
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.20
06:01
Неможливо без неї
Залишатись мені, –
Лиш у парі з душею
Бережуся в борні.
У печальнім горінні
Й гуркотнечі війни, –
Довіряю незмінно
Їй надії і сни.
Залишатись мені, –
Лиш у парі з душею
Бережуся в борні.
У печальнім горінні
Й гуркотнечі війни, –
Довіряю незмінно
Їй надії і сни.
2022.05.19
23:04
Немовби хтось підслухав потаємну сповідь Лота.
На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
Як кози й вівці юрмилися в печері,
Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
І починали цілувати сороміцьк
На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
Як кози й вівці юрмилися в печері,
Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
І починали цілувати сороміцьк
2022.05.19
19:14
Іду на моціон як і щоранку,
коли ще не розведені мости
між миром і війною... з висоти
гадаю, хто зуміє вишиванку,
як подобає нині, одягти.
Сьогодні усміхається фортуна
і китаянка юна... у соку, –
коли ще не розведені мости
між миром і війною... з висоти
гадаю, хто зуміє вишиванку,
як подобає нині, одягти.
Сьогодні усміхається фортуна
і китаянка юна... у соку, –
2022.05.19
18:55
Палає рідна Україна,
горить у полум’ї війни,
а у вогні навали гинуть
найкращі доньки і сини…
Горять у пеклі «Азовсталі»
незламні наші козаки…
Не вистачає п’єдесталу
горить у полум’ї війни,
а у вогні навали гинуть
найкращі доньки і сини…
Горять у пеклі «Азовсталі»
незламні наші козаки…
Не вистачає п’єдесталу
2022.05.19
17:25
за мотивами Марії Приймаченко
...
дощик посіявся зранку
стільки його чекали
сіяли кріпчик у спеку
в спеку город саджали
дощик посіяв надію
-Господи, скільки зміїв
...
дощик посіявся зранку
стільки його чекали
сіяли кріпчик у спеку
в спеку город саджали
дощик посіяв надію
-Господи, скільки зміїв
2022.05.19
07:44
Я ж тебе не лаю. Вітер дме в долину.
Москалі не дуже схожі на людину.
Ніби руки, ноги, голова і паща.
Та душі немає. Орки геть пропащі.
Ходить воно, бродить… (ні живе ні мертве)
цокотить у грудях скам’яніле серце.
Москалі не дуже схожі на людину.
Ніби руки, ноги, голова і паща.
Та душі немає. Орки геть пропащі.
Ходить воно, бродить… (ні живе ні мертве)
цокотить у грудях скам’яніле серце.
2022.05.18
22:39
Столочений день утомно у небо злетів пелюсткою,
нахнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
Густий опустився морок і світ закапканив пусткою,
і – мов розчинився простір, і – ніби спинився час…
На темному лоні неба гойдається човник місяця
і з
нахнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
Густий опустився морок і світ закапканив пусткою,
і – мов розчинився простір, і – ніби спинився час…
На темному лоні неба гойдається човник місяця
і з
2022.05.18
22:19
ІПоезія воюючого краю
ще жевріє.. і муза не вмирає,
і ліра грає, і у всій красі
по Україні... перли у росі...
..............................................
Пишу усім, кого я поважаю...
надію маю, що читають всі.
ще жевріє.. і муза не вмирає,
і ліра грає, і у всій красі
по Україні... перли у росі...
..............................................
Пишу усім, кого я поважаю...
надію маю, що читають всі.
2022.05.18
21:32
Бомби падають будь-де.
Зорі рідше й рідше…
А вино - Надін Дюде -
Розбудило Ніцше…
Впарі, ох, червона лють…
Третій я в кімнаті.
Зорі рідше й рідше…
А вино - Надін Дюде -
Розбудило Ніцше…
Впарі, ох, червона лють…
Третій я в кімнаті.
