ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
«СКАЗАННЯ ПРО ТЕ, ЧОМУ АНАТОЛІЙ КРИВОЛАП ХОДИТЬ У ВИСОКІ ГОРИ…».*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«СКАЗАННЯ ПРО ТЕ, ЧОМУ АНАТОЛІЙ КРИВОЛАП ХОДИТЬ У ВИСОКІ ГОРИ…».*
(Фрагменти свіжих споминів про відвідини мешкання знаменитого митця в горах Великоберезнянщини).
Переднє слово.
У всі віки були люди, що відмовлялися приймати ті обмеження, котрі традиційно визначали зміст життя в цьому світі… Щоб задовольнити свої устремління до істини ( або до віднайдення свого стилю письма), вони здійснювали пошуки за межами визначених їм кордонів. Вони ізолювали себе від світу, себто усамітнювалися від суспільства, і, мабуть… відкидали багато з того, чому їх вчили. Іван Андрусяк наголошував: «У мовчання свої закони». І тоді в їх житті траплялося дещо дивовижне і прекрасне…
Ми будуємо своє життя на переконаннях, на тому, у що віримо. Маючи доступ до тієї сили, котра затаїлася всередині нас, міркувати, що переконання важливі для життя, - означає значно зменшувати їх значення. Наші переконання то і є саме життя, вони його пальне. Дуже часто у бутті переконання відіграють важливу роль.
Ядро тексту.
Верх і низ, горішнє і долішнє, гори і долини… Що притягує окремих людей в гори і на їх вершини? Є чимало банальних тлумачень. Хоча, стверджувати одне можна точно, - гори мають магічну силу… Підіймаючись вгору випробовуєш не лише власні фізичні і моральні сили, несвідомо прямуєш до чогось незбагненного, але дуже жаданого. Чим вище у гору, тим важче йти, чи не є це одним із шляхів до самого себе?...
18 квітня цього року вдалося реалізувати доволі давнішню домовленість з живописцем. Колись я запитав пана Анатолія: « Чи можна потрапити у Ваше житло в горах Закарпаття і описати побачене, та відчути дух місця?». Він відповів: «Я Вас запрошую…».
… Зустріч в Ужгороді, швидке подолання дороги з обласного центру у напрямку – Перечин, Великий і Малий Березний, а далі, далі – їх величність Гори… Вони забарвлені у світло зелені кольори, де-не-де видніються білі плями квітуючих диких черешень, а вдалині – на вершечках сніг лежить… Ще вище гірську дорогу долаємо спеціальною автівкою, це джип для важких шляхів, інший транспорт не проїде. І ось, стоїмо на нерівному плато, озираєшся довкруж, бачиш пасма гір близькі і далекі, внизу в долині хатки розкидані асиметрично, згори вони видаються кольоровими плямами, завдяки різнобарвним дахам.
Перебуваючи у таких місцях, які іменують МІСЦЯМИ СИЛИ, подорожуючий переживає метафізичний стрибок у незвідане, з’являється не тільки нове бачення, а й нове сприйняття…, а додолу повертаєшся уже інакшим. Мовчкома постояли, кожен думав про щось своє, а тоді Анатолій промовив: «Вітер гуляє, а я тут медитую».
Іван Андрусяк, унікальний поет і прозаїк, чи не про такі ж незвичні місцевості поетичним словом запевняє нас:
«Без гайворонів
Стелиться повітря
Попри самісіньку землю
Де-не-де
Судомно оминаючи дерева».
І ще
«Порипує смерека –
Прокинулась ачей
І кості розминає
Ох і застоооялися за зиму…».
Карпати, Верховина, це для нього не просто географічна точка на карті. Це ті місця, де митцеві просто добре, він там свій, ВЕРХОВИНЕЦЬ НА ВЕРХОВИНІ. Пан Анатолій сказав: «Це моя друга мала Батьківщина». Тут він вдома, як і в Яготині. Ці місця сприйняли і прийняли його як свого…
Із монологу А. Криволапа, уривок перший.
«Народжений в Яготині, батько – залізничник, мати займалася вихованням синів. Так, нас троє братів, митець я один… Із далекого дитинства врізалася у пам'ять жовта смуга, то поле, і темно синя вода, на полотнах є така кольористика… Родом з дитинства і – вечірні рожеві і сині тіні, та світлі пасмуги…
А щодо Закарпаття, то спочатку відпочивав і працював поблизу Сваляви, потім приїжджав ще і ще раз, по справжньому із цим краєм мене познайомив і показав його – Юрій Небесник, мій добрий приятель. Відчув потребу приїздити щороку, захотілося мати майстерню, жити тут захотілося…».
