ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Нема до чого присікатись або лікування чи убивання
Почнемо із заголовка рецензії. Вірш мій називається: Як морем розлилось благоухання». Автор рецензії Олександр Сушко навіть не спроможний правильно процитувати назву твору рецензованого автора і придумав свій недолугий заголовок «Кінець весни» - це недвозначно говорить про особливий «витончений смак» рецензента. Я б ніколи не назвав так свій твір, хоч цими словами починається мій вірш. Тому про смаки судіть самі.
Тепер цитата:
Серед усього поетичного творчого розмаїття в сучасній українській поезії виокремо твори Ярослава Чорногуза . Що це – творчий несмак? Відсутність глибоких ґрунтовних мовних знань? Чи просто бажання видати бажане за дійсне? Майстер (якщо він себе таким вважає) мусить відповідальніше підходити до того, що буде надруковане у періодиці або увійде до книжок.
Що за слово: «виокремо»? Очевидно, «виокреМИмо» - автор Сушко неспроможний грамотно, без помилок, написати чи не ключове слово в рецензії.
Кричуща невичитка, читач збитий з пантелику, не розуміє про що йде мова.
Одразу, ще без цитування самого твору, постає узагальнююча фраза: що це – творчий несмак? Відсутність глибоких ґрунтовних знань? Чи просто бажання видати бажане за дійсне? – читач іще не знає, про що йде мова, а рецензент уже, можна сказати, узагальнив, поховав рецензованого автора, якого, сам пише збирається лікувати:
Не біда, о "поетичний гуру",-
Лікувати випало мені!
Повернись! Вливатиму мікстуру -
Гумор і сатиру запашні.
Одразу видно зі слів рецензента О. Сушка, що рецензований автор Я.Чорногуз – це взагалі щось віджиле, застояне, нікчемне:
Славою дешевою упився!
Аж хита, неначе од вина.
А таланту (якщо чесно) - мізер,
Основний - отой, що у штанах.
Рецензент навіть знає, що там у рецензованого в штанах! «А таланту, якщо чесно, мізер», то нащо взагалі рецензувати і вести мову про такого автора тоді?!
Мова йде про ось цей мій твір «Як морем розлилось благоухання»:
Кінець весни такий, неначе літо…
Вже спека, майже люта, навкруги.
І комарі нахабні, ненаситні
Навколо все описують круги.
Лише трава не всохла, а буяє,
Ще свіжість не втекла із вечорів.
Сплелись черемха і бузок в розмаї,
В запаморочливих змаганні-грі.
Кому між них надИхатись удасться,
То він, без перебільшення таки
Спроможний захлинутися від щастя,
Його мов наковтавшись навіки.
Як морем розлилось благоухання –
І кольорів і запахів парад…
Це – квітів шаленіюче кохання
Наповнює поезією сад!
5.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)
Тепер іде «геніальний» аналіз рецензента:
"Кінець весни такий, неначе літо…" (оці прямі порівняння рясніють із твору у твір, це несмак у поезії, їх краще зовсім уникати, а не натикувати ледь не в кожному рядку.) ( кінець цитати) – цікаво, хто уповноважував О.Сушка робити висновок про прямі (а що є і криві?) порівняння, у той час, коли за цими словами постає одразу зрима картина кінця весни, спекотного, неначе літо…
Далі:
- -
"Вже спека, майже люта, навкруги." (майже люта спека - люта дурниця, ще й коми обидві зайві; і що таке спека навкруги? А якщо не навкруги, то десь в - одній точці? це як діти пишуть: весна на подвір'ї... а на вулиці весни вже немає? Загалом, навкруги - зайве слово.) – (кінець цитати)
- Рецензент не розуміє значення слова «навкруги». І не розуміє, як це спека навкруги – якою мовою ще йому можна пояснити? Навкруги – це навколо, скрізь – вдамося до мови синонімів. І заувага стосовно дітей – весна на подвір»ї, а в мене – весна навкруги – невже рецензент не вдчуває різниці в масштабах слів на подвір»ї – наскільки це локально і навкруги – наскільки це масштабно? Просто сміх бере та й годі.
- "Вже спека, майже люта, навкруги." майже люта спека - люта дурниця, ще й коми обидві зайві; (кінець цитати). Невже для О.Сушка спека лютою не буває, особливо в останні роки, коли в Україні постають ледь не тропіки, температура доходить до майже 40 плюс? Сушко не годен уявити, відчути, люту спеку? Про що це говорить – про повну відсутність уяви рецензента, на жаль. Він учить мене грамотності, і не знає, що вставна конструкція на письмі виділяється комами – правило, відоме ще з середньої школи.
- Господи, прости мене грішного, чи варто далі продовжувати аналізувати горе-аналіз О.Сушка. Краще йому з таким аналізом піти у поліклініку самому, ніж вказувати на когось…
- Але ще трохи:
- Цитата:
- "Лише трава не всохла, а буяє,
Ще свіжість не втекла із вечорів.
Сплелись черемха і бузок в розмаї, (КВР - поганючий збіг)
В запаморочливих змаганні-грі." (граматична помилка: означення в множині до однини іменника, тут узагалі важко визначити рід для означення, бо іменники різних родів, недолуго підібрані слова, як дуже часто буває в автора, бо він не дуже витрачає час на те підбирання. Тобто - запаморочливих - множина, змагання-гра - однина. Має бути "В запаморочливому змаганні-грі (в цьому випадку буде на один склад більше), або "Запаморочливих змаганнях-іграх" (в цьому випадку не буде рими).
(кінець цитати)
- КВР – поганючий збіг – це, як на чий смак, прочитується він, досить легко, бо різні за різкістю вимови приголосні – автор рецензії цих «надтонких» нюансів мовних просто не відчуває і обмежується голослівним запереченням.
- Далі просто класика: у словах «змаганні-грі» рецензент Сушко не відчув множини, для нього гра і змагання – синоніми і тотожні поняття, в той час як це досить різні за семантикою поняття, не тотожні і до них цілком ЛОГІЧНО І ДОРЕЧНО пасує множинний прикметник «запаморочливих».
- Рецензент О.Сушко не розуміє простих семантичних значень слів української мови!!!! То як же він може взагалі не те що писати рецензії, а писати літературні твори, якщо така ситуація? Невже я повинен йому «розжовувати», як ластівка пташеняті розжовує їжу, що слово «гра» в даному контексті, це – чергування запахів бузку і черемхи, а змагання – це те, хто з цих квітів-рослин краще пахне? Ви втямили, пане Сушко, великий горе-гуру – учителе?
- Тепер ще один принциповий момент. Цитую знову:
- "Як морем розлилось благоухання – " (благоухання - відвертий московізм; як морем - граматична помилка, мало би бути так: Як море, розлилось - АБО: морем розлилось
І кольорів і запахів парад… бракує коми після кольорів)
"Це – квітів шаленіюче кохання" ( шаленіюче - неукраїнське утворення, наша мова позбувається активних дієприкметників на уч-юч-ач-яч, вони їй не характерні, у словниках такого слова немає, казатиме, що неологізм авторський - дурня, тоді це московізм; та й тире там зайве, хоч можна сприйняти як авторський знак)
"Наповнює поезією сад!"
Висновок: тема банальна, жодної знахідки поетичної; образи традиційні, бідні; незрозуміло взагалі - для чого це було писати.
Звичайно, Ви можете зі мною сперечатися. Але погодьтеся – все вищевказане правда.
(кінець цитати)
Стосовно так званого русизму «благоухання». Так, це моє – СВІДОМЕ – запозичення красивого слова з російської мови. Керуючись власним відчуттям мови, відчуттям естетики, краси слова, я зробив те, що росіяни роблять із сотнями українських слів – запозичують їх і вживляють у свій мовний контекст. І часто-густо наші слова приживаються там. Я зробив експеримент, і вирішив перевірити - чи приживеться русизм на українському грунті?
Ось відгуки на вірш, спершу не з Поетичних майстерень», а з Фейсбуку на цей вірш:
Далека луна Трипілля, як цивілізації - вічна луна для нащадків не глухих... та на цих теренах гармонія веселкою свтіться, виграває, а ще як пахне... зачаровує ... так, це другий світ - це України цвіт, плоди збиратиме вже Центрально-Европейська цивілізація й гордитиметься нею, а ми... в фантазіях, ну, скажімо, десь зверху, будемо тішитись, дивись, он як, розвернулось в другий бік і ріки потекли з моря, а воно стало джерелом... благоуханним!