2022.05.18
17:18
Війна не вміщається в рими, вірші у слова -
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
2022.05.18
10:32
Із Петра Вяземського
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
2022.05.18
07:54
Півонії розквітнуть днями –
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
2022.05.18
05:23
Визначаючи дорогу,
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
2022.05.18
00:20
Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
2022.05.17
23:34
Якщо прибрати «скрєпи», то російська нація геть розлізеться на клапті.
З України орки вилетять, мов корки.
Найгірші диктатори виходять із хирлявих демократів.
Великі проблеми починаються із невеликих відхилень.
Претензії на лідерство зі схильн
2022.05.17
21:30
…вгамую біль придешній з двору
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.09.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович (1983) /
Проза
Звук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звук
Однієї ночі я несподівано прокинулася від дивного звуку... цей звук нагадував мені про щось давно забуте. Я визирнула з-під ковдри боязко, ніби боялася побачити щось, що мене може злякати. На кріслі сиділа постать, то була постать жінки, і мені стало страшно... я заплющила очі і, подумавши, що, певно, сплю, знову визирнула з-під ковдри. У кріслі нікого не було, але звук я чула чітко. Висунула ногу і поставила на підлогу, друга нога опинилася теж на підлозі. Пройшла до великої кімнати, її у нас вдома називали «зала». У залі по центру стоїть телевізор, і він увімкнений. Нічого не показує, просто шипить екран, ніби нема антени. Я підійшла до ТВ і хочу вимкнути, натиснувши кнопку. А, ні! Може, кнопка запала, думаю, тягнуся до розетки, аби вимкнути живлення. Але телевізор подовжує працювати... Помічаю прочинене вікно, виходжу на вулицю у нічній сорочці і йду до хвіртки. Хвіртка рипить, коли прочиняю її, виходячи на вулицю, на горизонті бачу ту саму жінку, вона кудись іде. Я не довго думаючи, рукою і силою волі витягую з постелених дорожніх плит одну і вона перетворюється на літаючий транспортний засіб, я сідаю на краєчок цієї плити і, звісивши ноги, мчу на ній повітрям у напрямку незнайомки. Опиняюся у полі, тут багато простору, лечу і милуюся краєвидами, уже навіть забула, за ким і чому гналася. Повертаю назад, мені весело і легко. Плитка стає на своє місце, заходжу на кухню, а там ця загадкова жінка готує вариво. Духмяне, таке, що аж вдихати хочеться, я дивлюся, як це вариво закипає у казані, і розумію, що незнайомка мене не бачить... У кімнаті так же працює телевізор, я думаю, можливо є додаткове джерело енергії, яке живить його, намагаюся розшукати. Жінка накриває на стіл, ставить у двох горнятках ароматний узвар. І коли вона рукою запрошує мене скуштувати, я починаю боятися знову. «Відкрий своє обличчя, покажи мені своє обличчя!»– кажу я їй, але вона не проронивши ані слова на жестах показує, що вуаль скидати не можна. Мене дратує оця невідомість і звук , який випадково змінюється на протяжний. Затяжне «пі» лунає з телевізора, який неможливо вимкнути.
Так лунав телевізор у мому дитинстві, коли я хотіла подивитися мультики, а телекомпанія - обідати. Я хочу побачити, хто там, за вуаллю, яке обличчя сховане за тим шматком повітряного шовку. Я знаю, хто та жінка, знаю, точно знаю, але ще не час, не час дивитися у майбутнє, заглядати туди, куди вхід надійно зачинено. Повертаюся у ліжко, вдаю, що спатиму, я не боюся її, сонце сходить.
Так лунав телевізор у мому дитинстві, коли я хотіла подивитися мультики, а телекомпанія - обідати. Я хочу побачити, хто там, за вуаллю, яке обличчя сховане за тим шматком повітряного шовку. Я знаю, хто та жінка, знаю, точно знаю, але ще не час, не час дивитися у майбутнє, заглядати туди, куди вхід надійно зачинено. Повертаюся у ліжко, вдаю, що спатиму, я не боюся її, сонце сходить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію