ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Петро Скоропис
2021.04.13 10:59
Пора року – зима. На кордонах супокій. Вві сні,
як у купелі, в чімось заміжнім, в’язкім, як варенні,
і щупачим велінням пороблено дрожем блешні,
і не зводяться з неї праотчі зіниці недремні.
Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі,
ти поб

Олександр Сушко
2021.04.13 09:21
Розчакловувати навроки земляків - важка справа. Особливо, коли ті земляки змалку привчилися красти і брехати. Здорова людина ніколи не дозволить собі поміняти чесну працю на барижництво, або піти, наприклад, у депутати. Раніше як було: обирали козаки к

Віктор Кучерук
2021.04.13 05:48
Раз погрожують боєм
Україні моїй, -
Чвс вдягти однострої
І ставати у стрій.
І стояти не скраю
На переднім краю,
Де герої вмирають
За Вітчизну свою.

Микола Соболь
2021.04.13 05:47
Настане час, коли гламурні діви
в тобі не збудять пристрасті Венери,
Сирени не зворожать своїм співом,
і вогнищем не спопелять Химери.
Пройшов шляхи Гоморри і Содому,
жаркі минули ночі Афродіти…
Вогонь свічі веде тебе додому,
в сімейне коло, де чек

Ярослав Чорногуз
2021.04.12 21:39
Там, поза Критськими ходами
Є композиція із брил,
Де камені лежать рядами -
Їх Бог зробив на свій копил.

Амфітеатром, напівколом -
На лави схожі чи стола.
Учитель походжав довкола -

Ігор Шоха
2021.04.12 20:30
Відлітають журавлики-мрії
у далеке минуле моє...
на майбутнє немає надії,
та зозуля усе ще кує.

Догораюче полум’я ватри
й досі жевріє з десятирічь.
Те, що буде, нічого не варте

Сергій Губерначук
2021.04.12 10:19
Однак, три дні тривало це весілля?
склотару теж здаватимо три дні?
Отож, вломайте кожен хліба з сіллю –
і на коня! і довго на коні!!

17 липня 1995 р., Київ

Олена Музичук
2021.04.12 10:15
Знову проснулись весняні вітри
зранку і аж до нічної пори
то навівають, то шепчуть мені
запахи ніжні і звуки нічні.
Серденько, годі боятись!
Має все-все помінятись.

Кожного дня усе краще стає.

Микола Соболь
2021.04.12 05:52
Така весна, що без чобіт ніяк!
Дерева похилились на болоті…
Даремно ськати* збуджених пияк
й не збуджених також шукати годі.

У лісі покій. Тиша гробова.
Дзвінкі пощезли голоси пташині…
Геть замерзають зронені слова

Дума Козак
2021.04.11 21:42
Тече, тече, тече життя ріка,
попереду десь вічності пороги.
У Стікс її вода перетіка,
а там Харон завершує дорогу…

До ірію летить по небу клин,
«курли» сумливе зверху долинає.
Неумолимо лине часоплин

Євген Федчук
2021.04.11 19:46
Рік починався сумно з «андрусівської зради»,
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку україн

Сергій Гупало
2021.04.11 12:03
Затуляє мене затуманене скло,
Охопила непевність остиглу дорогу.
Притихає незвично прарідне село
І ні птаха, ні страху – не видно нікого.

І за двері набряклі не робиться крок,
Я на стіл опускаю спочити долоню.
Час, як завжди, неквапно тече у пісо

Іван Потьомкін
2021.04.11 10:37
Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
«Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
І хоч мудреці й

Ігор Деркач
2021.04.11 09:38
Вітри проснулись весняні.
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.

І кращає щоденно світ,

Сергій Губерначук
2021.04.11 09:25
Я плачу не за тим
безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.

