Велика стаття... Я виїжджаю зараз з концертами на Схід, оце збираюсь у справах. Просто нема коли вичитати уважно, проте бачу, що все ДУЖЕ НЕГАРАЗД, не можу залишити без уваги. По поверненні обов"язково відкоменчу. Просто, глянувши коротко на текст, скажу, що доводити до такого стану усе не є комільфо. Треба усім робити висновки. Усім наснаги і гарного настрою перед святами!

Добрий день!
Дуже важко писати і втручатися, але стояти осторонь і робити, моя хата скраю, теж не буду. Я на сайті "Поетичні Майстерні" з 2009р. Прийшла необізнаною, любителькою поезії. Звикла ставитись до людей доброзичливо, з повагою, захоплюватись чужою поезією. Коли, щось подобалось не шкодувала приємних слів і подяки автору. Була здивована, коли зіткнулась з жорсткою критикою і не толерантністю декого з редакторів. Можливо вони мали рацію стосовно моєї поезії, але форма, з якою спілкувались зі мною, була для мене образливою, болісною. Цих людей давно немає на ПМ і Бог з ними. Але я зробила для себе висновки, не кинулась у відчай і припинила писати, так, як мені дехто рекомендував. Пройшли роки, не хочеться про це згадувати, але ж зараз складається таж сама ситуація. Дехто з тих, хто не витримав уже пішов з сайту. Нас мало залишилося. Хочеться зберегти людяність і чемність насамперед. Тому я завжди закликала до порозуміння усіх. Писала, що нас об"єднує поезія. Ось останній мій коментар.
"
Що сьогодні за день такий? Мабуть, наболіло у кожного, тому емоційно сьогодні на ПМ. Друзі, я Вас благаю всіх разом і кожного окремо, заспокоїтись. Ми знаємо один одного багато років. Всі ми сюди прийшли не для гладиаторських боїв. Що ми бачимо останнім часом, бої без правил. Замість того, щоб збагачувати свої знання ми навчилися гарно володіти шпагами. Я уже не знаю кого підтримувати, а кого ні у цій ситуації. Давайте не ставити один одному підніжки, провокувати, зневажати, нав"язуватись, і доказувати що ти не дурень. Ми забуваємо, що на нас дивиться молодь. Коли ми не навчимося поважати один одного, нас не будуть поважати інші. Ми за чварами забули чому ми сюди прийшли. Ми розучились пишатись один одним. Серед нас є справжні майстри поезії, члени Спілки Письменників, люди з досвідом, а ми дозволяємо їх ображати, принижувати. Я декілька разів хотіла піти з сайту. Перший раз тоді, коли щойно прийшла і на мене обрушилась лавина критики, до якої я була не готова і краще було померти ніж її сприйняти, вдруге тоді, коли захворіла і перестала писати, бо хімія спалила мізки, а сьогодні піймала себе на думці, що теж хочеться піти, бо не сила пручатися злу. Подумайте, не за ради мене, а за для того, щоб скінчилась війна треба її припинити і сховати знаряддя вбивства. Нам нема чого ділити. У кожного своє направлення в поезії. Кожен автор має свої плюси і мінуси, які можна перетворити на плюси, тож давайте скористаємось цією можливістю. Вибачте за емоції і помилки. Розумію, що яйця курей не вчать, але ж посміла..."

Я думала, що після цього запанує мир і спокій, але ніхто не звернув увагу на моє звернення до пеемівців, а навпаки. Полум"я розгорілося ще з більшою силою.
З Олександром Сушко у мене рівні відносини, я навіть у деякій мірі, вдячна йому за слушні поради, він один із перших реагує на мої вірші і намагається допомогти. Він ніколи мене особисто не ображав. І я теж намагалася помирити його з Ярославом Чорногузом, бо вважала, що друзі не повинні ворогувати. І мені одного разу це вдалося,але примирення тривало не довго. Знову друзі переходили на особисті образи. Ярослава Чорногуза знаю багато років і вважаю його за вірного друга. Мене завжди приваблювала його поезія. Я вважала, що людину можна пізнати тільки по тому, як вона пише і про що пише. Поезія Ярослава наповнена любов"ю до рідної землі, домівки, людини, жінки. Світлі рядки, чудові образи! Корона сонетів увійде в історію Української літератури. Людина з повагою ставиться до інших і вимагає те саме ставлення до себе. Так не стримна у своїх висловах на зневагу і провокації, але б хто ж в такій ситуації не захистив би свою гідність і підставив ще одну щоку для удару. Не буду наводити приклади Ярослав Чорногуз все розказав. Я за те, щоб ми не втрачали гідність і повагу один до одного, навчились слухати і розуміти, прощати. Всіх вітаю з католицьким Різдвом, хто його святкує! Любові, щастя, здоро"я миру!

Усе добре ти пишеш, друже. Ґрунтовно, зі знанням справи. І про критику правильно. І про дуель правильно. Можна на кулаках, бо шпагу нині важко дістати. Це буде благородно і красиво. Красивіше було б ще одягнути вас у костюми борців сумо, але то вже таке. Ми з Іваном Гентошем готові бути секундантами. Місце потрібно вибрати епічне, поетичне, щоб тисячі людей надихнулися битвою титанів, щоб оспівали потім подію у баладах та поемах. Можна на Майдані. І щоб подія транслювалася по всіх каналах! Нехай бачить уся Україна як два мудрі сивочолі талановиті діди чубляться через недолугі недожарти одного на сайті, який ніхто не читає. Тільки, боюся, що Олександр побоїться вийти, бо твій один удар – і одразу 5 трупів. Ми з Іваном віддалік будемо спостерігати за чесністю поєдинку)) Так просто, про всяк випадок)))
Колись на цьому сайті буяло життя. «200 пострілів на ПМ» Іван написав саме тут. А які були дискусії, а скільки пародій створили ми з тобою! По кілька тисяч читачів збирали наші публікації. А тепер, після великого розгону, коли сайт покинули яскраві особистості Катруся Матвійко, Софія Кримовська, Юля Шешуряк, інші… ледве сотню переглядів може зібрати вірш. Оце і цю публікацію перегляне не більше… От побачиш. А ти потратив чи не кілька днів, щоб усе це так логічно і послідовно викласти…
Жаль… Жаль, що двоє талановитих людей стріляють із гармат по мильних бульбашках. А могли би шедеври творити. Щоб молоді і сексуальні дівчата надихалися і збуджувалися. А так їх хіба знудить від усього цього… Та і того не буде, бо не прочитають. Бо нема тут тепер майстерні як такої.
Мені здається, що великі люди злими бути довго не можуть, Ярославе. У твого опонента теж, я так думаю, злості нема. Він просто стібається, а ти ведешся. Нині свято – запроси Олександра поколядувати, випийте кілька пляшок коньяку… Секундатни готові сісти з вами. Правда, лишиться тверезим тільки Іван, бо я не відмовлюся хильнути з такими титанами, які можуть зробити бурю навіть у склянці води.

Добре, адміністрація зробила потрібні висновки і відтепер діятиме трішки відповідальніше, публікації, що можуть нести образу будуть зніматися з "анонсу" головних сторінок, або ж навіть видалятися.

Фільтр "Гостро_рОзумно, а не образливо в'їдливо-гострослівно".
Але це стосуватиметься геть всього, не тільки конфліктів між нашими авторами.

Не сумніваюся, що сайт «Поетичні Мастерні» при започаткуванні мав лише добрі наміри, які задекларовано в самій його назві. Здавалося, сайт розрахований на підтримку молодих авторів. Проте, сама архітектоніка ресурсу викликала сумнів щодо цього. (Хіба що під словом «підтримка» розуміти щось інше). Сайт пропонує авторів розділяти на касти ─ застосовує коефіцієнти, рейтинги, статуси. Одним словом, намагається розставити всіх по ранжиру від ЛЮБИТЕЛЯ до МАЙСТРА, або іншими словами від «графомана» до «генія». Тобто, хоч це ніде окремо не згадувалося, але головним завданням сайту мала би бути КРИТИКА. Тут згадується Чапекове*: «Критикувати - значить пояснювати авторові, що він робить не так, як робив би я, якби вмів.»
Відразу скажу, що Критика, як судовий розгляд, як вказування недоліків чи як негативна думка про що-небудь ─ мало кому цікава чи приємна. Куди складніша і продуктивніша Критика, як мистецтво проводити аналіз, розбір, або обговорення чого-небудь з метою дати оцінку, як особисте враження чи міркування.
На мою думку, під час діалогу, обміну враженнями від прочитаного, (побаченого, почутого) і виробляються уподобання, літературні закони, нові категорії і форми сприйняття літературної творчості, як для тих, хто пише, так і для тих, хто читає (переважно, це одна і та ж публіка).
Рано чи пізно мала виникати ситуація, коли стане незрозумілим хто кого має критикувати (і в позитивному, і в негативному сенсі цього слова).
Для маститих професіоналів може треба створювати інший майданчик, а не кидати, як хтось уже в цій полеміці відмітив «всіх павуків в одну банку».
Хотілося б завершити словами мультяшного кота Леопольда, та не знаю чи це допоможе.

оскільки був для чогось пом’янутий (не відаю, з якою метою, але хай),
можу додати від стороннього скоріше погляду,
не бажаючи серйозно втягуватися в якісь псевдо-війни,
які не привносять жодного конструктиву, насправді -
а щодо їх учасників маю свою
скромну думку, котру бажав би лишити при собі
й сподіваюся, мені дарують цю сторонність і стриманість

(вже так склалося, правдивих друзів, що
якось підтримують мене чи десь-переймаються мною,
саме у цій ворожнечі - наразі нема)


чуття міри та бачення якихсь либонь рамок чи
назвемо це розумінням припустимого -
такі є норми цивілізованого співіснування

звісно, поети, або творчі особистості
не завжди є об’єктивні чи помірковані, така вже стихія
поетичної творчості -

саме тому віддавати модерування літсайту поетам, якими би
майстерними й досвідченими вони не видавалися
було в чомусь надто ідеалізованим рішенням, нмсд

а тому певна модерація та адміністративна присутність,
хай би мінімальна - необхідні, так воно виглядає

хоча би для того, щоби вносити раціональність і тверезість
задля вчасного скоригування особистих пристрастей,
які виходять за рамки припустимого та прийнятного


із усіма пошанівками ти уклінностями, etc.