
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.18
20:19
Як на картині Сурикова* ніби -
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
2021.04.18
19:37
Микола довго вовком на козаків дивився,
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
2021.04.18
17:14
Солов’ї не прокинулись в гаю.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
2021.04.18
12:39
Пропоную вам невеличкий трактат
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
2021.04.18
09:02
Коли мова заходить про Трійцю,
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
2021.04.18
08:35
Г. С...
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
2021.04.18
08:24
Я спав на вітах бірюзових літа.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
2021.04.18
08:00
Літепла до літа не буває
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
2021.04.18
07:55
Закортіло літепла кульбабі...
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
2021.04.18
07:46
плач жінко плач – глибокі твої гріхи !
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
2021.04.18
05:53
Сіло на руку сонечко,
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
2021.04.18
00:51
Почути і побачити тебе...
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
2021.04.17
16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
2021.04.17
15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
2021.04.17
08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
2021.04.17
07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.03.31
2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Зайці
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зайці
Унадилися на мій город зайці. Стрибучих вуханчиків як магнітом притягувала качаниста в кінці городу. Вони б їли її удень і вночі, якби не люди.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
Уранці вздовж грядок влаштовують токовище одуди; вишукуючи черв’ячків туди-сюди бігають трясогузки та чубаті синиці; між кущиками динь і кавунів, полюючи на ропух, чалапають буслики; в арахісі та перцях сокоче зграйка куріпок, а на кинутому городі, який за два роки заріс могутнім пиріякою, звили гніздечка дві пари вівсянок. Щоранку, вчепившись чіпкими лапками у стеблину чорнобиля, вони зустрічають мене тривожним цвіканням. Я їх не чіпаю, обходжу сусідським сінокосом, на якому вже з четвертої години припнуто теличку та бичка. І вся та живність лякає зайців своїм невпинним рухом та гучними голосами.
Куцохвості спочатку харапудилися від кожного руху, галопом мчали на заливні луки, які починалися в кінці мого городу. Але поволі звикли до шерхоту, свисту, клекоту і тупотіння живих істот поруч із собою, оскільки їх ніхто не чіпав. А зверху, кружляючи ген під хмарами, дивляться на це живе царство хижі очі пари яструбів. Їх бачать ластівки і тому тривожно свистять, попереджуючи своїх братів і сестер про небезпеку.
І тільки присутність людей полохає зайців. Ще здалеку побачив трьох косооких, які гуртом гризли одну капустину. Тихенько підкрадаюся, часто зупиняючись, ось уже навис над ближнім зайцем, розпазурив пальці аби вхопити за вуха, аж тут бац – куці мене побачили і як рвонуть навтьоки аж гай зашумів!
Повтікали одуди та лелеки, куріпки здійнялися легенькою хмаркою і відлетіли на безпечну відстань. А от сусідський бичок навпаки – наставив ріжки і гребе ратицями. Якби не ланцюг – зірвався би і помчав до мене. Але я знаю як його заспокоїти: у кошику, з яким я прийшов на поле, лежить з десяток яблук. Зачувши їх запах і теличка, і бичок вимогливо мукнули.
«Знаю, що любите» - подумав я. «Зараз дам». Підхожу до тваринок і починаю їх годувати.
Похрумавши яблука, вони тягнуться до мене мокрими носами, знову мукають, кумедно крутять хвостами. Трохи почухавши їхні лоби задля власного задоволення чимчикую до загризеної насмерть капустини.
Толку з неї вже ніякої, тож хай стирчить,- сьогодні увечері або завтра уранці вухані навідаються знову, можливо закінчать те, що почали.
Але не все так просто: як правило, зайці не повертаються до тієї самої капустини, а уподобують нову. Тож до кінця сезону урожай може бути переполовинено або зіпсовано взагалі. Моя дружина каже: « Хай їдять, на всіх вистачить». І я так думаю: сім років мак не родив і ніхто не вмер. Так і з цією капустою.
