ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2021.01.20 14:25
Є такі періоди життя,
що здаються й досі головними
від Еллади до епохи Риму,
у які немає вороття,
поки не замінимо новими.

І втішає, і лякає нас
наша зміна – діти та онуки...

Серго Сокольник
2021.01.20 12:58
Ти по воду ішла.
Спрага змучила тіло.
І знайшла. І пила.
Бо хотіла... Хотіла...
Я тебе напував,
Мов колодязь оази.
Пил пустелі, my love...
Я тоді перифразом

Тетяна Левицька
2021.01.20 12:46
Небо трусить сніг лапатий,
розсипає чисту вату
на дерева і дороги -
час подякувати Богу.
Я іду защедрувати
до кумів, близенько хата.
Зорі - казкою містерій.
Лунко стукаю у двері.

Володимир Бойко
2021.01.20 11:11
Ой, отримав юний слон
У презент крутий айфон.

Ох і важко слоненяті
У айфоні розібратись.

Все кудись чомусь тікає,
Зависає і зникає.

Сергій Гупало
2021.01.20 09:36
Птиці мерзнуть он там, у задвірку,
Ніби пси без господаря долі.
Це ж бо Всесвіту випала дірка
На район цей – сіренький і кволий

Боже, дай-но натхнення, цидулку,
Щоби гідно цей світ оцінити,
Не відчути: для декого мулько,

Іван Потьомкін
2021.01.20 08:56
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать

Сергій Губерначук
2021.01.20 08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.

З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій

Микола Соболь
2021.01.20 04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму

Олена Малєєва
2021.01.19 20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.

Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:

Ігор Деркач
2021.01.19 20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно

Олена Музичук
2021.01.19 20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь

Олена Лоза
2021.01.19 19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.

Олена Лоза
2021.01.19 19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.

Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.