Тарас Возняк дуже проникливо і переконливо писав: «Отож, місце рятує нас від від – чуження не лише від самого місця як такого, але і від від – чуження від нас самих, нашої неповторної сутності. Місце, містячи - нас- у- собі, рятує нас задля нас самих. Але як воно рятує – нас - задля - нас- самих? Через при - четність до місця воно не лише від – криває нас у нашій неповторності, але водночас і у – тримує нас у цій неповторності. Тому ми є, власне кажучи, собою, неповторними самостями у часі та місці, а не абстрактними буттями. Ми маємо неповторну сутність. Ми живемо у неповторюваний час. Ми живемо у неповторній місцині. Через цю при – четність ми є самими собою…».
В одному із гірських поселень в районі Великого Березного у Анатолія Криволапа є своя дерев’яна садиба, невелика, але усе там достосоване для творчого буття. Подвір’я як такого немає (у звичному розумінні), внизу його території біжить потік, правіше – ставок…
Уривок другий із монологу художника.
«Вода для мене №1, вона красива і цікава., буває тихоплинна і не дуже, має свій настрій, багато настроїв. Вода реалізує забаганки довкілля, вітер дме – брижі йдуть, сонце світить, віддзеркалює відблиски променів… Життя розмаїте і захоплююче у будь – яких проявах».
Вода, ріки і річечки, потоки; вода вривається, вгризається у земельні ділянки суходолу… І два береги, наприклад річки, вони об’єднавчі чи роз’єднуючі? По різному буває… А потік внизу садиби митця не шумить, ні, він виводить мелодію водної стихії, то заспокійливу, а то і тривожну. Геніальний О. Довженко писав: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя…».
Годиться почути ще раз мелодію вірша І. Андрусяка:
«Усе отут – ні солодко ні близько
Усе як є – хоч сутемінь пряду
Саме життя – тоненьке ніби плиска –
Летить на воду – себто до води».
Уривок третій із монологу художника.
«Усамітненість важлива у будь – якій роботі, бо створює позитив… В житті воно як, спочатку людина може бути щасливою в особистому, згодом – у своїй діяльності, зміни відбуваються різні, як же без змін…
У Архипа Куїнджі є картина «Вечір», саме на цій роботі я побачив те, що відчував коли мені було років 15 – 16… В мистецькому плані художники однодумці – це Т. Сільваші. О. Животков, М. Кривенко, нас об’єднує Колір…
Йде передача відчуттів через колір, фактуру. Я і колір – це важливо, ні соцреалізм, ні фантазійні мотиви мене не цікавили. ХУДОЖНИК НЕЩАСНИМ БУТИ НЕ МОЖЕ, - ЛЮБИТИ ЖИВОПИС І БУТИ НЕЩАСНИМ??! Я рвався до експериментів з кольором. Вивчав усі напрямки, від ікони, від епохи Відродження, мав знати, чим оперують, щоб щось своє вибудувати… Пройшов крізь усамітненість, це по – чоловічому. Акторствування, як на мене, це недостатня любов до професії. А картина, вона говорить, або ні… Не треба надіятися що всі тебе зрозуміють і будуть в захваті. Треба вивчати історію мистецтва і долі художників, як складаються… Якщо не готовий до випробувань і поразок, кидай це заняття, шукай інше.
ТРЕБА ЗАПРОПОНУВАТИ ЩОСЬ ТАКЕ, ЧОГО НЕ ПРОПОНУЮТЬ ІНШІ, А ДО ТОГО – ТРИВАЛА ПІДГОТОВКА І ПРАЦЯ КОПІТКА…».
Анатолій Криволап фанатично любить те, що робить, він творить, а творчість повністю поглинає творця. Як же впливають його картини на споглядаючих? Радше по різному, але вплив могутній! Для з’ясування цього питання зробімо відступ від ядра тексту…
В 1950 році дослідник Ален Гірбрант примандрував у ліси, розташовані в басейні рік Оріноко і Амазонка, захопивши з собою деякі музичні записи. Він мав намір дати їх послухати племенам, котрі сподівався там виявити. Серед записів була Симфонія фа мажор В. А. Моцарта. В книжці про експедицію Гірбрант занотував: «Вона (симфонія) справила на індіанців магічну дію. Навіть молоді жінки не могли встояти перед нею. Долаючи страх, вони одна за одною з’являлися із своїх хижок і всідалися слухати. У музиці Моцарта присутнє невловиме чаклунство, причому в прямому розумінні, вона діє як таємниче зілля, якому не в силах протистояти ні одна людина. Для них цей запис набув заспокійливого ефекту, так само, як і на нас: тіло стає розслабленим, і, здається ДИХАЄ САМА ДУША… Його музика не приводить людей в заціпеніння. Вона відкриває найпотаємніші глибини вашого буття. Це бальзам…».
Не знаю, чи слушна думка, що музика або живопис – це мова, що зрозуміла багатьом… Можна твердити інше, завдяки живопису або музичній мелодії можна перекинути місток над прірвою непорозуміння… Живопис Анатолія Криволапа може розбурхати єство будь – кого, але це обов’язково мусить бути небайдужа особа, - до багатства і пишноти, котру містять у собі барви, і той підтекст смисловий, і звісно ж, відчуття!... Картина його авторства може струсонути мешканця котроїсь з країн Південної Америки, просунутого у сфері ІТ японця, навіть прагматичного американця, не кажучи вже про аборигенів Західної Європи, тим паче – представника Центральної чи Східної…
Дуже стисле післяслово.
Повернувшись з тритижневого вояжу західноукраїнськими землями, почав упорядковувати зібрані матеріали про художників; вражень, емоцій, спогадів безліч, ледь не усі додатнього характеру. 28 квітня День народження відомого живописця Полтавщини, теж Анатолія, Лавренка. Привітав теплим словом, а на запитання: «Яка ж зустріч, чи подія, вразила тебе найбільше?». Я відповів: « Фортуна цього разу була доброзичливою до мене, бачився і спілкувався з Анатолієм Криволапом». І почув наступне: «А Криволап…, так він геній…».
Андрій Будкевич - Буткевич, історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст (дещо змінений) був опублікований в газеті письменників України «ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА» №21 (5754), від 31 травня 2018 року.
Переднє слово.
У всі віки були люди, що відмовлялися приймати ті обмеження, котрі традиційно визначали зміст життя в цьому світі… Щоб задовольнити свої устремління до істини ( або до віднайдення свого стилю письма), вони здійснювали пошуки за межами визначених їм кордонів. Вони ізолювали себе від світу, себто усамітнювалися від суспільства, і, мабуть… відкидали багато з того, чому їх вчили. Іван Андрусяк наголошував: «У мовчання свої закони». І тоді в їх житті траплялося дещо дивовижне і прекрасне…
Ми будуємо своє життя на переконаннях, на тому, у що віримо. Маючи доступ до тієї сили, котра затаїлася всередині нас, міркувати, що переконання важливі для життя, - означає значно зменшувати їх значення. Наші переконання то і є саме життя, вони його пальне. Дуже часто у бутті переконання відіграють важливу роль.
Ядро тексту.
Верх і низ, горішнє і долішнє, гори і долини… Що притягує окремих людей в гори і на їх вершини? Є чимало банальних тлумачень. Хоча, стверджувати одне можна точно, - гори мають магічну силу… Підіймаючись вгору випробовуєш не лише власні фізичні і моральні сили, несвідомо прямуєш до чогось незбагненного, але дуже жаданого. Чим вище у гору, тим важче йти, чи не є це одним із шляхів до самого себе?...
18 квітня цього року вдалося реалізувати доволі давнішню домовленість з живописцем. Колись я запитав пана Анатолія: « Чи можна потрапити у Ваше житло в горах Закарпаття і описати побачене, та відчути дух місця?». Він відповів: «Я Вас запрошую…».
… Зустріч в Ужгороді, швидке подолання дороги з обласного центру у напрямку – Перечин, Великий і Малий Березний, а далі, далі – їх величність Гори… Вони забарвлені у світло зелені кольори, де-не-де видніються білі плями квітуючих диких черешень, а вдалині – на вершечках сніг лежить… Ще вище гірську дорогу долаємо спеціальною автівкою, це джип для важких шляхів, інший транспорт не проїде. І ось, стоїмо на нерівному плато, озираєшся довкруж, бачиш пасма гір близькі і далекі, внизу в долині хатки розкидані асиметрично, згори вони видаються кольоровими плямами, завдяки різнобарвним дахам.
Перебуваючи у таких місцях, які іменують МІСЦЯМИ СИЛИ, подорожуючий переживає метафізичний стрибок у незвідане, з’являється не тільки нове бачення, а й нове сприйняття…, а додолу повертаєшся уже інакшим. Мовчкома постояли, кожен думав про щось своє, а тоді Анатолій промовив: «Вітер гуляє, а я тут медитую».
Іван Андрусяк, унікальний поет і прозаїк, чи не про такі ж незвичні місцевості поетичним словом запевняє нас:
«Без гайворонів
Стелиться повітря
Попри самісіньку землю
Де-не-де
Судомно оминаючи дерева».
І ще
«Порипує смерека –
Прокинулась ачей
І кості розминає
Ох і застоооялися за зиму…».
Карпати, Верховина, це для нього не просто географічна точка на карті. Це ті місця, де митцеві просто добре, він там свій, ВЕРХОВИНЕЦЬ НА ВЕРХОВИНІ. Пан Анатолій сказав: «Це моя друга мала Батьківщина». Тут він вдома, як і в Яготині. Ці місця сприйняли і прийняли його як свого…
Із монологу А. Криволапа, уривок перший.
«Народжений в Яготині, батько – залізничник, мати займалася вихованням синів. Так, нас троє братів, митець я один… Із далекого дитинства врізалася у пам'ять жовта смуга, то поле, і темно синя вода, на полотнах є така кольористика… Родом з дитинства і – вечірні рожеві і сині тіні, та світлі пасмуги…
А щодо Закарпаття, то спочатку відпочивав і працював поблизу Сваляви, потім приїжджав ще і ще раз, по справжньому із цим краєм мене познайомив і показав його – Юрій Небесник, мій добрий приятель. Відчув потребу приїздити щороку, захотілося мати майстерню, жити тут захотілося…».
Тарас Возняк дуже проникливо і переконливо писав: «Отож, місце рятує нас від від – чуження не лише від самого місця як такого, але і від від – чуження від нас самих, нашої неповторної сутності. Місце, містячи - нас- у- собі, рятує нас задля нас самих. Але як воно рятує – нас - задля - нас- самих? Через при - четність до місця воно не лише від – криває нас у нашій неповторності, але водночас і у – тримує нас у цій неповторності. Тому ми є, власне кажучи, собою, неповторними самостями у часі та місці, а не абстрактними буттями. Ми маємо неповторну сутність. Ми живемо у неповторюваний час. Ми живемо у неповторній місцині. Через цю при – четність ми є самими собою…».
В одному із гірських поселень в районі Великого Березного у Анатолія Криволапа є своя дерев’яна садиба, невелика, але усе там достосоване для творчого буття. Подвір’я як такого немає (у звичному розумінні), внизу його території біжить потік, правіше – ставок…
Уривок другий із монологу художника.
«Вода для мене №1, вона красива і цікава., буває тихоплинна і не дуже, має свій настрій, багато настроїв. Вода реалізує забаганки довкілля, вітер дме – брижі йдуть, сонце світить, віддзеркалює відблиски променів… Життя розмаїте і захоплююче у будь – яких проявах».
Вода, ріки і річечки, потоки; вода вривається, вгризається у земельні ділянки суходолу… І два береги, наприклад річки, вони об’єднавчі чи роз’єднуючі? По різному буває… А потік внизу садиби митця не шумить, ні, він виводить мелодію водної стихії, то заспокійливу, а то і тривожну. Геніальний О. Довженко писав: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя…».
Годиться почути ще раз мелодію вірша І. Андрусяка:
«Усе отут – ні солодко ні близько
Усе як є – хоч сутемінь пряду
Саме життя – тоненьке ніби плиска –
Летить на воду – себто до води».
Уривок третій із монологу художника.
«Усамітненість важлива у будь – якій роботі, бо створює позитив… В житті воно як, спочатку людина може бути щасливою в особистому, згодом – у своїй діяльності, зміни відбуваються різні, як же без змін…
У Архипа Куїнджі є картина «Вечір», саме на цій роботі я побачив те, що відчував коли мені було років 15 – 16… В мистецькому плані художники однодумці – це Т. Сільваші. О. Животков, М. Кривенко, нас об’єднує Колір…
Йде передача відчуттів через колір, фактуру. Я і колір – це важливо, ні соцреалізм, ні фантазійні мотиви мене не цікавили. ХУДОЖНИК НЕЩАСНИМ БУТИ НЕ МОЖЕ, - ЛЮБИТИ ЖИВОПИС І БУТИ НЕЩАСНИМ??! Я рвався до експериментів з кольором. Вивчав усі напрямки, від ікони, від епохи Відродження, мав знати, чим оперують, щоб щось своє вибудувати… Пройшов крізь усамітненість, це по – чоловічому. Акторствування, як на мене, це недостатня любов до професії. А картина, вона говорить, або ні… Не треба надіятися що всі тебе зрозуміють і будуть в захваті. Треба вивчати історію мистецтва і долі художників, як складаються… Якщо не готовий до випробувань і поразок, кидай це заняття, шукай інше.
ТРЕБА ЗАПРОПОНУВАТИ ЩОСЬ ТАКЕ, ЧОГО НЕ ПРОПОНУЮТЬ ІНШІ, А ДО ТОГО – ТРИВАЛА ПІДГОТОВКА І ПРАЦЯ КОПІТКА…».
Анатолій Криволап фанатично любить те, що робить, він творить, а творчість повністю поглинає творця. Як же впливають його картини на споглядаючих? Радше по різному, але вплив могутній! Для з’ясування цього питання зробімо відступ від ядра тексту…
В 1950 році дослідник Ален Гірбрант примандрував у ліси, розташовані в басейні рік Оріноко і Амазонка, захопивши з собою деякі музичні записи. Він мав намір дати їх послухати племенам, котрі сподівався там виявити. Серед записів була Симфонія фа мажор В. А. Моцарта. В книжці про експедицію Гірбрант занотував: «Вона (симфонія) справила на індіанців магічну дію. Навіть молоді жінки не могли встояти перед нею. Долаючи страх, вони одна за одною з’являлися із своїх хижок і всідалися слухати. У музиці Моцарта присутнє невловиме чаклунство, причому в прямому розумінні, вона діє як таємниче зілля, якому не в силах протистояти ні одна людина. Для них цей запис набув заспокійливого ефекту, так само, як і на нас: тіло стає розслабленим, і, здається ДИХАЄ САМА ДУША… Його музика не приводить людей в заціпеніння. Вона відкриває найпотаємніші глибини вашого буття. Це бальзам…».
Не знаю, чи слушна думка, що музика або живопис – це мова, що зрозуміла багатьом… Можна твердити інше, завдяки живопису або музичній мелодії можна перекинути місток над прірвою непорозуміння… Живопис Анатолія Криволапа може розбурхати єство будь – кого, але це обов’язково мусить бути небайдужа особа, - до багатства і пишноти, котру містять у собі барви, і той підтекст смисловий, і звісно ж, відчуття!... Картина його авторства може струсонути мешканця котроїсь з країн Південної Америки, просунутого у сфері ІТ японця, навіть прагматичного американця, не кажучи вже про аборигенів Західної Європи, тим паче – представника Центральної чи Східної…
Дуже стисле післяслово.
Повернувшись з тритижневого вояжу західноукраїнськими землями, почав упорядковувати зібрані матеріали про художників; вражень, емоцій, спогадів безліч, ледь не усі додатнього характеру. 28 квітня День народження відомого живописця Полтавщини, теж Анатолія, Лавренка. Привітав теплим словом, а на запитання: «Яка ж зустріч, чи подія, вразила тебе найбільше?». Я відповів: « Фортуна цього разу була доброзичливою до мене, бачився і спілкувався з Анатолієм Криволапом». І почув наступне: «А Криволап…, так він геній…».
Андрій Будкевич - Буткевич, історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст (дещо змінений) був опублікований в газеті письменників України «ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНА» №21 (5754), від 31 травня 2018 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ЖИВОПИС ЛАСЛО ГАЙДУ. ОБРАЗ СВІТУ ДАВНО МИНУЛОГО, ДНЕШНЬОГО І ПРИЙДЕШНЬОГО…»."
• Перейти на сторінку •
"«АНТОН КАШШАЙ І ОЛЬГА КАШШАЙ: ЕЗОТЕРИЗМ І ЕКЗОТЕРИЗМ МАЛЯРСТВА»."
• Перейти на сторінку •
"«АНТОН КАШШАЙ І ОЛЬГА КАШШАЙ: ЕЗОТЕРИЗМ І ЕКЗОТЕРИЗМ МАЛЯРСТВА»."
Про публікацію