Хутенько насмикав зеленого пір’я цибулі, видовбав кілька редисок, нарвав кропу і спустився левадою униз аж до луків поглянути чи пора вже косити траву. Таки пора, бо мишій вже виріс вище коліна, а конюшина вище щиколотки. Якщо підросте ще – коса буде застрягати в пучках трави і косовиця стане удесятеро важчою. Отже,- завтра уранці за роботу.
А ще обабіч городу зацвіли кульбаби. Вибачайте, дорогесенькі, але і вас викошу, бо насієтеся потім, що не встигатиму сапати. Повертаючись назад, поворушив скирту з компостом, поправив тички для огірків, які де-не-де трохи роз'їхалися і сів на стільчика, який лежав у борозні, біля грядок з морквою.
Морков'яна муха не відклала личинок у стовбурці, бо устиг її побризкати настоєм полину вчасно, тож урожай цієї культури мусить бути хорошим. Одна халепа: потрібно регулярно прополювати. Годину сидіти у позі зю ще можу, а потім дуже болить спина. Коли дискомфорт стає відчутним – встаю. Що не встиг сьогодні – закінчу завтра. Або дружину запущу – вона у мене моторна. Тільки треба чимось задобрити перш ніж просити. Бо скаже : «Ти три грядки моркви не можеш виполоти, а в мене десять грядок цибулі на руках. І стільки ж часнику з буряком».
День пройшов у звичайних житейських клопотах. Увечері, потомлені, миттєво засинаємо, навіть не націлувавшись для годиться.
А уранці хапаю косу та мантачку і, взувши гумові чоботи аби не намочити холодною росою ноги, знову чимчикую на город.
Ніхто мене не зустрічає: немає куріпок, лелек та одудів, не видно вівсянок. Корівок теж іще не вивели на пашу. А в моїй капусті лежать два мертвих зайці: їхні шиї передущено тонкими сталевими тросиками з яких зроблені петлі для ловитви. Одним кінцем кожну линву прив’язано до металевого кілка, яким зазвичай утримують худобу на паші, тож вирватися вуханям не вдалося б ніколи.
Я знаю хто це зробив, людина професійно полює на живність і винищує усе, до чого дотягнуться її руки. Мисливський пес та рушниця з оптикою не залишають шансів жодній тварині ні в лісі, ні на лузі. А тепер ще ось це: капкани та петлі на людських городах.
Беру мішка, якого взяв із собою аби накосити трохи жита курам і рушаю росянистими слідами мисливця, які зосталися на траві ще звечора вздовж сусідських городів.
Ось і в Чикилдихи лежить задушений заєць, ще через десяток городів, у Мотрі, надибую на лисицю. Поки дійшов до протилежного кінця поля з городами знайшов ще дві мертві тварини. Повиймав усі металічні кілки, змотав петлі, і вийняв забитих тварин. Все те склав у мішок і рушив до села.
Додому не пішов, оскільки дружина здійняла би галас і побігла би сваритися до гицеля. Не любить вона страшенно мисливців, каже « Ми наче печерні люди – невже мало того що на фермах вирощуємо? Обов'язково треба усе живе довкола повбивати і в рота скласти?»
Віддав зайців та лисицю бабі Марії. У неї пенсія мінімальна, дітей немає, бідує страшно. Для неї ця живність справді буде манною з неба, а не забавкою. А залізні кілки віддав бабі Степаниді, ми з дружиною у неї молоко беремо.
За годину вернувся на поле, підняв кинуту у траві косу та взявся до роботи. Сонце, що зійшло, вигулькнуло на кілька хвилин з-за хмари і знову сховалося в суцільному сірому покрові. Припарювало, отже буде дощ. Перші краплі вже зривалися з неба і шурхотіли у свіжоскошеній траві.
Я озирнувся і побачив, що мій сусіда-мисливець суне в мою сторону з трьома псами на поводках, які винюхували сліди того, хто покрав їхню здобич. «Невже упіймають?» - майнуло в голові.
«Ні!» - громом відповіло небо і з чорної хмари упала густа враннішня злива.
29.01.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію