ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2020.10.19 22:20
Я в кімнаті, а галас у вуха
Наповзає важезним свинцем.
Перед вічним всевладним лицем
Відчуваю фатальності звуки.

Какофонія транспорту суне,
Розриває гармонію снів.
Квітка сохне в морях будяків.

Олександр Сушко
2020.10.19 16:47
Не люблять люди правди, зобижаються, коли хтось щиро і прямо в очі каже, що ти - телепень, а вчинки твої ідіотські. А чому ображаються? А тому, що правда нікому не потрібна, вона як чорна грязь покриває людину з голови до ніг. І замість непорочного світло

Ярослав Чорногуз
2020.10.19 13:19
В героя божа є ознака –
Усі він труднощі долав.
Он – Одіссеєва Ітака,
Для нього сповнена тепла.

Брил нагромадження величне,
Печаль і радість в нім сплелись.
На рідну землю, ой, незвично

Тетяна Левицька
2020.10.19 13:08
Забувала оплакані вірші,
загортала самотність в папір,
і ніхто у роз'ятреній тиші
в ніч холодну мене не зігрів.
Що кому, до чужого причастя,
літургії пахких паляниць?
Не таке я намріяла щастя
щоб шубовснути з синяви ниць.

Ігор Шоха
2020.10.19 10:35
Історія лише тоді навчає,
коли її осмислює народ,
і гнів його Везувієм палає,
і чуємо із Дону до Дунаю,
що є у кожній хаті патріот.

Ми, як були від Сяну і до Дону,
то й будемо! Бо течія несе

Сергій Губерначук
2020.10.19 10:11
Зимове діамантове кольє,
холодних почуттів ясні крижинки.
Усе, що на рахунку в тебе є, –
це сміх і сльози звільненої жінки.

Давно я не така, як ця зима.
Терпіти сил уже давно нема.

Микола Соболь
2020.10.19 08:55
Присядь опліч, мій друже, поговорим
у світі є для цього сотні тем.
Перевернути може слово гори
і душу може обпекти вогнем…
Немає часу? Певно і не буде.
Цейтноту вічна пастка на землі.
Чи схаменуться, чи прозріють люди?
Можливо так. Та швидше за вс

Віктор Кучерук
2020.10.19 08:23
Стало холодно і сиро
Восени, –
Тож на вулицю з квартири
Не гони.
Далечінь і наоколи
Вже не ті –
Потемніли, захололи
В німоті.

Іван Потьомкін
2020.10.19 08:10
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.

Олександр Сушко
2020.10.18 20:34
Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив - я не вистояв,
Впав на зорану ріллю.

Поруч побратими-воїни,
Лики вичорнено зорями,
Перешіптуються з мойрами

Микола Дудар
2020.10.18 19:44
ЗВИЧАЙНЕ ЧУДО МИКОЛИ ДУДАРА В українській поезії є безліч чудових письменників, яких важко віднести до якоїсь конкретної генерації. Хоча б тому, що писати починають пізніше за своїх ровесників, але одразу пропонують світові зрілу лірику. Одним із таких а

Олександр Сушко
2020.10.18 17:37
Стаття оця простяцька, як і усе моє нехитре життя, як усе до чого доторкається моя думка . Хоча в ній буде йти мова не про гарбузи на полі, які цьогоріч вродили рясно, не про білі гриби, які щойно замаринував, і навіть не про теоретичну фізику та квант

Микола Соболь
2020.10.18 16:04
Були у світі лише ми й каштани,
як тільки листопад тікав із двору,
чекаючи удвох на зиму скору
та сніг, що не впаде відразу тане.
Таке воно дитяче лихоліття
в бабусиній хатині біля груби
коти свої вилизували шуби,
а ми калини заваривши віття

Борис Костиря
2020.10.18 14:15
Це божевілля міста із агоній,
Важких судом, паралічу і ран.
Стікає кров’ю течія двобою,
Узявши спокій на важкий таран.

Гангрена розповзається повсюди,
Руйнуючи стрімкі проспекти вщент.
Здорова плоть перетворилась в груди

Сергій Губерначук
2020.10.18 08:56
Знов обличчя це – не налице,
а навиворіт, як після лому!
Я – великий. І знаю про це!
Не вміщаюсь ні в чому малому!

Я надмірно – в самому собі –
у самому мені не самому!
Розкотив би губу по губі –

Євген Федчук
2020.10.17 20:09
Біля старої школи ріс бузок.
Ліловий, білий…Розквітав у квітні.
І полюбляв я ще малим ходити,
Мов у країну чарівну казок.
Вдихав бузковий аромат п’янкий
І до суцвіть уважно придивлявся,
П’ять пелюсток зустріти намагався,
Бо, як казали старші, цвіт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Всесвіт очей
Я сиділа у тебе на колінах, обійнявши за плечі, і роздивлялася надто близько візерунки у твоїх очах, оглядала колір райдужки, вивчала прискіпливо палітру, намагаючись запам'ятати назавжди, аби легко упізнати з-поміж мільйонів подібних...
Потім сплітала руки на твоїй шиї, наближалася ніжно і торкалося своїм чолом твого чола, запускаючи пальці у завжди м'яке і чисте русяве волосся, і у прагненні стати ближчою, ковзала головою на плече. І наші вуха торкалися один одного, ніби вітаючись, мовчки, це було інтимно і кумедно.
Ми просто сиділи на кухні. Ти на стільці зі спинкою, я на тобі, ніби мала дитина, розставивши ноги і вчепившись за тебе, а на столі холола надто пізня вранішня кава, адже вже був майже полудень, але то все було зараз не важливим...
У цю мить у нас дихання було одне на двох. На двох спільне серцебиття. Наші тіла хвилююче доторкалися один одного, твоє тепло відчувалося через одяг. Спинився світ. Спинився час. Після того, як я посиділа деяку мить так, схиливши голову на твоє сильне плече, мені страшенно захотілося поцілунку. Обережно, наче хижак, що випасає здобич з-за кущів, я звела голову, і наші носи кумедно зустрілися, і це було ніжно і лоскітно. Я посміхнулася. І ти посміхнувся у відповідь. Ми нікуди не поспішали, тому коли перетнулося наше дихання, навіть завмерли. Вуста знайшли одне одного, очі автоматично зачинилися від насолоди. Перебуваючи у цьому моменті і просторі, місці і часі, я відкривала секрети всесвіту. І розплющила очі. Я хотіла подивитися на тебе, як ти насолоджуєшся моментом, але ти очі відкрив теж. І я знала, для чого. Шелест одягу, тік-так годинника, тепло тіл і стукіт сердець. Це було зараз нашим всесвітом. І ми розчинялися один у одному дифузним проникненням атомів і броунівським рухом частинок. Ми були богами і людьми одночасно. Я чітко запам'ятала цей момент.
І тепер, перше, що вивчаю у чоловіках, які мені зустрічаються і симпатичні - це очі. Райдужка може бути схожою на спалахи на сонці, біля зіниць вимальовується корона. Якщо взяти підручник астрономії і роздивитися, то зіниці, це загадкові затемнені планети, твоєю планетою було Сонце. І я дивилася на золотаву корону навколо. Промені сонця ковзали твоїм обличчям і я намагалася запам'ятати твої очі назавжди. У цьому єднанні було все – і довіра, і ніжність, і любов.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-11-16 17:00:39
Переглядів сторінки твору 773
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.831
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2020.08.14 16:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2018-11-17 15:53:40 ]
О, ці візерунки очей, торкання вухами! Який романтичний початок! Далі - не читаю і мовчу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2018-11-17 20:35:23 ]
О світ очей! О Віто Парфенович!..) Привіт, Віто)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віта Парфенович (Л.П./Л.П.) [ 2018-11-19 12:15:28 ]
привіт, Серго, шанувальнику моєї творчості)