На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Оксана
Якби мені сказали, що оте мале, миршаве мавпеня з лапатими вухами зацапає найвродливішу красуню на Борщагівці – ніколи б не повірив! Ну як може горбатий від постійної сидні очкарик, який окрім формул у підручниках та каракуль у своїх зошитах нічого не бачить, оцінити по достоїнству усе те, чим наділила матінка-природа найкращу половину людства? Та ніяк! Дівчина, від погляду якої в усіх парубків підгиналися коліна, стала надбанням молодшого наукового співробітника одного з числених НДІ столиці.
Кохав її і я. Але безнадійно. Навіть погляду не піднімав у її присутності, коли вона була поруч. Не зверне така благородна дама своєї уваги на маловідомого у дуже вузьких колах поетичної богеми Святошинського району вже лисуватого митця.
Чистокровні породисті скакуни заворожують своєю граційністю та бездоганними лініями тіла. І ця жінка теж була таким довершеним витвором мистецтва. Чи хотілося мені її помацати? Авжеж. І пригорнутися, і поцілуватися, ну і так далі. Але мрії, мрії… удома на мене очікували підручник з українського літературного слововживання, орфографічний словник складних слів та довідник з правопису.
Повість забирала увесь вільний час. Приходив з роботи і, наспіх щось вкинувши до рота, сідав писати. Сюжетна лінія обростала подробицями, з’являлися нові персонажі, яким потрібно було вділити хоча б півсторінки і поступово твір перетворювався на страхіття. Втрачалася легкість, логіка подій, акценти. Я топтався як гіпопотам у болоті: одну ногу витягну - засмоктує іншу.
Довелося різати по-живому, вилущуючи із тексту другорядні події та персонажі, а разом із ними вже непотрібні монологи та діалоги. Не вистачало досвіду та універсалізму, без якого праця перетворювалася зі звичайного творчого процесу на літературний подвиг. Ось іще один сюжет вдалося випрозорити, ще одна подія заблищала природними кольорами. Отже, сидів недарма.
Слова потроху низалися у довгі вервечки, час показував о-пів на восьму, а мій літгерой плювався з високої деревини на інших персонажів. Аж тут пролунав дзвінок у дверях. Мене грубо висмикнули із примарного книжного світу в реальність.
Чимчикую до входу, роздумуючи хто ж це міг бути? Може сусід прийшов за викруткою чи свідки Єгови?
Відчиняю і бачу на порозі Оксану. Так, ту саму Оксану, в яку безнадійно закоханий ще зі шкільної лави.
- Здрастуй, Олександре. Можна у гості? – запитала красуня і засмучено посміхнулася.
- Ну, звичайно! Проходь. Будем зараз чай пити,- відповів я і заметушився біля несподіваної гості. – Ось капці вдягай. Вибачай, що вони трохи завеликі, але інших немає. Зате теплі, я їх своїми п’ятами добряче нагрів,- незграбно жартував я, і гарячково міркував як зробити Оксанин візит приємним та цікавим. "Може на гітарі побринькати? Чи віршів почитати власних? Про кохання у мене багато є, один другого кращі. Але там стільки потужної еротики, що й цеглина почервоніє. Мабуть не варто, а то ще подумає, що я трохи того. Нє, краще буду чай пити та слухати"- вирішив я і повів гостя у свою печеру.
- Бачу, у тебе мало що змінилося з часу останнього мого візиту,- мовила Оксана, обвівши поглядом холостяцьке помешкання. – Он і слоник фаянсовий з відбитим хоботом зберігся, і чашка, яку ми усім класом купили тобі на день народження у восьмому класі. Пам’ятаєш?
- Памятаю, ти тоді в блакитній сукні була із золотистим пояском, каштанове волосся було підстрижене під каре та пахтіла арабськими парфумами.
Оксана здивовано підняла очі:
- Як таке можна пам’ятати?
- Та дуже просто – ти мене тоді уперше поцілувала, ось сюди,- тицьнув я пальцем у свою ліву щоку.
Вона приязно посміхнулася і ніжно обійнявши мою голову руками кріпко поцілувала ще раз.
- Ще один поцілунок аж через 15 років?- питаю у красуні.
- Хіба не подобається?
- Подобається. А можна ще?
Оксана залилася таким щебетливим сміхом, що і я почав скалозубити.
Сіли до столу. Чайок у мене простяцький: глід, мед, акація, калина, м’ята і липа. Ніяких вишуканих сортів зібраного руками непорочних дівиць на Цейлоні листя. Не пояснювати ж дівчині, що лікар заборонив уживати ту химерію та каву, бо маю проблеми із камінцями в нирках. Та й на смак розмочена заморська деревна стружка не йде ні в яке порівняння з божественним напоєм, який піднімає навіть мертвих.
Довго ми балакали, згадували наш клас, кепкували зі своїх колишніх дитячих пустощів, розповідали про нинішню долю однокласників.
Такої приязні до людини я не відчував давно. І поволі ми почали розповідали одне одному подробиці власного життя. Спочатку скупо, потім під шквалом запитань розкрилися повнісю.
Нащо? Нащо нерідній людині я зізнався про трагічну втрату дружини та дитини? Чи потрібно їй було знати, що той вилупок, який збив зоп’яну мою сім’ю, на волі? Чи цікаві їй були мої скромні літературні досягнення, чи цікавила моя теперішня робота?
Як не дивно, але цікавила! А мені було цікаво слухати її. Оксана тримала магазин флористики на Куренівці, любила свою справу. А чоловік займався теоретичною фізикою. Перед її візитом до мене повернувся з лекції в залі засідань Вченої ради НТУУ «КПІ» завідувача кафедри математики Оксфордського університету, відомого вченого, професора, члена Лондонського Королівського товариства, Нобелівського лауреата, почесного професора багатьох університетів і академій сера Роджера Пенроуза на тему «Seeing Signals From Before the Big Bang».
Ех, і мені хотілося там побувати. Мене захоплювала квантова механіка та теорія гравітації. Довгий час і я копирсався у нутрощах новітніх теоретичних викладок на кшталт теорії струн. Але тут як в поезії: або ти віддаєшся цій справі на всі сто і стаєш Майстром, або будеш бовтатися як пір’їна в ополонці, якщо віршуватимеш вряди годи. Але полювання за хлібом насущним відбирало левову частку часу та пригнічувало інтелект. Тож теоретичну фізику довелося закинути.
А Оксана розповідала і розповідала – про нових постачальників квітів, про ще одну крамницю на Сирці, про велике замовлення похоронного агентства та плани поїхати улітку до Мілана на виставку флористики. А потім…
Взаємне бажання інтимної близькості накрило, мов цунамі і
ми віддалися одне одному беззастережно, щиро, гаряче. Це не було коханням чоловіка та жінки, які прожили разом 15 років, це було коханням двох молодих і здорових звіряток в яких розум тимчасово відключився. Від запаху жінки, яку я любив, паморочилося в голові. Вона відчувала те ж саме. Ми кохалися і кохалися, а після невеликих пауз все починалося спочатку. Коли зійшло сонце ми були ще разом.
Чи є межа фізичним можливостям людини? Є. Але людина сама не знає на що здатна, якщо не потрапить в екстремальні обставини. Це був саме такий випадок. Збіг обставин та бажання можуть зробити з далеких одне одному людей ідеальних коханців. Чи відчував я сором що наставляю роги її чоловікові? Звичайно ж ні! Мені та його дружині було хороше. Хай її чоловік займається теоретичною фізикою, якщо у нього немає часу на власну дружину.
Це безумство продовжувалося місяців зо три. Майже щодня ми знаходили час аби впасти в обійми одне одного. А потім я побачив опуклий животик і здогадався, що Оксана вагітна.
- А чоловік знає? – запитав я.
- Ще ні. Він узагалі дітей не хоче. Останній раз торкався мене ще весною.
- Як так? – ошелешено питаю Оксану.
- Він імпотент. Усяке перепробували. Просила – давай візьмемо дитину з дитбудинку. Навідріз відмовився. А мені вже тридцять п’ять. Коли я останнього разу сказала, що ні його , ні мене улюблена праця ніколи не зробить щасливими, то махнув рукою і бовкнув «Роби що хочеш». Байдуже йому. А я жінка.
- Так ти тому до мене прийшла, аби з’явилася дитинка? – запитав я і прикусив губу.
Оксана мовчала, губи тремтіли, ось-ось розплачеться.
Пригорнув її до себе, погладив. Мовчав і думав: «Дає комусь Бог з десяток діточок, ростуть без любові, страждають від нестатків, батьки алкоголіки чи наркомани. А інші жінки мучаються від безсилля зачати хоча б одну дитину. І де тут справедливість?»
- А чому ж ти не кинула його? Невже є щось таке, чого я не знаю?
- Звикла я до нього, люблю. Хороша він людина.
«Любить, - подумав я,- а щастя немає…»
Перед пологами Оксана запросила мене до себе і познайомила з чоловіком. Чи здогадувався він - хто справжній батько дитини, яка ворушилася в Оксаниному животі? Мабуть, так. Але ні в поведінці, ні на словах жодного разу не побачив жодного натяку на невдоволення.
Коли з офіційною частиною знайомства було закінчено, то перейшли до основного:
- Дружина хоче,- мовив Остап, - аби ви стали хрещеним батьком. Я не заперечую. То як – даєте свою згоду?
- Даю,- одказую, а про себе думаю: «Як не склалося стати рідним, то хоч хрещеним буду»
- Ну й добре. Хрещеною буде моя двоюрідна сестра. Сьогодні не приїхала, прийде прямо на хрестини.
- Так, може, не варто одразу після пологів хрестити? Як мінімум місяців зо три почекайте. А краще рік.
- Ну, це не вам вирішувати. Але за пораду дякуємо,- одказав чоловік і запросив до вечері.
Хрестили у Володимирському соборі. Запах ладану та горілих свічок був таким густим, що його можна було різати. В цьому храмі мої батьки ще за Брєжнєва хрестили і мене. Коли з купіллю було покінчено, молитви прочитано, а дитинку витерто насухо та гарно загорнуто у пелюшки ми вийшли із собору і повернули на вулицю Івана Франка, щоб вийти на Володимирську. Там стояла Оксанина «Шкода». Батьки дитинку передали мені. Пройшли австрійське посольство, Оксана з чоловіком ступили на нерегульований перехід, а я йшов позаду з хрещеною.
Удар машиною буквально змів подружжя з дороги. Я бачив як високо у небо злетіли обидві людини і пролетівши з десяток метрів зі страшною силою впали на бруківку. По інерції «Мерседес» переїхав через ще живих людей і помчав у сторону цирку.
Дитину я забрав із собою. Після похорон в мою домівку завітала Оксанина мама. Сухо привіталася, довго сиділа мовчки, розглядаючи квартиру. І втомлено сказала:
- Я знаю, що це ваша донька. Оксана все розповіла. Але ж і я їй рідна людина. То, може, виховуватимемо разом? Ви не проти?
А я дивився на сплячу дитину, і думав лише одне – аби жінка хутчіше зоставила мене одного.
31.0,1.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-02-01 04:00:13
Переглядів сторінки твору 784
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.263 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.262 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.01.07 20:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2019-02-01 12:37:05 ]
такий собі стьоб мелодраматичний...
чому гість у чоловічому роді? - неподіванУ гостЮ і т.д.
І нащо з немовлям десь по переходах ходити? У таких випадках максимально автом під"їжджають. Не на одних хрестинах була )))
стьоб є стьоб ))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-01 14:51:01 ]
Де там переходи? Нема ніяких підземних переходів. Є зручне місце для стоянки машин на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка, недалеко від Володимирського собору, метрів сто п"ятдесят від нього. А стьоб він і є стьоб - хоч у мелодрамі, хоч у копирсанні в носі. Таке життя.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-01 16:01:20 ]
Складна історія - як в аспекті юриспруденції, так і міжособових стосунків і претензій. Та якось воно буде. То ваша справа, як врегулювати проблему. Може, потім дооповісте.
Я про абзац з вухами. Які ж вони лапаті? На мою думку, це якась гіпертрофована характеристика. Вбивча гіпербола.
Я порадив би щось інше. Якусь капловухість тощо.
“Очкарик” має якийсь відтінок глузливого характеру, притаманний нашій не нашому ставленню до цієї дрібниці.
Щоправда, це питання донині не отримало конкретної відповіді.
Тож і я його не ставлю.
Але щось є. Якась незручність.
Все інше начебто нормально. Дякую.
Мені навіть здалося, що я щось вже чув.
Може, пісню. Пам’ятаєте, “имя Оксана, Оксана” (російською) і щось там про Придніпров'я? Теж гарна річ :))

Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-01 17:15:00 ]
Так і є, друже. Можна текст причепурити, надати вишуканості, зітерти незручні гіпеболи і поцяткувати все приємними на смак епвтетами. З вухами складніше: я ж сатирик трохи, тому і дивлюся на свт крізь цю призму постійно. Але подумати можна.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 02:22:44 ]
Ніби віртуальна реальність: рідко буває, щоб батько не захотів віддавати дитину тещі...
А загалом цікаво, добротно написано, лексика вже стала вишуканішою. Сюжет інтригуючий, нагадав одне з оповідань Володимира Винниченка, коли жінка захотіла мати дитину без батька, але хотіла, щоб дитина мала здорові батькові гени. І погулявши пару місяців з батьком, впевнилася, що завагітніла, і тоді послала батька подалі. А тут - усе складніше! Через те читається більш цікаво. Бачиш, ти набуваєш авторитету, як прозаїк! Хоч раз Чорногуза послухав і виграв одразу!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 07:19:11 ]
Дякую за високу оцінкуу моєї прози. Але не будемо лукавити: і поезія у мене часто буває найвищої проби. Хоча не завжди. І це нормально.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 15:35:07 ]
В поезії у тебе вдалих віршів - дві-три із ста, на жаль! Як буде більше - я тобі чесно про це скажу, як сказав стосовно прози! Тут навпаки - одне-два невдалих із 15-ти. Є різниця?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-02-03 07:24:04 ]
Поживемо - побачимо.