ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Улюблені вистави Театру ім. Леся Курбаса"
Цього місяця побувала на виставах «Раптом минулого літа» і «Благодарний Еродій». Обидві – зовсім інші і за сюжетом, і за втіленням, і за режисерською концепцією, і за акторською манерою виконання. Спільним хіба що залишається підхід до творчого використання камерного простору приміщення театру, коли для ілюзії всюдисущності використовуються і балкони, і проходи між рядами, і розміщення глядацьких місць. До загальних характеристик можна додати ще любов до пластичного етюду, до оголеного акторського тіла, до вдалого екслюзивного використання музичних інструментів та їх імітації (скрипки, сопілки та ударних у «Благодарному Еродію»), до якісно заспіваної пісні (ансамблево чи індивідуально) – чи то духовного канту, чи східного солоспіву (особливо голос Тамари Ґорґішелі) , чи зразка української народної обрядовості («Благодарний Еродій»), а ще любов до класичної музики у підборі фонограм («Раптом минулого літа»).
Окрема мова про сценографію, при, здавалося б, зовнішньому мінімалізмі, навіть аскетизмі («Раптом минулого літа») раптом тропічне дерево, яке підвішане до купола залу, і напротивагу, несподівано розкішна сценографія «Благодарного Еродія» у виконанні Богдана Поліщука, засновника та видавця Незалежного Театрального Журналу «Коза».
Розмова про сценографію «Благодарного Еродія» могла б стати темою окремого дослідження, як ефектами проектора на обриси багатошарової земної кулі з полотна, що заповнює простір сцени, поступово виростає, наче розписане на кераміці, Дерево Життя; або багатофункціональне Колесо – що стає символом і тортур середньовіччя («колесо четвертування») і Колеса Часу, що ілюструє пагубні характеристики людства на шляху еволюційного розвою. До того ж долучаються і човен-«Ноїв ковчег» і Колба Алхіміка для винайдення благовонного кадила і звукопис рису, що проходить через стовбур бамбукового дерева, наче піщаний годинник. І ще полотняний одяг акторського складу, що ніби розчиняється в малюнку сцени, окрім виклично контрасного одягу Мавпи Пішек (Т.Ґорґішелі) та Римських Воїнів в обладунку.
До слова, ще в кінці 90-их ішов «Благодарний Еродій» у сценографії зовсім іншій, з батіками із зображеннями гуцульської кахлі у виконанні художників братів Гуменюків, я ще маленькою бачила цю виставу у виконанні дещо зміненого складу акторів. Тоді Благодарного Еродія грав Андрій Водичев, а Мавпу виконували двоє: Наталка Половинка і Тетяна Каспрук. Батька грав режисер Володимир Кучинський.
Зорова панорама «Благодарного Еродія» така вражаюче багатогранна, що вона затьмарює дрібні недоліки мовних скороспіхів, якими інколи страждає і Благодарний Еродій (Олег Онещак) і особливо Батько (Андрій Водічев), в основному це «вада» величезних фрагментів тексту, складного, філософсько-наповненого, ученого тексту символів Григорія Сковороди, вкладеного в уста цих героїв. До того ж звукове співано-хорове тло інколи виборює першість у змаганні з акторськими монологами. На цьому вигідно виграє тембровий голос Тамари Ґорґішелі, що звучить ніби сповільнено-вагомо у коротких фразах, запитаннях і реакціях на роз’яснення Еродія.
Глядачі сприймають текст героїв однозначно, видно, що дехто його не розуміє. Проте метафористика сценографії допомагає роз’ясненню складної розгалуженої системи Теорії Благодарєнія Григорія Сковороди, яка у своїй концепції поєднує і вроджені, і набуті протягом життя позитивні риси окремих людей та людства в цілому, історичних досягнень та позитивного життєвого досвіду, що допомагають викорінювати Зло у всіх його проявах (суспільних та особистісних).
Вистави театру ім. Л.Курбаса збирають на перегляди публіку для постійного діалогу, а не для розслаблення – і це подобається молоді. У цьому контексті показовою є вистава «Раптом минулого літа» за Теннесом Вільямсом, яка взагалі-то є театральним експериментом американо-української творчої співпраці, бо працював над нею з курбасівцями американський режисер Ніл Флекмен, скандально відомий у себе на батьківщині. Зате Ніл Флекмен має величезний режисерський досвід, адже був відповідальний за гастролі бродвейських мюзиклів і здійснив понад 45 постав у театральній режисурі у США, Боснії, Туреччині, Сербії, В’єтнамі, Тунісі, Росії, Молдові та Україні. Невдалою, на мій погляд, є коротка анотація до цієї психологічної драми, яка начебто присвячена проблемам «збочень і канібалізму». Це так зменшує і примітивізує сюжетну канву п’єси.
У виставі «Раптом минулого літа» задіяні: Кетрін Голлі – Оксана Козакевич, Місіс Венебл – Василь Колісник, Лікар Цукрович (Цукор) – Андрій Водичев, Міс Фоксгіл, Сестра Фелісіті – Олег Онещак, Місіс Голлі – Ярослав Федорчук, Джордж Голлі – Марко Свіжінський. Особливістю режисерської концепції є виконання жіночих ролей чоловіками і це оправдано з огляду на особливу тематику п’єси. У 1959 році в Америці екранізували цю п’єсу, вона була знята за участю тодішніх зірок:Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн, Монтгомері Кліфта (режисер Джозеф Лео Манкевич).
Фільм «Раптом, минулого літа» був знятий за класичними зразками Голівуду і мав великий успіх, він приніс 13 мільйонів доларів касових зборів.
