ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.12.02 00:34
Нечувано люта навала
Показує сутність свою, –
В онуки дитинство украла
І старість розтяла мою.
Нелегко звикати до втрати
Того, що учора було, –
Як світла немає в кімнаті,
Відразу зникає й тепло.

Євген Федчук
2022.12.01 17:49
Ти питаєш мене, брате, як то воно сталось,
Що Хмель мусив замиритись, коли вже, здавалось,
Страшний голод панів-ляхів в Жванці доконає?
Хтось орду за те татарську кляне-проклинає.
Та, скажу тобі, Хмельницький винен сам у тому.
Розкажу, як було діло –

Самослав Желіба
2022.12.01 16:41
Схопився за меча і вигукнув: «Смієшся?»,
Та усміх на лиці, у відповідь смішки,
Що тануть, як туман, із тілом за вітьми,
І самотина знов на болотах безмежних.

Хотіла залякать і кинути птахам,
Коли таки помре від спраги чи отрути,

Козак Дума
2022.12.01 09:30
Я у всесвіту десь на краю…
На задвірках мінливої долі
споглядаю планиду свою
і душа шаленіє… від болю,
од безсилля і чорної мли.
Поміж вічної ночі і криги
як, не ставши похмурим і злим,
написати життя всього книгу?.

Тетяна Левицька
2022.12.01 07:28
Темно, холодно, лячно у хаті.
Дотліває свіча край стола.
— Доки буде війна ця тривати? —
матір донька питає мала.

— Як світило підніметься вище,
вмиє личка ясних білозір,*
зацвітуть перламутрові вишні,

Микола Соболь
2022.12.01 05:45
Чим завинив перед тобою,
великий Боже, наш нарід?
Голодомором чи війною
не захід як іде, то схід...
Дніпрові кручі, мов Голгофа,
а мова, ніби плоть Христа...
Спивають діти кров потроху,
щоби народ цей перестав,

Віктор Кучерук
2022.12.01 04:26
Живу знедавна без надії
На краще завтрашнє моє, -
Ніхто мене не пожаліє,
Хоч буде знати, що я є.
Життя наблизилось до краю
І спорожнів одразу дім, -
Душі чутливої немає
Тепер в оточенні моїм.

Домінік Арфіст
2022.12.01 01:11
іде ідеальний сніг
ідол дитячих снів
білий пухнастий кіт
біло замуркотів
сивий столітній дід
бороду топить в лід
інистий велет снить
музикою весни

Юрій Гундарєв
2022.11.30 22:40
Коли так боляче, що майже нестерпно,
коли не витримуєш заданого кимось темпу,
коли підступають ридання, а сліз немає, - нехай
лунає Гайдн.

Коли тебе, як вовка, обклали скорботи,
коли по краплині тануть в долоні прозорі ноти,
коли, здається, вже

Іван Потьомкін
2022.11.30 22:11
Спізнився на літак...
Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
Такі-от сни з учора й позавчора.
Торік й позаторік такі ж вони були.
Поновлює потугу тіло уночі,-
Душа ж про день звітує перед Богом

Софія Цимбалиста
2022.11.30 20:16
Лиш тоді, коли здається,
що всьому кінець,
знаходиш справжній сенс життя.
Лиш тоді, коли втрачаєш сили,
отримуєш надію
на щасливе майбуття.
Попри все на світі,
шукаєш вихід з небуття.

Юрій Гундарєв
2022.11.30 17:33
Сидит старушка у окна,
Заклеенного накрест скотчем.
Был людный дом, теперь одна…
А уезжать никак не хочет.

Под свист снарядов родилась,
Встречает смерть под свист снарядов.
В душе - ни искры, лишь зола…

Зоряна Ель
2022.11.30 17:23
Хто їсть фрукти непомиті,
й рук не миє - добре робить.
Він найкращий друг на світі
мі-мі-мі-мі-мі-мікроба.

Поклади немите в ротик,
оближи брудне й побачиш,
як стрибну я в твій животик

Таїсія Цибульська
2022.11.30 15:06
Казка Збройні Сили Богатирські успішно звільняли від нечисті рідну землю, але багато роботи було ще попереду. Богатир Остап Здужний обвів поглядом лісову галявину, яку спецзагін щойно розчистив. Навіть табличку із написом «Обережно! Замагічено!» ще н

Козак Дума
2022.11.30 07:18
Дощить… Усе до нитки змокло.
Дощить і навіть птахи змовкли!
Дощі несе на крилах осінь…
Дощі перуть рокитам коси.

Віктор Кучерук
2022.11.30 05:30
Лисіє клен, неначе я
За крок чи два до раю, –
Життя безжальна течія
Нікого не минає.
Напевно, журяться світи,
Що час паплюжить люто,
Хоча ще хочеться цвісти
І молодими бути.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Петрогліфи

 Час полювати

«І тоді він зрозумів,
що це і є те місце,
куди прямує його Шлях…»

(Ернест Гемінгвей «Сніги Кілімаджаро»)