І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку

Віктор Кучерук
2021.04.11 09:18
Я не гнався за нею
І щодня не шукав
Будь-яких привілеїв
Наяву чи в думках.
І не думав ніколи,
Що повсюди, як дзвін,
Буду чуть мимоволі
Втішне слухові: Він…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Капець
Сусід прийшов з АТО. Прострелена легеня спровокувала рецидив незалікованого туберкульозу, тож довелося лягати в обласний диспансер. За кілька місяців вийшов звідти наче здоровим, втративши десять кілограмів ваги . Держава заплатила за поранення та бойову службу сто тисяч гривень, втелющила другу групу інвалідності з відповідною пенсією і дала копняка під зад. Вистачило аби викупити стару хатинку, в якій він із дружиною жили ось уже років десять.
В селі роботи не було. Можна було б у лісгоспі, але там потрібне здоров’я: пиляти дерева і тягати здоровенне колоддя слабкому не під силу. Залишилося потроху смоктати самогонку, якою удень та вночі торгували місцеві бутлегери. Від бормотухи ставало ще гірше – обличчя набуло синювато-бордового відтінку, з’явилася слабкість у членах, а на додачу - думки про безглуздість власного існування. Жіночка теж ніде не працювала. А їсти хочеться. Тож попросила свого брата оформити і її, і свого чоловіка на підставну фірму в Одесі. Нині з цим немає ніяких проблем: отримуєш щомісяця три-чотири тисячі на картку зарплатні Бог зна за що, а фірма показує якийсь оборот чогось там, а насправді – відмиває кошти. Такі фокуси – результат знущання держави над власними громадянами. Закони та правила гри Верховна Рада та Кабмін міняють щомісяця, прибутки простих робітників зменшуються, фінансова допомога незаможнім верствам населення стає недоступною, аби отримати субсидію ти мусиш бути працюючим бомжом з мінімальним доходом.
Прийшов до мене Іван та питає:
- Що ж мені робити? Грошей не вистачає катастрофічно. Оранка – півтисячі, купити і привезти дві фури гною – півтори, насіння та хімікати – ще тисяча. Плюс електроенергія, дрова. На їжу мало залишається, а сил працювати немає.
- Ти б здоров’я своє поберіг,- кажу Іванові,- ти вже чорний від горілки. Порахуй скільки ти відніс Мотрі минулого місяця? Щодня пляшка - виходить тисяча, цигарки – ще тисяча.
Мовчить Іван, голову похилив. І мені немає охоти добивати чоловіка своїми антимоніями. На Донбасі він отримав такий заряд негативу, що до кінця життя вистачить. Жінці не розказував, аби її не трусило від страху. А мені розказав: як вантажили трупи та криваве шмаття під Іловайськом, як допитували спійманих членів ДРГ , як люто обстрілювали селище в якому окопався противник і що з нього залишилося під ранок, про торгівлю боєприпасами, на які можна було купити все що завгодно, про п’яні «розборки» між солдатами, результатом яких були трупи бійців української армії. Свого часу мені довелося передавати матері труп свого сина, якого уколошкали в моєму взводі і, дивлячись жінці прямо у вічі брехати, що чоловік загинув, виконуючи бойове завдання. Не секрет, що від двадцяти до п’ятдесяти відсотків загиблих – це не бойові втрати.
Ситуація на фронті створювала свою реальність. Ненормальне ставало нормою: якщо не було хоч день стрілянини - солдати полошилися, чекаючи якоїсь капості від супротивника. А якщо гримить – усе в порядку.
Я взагалі дивувався, чому він такий спокійний,- говорить про страхіття, а голос м’який, кволий. Я коли з армії прийшов, то був наче тертушка залізна, - не чіпай, бо подряпаю неодмінно.
Журиться Іван, безгрошів’я діймає, шукає виходу зі скрути.
- Нині зима,- кажу,- можна в ліс рушити за шишками. Лісгосп приймає по 12 гривень за кіло. Заодно і дрівцят назбираєш.
- Немає у мене саней аби їх вивезти,- відповідає Іван.
- Я дам. Коняки непотрібно, вони легенькі, самі біжать. А хочеш – підемо удвох, я допоможу. За день зробимо заготівлю. До весни вистачить. І давай сьогодні, бо завтра мені на роботу.
Умовив таки Івана. Буркнув жінці, що йду до лісу, до вечора хай не чекає.
Поклав на сани драбину та кілька мішків, обв’язав все те мотуззям і рушив з двору. Снігу було не дуже багато, по коліно, тож залізні сани не дуже грузли в снігу. Я тягнув віжки, а Іван ззаду підштовхував їх дрючком. Прийшли до старого глинища, там сосни ще не зрізали, бо не виросли як слід, а віти лапаті, густо обліплені шишками. Тільки притулив драбину до деревини, як Іван уже лізе. Кажу:
- Агов, Тарзан! Краще шишки збирай і драбину підтримуй, аби не ковзала. З твоїм здоров’ям тільки по голляках стрибати.
Послухався, одійшов від гріха подалі. А я піднявся на метрів п’ять над землею, витягнув п’ятиметрову тичку на повну довжину і потроху гепаю по лапатих вітах. Шишки градом сиплються в сніг, грузнуть у підмерзлому насті. А Іван кабанчиком вовтузиться піді мною, видовбуючи натрушене.
Коли набрався четвертий мішок, я був мокрий, хоч викручуй. І втомлений. Кажу:
- Всьо. Тепер давай дрова збирати.
Лісники стільки зрізаного залишають, що й бігати непотрібно – тільки стягуй. Упоралися за півгодини. І тут смикнула Івана нечиста сила. «Попробувати хочу, як воно - трусити ті шишки». І поліз на соснину. Махнув раз палицею, втратив рівновагу і сторчма головою полетів донизу.
Кинувся я до нього, поклав на спину обережно, питаю, як себе почуває.
- Сашко,- каже сусіда,- дихнути не можу.
- Ясно,- відповідаю,- ребра зламані.
Звантажив я дрова, кілька жердин залишив, поклав на них мішки з шишками, а зверху умостив Івана. Прив’язав його ловкенько аби не з’їхав по дорозі, cтав в упряж як лошак і покотив Івана назад у село.
Сусіда віддав дружині, шишки здав заготівельнику, а всі гроші приніс Іванові. Іван відраховує половину, мені протягує. Посміхнувся я гірко і кажу:
- Бери усі, бо ще на лікування не вистачить. Завтра відро картоплі принесу аби було що їсти,- і пішов із хати.
А за місяць Іван уже бігав як молоде поросятко – жваво, з підстрибом. І не скажеш, що після тяжкої травми. Прийшов до мене і каже:
- Хочу тобі оддячити. Я рибак хороший, ходімо завтра на Тетерів, рибки наловимо.
- Сумніваюся, що риба буде. Нині березень, лід хоч ще є, але вже тонкий. Може, у повінь підемо на луки та штанями щук половимо?
- Не бійся, там лід товстий, річка неглибока.
Пішли за рибою. Провертів я ближче до берега п’ять-шість лунок, сів на стільчика, вийняв снасть і почав чіпляти мотиля на гачки.
А Іван з льодорубом рушив через річку під корча, частина якого визирала з води. Не встиг оком змигнути, як лід провалився і дядя з головою шубовснув у воду.
Течія була такою, що його миттю потягнуло під льодом . Метрів через тридцять нижче пролому побачив промоїну. Рвонув до неї не думаючи, на ходу знімаючи валянки та кожуха. Ліг на край промоїни , пильно вдивляючись у воду. І коли побачив Іванову голову – мертвою хваткою учепився за за його одіж. Підняв над водою, даючи сусідові вдихнути повітря, а потів поволі почав виважувати тушу на лід.
Додому бігли підтюпцем в одному спідньому. Коли дібрався до хати, то зуб на зуб не потрапляв, хоча від мене аж валував пар. Як і минулого разу хутко перевдягнувся у сухе і заліз у тепле ліжко. А дружина вже готувала гарячий чай з глодом та медом.
Іван прийшов уранці. Запросив додому.
- Хочеш віддячити за спасіння, зіронізував я?
- Ну да! Як ти здогадався? – запитав Іван.
- І справді, як це мені в голову така мудра мисль скакнула? – з усмішкою відповів Іванові. - Гаразд, ідемо.
Прийшли до хати, заводить мене у сарай і питає:
- Яка тобі курка подобається?
- Мені твій півень голосистий подобається, курей топче аж гай шумить. А кури бач які облізлі?
- Не питання,- одказує Іван і хутко ловить птаха. Дістає з полиці сокиру і йде до колоди, що стоїть на подвір’ї.
- Оце тобі буде м’ясо до борща, - одказав Іван і гепнув сокирою.
Ну, що вам сказати – пальця Іванові пришили, благо я хутко його вкинув у поліетиленового пакета, який принесла його жінка, засипав відчикрижений орган льодом і викликав швидку. Але відтоді боюся з ним навіть картоплю копати – не дай Бог ще заступом гепне по нозі. Лише потай, аби дружина не бачила, ношу йому городину та підкидаю копійчину коли вже дуже припече. А його дружині сказав:
- Хочеш аби чоловік пожив ще трохи – ходи за ним як коза біля капусти. І до баби Хведори неодмінно мужа зводи, хай яйцем покатає, шкоди в тому не буде.
А мені пора, повінь гарна цього року. Ось чоботи вдягну і біжу на луг щук штанами ловити. Як хочете – приєднуйтеся, на всіх вистачить.
01.02.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-02-02 07:12:17
Переглядів сторінки твору 915
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.164 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.163 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.04.13 09:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-02 09:49:35 ]
Щасливий літгерой - і ні.
Групу інвалідності дали - але другу.
Треба її підтверджувати.
Але він інвалід війни.
Лягає собі у шпиталь. Три тижні - і має потрібну довідку. Харчування, догляд, процедури - теж непогано. Двічі на рік, Пуща-Водиця... Мрія.
І оберега такого має, як його літсусід.
Мені навіть здається, що останній був з ним і в зоні АТО.
А це і мені пошастило. Гарний твір.
Після коми, яка закінчує пряму мову, ставиться пробіл.
Але це дрібниці та справа звички :))

Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 14:34:55 ]
Дякую, друже. Там з цим дядьком складно. Якби усе писати, то ніхто б не повірив що так може бути. І чправді капець.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-02-02 10:48:17 ]
Гарний твір. Шкода,що літгерой такий невезучий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 14:35:39 ]
Так, тому й назвав "капець".

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 12:56:50 ]
Сміялася, коли дійшла до місця про пальці, бувають такі люди безталанні.))) Олександре, гарно написали, молодець!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 14:36:40 ]
Дякую. Ще нвпишу. Зима зараз, трози часу є.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 15:33:10 ]
Як же головний герой на війні воював?! З такими вміннями він міг сам себе застрелити! Але цікаво читається, бувають такі кадри - невдахи. Про них цілі фільми є у французів і не тільки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-02-03 07:22:03 ]
Є, друже, і у нас такі фільми. А в житті такі кадри є, що тільки тримайся. Один з них живе в Білій Криниці. Колись розкажу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 16:27:54 ]
І я б щук половила! )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-02-03 07:23:07 ]
Ну, тоді, весною запрошую на дачу. Штани запасні є.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 20:08:30 ]
Є, друже і у нас такі фільми. А в житті такі кадри є, що тільки тримайся. Один з них живе в Білій Криниці. Колись розкажу.