ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.06.26 21:13
За валом вал. До гіркоти, до втоми.
Вгамуйся, море, не зови.
Вже й так хрипкий твій погук
Зриває серце з якорів
І кида в одчайдушний простір,
Де, мабуть, творяться слова, а не шторми.
І тільки звичка жить, завтра починати ранком
Утримує від вічної

Ігор Деркач
2019.06.26 20:58
На пасіці дзуміє і гуде,
а я у літній келії куняю.
І наче і ніколи, і ніде
ще не було ошатнішого раю.

Полум’яніє у зеніті день,
який і я з роями коротаю.
І поки ще до осені іде,

Віктор Кучерук
2019.06.26 08:18
Уляглося сонце на перину хмари
і холодна сутінь потекла на нас
легкотілим пухом, довгожданим даром,
втіхою короткою у спекотний час.
Як вода джерельна, воскресила сили
і прогнала трохи настрої сумні,
адже незабаром сонце відпочило
і розпорошило сут

Олександр Сушко
2019.06.26 06:57
У Кнесеті панувала ідилія. Чорний як свята земля негр чистою арабською мовою повчав з трибуни парламенту радикальних іудеїв, як їм жити у власній країні. Депутати схвально трясли пейсами, кивали ярмулками, хором вигукуючи «Лехайм!». В голову закралася дум

Микола Соболь
2019.06.26 06:44
Така собі у нас оказія
Нема, ні проблиску, ні світла.
Майже у всіх вища освіта.
У безтолковці* лиш – Євразія
(Московією розігріта).

Корчма охрещена – трактиром.
Спиваються, бідніють люди,

Козак Дума
2019.06.26 06:09
В тіні липи, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
п'ятачками в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –

Петро Скоропис
2019.06.26 06:00
Я обійняв ці плечі, і увесь
містивсь у вічі простір за спиною,
і, як нічийний надібок, стілець
освітленням зливався зі стіною.
У лампочці не мали щодо барв
потерті меблі жодної вигоди,
тому й диван у закуті палав
коричневою шкірою, як жовтий.

Тетяна Левицька
2019.06.26 00:27
В небеса упала горілиць,
хай вони жарини серця студять.
Поміж нас не стало таємниць,
й вогняної пристрасті не буде!

На порозі осені - печаль,
бурштиновий кульчик загубила.
Причастилась тайн, пустий Грааль,

Борис Костиря
2019.06.25 20:12
Зима відійшла, а весни ще немає.
Навколо пустеля безкрайня й німа.
Панує застиглість безбарвного краю,
Що нас на верхів’я зневіри здійма.

Розтали сніги, мов завали обманів,
Віддавши простори нечутній весні.
І вже забуття вдалину не поманить,

Надія Тарасюк
2019.06.25 19:45
Люблю Вас чи ненавиджу?.. Не знаю…
Слів дармових така важка вуаль.
А літо знов леститься аж до краю,
Тремтливим смутком пагорків спіраль.
Не островки – маскована сторожа,
Де верб’яно розрісся волі смак…
І ділимо: на гоже – і негоже;
І з відчаєм хов

Ігор Деркач
2019.06.25 19:34
У Рашію не їдуть поїзди,
на заході триває чудасія,
очолена комуною орди,
і ласі на корупцію жиди,
улещують розбійницю Росію.

Воняє небезпекою біди,
але червоні лінії зелене

Вікторія Лимарівна
2019.06.25 17:22
За мотивами телефiльму "Чорнобиль")

Чорнобиль пошкоджує долі:
З нежданих заходить боків.
По вінця наповнені болем,
Уже понад тридцять років
Минуло в чутках, недовірі.
Все людство здригнулось тоді.

Олександр Сушко
2019.06.25 16:49
Тиша. Сповідь. Мій слухач - ця ніч,
Кінчиком крила стираю сльози.
Мамо! Пташеня своє поклич!
Аби разом в піднебесну просинь...

Син твій одинокий пілігрим,
З дня розлуки вогнептах-мовчальник.
Шерех суму в крапельках жури

Іван Потьомкін
2019.06.25 12:06
Од цього свята – і до нових свят
Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
Як тьмяні вогники жаданих хат
Тому, хто повертається в сльоту додому,
Такими лишаться свята мені до скону...
...Бо не застоллям пам’ятні вони,
Не бутафорською веселістю довкола,

Ігор Федів
2019.06.25 10:45
Ми так і не навчилися прощати
Тих, хто ховається за ницими словами,
Бажає бісу душу продавати,
Аби усі перетворилися рабами.
Себе ми не почали продавати
І не тому, що ціну дуже набивали,
А очі було важко заховати
І примиритися, як долю поламали.

Світлана Майя Залізняк
2019.06.25 09:58
Лікував від гарного смаку.
Тьменна ресторацій при дорозі.
Руколи насипав на лукум...
Прилітав на паті Осборн Оззі.

Три відьмички різали перкаль,
від серветок тхнуло темним пивом.
Годував блеф-кухар серед паль,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Матвій Смірнов
2019.06.11

Костинський Борис
2019.06.08

Наталія Дяк
2019.06.02

Алла Устимчук
2019.05.27

Лариса Братко
2019.05.27

Оля Боняк
2019.05.22

Світлана Пасенюк
2019.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Вірші

 Старі кохання (Е. Верхарн)
Образ твору  
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань

В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет

Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу

У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент

Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада

Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди

Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь

О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?

Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?

Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?

Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?

О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань

Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?

Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних

Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто

Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?




 

 
_______________________________
Art © Armando Maynez 2007
 
переклад: Наталя Годун & Сонце Місяць, 2012 рік




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-03-22 15:52:14
Переглядів сторінки твору 1124
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.703
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Метафізична поезія
Автор востаннє на сайті 2019.03.31 13:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2019-03-22 15:54:06 ]