мені на руки сипалися уярмлені весталки, яких моя любовна поезія доводила до екстатичного благоговіння та сексуальних конвульсій. Три доби продовжувалася ця розвесела оргія, на сімдесят дві години у пеклі зупинився конвеєр покарання. І тоді прибув Петро і виволік мене геть із цього казкового місця прямо в рай.
- Паразит! – тільки й кинув святий і сердито плюнув на мою лисину. – Ти паралізував всю діяльність департаменту! Іди, тиняйся Едемом, але на очі мені не попадайся, бо не знаю що зроблю,- закінчив апостол і, осідлавши якогось архангела, чкурнув у справах.
Хутенько почистив рибку на пеньку ножиком, якого завбачливо кинули в мою торбу розчулені бенері, і пішов збирати сушняк. Аж тут бац – назустріч краля пишногруда, краси неземної. Кинув я тріски на землю, впав на коліна і полилася з моїх вуст висока поезія як вода з чистого-пречистого джерела. Признаюся чесно – довго довелося читати, аж язик запух, і досі в роті ледь уміщується. А коли надійшла ніч - рушили ми попід руки з дівою в пущу шукати цвіт папороті. І було нам добре.
Уранці райський сад тисячеголосо дзвенів пташиними голосами. Соловейки щебетали прямо у наші вуха, а нага незнайомка мирно хропіла у мене на грудях. І тут знову з’явився Петро.
- Ах ти ж бахур! Звабник! Гріховод! Блудник! - лайнувся святий і знову ухопив мене за вухо. Не зогледівся – опинився удома за столом перед полумиском з гарбузяною кашею. Тією самою, яку не доїв. Я тоді ще подумав – от гарно дядя з часом управляється: і вперед може посунутись і назад. Одразу видно – собаку з'їв на квантовій механіці. Дав мені щигля наостанок апостол, усміхнувся у вуса і вилетів у комин.
Рипнули двері, до кімнати зайшла кохана жінка з ночовками, у яких виднілися курячі яйця.
-Їж кашу хутчій,- каже, - і почисть рибу, яку сусіда приніс. Давно пічкуриків не жувала. І не барися. Сьогодні день знаєш який?
???
- Івана Купайла! Прийде ніч – будемо чар-зілля шукати. Ще не забув як? – посміхнулася кохана.
Я ствердно кивнув, хутко дотьопав кашу, почухав носа і пішов чистити рибу. А в голові крутилася тільки одна думка: може мені все те привиділося чи було насправді? Сам не розберуся, жінці сказати боюся, на вас тільки покладаюся, шановні читачі. Якщо привиділося – пишіть у приват рецепти декоктів, які позбавлять цих солодких марень. А якщо правда – не приведи Господи казати жінці – станете моїми ворогами навічно-віковічно. Як покарання – подарую вам книжку «Пихокардія» авторства Аглаї Саловсмак аби і вам таке щоночі увижалося.
Ну то що – таки правда чи ні?
03.04.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію