
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.18
16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
2021.01.18
13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
2021.01.18
13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
2021.01.18
10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
2021.01.18
09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
2021.01.18
08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
2021.01.18
08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
2021.01.18
07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
2021.01.17
22:29
дихати свою зиму
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк
2021.01.17
22:25
Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
2021.01.17
15:49
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,
2021.01.17
15:41
Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...
Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...
Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.
2021.01.17
15:30
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоілася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчии, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всіи підлозі бу
2021.01.17
15:26
День, як аркуш, простерсь. Обростають товстою корою
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди
2021.01.17
14:15
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
2021.01.17
11:32
За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович (1983) /
Проза
Звук
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звук
Однієї ночі я несподівано прокинулася від дивного звуку... цей звук нагадував мені про щось давно забуте. Я визирнула з-під ковдри боязко, ніби боялася побачити щось, що мене може злякати. На кріслі сиділа постать, то була постать жінки, і мені стало страшно... я заплющила очі і, подумавши, що, певно, сплю, знову визирнула з-під ковдри. У кріслі нікого не було, але звук я чула чітко. Висунула ногу і поставила на підлогу, друга нога опинилася теж на підлозі. Пройшла до великої кімнати, її у нас вдома називали «зала». У залі по центру стоїть телевізор, і він увімкнений. Нічого не показує, просто шипить екран, ніби нема антени. Я підійшла до ТВ і хочу вимкнути, натиснувши кнопку. А, ні! Може, кнопка запала, думаю, тягнуся до розетки, аби вимкнути живлення. Але телевізор подовжує працювати... Помічаю прочинене вікно, виходжу на вулицю у нічній сорочці і йду до хвіртки. Хвіртка рипить, коли прочиняю її, виходячи на вулицю, на горизонті бачу ту саму жінку, вона кудись іде. Я не довго думаючи, рукою і силою волі витягую з постелених дорожніх плит одну і вона перетворюється на літаючий транспортний засіб, я сідаю на краєчок цієї плити і, звісивши ноги, мчу на ній повітрям у напрямку незнайомки. Опиняюся у полі, тут багато простору, лечу і милуюся краєвидами, уже навіть забула, за ким і чому гналася. Повертаю назад, мені весело і легко. Плитка стає на своє місце, заходжу на кухню, а там ця загадкова жінка готує вариво. Духмяне, таке, що аж вдихати хочеться, я дивлюся, як це вариво закипає у казані, і розумію, що незнайомка мене не бачить... У кімнаті так же працює телевізор, я думаю, можливо є додаткове джерело енергії, яке живить його, намагаюся розшукати. Жінка накриває на стіл, ставить у двох горнятках ароматний узвар. І коли вона рукою запрошує мене скуштувати, я починаю боятися знову. «Відкрий своє обличчя, покажи мені своє обличчя!»– кажу я їй, але вона не проронивши ані слова на жестах показує, що вуаль скидати не можна. Мене дратує оця невідомість і звук , який випадково змінюється на протяжний. Затяжне «пі» лунає з телевізора, який неможливо вимкнути.
Так лунав телевізор у мому дитинстві, коли я хотіла подивитися мультики, а телекомпанія - обідати. Я хочу побачити, хто там, за вуаллю, яке обличчя сховане за тим шматком повітряного шовку. Я знаю, хто та жінка, знаю, точно знаю, але ще не час, не час дивитися у майбутнє, заглядати туди, куди вхід надійно зачинено. Повертаюся у ліжко, вдаю, що спатиму, я не боюся її, сонце сходить.
Так лунав телевізор у мому дитинстві, коли я хотіла подивитися мультики, а телекомпанія - обідати. Я хочу побачити, хто там, за вуаллю, яке обличчя сховане за тим шматком повітряного шовку. Я знаю, хто та жінка, знаю, точно знаю, але ще не час, не час дивитися у майбутнє, заглядати туди, куди вхід надійно зачинено. Повертаюся у ліжко, вдаю, що спатиму, я не боюся її, сонце сходить.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію