ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Берегиня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Берегиня
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинки м’яко лоскотали оголене тіло. Шовкова коса, що діставала красуні аж до п’ят м’яко світилася пурпурово-фіолетовим світлом. Я трохи намотав її на руку, вдихнув п’янкий запах різнотрав’я та заплющив очі від насолоди.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
Зустріч із молодою чарівницею ледь не стала для мене фатальною. Я ж не знав хто вона, не відав з якими могутніми силами доведеться буцнутися лобами. А починалося все ось як.
Годині о третій ранку, глупої ночі, рушив на риболовлю. Звично сів на велосипеда і, петляючи стежками села, виїхав на луг залитий по вінця холодним туманом. Біля річки зліз із байка і рушив уздовж берега уверх течією густими у мій зріст заростями кропиви та живокосту. Інколи доводилося з натугою штовхати металічне чудо вперед, ламаючи росяний очерет. Якби я сам і не проклав цю стежку, то вже давно би загубився у зеленому морі, оскільки ніч була безмісячною. Ще недавно до річки вело з десяток стежин, а тепер, коли одна третина селища померла, а ще одна поїхала геть у пошуках нового життя - блукати у нетрях природи стало майже нікому.
Віялом закинув дві вудки під бережок, а спінінга поближче до поваленої у воду старої верби. Але не дуже близько аби не зачепитися за корча.
Довкола шаруділо нічне життя, вовтхузилися голодні тваринки, тьохкали солов’ї та інше весняне птаство. На протилежному березі прочалапала видра з якою ми вели неоголошену війну за територію: ми обидва любили тут уранці ловити рибу. Оскільки я щоранку висипав по піввідра гороху з макухою в одне місце, то риба тут крутилася постійно. Видра незадоволено харчала і голосно пірнала, полохаючи рибу. Довелося шпурнути у її напрямку ломаку аби відігнати нахабу. І таки відігнав.
Світало, сонце обарвило небесне шатро у рожевуваті фарби, над головою шугали денні птахи – чаплі, качки, а над річкою зимородки. Солодко позіхнувши витягнув спінінга, помняв пальцями на гачку дохлу п’явку та закинув під протилежний берег. І майже одразу задрижав спінінг. Рвонув на себе і здивувався: рибина ні на йоту не дала слабини. На тому кінці щось люто засмикалося. Можливо, сом кілограм на десять зачепився?
Азарт накрив з головою. Я то крутив котушкою, то легенько відпускав волосінь, пробував різко потягти на себе або робив паси вліво-вправо аби змусити рибину почати рухатися в потрібному мені напрямку. Та де там! Сом як танк пер у корчі. Ще б трохи і всьо - довелося б обривати волосінь, зоставивши дорогий японський кований гак у глибинах топляка. З розпачу натужив усі сили і потягнув на себе річкову здобич.
І справа пішла! За мить над поверхнею щось забіліло, я дико намотував волосінь на котушку спінінга . І ось прямо біля берега вигулькнула… жіноча сідниця в купальнику, у якому намертво застряг сталевий гак!
«О Боже! Як це могло статися?» думав я. «Де вона тут взялася?».
Від несподіванки виронив снасть і хутко почав роздягатися.
- Агов! Дівчино! Ви живі? – вигукнув я до плавчині.
Не почувши відповіді хутко плигнув у річку і обхопивши тіло обома руками потягнув до берега.
Вам ніколи не доводилося тягати п’яниць, що сплять мертвим сном? Бачу, доводилося. Отже знаєте, які вони важезні у непритомному стані. Насилу виволік діву на берег, поклав на траву і притулив вухо до грудей: серце билося нормально, тіло дихало. Дивно. Перевернув на груди і ахнув: із вирізу трусів купальника визирав хвіст фіолетового кольору! Гак намертво застряг у тканині, тож довелося його вирізати ножем разом з гарним шматком тканини. Різав акуратно, боючись зачепити ріпицю і травмувати істоту.
«Що робити?» - думав я. «Людей немає, до села далеко, на руках непритомна істота, мобілка відсутня. Можливо, у неї гіпотермія.». Вирішив тягти її до себе додому навпростець через чагарі. Хутко вдягнув її у свої речі, звалив на плечі і поволі почалапав до хати.
У домі звечора було трохи протоплено - люблю коли груба пашить теплом і в хаті пахне хвоєю. Поклав красуню на ліжко, стягнув з неї свої лахи…і тут дівка отямилася! І як кинеться на мене!
Думав, що її подужаю, але помилився. Сила у неї була неймовірною, вона легко розвела мої руки і ляснула по пиці. Голова сіпнулася, наче від удару молотом. «Ой, леле» промайнуло в голові. «Тут мені жаба цицьки й дась».
Хутко метнувся до грубки й ухопив кочергу.
- Не підходь, бо лусну! – гарикнув я не своїм голосом і махнув залізякою перед носом відьми.
- Ти, ти, ти…, - сичала діва й сунула на мене з розчепіреними пальцями.
- Зупинися! Я ж тебе спас!
Вона зупинилася і опустила руки. Трохи подумала і запитала:
- А хто мене ледь не утопив? Я прийшла покупатися уранці, а натомість ледь не захлиснулася водою!
Я випустив кочергу, бухнувся на коліна і винувато пробелькотів:
- Вибач мене. Ну не знав, що там хтось є! Каюсь! - і похилив винувато голову.
Дівчина підійшла, поклала руку на мою чуприну і лагідно погладила. Піднімаю писка, а вона посміхається! Ну хто тих жінок розбере?
А що далі? Та нічого цікавого! Напоїв духм’яним чаєм із глодом та акацією, нагодував борщем та варениками зі здором, які приготував учора. Дав їй спортивного костюма і поклав спати в обнімку з котом Жоржиком. І сам приліг. А за місяць ми побралися. Не зогледілися – донечка народилася.
Ця казкова берегиня стала моїм щастям, неймовірною життєвою удачею. Так що, хлопи, якщо закортить і собі упіймати щось путнє у житті – хапайте вудки і гайда на річку. Можливо і пощастить. Шукайте таке місце, де бобри водяться і вихухолі. Там і чар-зілля можна знайти якщо постаратися.
Все, пора бігти, бо донька реп’яхів на фіолетового хвоста начіпляла, треба вичесати.
18.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію