ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Насправді
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Насправді
Він валявся біля її ніг, плазував, хоча і стояв зараз перед нею, струнко, дивився у очі і боявся видати себе. Але вона бачила інше – правду, він став черговою вежею, яку вона підкорила. На маківці майорів білий стяг.
Зважувала, думала...Її не цікавив цей чоловік, вона дивилася у душу і розуміла, що там простий побут і бажання накинутися на неї у ліжку. І очі доброго пса... І не той фасон, не той запах і не той вогонь...
І згадувався одразу той момент, коли вона спробувала наступити собі на горло і переспати з чоловіком не тому, що хотілося, і вона так вирішила, а тому, що від шокуючих новин вона стала просто тілом. Душа була там, поруч з подругою, у якої боровся за життя єдиний син. І коли вони домчали в лікарню, передавши гроші, на зворотному шляху додому їй так не хотілося повертатися у чотири стіни і бути на самоті з трагедією, що вона сухо кинула: «До тебе»
Він не повірив своїм вухам, але бастилія не упала, і коли за сценарієм він накинувся на неї, вона собою не була. Вона була тілом. Він накинувся на тіло і почав свою справу, тут доречно було б озвучкою за кадром: «Невже це все моє?» і так по колу разів з п'ятдесят.
Вона піддалася, але не здалася... не здалася, бо таких сценаріїв не було у її колекції.
Змінивши позу, вона вже зверху, і мало не вбила його запалом, свого амортизованого кавалера. Мало не вбила шаленим галопом, який брав початок з відчаю і болю.
У голові снували думки: «А раптом він не виживе, він ще молодий, він мені зізнавався таємно в коханні, а тепер лежить у реанімації в комі... Боже, милостивий, пробач мені слабкість мого духу, пробач мені цей блуд, на який я пішла, я не хотіла отак, я хотіла тепла, заспокоїтися – ось чому я прийшла сюди... в цю незнайому квартиру до непідходящого чоловіка... непідходящого абсолютно. Мені не страшно за себе, Господи, мені страшно за нього, спаси сина...моєї подруги, єдиного сина, він суть її життя, Господи, помилуй»
Ні про які оргазми тут не йшлося, хоча чоловік дійшов піку. Це просто, у чоловіків.
Вона ще довго картала себе за той вчинок, а потім пробачила. Жодна волосина не впаде, без промислу Божого. Це був урок. Це було пізнаття себе...але вона виплуталася.
Бо у її сценаріях не було більш недостойних уваги чоловіків... все завершилося добре, і коли бастилія падає, то відтепер це суто її вибір. Бо їй хочеться жити і бути сповненою внутрішніх інсайтів.
І от вона стоїть, бачить, як чоловік очима видав себе, нецікавий і середньостатистичний, мило всміхається. Вона подумки переступає і думками біжить до свого філософа, милого, гарного, ніжного. З яким не хочеться спати, а до сходу сонця обійматися, гомоніти, ділитися, зігріватися його світлою енергією. Вона дивиться йому у очі і бачить душу. А не член.
Вони навіть не трималися за руки. Гомоніли, пили каву, звісивши ноги з підвіконня, вона занурювала свої кігтики у його м'яке волосся і здавалися дивними, але тільки ці двоє розуміли, які вони...насправді...
Зважувала, думала...Її не цікавив цей чоловік, вона дивилася у душу і розуміла, що там простий побут і бажання накинутися на неї у ліжку. І очі доброго пса... І не той фасон, не той запах і не той вогонь...
І згадувався одразу той момент, коли вона спробувала наступити собі на горло і переспати з чоловіком не тому, що хотілося, і вона так вирішила, а тому, що від шокуючих новин вона стала просто тілом. Душа була там, поруч з подругою, у якої боровся за життя єдиний син. І коли вони домчали в лікарню, передавши гроші, на зворотному шляху додому їй так не хотілося повертатися у чотири стіни і бути на самоті з трагедією, що вона сухо кинула: «До тебе»
Він не повірив своїм вухам, але бастилія не упала, і коли за сценарієм він накинувся на неї, вона собою не була. Вона була тілом. Він накинувся на тіло і почав свою справу, тут доречно було б озвучкою за кадром: «Невже це все моє?» і так по колу разів з п'ятдесят.
Вона піддалася, але не здалася... не здалася, бо таких сценаріїв не було у її колекції.
Змінивши позу, вона вже зверху, і мало не вбила його запалом, свого амортизованого кавалера. Мало не вбила шаленим галопом, який брав початок з відчаю і болю.
У голові снували думки: «А раптом він не виживе, він ще молодий, він мені зізнавався таємно в коханні, а тепер лежить у реанімації в комі... Боже, милостивий, пробач мені слабкість мого духу, пробач мені цей блуд, на який я пішла, я не хотіла отак, я хотіла тепла, заспокоїтися – ось чому я прийшла сюди... в цю незнайому квартиру до непідходящого чоловіка... непідходящого абсолютно. Мені не страшно за себе, Господи, мені страшно за нього, спаси сина...моєї подруги, єдиного сина, він суть її життя, Господи, помилуй»
Ні про які оргазми тут не йшлося, хоча чоловік дійшов піку. Це просто, у чоловіків.
Вона ще довго картала себе за той вчинок, а потім пробачила. Жодна волосина не впаде, без промислу Божого. Це був урок. Це було пізнаття себе...але вона виплуталася.
Бо у її сценаріях не було більш недостойних уваги чоловіків... все завершилося добре, і коли бастилія падає, то відтепер це суто її вибір. Бо їй хочеться жити і бути сповненою внутрішніх інсайтів.
І от вона стоїть, бачить, як чоловік очима видав себе, нецікавий і середньостатистичний, мило всміхається. Вона подумки переступає і думками біжить до свого філософа, милого, гарного, ніжного. З яким не хочеться спати, а до сходу сонця обійматися, гомоніти, ділитися, зігріватися його світлою енергією. Вона дивиться йому у очі і бачить душу. А не член.
Вони навіть не трималися за руки. Гомоніли, пили каву, звісивши ноги з підвіконня, вона занурювала свої кігтики у його м'яке волосся і здавалися дивними, але тільки ці двоє розуміли, які вони...насправді...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію