
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.18
20:19
Як на картині Сурикова* ніби -
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
2021.04.18
19:37
Микола довго вовком на козаків дивився,
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
2021.04.18
17:14
Солов’ї не прокинулись в гаю.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
2021.04.18
12:39
Пропоную вам невеличкий трактат
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
2021.04.18
09:02
Коли мова заходить про Трійцю,
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
2021.04.18
08:35
Г. С...
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
2021.04.18
08:24
Я спав на вітах бірюзових літа.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
2021.04.18
08:00
Літепла до літа не буває
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
2021.04.18
07:55
Закортіло літепла кульбабі...
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
2021.04.18
07:46
плач жінко плач – глибокі твої гріхи !
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
2021.04.18
05:53
Сіло на руку сонечко,
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
2021.04.18
00:51
Почути і побачити тебе...
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
2021.04.17
16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
2021.04.17
15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
2021.04.17
08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
2021.04.17
07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.03.31
2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Гавкун
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гавкун
Не буду сьогодні нічого писати, і не просіть. Ось, корвалолу трохи накрапаю до квасу, ковтну хутенько аби жінка не бачила - і в ліжко. Якщо дізнається, що в мене серце болить – буде цілу ніч лікувати, листя капустяне на лоба прикладатиме, замовляння шепотітиме, ні на хвилину не приляже. Вона у мене турботлива берегиня, не те що деякі жінки. Знаєте, мабуть, і ви таких,- вони тільки вірші пишуть. Ніжності до чоловіків уже немає, в ліжку з ними самотньо навіть відлюдникам-скопцям, і характер стервозний: то не так, це не подобається. Ще й за гроші постійно їх пиляють: мало заробляють, для сім’ї - тягар, ображаються, коли віршів жіночих увечері не хочуть слухати, одразу спати лягають. А те, що чоловіки втомлені, як коняки після оранки – байдуже: хоч кілка на голові теши, слухай і все.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію