ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Ми розійшлися... розійшлися через дрібницю, побутові питання і роздратованість. Ти і я втомилися, один від одного, від покладених на один одного надій, а ще – від роботи, напруженої, виснажливої... Того вечора ти чекав теплої вечері, турботи, любощів. Я чекала романтики, обіймів і поцілунків, уваги, душевної розмови, поради друга, без отого нервового стояння біля плити.
Я стою біля плити. Я люблю готувати тобі, але, коли тиждень тяжкий, нерви висотані, і ти грубо кидаєш, що я «повинна» і це «повинна» не сходить з твоїх вуст, то я починаю дратуватися. Пік роздратованості – розставання. Ми розходимося, кожен у свою сторону... Ми не говоримо тиждень. Непомітно минає ще один. Я починаю звикати до думки, що знайду кращого, уважнішого до моєї персони. Але ще не готова... Ти... хто знає, чим зайнятий ти. Подумки роблю ставки на те, коли першим порушиш тишу між нами.
Ти не витримуєш, звісно, мій День народження тому привід, і це було б справжнісіньким свинством після чотирьох років стосунків не привітати нехай свою й колишню. І ти пишеш холодне офіційне привітання, привітання, яке може сказати будь-яка стороння людина, будь-яка, але не та, що ділить зі мною ліжко. Мені не хочеться навіть відписувати на ці офіціози. "Не хочу! Іди геть!" - волає в мені.
І я вирішую подивитися навколо. Спробувати. Це свого роду сталкерство. Я звикла до того, що у мене постійний партнер, до твого погляду, жартів, запаху і смаку. Мене дратує багато чого у тобі, але у порівнянні з тим щастям, яке ти мені можеш дарувати, то вважаю дріб'язком, якого можна позбутися. Тепер починатиму спочатку.
Зараз іду ва-банк. Своєрідний паблік рілейшенз. Знайти мотив і причину і зачепити нову жертву. Піддослідним доступним кроликом є колега. Я фліртую і у процесі усвідомлюю. Ми можемо бути лише приятелями. Ловлю себе на думці, що якщо я не буду порушувати тишу, нав'язувати жартівливий діалог, то у вакуумі буде порожньо. Мені не подобається відчуття того, що я нав’язуюся. Іду далі в експерименті і розумію, йому ніколи не бути тим, кого прогнала і самовдоволено тішуся. Мовляв, побачиш, знайду кращого, кусатимеш лікті. Колишній дивиться на мене поглядом чоловіка, якому я цікава, як жінка. Його пристрасть пульсує венами. І я, хоч і стримана, проте помічаю це. Приховані датчики натякають на секс, секс витає у повітрі. Мені ці любощі знайомі. Це хімічна реакція, яка має на виході результат, який я можу оцінити.
Я не заспокоююся, і життя мені дає ще одне випробування, авжеж, ти не дзвониш, сам винний. Дорогою на роботу я у тамбурі електрички бачу симпатичного молодика. Він стоїть поруч і читає книгу, яку раніше читала я. Нетипову, специфічну, цікаву. Я розумію, що це знак завести знайомство з цікавою особистістю і не витримую. За вікном минають краєвиди, я у коливаннях «сказати-не сказати» вирішую все ж таки зачепити молодика.
- Прошу вибачення, що порушую ваш спокій, але Ви читаєте незвичайну книгу, і мені стало цікаво, чому саме Ви її обрали? – спокійно запитую я.
Молодик відриває очі від «Трансерфингу реальності» Зеланда й ніяково мимрить:
- Мені цю книгу порадили. Сподіваюся, вона мені допоможе змінити житя.
Легке розчарування закрадається всередину мене. Але я ще з ввічливості продовжую про щось там, типу здорово, що розвиваєш себе.
Сама аналізую свою роль у житті, мені хотілося бути тою, хто йде за лідером, а виявляється, роль поводиря відведено мені... Ми виходимо, ніби у сні на платформі, не там, де треба, він першим оговтується, вирвані із реальності, щебечемо, потяг має от-от рушити, я кричу машиністові, щоб зачекав, і ми біжимо в перші ліпші двері. Пасажири бачать двох молодих людей, які мило щебечуть, і малюють собі у голові сюжет парочки, якою ми не є. Я лишаю свої контакти, тисну руку, коли ми опиняємося на потрібній станції і розумію, що нічого не втрачу, якщо він не знайде мене. Перед очима мій колишній, кумедний і егоцентричний, ніжний і владний... Скучила за ним. Чотири роки не проминули без сліду. Я усміхаюся, думаю, ще зачекаю... а наступного дня не витримую і призначаю зустріч. Ми помирилися. Надовго чи ні, знає лише Бог.
Я стою біля плити. Я люблю готувати тобі, але, коли тиждень тяжкий, нерви висотані, і ти грубо кидаєш, що я «повинна» і це «повинна» не сходить з твоїх вуст, то я починаю дратуватися. Пік роздратованості – розставання. Ми розходимося, кожен у свою сторону... Ми не говоримо тиждень. Непомітно минає ще один. Я починаю звикати до думки, що знайду кращого, уважнішого до моєї персони. Але ще не готова... Ти... хто знає, чим зайнятий ти. Подумки роблю ставки на те, коли першим порушиш тишу між нами.
Ти не витримуєш, звісно, мій День народження тому привід, і це було б справжнісіньким свинством після чотирьох років стосунків не привітати нехай свою й колишню. І ти пишеш холодне офіційне привітання, привітання, яке може сказати будь-яка стороння людина, будь-яка, але не та, що ділить зі мною ліжко. Мені не хочеться навіть відписувати на ці офіціози. "Не хочу! Іди геть!" - волає в мені.
І я вирішую подивитися навколо. Спробувати. Це свого роду сталкерство. Я звикла до того, що у мене постійний партнер, до твого погляду, жартів, запаху і смаку. Мене дратує багато чого у тобі, але у порівнянні з тим щастям, яке ти мені можеш дарувати, то вважаю дріб'язком, якого можна позбутися. Тепер починатиму спочатку.
Зараз іду ва-банк. Своєрідний паблік рілейшенз. Знайти мотив і причину і зачепити нову жертву. Піддослідним доступним кроликом є колега. Я фліртую і у процесі усвідомлюю. Ми можемо бути лише приятелями. Ловлю себе на думці, що якщо я не буду порушувати тишу, нав'язувати жартівливий діалог, то у вакуумі буде порожньо. Мені не подобається відчуття того, що я нав’язуюся. Іду далі в експерименті і розумію, йому ніколи не бути тим, кого прогнала і самовдоволено тішуся. Мовляв, побачиш, знайду кращого, кусатимеш лікті. Колишній дивиться на мене поглядом чоловіка, якому я цікава, як жінка. Його пристрасть пульсує венами. І я, хоч і стримана, проте помічаю це. Приховані датчики натякають на секс, секс витає у повітрі. Мені ці любощі знайомі. Це хімічна реакція, яка має на виході результат, який я можу оцінити.
Я не заспокоююся, і життя мені дає ще одне випробування, авжеж, ти не дзвониш, сам винний. Дорогою на роботу я у тамбурі електрички бачу симпатичного молодика. Він стоїть поруч і читає книгу, яку раніше читала я. Нетипову, специфічну, цікаву. Я розумію, що це знак завести знайомство з цікавою особистістю і не витримую. За вікном минають краєвиди, я у коливаннях «сказати-не сказати» вирішую все ж таки зачепити молодика.
- Прошу вибачення, що порушую ваш спокій, але Ви читаєте незвичайну книгу, і мені стало цікаво, чому саме Ви її обрали? – спокійно запитую я.
Молодик відриває очі від «Трансерфингу реальності» Зеланда й ніяково мимрить:
- Мені цю книгу порадили. Сподіваюся, вона мені допоможе змінити житя.
Легке розчарування закрадається всередину мене. Але я ще з ввічливості продовжую про щось там, типу здорово, що розвиваєш себе.
Сама аналізую свою роль у житті, мені хотілося бути тою, хто йде за лідером, а виявляється, роль поводиря відведено мені... Ми виходимо, ніби у сні на платформі, не там, де треба, він першим оговтується, вирвані із реальності, щебечемо, потяг має от-от рушити, я кричу машиністові, щоб зачекав, і ми біжимо в перші ліпші двері. Пасажири бачать двох молодих людей, які мило щебечуть, і малюють собі у голові сюжет парочки, якою ми не є. Я лишаю свої контакти, тисну руку, коли ми опиняємося на потрібній станції і розумію, що нічого не втрачу, якщо він не знайде мене. Перед очима мій колишній, кумедний і егоцентричний, ніжний і владний... Скучила за ним. Чотири роки не проминули без сліду. Я усміхаюся, думаю, ще зачекаю... а наступного дня не витримую і призначаю зустріч. Ми помирилися. Надовго чи ні, знає лише Бог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію