ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
Допір опало стільки роз, що днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кро

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

Олександр Сушко
2020.11.27 09:22
Фобії у людей часто набувають потворних рис. Мій сусіда Микола під час пандемії коронавіруса затято швендяє без маски в громадських містах, а якщо її й одягає, то виключно на руку, аби продемонструвати своє особливе ставлення до безглуздого наказу урядов

Микола Соболь
2020.11.27 07:26
Вечір згорає у присок*,
легіт знімає утому
і аромат кипарису
шириться швидко по дому.
Накинь кошулю* на плечі,
хай зорі тебе зігріють.
Були у словах предтечі
ілюзії та не мрії.

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18

Владислав Сотніков
2020.11.17

К Ґерц
2020.10.15

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Галя Тельнюк (1971) / Вірші

 Шум
Шум і тепер мало що значить...
Заснути, не бачити — значить не чути.
Не відчувати, як хтось помирає
В передосіннім морознім світанні.

А ти все говориш про те, що все добре:
Фіранки на вікнах, безлюдно в партері
Та шум і тепер мало що значить,
Хоч б’ються із вітром не замкнені двері.

Шум і тепер мало що значить...
Слова шелестять наче листя осіннє.
Вуха стулити, бо хтось помирає
Весною, і літом, і в передосінні!

Ти наче не чуєш, що падає небо
І вже не потрібно людей та партнерів!
Закінчилась п’єса давно і банально,
Де сенсом єдиним — не замкнені двері.

Шум і тепер мало що значить...
Заснути б, не бачити б, вас „мої рідні”.
Та чую, що знову хтось помирає
На передостанньому з видимих рівнів!

Не замовкай! Бо не буде вже добре!
Фіранки, етери, партери, гетери...
Цей шум і тепер мало що значить:
То ж прошу замкнути прочинені двері...


Нью-Йорк, 2005

Контекст : Жовта кульбаба



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-07-23 22:39:34
Переглядів сторінки твору 1513
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.602 / 5.5  (4.373 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 4.543 / 5.5  (4.290 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.04.29 00:10
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-07-28 14:30:52 ]
Цікаве бачення, характерне, містерійне, і ніби без особливих висновків "по ходу п'єси", тому якось несподівано звучить в кінці "То ж прошу замкнути прочинені двері"?
На перший погляд, логічніше було б, ніби, те, попереднє "б’ються (гримають) із вітром не замкнені двері"? Але, якщо підійти до твору, як до діалогу, суперечки у виборі життєвої позиції, між різними внутрішніми "я"? Тоді заключним рядком фіксується перемога одного, більш зручного, світогляду над іншим? Цікаве вирішення.