П`єр Шидивар, Франція
ЯКА КРАСА - вірш та світлини, де шаленіє бузковий рай ))
Ірина Якобчук, Швеція
Який гарний вірш!
Анеля Кузьменко, Київ
Неймовірна краса,захоплює та ще й соловейко співає...
Светик Медок
Дуже гарно. "... Це квітів шаленіюче кохання наповнює поезією сад!" Дякую.
Ingrid Martin
Надія Іванівна Шевченко "...Квітів шаленіюче кохання наповнює поєзією сад"...Такі слова наповнюють серце поєзією кохання!
Татьяна Лимаз Щиро дякую ,пане Ярославе за таку красу , за співучу поезію "за кольорів і запахів парад... "
Аліна Третяк "Наповнює поезією сад! "ТАК і є! Гарно ж як сказано! Втім, як завжди! Розмаю нових творів, Ярославе! Не підведи,бо цвітіння багато! Хай і твоя поезія буде такою ж красивою, духмяною і МАГнетичною!!!
-
Любов Сердунич Яка краса! Ще й опоетизована!
Віра Носенко Спроможний захлинутися від щастя, Яка ж це правда! Крвсиво і переконливо! Спасибі!!!
Ось лише один відгук, який заперечує дещо мій експеримент. Наводжу повністю розмову і чи вдалось мені переконати автора в моїй новації:
Olha Tkach Дякуємо. Гарно, думаю, пахощі відчули всі. Тільки, перепрошую, російською мовою БЛАГОУХАНИЕ, а українською -- 🤔 ПАХОЩІ.
Ярослав Чорногуз Дякую за відгук, Ольго! Так, це калька з російської, але тут той випадок, коли російське слово більше прекрасне, точне. Тому, як казав мій друг - сильний поет Ігор Павлюк - заберемо в москалів це чудове слово. Вони з нашої мови украли набагато більше слів.))
Olha Tkach Ярослав Чорногуз Добре, погоджуюсь. Тоді потрібен новий словник! Бо я посилаю дітей до словників... До речі, і себе теж.
Ярослав Чорногуз Словники наші - недосконалі і давно вже потребують оновлення!)))
Olha Tkach Теж погоджуюсь, пане Ярославе. Та інтернетний словник ще слабший... А хтось зараз працює у нас над перекладними словниками? Я не знаю... Звичайно, хотілось би. Я дуже доскіпуюсь до русизмів...Пишу вірші теж, українською і російською мовами...
А тепер найголовніше в цій суперечці, відгук на вірш самого Олександра Сушка і наша з ним розмова вже тут, на сторінках «Поетичних майстерень»:
Олександр Сушко:
Хороша кінцівка. Дуже подобається.
Ярослав Чорногуз:
Що це ти в одобрямси вдарився? Сам себе заперечуєш чи виріс із себе самого старого? А-а-а, це ж тобі тільки кінцівка сподобалась! Все інше треба переробити! Ясно!
Олександр Сушко:
Нащо переробляти? Твір зримий, зрозумілий. Все на своїх місцях. Я б трохи по іншому написав би, наприклад, "Кінець весни - спекотне літо". Ну і так далі в такому ж ритмі, без наче-неначе, мовби-немовби. Але це був би не авторський вірш, а сухар від Олександра Сушка. Отже, хай залишається як є. Що тут поганого?
То виходить: Твір зримий, зрозумілий. Все на своїх місцях. Хороша кінцівка. Дуже подобається.
І ось вже цитований висновок рецензії:
тема банальна, жодної знахідки поетичної; образи традиційні, бідні; незрозуміло взагалі - для чого це було писати.
Як це назвати? Підкажіть будь ласка. Може, знову цитую самого рецензента: «сухар від Олександра Сушка»? Обидва висновки писала одна і та ж людина. Це при тому, що ми ще не бралися за аналіз його власних творів!!!
Дволикий Янус чи як назвати таке явище? Зведення порахунків? Помста? Лікування чи таки убивання?!!!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нема до чого присікатись або лікування чи убивання
рецензія на рецензію мого вірша Олександра Сушка "Як морем розлилось благоухання"?
Змушений саме так назвати свій твій твір, і з подальшого викладу ви, шановні читачі, зрозумієте, чому саме так, а не інакше.
Почнемо із заголовка рецензії. Вірш мій називається: Як морем розлилось благоухання». Автор рецензії Олександр Сушко навіть не спроможний правильно процитувати назву твору рецензованого автора і придумав свій недолугий заголовок «Кінець весни» - це недвозначно говорить про особливий «витончений смак» рецензента. Я б ніколи не назвав так свій твір, хоч цими словами починається мій вірш. Тому про смаки судіть самі.
Тепер цитата:
Серед усього поетичного творчого розмаїття в сучасній українській поезії виокремо твори Ярослава Чорногуза . Що це – творчий несмак? Відсутність глибоких ґрунтовних мовних знань? Чи просто бажання видати бажане за дійсне? Майстер (якщо він себе таким вважає) мусить відповідальніше підходити до того, що буде надруковане у періодиці або увійде до книжок.
Що за слово: «виокремо»? Очевидно, «виокреМИмо» - автор Сушко неспроможний грамотно, без помилок, написати чи не ключове слово в рецензії.
Кричуща невичитка, читач збитий з пантелику, не розуміє про що йде мова.
Одразу, ще без цитування самого твору, постає узагальнююча фраза: що це – творчий несмак? Відсутність глибоких ґрунтовних знань? Чи просто бажання видати бажане за дійсне? – читач іще не знає, про що йде мова, а рецензент уже, можна сказати, узагальнив, поховав рецензованого автора, якого, сам пише збирається лікувати:
Не біда, о "поетичний гуру",-
Лікувати випало мені!
Повернись! Вливатиму мікстуру -
Гумор і сатиру запашні.
Одразу видно зі слів рецензента О. Сушка, що рецензований автор Я.Чорногуз – це взагалі щось віджиле, застояне, нікчемне:
Славою дешевою упився!
Аж хита, неначе од вина.
А таланту (якщо чесно) - мізер,
Основний - отой, що у штанах.
Рецензент навіть знає, що там у рецензованого в штанах! «А таланту, якщо чесно, мізер», то нащо взагалі рецензувати і вести мову про такого автора тоді?!
Мова йде про ось цей мій твір «Як морем розлилось благоухання»:
Кінець весни такий, неначе літо…
Вже спека, майже люта, навкруги.
І комарі нахабні, ненаситні
Навколо все описують круги.
Лише трава не всохла, а буяє,
Ще свіжість не втекла із вечорів.
Сплелись черемха і бузок в розмаї,
В запаморочливих змаганні-грі.
Кому між них надИхатись удасться,
То він, без перебільшення таки
Спроможний захлинутися від щастя,
Його мов наковтавшись навіки.
Як морем розлилось благоухання –
І кольорів і запахів парад…
Це – квітів шаленіюче кохання
Наповнює поезією сад!
5.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)
Тепер іде «геніальний» аналіз рецензента:
"Кінець весни такий, неначе літо…" (оці прямі порівняння рясніють із твору у твір, це несмак у поезії, їх краще зовсім уникати, а не натикувати ледь не в кожному рядку.) ( кінець цитати) – цікаво, хто уповноважував О.Сушка робити висновок про прямі (а що є і криві?) порівняння, у той час, коли за цими словами постає одразу зрима картина кінця весни, спекотного, неначе літо…
Далі:
- -
"Вже спека, майже люта, навкруги." (майже люта спека - люта дурниця, ще й коми обидві зайві; і що таке спека навкруги? А якщо не навкруги, то десь в - одній точці? це як діти пишуть: весна на подвір'ї... а на вулиці весни вже немає? Загалом, навкруги - зайве слово.) – (кінець цитати)
- Рецензент не розуміє значення слова «навкруги». І не розуміє, як це спека навкруги – якою мовою ще йому можна пояснити? Навкруги – це навколо, скрізь – вдамося до мови синонімів. І заувага стосовно дітей – весна на подвір»ї, а в мене – весна навкруги – невже рецензент не вдчуває різниці в масштабах слів на подвір»ї – наскільки це локально і навкруги – наскільки це масштабно? Просто сміх бере та й годі.
- "Вже спека, майже люта, навкруги." майже люта спека - люта дурниця, ще й коми обидві зайві; (кінець цитати). Невже для О.Сушка спека лютою не буває, особливо в останні роки, коли в Україні постають ледь не тропіки, температура доходить до майже 40 плюс? Сушко не годен уявити, відчути, люту спеку? Про що це говорить – про повну відсутність уяви рецензента, на жаль. Він учить мене грамотності, і не знає, що вставна конструкція на письмі виділяється комами – правило, відоме ще з середньої школи.
- Господи, прости мене грішного, чи варто далі продовжувати аналізувати горе-аналіз О.Сушка. Краще йому з таким аналізом піти у поліклініку самому, ніж вказувати на когось…
- Але ще трохи:
- Цитата:
- "Лише трава не всохла, а буяє,
Ще свіжість не втекла із вечорів.
Сплелись черемха і бузок в розмаї, (КВР - поганючий збіг)
В запаморочливих змаганні-грі." (граматична помилка: означення в множині до однини іменника, тут узагалі важко визначити рід для означення, бо іменники різних родів, недолуго підібрані слова, як дуже часто буває в автора, бо він не дуже витрачає час на те підбирання. Тобто - запаморочливих - множина, змагання-гра - однина. Має бути "В запаморочливому змаганні-грі (в цьому випадку буде на один склад більше), або "Запаморочливих змаганнях-іграх" (в цьому випадку не буде рими).
(кінець цитати)
- КВР – поганючий збіг – це, як на чий смак, прочитується він, досить легко, бо різні за різкістю вимови приголосні – автор рецензії цих «надтонких» нюансів мовних просто не відчуває і обмежується голослівним запереченням.
- Далі просто класика: у словах «змаганні-грі» рецензент Сушко не відчув множини, для нього гра і змагання – синоніми і тотожні поняття, в той час як це досить різні за семантикою поняття, не тотожні і до них цілком ЛОГІЧНО І ДОРЕЧНО пасує множинний прикметник «запаморочливих».
- Рецензент О.Сушко не розуміє простих семантичних значень слів української мови!!!! То як же він може взагалі не те що писати рецензії, а писати літературні твори, якщо така ситуація? Невже я повинен йому «розжовувати», як ластівка пташеняті розжовує їжу, що слово «гра» в даному контексті, це – чергування запахів бузку і черемхи, а змагання – це те, хто з цих квітів-рослин краще пахне? Ви втямили, пане Сушко, великий горе-гуру – учителе?
- Тепер ще один принциповий момент. Цитую знову:
- "Як морем розлилось благоухання – " (благоухання - відвертий московізм; як морем - граматична помилка, мало би бути так: Як море, розлилось - АБО: морем розлилось
І кольорів і запахів парад… бракує коми після кольорів)
"Це – квітів шаленіюче кохання" ( шаленіюче - неукраїнське утворення, наша мова позбувається активних дієприкметників на уч-юч-ач-яч, вони їй не характерні, у словниках такого слова немає, казатиме, що неологізм авторський - дурня, тоді це московізм; та й тире там зайве, хоч можна сприйняти як авторський знак)
"Наповнює поезією сад!"
Висновок: тема банальна, жодної знахідки поетичної; образи традиційні, бідні; незрозуміло взагалі - для чого це було писати.
Звичайно, Ви можете зі мною сперечатися. Але погодьтеся – все вищевказане правда.
(кінець цитати)
Стосовно так званого русизму «благоухання». Так, це моє – СВІДОМЕ – запозичення красивого слова з російської мови. Керуючись власним відчуттям мови, відчуттям естетики, краси слова, я зробив те, що росіяни роблять із сотнями українських слів – запозичують їх і вживляють у свій мовний контекст. І часто-густо наші слова приживаються там. Я зробив експеримент, і вирішив перевірити - чи приживеться русизм на українському грунті?
Ось відгуки на вірш, спершу не з Поетичних майстерень», а з Фейсбуку на цей вірш:
Далека луна Трипілля, як цивілізації - вічна луна для нащадків не глухих... та на цих теренах гармонія веселкою свтіться, виграває, а ще як пахне... зачаровує ... так, це другий світ - це України цвіт, плоди збиратиме вже Центрально-Европейська цивілізація й гордитиметься нею, а ми... в фантазіях, ну, скажімо, десь зверху, будемо тішитись, дивись, он як, розвернулось в другий бік і ріки потекли з моря, а воно стало джерелом... благоуханним!
П`єр Шидивар, Франція
ЯКА КРАСА - вірш та світлини, де шаленіє бузковий рай ))
Ірина Якобчук, Швеція
Який гарний вірш!
Анеля Кузьменко, Київ
Неймовірна краса,захоплює та ще й соловейко співає...
Светик Медок
Дуже гарно. "... Це квітів шаленіюче кохання наповнює поезією сад!" Дякую.
Ingrid Martin
Надія Іванівна Шевченко "...Квітів шаленіюче кохання наповнює поєзією сад"...Такі слова наповнюють серце поєзією кохання!
Татьяна Лимаз Щиро дякую ,пане Ярославе за таку красу , за співучу поезію "за кольорів і запахів парад... "
Аліна Третяк "Наповнює поезією сад! "ТАК і є! Гарно ж як сказано! Втім, як завжди! Розмаю нових творів, Ярославе! Не підведи,бо цвітіння багато! Хай і твоя поезія буде такою ж красивою, духмяною і МАГнетичною!!!
-
Любов Сердунич Яка краса! Ще й опоетизована!
Віра Носенко Спроможний захлинутися від щастя, Яка ж це правда! Крвсиво і переконливо! Спасибі!!!
Ось лише один відгук, який заперечує дещо мій експеримент. Наводжу повністю розмову і чи вдалось мені переконати автора в моїй новації:
Olha Tkach Дякуємо. Гарно, думаю, пахощі відчули всі. Тільки, перепрошую, російською мовою БЛАГОУХАНИЕ, а українською -- 🤔 ПАХОЩІ.
Ярослав Чорногуз Дякую за відгук, Ольго! Так, це калька з російської, але тут той випадок, коли російське слово більше прекрасне, точне. Тому, як казав мій друг - сильний поет Ігор Павлюк - заберемо в москалів це чудове слово. Вони з нашої мови украли набагато більше слів.))
Olha Tkach Ярослав Чорногуз Добре, погоджуюсь. Тоді потрібен новий словник! Бо я посилаю дітей до словників... До речі, і себе теж.
Ярослав Чорногуз Словники наші - недосконалі і давно вже потребують оновлення!)))
Olha Tkach Теж погоджуюсь, пане Ярославе. Та інтернетний словник ще слабший... А хтось зараз працює у нас над перекладними словниками? Я не знаю... Звичайно, хотілось би. Я дуже доскіпуюсь до русизмів...Пишу вірші теж, українською і російською мовами...
А тепер найголовніше в цій суперечці, відгук на вірш самого Олександра Сушка і наша з ним розмова вже тут, на сторінках «Поетичних майстерень»:
Олександр Сушко:
Хороша кінцівка. Дуже подобається.
Ярослав Чорногуз:
Що це ти в одобрямси вдарився? Сам себе заперечуєш чи виріс із себе самого старого? А-а-а, це ж тобі тільки кінцівка сподобалась! Все інше треба переробити! Ясно!
Олександр Сушко:
Нащо переробляти? Твір зримий, зрозумілий. Все на своїх місцях. Я б трохи по іншому написав би, наприклад, "Кінець весни - спекотне літо". Ну і так далі в такому ж ритмі, без наче-неначе, мовби-немовби. Але це був би не авторський вірш, а сухар від Олександра Сушка. Отже, хай залишається як є. Що тут поганого?
То виходить: Твір зримий, зрозумілий. Все на своїх місцях. Хороша кінцівка. Дуже подобається.
І ось вже цитований висновок рецензії:
тема банальна, жодної знахідки поетичної; образи традиційні, бідні; незрозуміло взагалі - для чого це було писати.
Як це назвати? Підкажіть будь ласка. Може, знову цитую самого рецензента: «сухар від Олександра Сушка»? Обидва висновки писала одна і та ж людина. Це при тому, що ми ще не бралися за аналіз його власних творів!!!
Дволикий Янус чи як назвати таке явище? Зведення порахунків? Помста? Лікування чи таки убивання?!!!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію