ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2020.10.19 22:20
Я в кімнаті, а галас у вуха
Наповзає важезним свинцем.
Перед вічним всевладним лицем
Відчуваю фатальності звуки.

Какофонія транспорту суне,
Розриває гармонію снів.
Квітка сохне в морях будяків.

Олександр Сушко
2020.10.19 16:47
Не люблять люди правди, зобижаються, коли хтось щиро і прямо в очі каже, що ти - телепень, а вчинки твої ідіотські. А чому ображаються? А тому, що правда нікому не потрібна, вона як чорна грязь покриває людину з голови до ніг. І замість непорочного світло

Ярослав Чорногуз
2020.10.19 13:19
В героя божа є ознака –
Усі він труднощі долав.
Он – Одіссеєва Ітака,
Для нього сповнена тепла.

Брил нагромадження величне,
Печаль і радість в нім сплелись.
На рідну землю, ой, незвично

Тетяна Левицька
2020.10.19 13:08
Забувала оплакані вірші,
загортала самотність в папір,
і ніхто у роз'ятреній тиші
в ніч холодну мене не зігрів.
Що кому, до чужого причастя,
літургії пахких паляниць?
Не таке я намріяла щастя
щоб шубовснути з синяви ниць.

Ігор Шоха
2020.10.19 10:35
Історія лише тоді навчає,
коли її осмислює народ,
і гнів його Везувієм палає,
і чуємо із Дону до Дунаю,
що є у кожній хаті патріот.

Ми, як були від Сяну і до Дону,
то й будемо! Бо течія несе

Сергій Губерначук
2020.10.19 10:11
Зимове діамантове кольє,
холодних почуттів ясні крижинки.
Усе, що на рахунку в тебе є, –
це сміх і сльози звільненої жінки.

Давно я не така, як ця зима.
Терпіти сил уже давно нема.

Микола Соболь
2020.10.19 08:55
Присядь опліч, мій друже, поговорим
у світі є для цього сотні тем.
Перевернути може слово гори
і душу може обпекти вогнем…
Немає часу? Певно і не буде.
Цейтноту вічна пастка на землі.
Чи схаменуться, чи прозріють люди?
Можливо так. Та швидше за вс

Віктор Кучерук
2020.10.19 08:23
Стало холодно і сиро
Восени, –
Тож на вулицю з квартири
Не гони.
Далечінь і наоколи
Вже не ті –
Потемніли, захололи
В німоті.

Іван Потьомкін
2020.10.19 08:10
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.

Олександр Сушко
2020.10.18 20:34
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Микола Дудар
2020.10.18 19:44
ЗВИЧАЙНЕ ЧУДО МИКОЛИ ДУДАРА В українській поезії є безліч чудових письменників, яких важко віднести до якоїсь конкретної генерації. Хоча б тому, що писати починають пізніше за своїх ровесників, але одразу пропонують світові зрілу лірику. Одним із таких а

Олександр Сушко
2020.10.18 17:37
Стаття оця простяцька, як і усе моє нехитре життя, як усе до чого доторкається моя думка . Хоча в ній буде йти мова не про гарбузи на полі, які цьогоріч вродили рясно, не про білі гриби, які щойно замаринував, і навіть не про теоретичну фізику та квант

Микола Соболь
2020.10.18 16:04
Були у світі лише ми й каштани,
як тільки листопад тікав із двору,
чекаючи удвох на зиму скору
та сніг, що не впаде відразу тане.
Таке воно дитяче лихоліття
в бабусиній хатині біля груби
коти свої вилизували шуби,
а ми калини заваривши віття

Борис Костиря
2020.10.18 14:15
Це божевілля міста із агоній,
Важких судом, паралічу і ран.
Стікає кров’ю течія двобою,
Узявши спокій на важкий таран.

Гангрена розповзається повсюди,
Руйнуючи стрімкі проспекти вщент.
Здорова плоть перетворилась в груди

Сергій Губерначук
2020.10.18 08:56
Знов обличчя це – не налице,
а навиворіт, як після лому!
Я – великий. І знаю про це!
Не вміщаюсь ні в чому малому!

Я надмірно – в самому собі –
у самому мені не самому!
Розкотив би губу по губі –

Євген Федчук
2020.10.17 20:09
Біля старої школи ріс бузок.
Ліловий, білий…Розквітав у квітні.
І полюбляв я ще малим ходити,
Мов у країну чарівну казок.
Вдихав бузковий аромат п’янкий
І до суцвіть уважно придивлявся,
П’ять пелюсток зустріти намагався,
Бо, як казали старші, цвіт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Перегони
Петро і Дмитро дружили з дитинства. З перших цвіркунів, спійманих у лузі, обміну дитячими іграшками і крадених сусідських яблук, якими ділилися порівну змалку. Петро мав більш заможних батьків, які його тішили модними машинками, приставками і тетрісами. Дмитро ж грався саморобними іграшками з дерева, його татко збивав з брусків гарні машинки, а коли малий підріс, то і молоток дитячий купив для сина, аби той вправлявся забивати цвяшки самостійно.
Але ні Дмитру, ні Петру не бракувало нічого, бо вони уміли ділитися, мінятися, вони були друзями справжніми, тому Дмитрик грався люб’язно позиченим тетрісом і новомодними машинками, які були дуже схожі на справжні, адже у них навіть дверцята відкривалися, щоправда розмір був у мініатюрі. Петрові ж навпаки було цікаво з брусків дерева збити самотужки машинку, диванчик для ляльки дівчинки з дитячого садочка Каті, яка подобалася Петрові. Петро і Дмитро дружили, і здавалося, так було завжди.
Час не стоїть на місці. Уже і Перший дзвінок пролунав для хлопців. Та самісінька дівчинка Катя з величезними капроновими бантами, у куценькій формі і білосніжних гольфах, виявилася однокласницею хлопців. Петро радів. Дмитро теж радів. Вони часто ходили разом проводити Катрусю додому після уроків. Дорогою змагалися у силі і вправності.
- Я добіжу до того дерева швидше за тебе! – кидав виклик Дмитрові Петро і нісся так, що п’яти блискали.
- Я тебе обжену! – не здавався Дмитро. І таки наздоганяв.
- Я відіжмуся від підлоги більше! – Дмитро займав позицію, впирався і починав віджиматися.
- Побачимо, - і Петро наздоганяв друга і вирівнював рахунок.
Вони обидва росли розумними, жвавими, веселими і кмітливими хлопцями. Щоправда, з часом Петро витягнувся, його статура все кращала, гени, нічого не вдієш.
А Дмитро не ріс так швидко, та й у роду, як кажуть, не було ніколи високих і довготелесих.
Петро слідкував за модою, і батьки купували йому гарні речі, яких у Дмитра не було. Але у Петра було добре серце, тому коли він виростав з модного светра чи жакета, які не встиг нормально поносити, він прийняв рішення запропонувати модні «шмотки» носити Дмитрові. І той погодився. Авжеж, такі прекрасні сорочки, светри і жакетики з’явилися у його гардеробі.
Катруся щодня ставала все гарнішою, і одного дня, коли вона грілася на осонні, у грудях хлопців щось затріпотіло. Вони підійшли, як ні в чому не бувало, але підлітковий вік, розпущене золотаве волосся Катрусі і погляд з-під пухнастих вій діяли магічно.
- То ми підемо сьогодні на дискотеку? Увечері, зі старшокласниками? – Катруся дивилася на хлопців так, що відмовити не спромігся ніхто, хоча ця ідея не подобалася ані Петрові, ані Дмитру.
Старшокласники були більш розкуті і впевнені, вони вже мали досвід перших залицянь, обіймів і поцілунків… Ані Петро, ані Дмитро такого досвіду не мали.
На дискотеці все час минав швидко. Ось уже Катрусю запросив секс-символ школи Євген, вони танцюють, а Дмитро стоїть і пасе дівчину очима. Петро швидко почав крутити і загравати з іншими дівчатами, то були дівчата з училища, а Петро через те, що був вищим і модним, так і приваблював дівок.
Згодом такі походи на дискотеку стали для Дмитра справжнісінькими муками. Катя тусувалася з Євгеном, мама Каті просила Дмитра і Петра захищати доньку від нерадивих залицяльників, контролювати, щоб бува нічого не сталося, Петро ж запаморочений шаленим успіхом слави серед дівчат уже спромігся набути чималого досвіду спілкування з протилежною статтю.
Дмитрові було не по собі. Петрові завжди діставалися гарні і вродливі дівки, Дмитро ж почувався на фоні Петра менш вартісним. І через те, що Петро змалку ділився з другом усім, не міг поговорити і зацідити у пику другові, коли той спеціально обирав ту дівчину, яка подобалася сильно Дмитрові, і вів її до танцю, запрошував на побачення, пригощав пивом, вином, лікером.
Локації і напої з часом змінювалися. Хлопці стали студентами, поїхали вчитися у столицю з села. Але Дмитрові доводилося «доношувати» стосунки, які розпочинав Петро. Дмитро був «зв’язковим», своїм в дошку, він передавав любовні записки від дівчат другові, допомагав здавати сесії, коли Петро кілька разів загуляв і мало не вилетів з університету. Потім почалося самостійне доросле життя. Хлопці винаймали квартиру разом, жити так і вигідніше, і веселіше. Дівки оббивали поріг, напрошувалися у гості. Чутки про майстерність у ліжку Петра зіграли ключову роль. Дмитро ж був свідком отих усіх «щебетань» і «заливань у вуха».
Петра неабияк розбестило оте життя. Дівки штабелями вкладаються. Паті на хаті мало не щовечора. Дмитрові перепадало теж, і дівчат, і сексу, але його друг завжди був успішніший, козирніший, красивіший. Він був як мачо, а Дмитро – звичайнісінький чоловік, якому хотілося привабливу дівчину, яка не западе відразу на Петра, на його балачки, які на меті мають вламати і вкласти у ліжко.
Дмитро думав, що після того, як Петро одружиться і стане сімейним чоловіком, остепениться, ті комплекси проминуть самі собою, щезнуть. Але Петро умудрявся і за дружиною впадати, купати у увазі і компліментах, носити гроші і постити фото страв, які він готує коханій, і гуляти, як останній гуляка, лускати нових і нових жінок.
Дмитро потерпав від того, що хотів серйозних стосунків, сімейного затишку, але на усіх зустрічах з другом дівчата дивилися на показного Петруся.
А якось, коли друзі напилися разом, Петро через роки зізнався, що він і Катруся були разом один раз, і Катя була чистою, недосвідченою дівчиною.
Дмитрові муляло те одкровення. Бо Катя, чув, зробила аборт ще юною, і хоча і вийшла заміж потім за старшого і багатого, та дітей своїх все ще не мала, та й чи матиме…
Дмитро не кидав слів на вітер, не вмів запудрювати мізки жінкам, тому й був одинаком. Петруся ж несло на хвилі успіху. Красень. Ловелас.
Але одного разу Дмитрові поталанило. Він саме сидів у барі і чекав друга, як приваблива білявка, яку занесло трішки в сторону, злегка штовхнула його у плече.
- Упс, сорі! – білосніжні зуби і винуватий погляд з іскоркою винуватості і флірту.
- Все нормально, не хвилюйтеся.
Дівчина присіла на сусідньому стільці.
- Не нормально, я тебе штовхнула досить сильно і хочу вибачитися. А тому дозволяю тобі купити мені коктейль, і поки я його питиму, подумати,чого тобі хотілося б у мене спитати. Питання лише одне. Час пішов. «Очі змії» – звернулася до бармена.
Дмитро дивився на неї, як на диво. Дівчина випила шот і з викликом подивилася на Дмитра. Петро уже зявився у дверях і за хвилю мав приєднатися до них. Небезпека. Питання. Одне питання.
- Добре, бачиш отого франта, то мій друг, чим він кращий за мене? – випалив як на духу Дмитро.
- Він – ловелас, це його амплуа. Він не кращий. Ви – різні. І якби я обирала собі чоловіка, то на ловеласа не повелася б. Мені пора, чао, любчику, сміливості тобі і щасти!
Петро наблизився і друзі обмінялися рукостисканнями.
- Що за кралечка? Я б таку потоптав, - замовивши «чівас», Петро глипнув на друга.
- Моя нова знайома. Лейла, - прочитав на візитівці Дмитро і сховав її кишеньку жакету.
- Ууууу… - протягнув Петро. Це все, що йому лишалося зробити. Адже просити показати візитівку, означало визнати, що Дмитро таки його у чомусь "обігнав".
(продовження планується)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-03 22:47:01
Переглядів сторінки твору 617
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.08.14 16:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2019-01-04 16:49:18 ]
Цікаво, відверто так, як тільки уміє писати Віта Парфенович! З теплом,


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-04 21:47:05 ]
Щиро вдячна, пані Тетяно, продовження буде, а поки лишаю так)