Образ твору Мені наснилась дивна істота – вомбат, але з величезними вухами як у зайця. І нібито це був подарунок, що дарують мені щороку, коли місяць оповні, а до кельтського свята Імболк ще добрий тиждень чи два. Я люблю писати про сни. І про свої і про чужі – в які заблукав – випадково чи навмисно. Про чужі сни писати навіть цікавіше, аніж про свої. Якщо, звісно. вони кольорові і яскраві. Якщо ж це повторення сірих буднів, відображання їх у свічаді свідомості, то це не для мене. Я отакі сни одразу полишаю і мандрую в якийсь інший сон. Цікаво, що ніхто зі сновидів, чиї сни я відвідував, на мене не ображався ані крапельки. Може тому, що люди вважають сни чимось не своїм. Окремим світом, що існує без них. А ми так – гості. Випадкові. То чи можна ображатись на людину, що забрела в той самий ліс? Навіть навмисно? Адже ліс належить всім. Ернест Гемінгвей прокидаючись після своїх жорстоких снів раптом усвідомлював, що час полювати. І їхав на чергове сафарі чи плив в океан по величезну рибу. Що ж мені робити після моїх чудернацьких снів? Що усвідомлювати? Я не рибалка і не мисливець. І навіть не старий газетяр. Бував, звісно, у Венеції, але не бачив там жодної газети. Або не встиг, або їх там уже немає. Може їх всі втопили на дні лагуни. Дожі кидали в море обручку, а нинішні венеціанці кинули в море газети – замість якорів. Щоб корабель-місто Венеція не поплило кудись за обрій. Я так і не знаю, чи була в Гемінгвея журба. А якщо була то яка? Адже він не писав віршів. Тільки жорстку як наждак прозу. Журяться переважно поети. У газетярів на то немає часу, а читачі газет журитися просто не вміють. Літературні герої Гемінгвея як і він сам ховались від безнадії не під сірим плащем журби, а за маскою цинізму. Вбачаючи у цинізмі незламність і крицевість душі. Цікаво, що Гемінгвей – цей абсолютний і доконаний реаліст теж ставився з особливою повагою до сну. У новелі «Сніги Кіліманджаро» сон і дійсність так переплітаються, що ми – читачі вже плутаємося: де сон. а де реальність. Для таких містиків як Гоголь чи для таких метафізиків як Достоєвський це і не дивно. Але для модернових реалістів… Тим паче для Ернеста – людини «вінчестера» це на перший погляд дивно. Просто він теж зрозумів, що різниця між сном і дійсністю умовна. І, можливо, дійсність це теж сон. Чийсь або наш. Хто зна, може це він зрозумів, коли його, нашпигованого осколками тягли з передової брати санітари.

Я давно зауважив: чим більший поет, тим більша його журба. Саме не сентиментальність, не чуттєвість, а журба. Сентиментальними можуть бути і графомани, і літописці, і навіть анархісти. А от втекти від своєї журби… Тільки поети на це не здатні. Чомусь люди люблять тікати від своєї журби, вважають це мало не своїм обов’язком. Вигадують для цього найхимерніші способи. Не розуміючи. що часом журба – це той найкоштовніший діамант, що в них є. Чимало старателів, що рушали в Дикий Край, затискаючи в мозолястих руках карабін чи «кольт», рушали не в пошуках золота чи камінців, а в пошуках журби. Отого нескінченного смутку, з якого поети наче арахни чи мойри плетуть вірші.

У старі часи пишного і красивого бароко, коли ренесанс ще й не думав конати в конвульсіях готичного романтизму, картографи вперто наносили на карту Землю Невідому, писали чорним чорнилом на грубому папері карт і портоланів слова Terra Incognita. Вони це робили зовсім не тому, що були впевнені в існуванні такої землі, де холодні гори височать серед імли. Вони знали – мапа має кликати, має вабити, повинна бути піснею. Інакше, для чого це все… Інакше для чого латати подерті вітрила і вдивлятись за обрій…

Після епохи модерн поети теж картографи. Не менестрелі, не рапсоди і навіть не барди. Розважати нема кого. Королі минулого перетворились на тіні, вожді гордих кланів зникли як марево. Поети стали картографами душі. Тільки замість Землі Невідомої вони наносять на цю незриму карту Журбу Невідому – Tristitia Incognita. Вільяму Батлеру Єйтсу – цьому нащадку «старих англійців», що раптом стали новими ірландцями, печаль була відома надто близько. Інтимно. Його печаль. Він шив для неї панчохи, кольоровий плащ, майстрував для неї човен. Мріяв, щоб печаль припливала до людей нечутко крізь туман – така неочікувана. Для нього журба була жадана. Така світла й жадана… Хоча він здогадувався, що ця коханка надто зрадлива – навіть для поета Гібернії, де все привидно, все зрадливо. Він знав, що після народження «жахливої краси» люди стали самотніми. І єдиною доброю подружкою для них лишилася журба. Для японських поетів від Оно-но Коматі до Танеди Сантока світ був тільки сумний. І тільки оця висока печаль, оця «сабі» була гідна пензля і віршів. Їм теж печаль була знайому (кому як не їм!), але їхня печаль. Але крім знайомої і близької журби існує ще невідома печаль – далека і незбагненна Tristitia Incognita. І саме в пошуках такої журби ми і рушаємо як давні мореплавці – навмання, без компасу і лоцмана, нічого не знаючи, що там – попереду, рушаємо в пошуках невідомої журби.

Мені часто снять сумні сни. Не весь час же бачити в царстві Морфея щось казкове чи химерне, як оповідь характерника! Світ снів неосяжний. І там багато сумних закутків. Вчора я бачив сумний сон. Снилося сумне місто, де живуть сумні люди. І цей світ на одну нескінченну ніч став моїм світом. І це була не висока печаль невловимої зникаючої краси. Це була журба сірості. Журба безвиході. І прокинувшись, я зрозумів: час полювати! Час ладувати кріса набоями зі срібними кулями. Час полювати на вурдалаків. Прогнати їх з людських снів.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-02-05 15:15:31
Переглядів сторінки твору 446
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.457 / 5.02)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2022.12.01 10:58
Автор у цю хвилину відсутній