1937 рік. Лікар-нейрохірург Цукрович робить новітні операції з мозгом людини – лоботомію. Його клініка дуже потребує грошей. Несподівано він дістає пропозицію від багатої вдови Віолетти Венебл, яка пропонує вкласти свої фінанси у будову лікарні за особливу лікарську послугу – зробити лоботомію її душевнохворій племінниці Кетрін Голлі. Після особистого знайомства з Кетрін лікар довго вагається – він розуміє, що Кетрін не хвора. Дівчина пережила тяжке потрясіння: минулого літа на очах у неї з’їли сина місіс Венебл Себастьяна в мексиканському поселенні, куди вони удвох поїхали на відпочинок. Як виявилося, за смертю коханого Себастьяна ховається страшна сімейна таємниця матері та сина Венебл.
Оповідь починається з передфіналу і розкручується поступово, наростаючи до кульмінації фіналу драми – «шляхетно» вихований у романтичних ідеалах матусин синочок Себастіян (він за кадром дії) виростає моральною потворою, Себастьян щороку приїздить у далеке мексиканське селище на березі моря, аби… забавлятися з неповнолітніми місцевими хлопчиками. У цьому рік за роком йому допомагає мати – місіс Віолет, яка відвертає увагу і виконує роль приманки аж до випадку, коли з нею стається інсульт і вона не може поїхати з сином на черговий «відпочинок». Тоді Себастьян і пропонує Кетрін здійснити з ним «романтичну подорож до моря». Дівчина переживає весь тягар усвідомлення і приниження – хто вона у цій грі Себастьяна. Фінал жахливий – розплата неповнолітніх островетян дуже жорстока, в дусі їх темпераменту – образника вони розтерзують і поїдають.
До сюжетної оповіді додається яскрава, але страшна паралель, як м’ясоїдні птахи поїдають на березі моря щойно народжених черепашенят, тільки одиниці з них доповзають до моря і залишаються живими. Ця розповідь ніби готує глядацький зал до страшної розв’язки.
Фінальна сцена розв’язки, яку веде Кетрін Голлі (Оксана Козакевич) проходить то на балконі в освітленні прожекторів, то в залі, що слугує сценою. Розповідь міняється темпоритмами – коли образна уява торкається переслідування Себастьяна островетянами, оживає і тропічне дерево як елемент сценографії, що звисає з купола залу, і масовка заповнює простір усього театру особливим звукописом дикої природи.
На відміну від шаленого темпоритму розв’язки, образ лікаря Цукровича (Андрій Водічев) – це спокій і м’яка манера спілкування, наче антагонізм до того бруду, який оточує його у спілкуванні з Місіс Венебл і її грошима.
Кінцівка сюжету драми тяжка – Кетрін Голлі таки роблять лоботомію, аби вона не розказувала в деталях страшної правди. Врізаються в пам’ять її фінальні слова «Якщо вас цікавить – то жити довго і щасливо, це не про мене, але… я ЖИЛА! Якщо є хтось нагорі (репліка до тих, хто на балконі), можете виключити світло, мені добре видно і в темряві»…
До вдало створених персонажів вистави належить ансамбль Козакевич – Колісник – Водичев, до того додається чудовий музичний супровід. Вистава вражає своєю непересічністю і відвертістю. Цікавими, як завше, є прийоми комп’ютерної «оживленої» сценографії. Єдиним «недоліком» є брутальна лайка, що ілюструє нелюдські умови поводження з душевнохворими пацієнтами у специфічних клініках. Така лексика, на мою думку, є зайво ілюстративна, адже і без того зрозуміло, яка участь чекає на головну героїню п’єси в її постійному намаганні звільнитися від нав’язливих гнітючих спогадів «минулого літа».
2017 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Улюблені вистави Театру ім. Леся Курбаса"
"Благодарний Еродій" за Григорієм Сковородою
та "Раптом минулого літа" за Теннесом Вільямсом:
(Режисер Володимир Кучинський - «Благодарний Еродій»,
режисер Ніл Флекмен – «Раптом минулого літа»)
Улюблені вистави Львова
Театр ім. Л.Курбаса у своїй назві запрограмував неодмінний творчий експеримент, а, отже, це тип інтелектуального камерного театру, театру не для пересічного глядача, не для обивателя. Підтвердженням цієї думки є його репертуарна концепція – кожна вистава це виклик суспільності, чи то формою, чи то змістом, (чи і тим, і тим вкупі)!Цього місяця побувала на виставах «Раптом минулого літа» і «Благодарний Еродій». Обидві – зовсім інші і за сюжетом, і за втіленням, і за режисерською концепцією, і за акторською манерою виконання. Спільним хіба що залишається підхід до творчого використання камерного простору приміщення театру, коли для ілюзії всюдисущності використовуються і балкони, і проходи між рядами, і розміщення глядацьких місць. До загальних характеристик можна додати ще любов до пластичного етюду, до оголеного акторського тіла, до вдалого екслюзивного використання музичних інструментів та їх імітації (скрипки, сопілки та ударних у «Благодарному Еродію»), до якісно заспіваної пісні (ансамблево чи індивідуально) – чи то духовного канту, чи східного солоспіву (особливо голос Тамари Ґорґішелі) , чи зразка української народної обрядовості («Благодарний Еродій»), а ще любов до класичної музики у підборі фонограм («Раптом минулого літа»).
Окрема мова про сценографію, при, здавалося б, зовнішньому мінімалізмі, навіть аскетизмі («Раптом минулого літа») раптом тропічне дерево, яке підвішане до купола залу, і напротивагу, несподівано розкішна сценографія «Благодарного Еродія» у виконанні Богдана Поліщука, засновника та видавця Незалежного Театрального Журналу «Коза».
Розмова про сценографію «Благодарного Еродія» могла б стати темою окремого дослідження, як ефектами проектора на обриси багатошарової земної кулі з полотна, що заповнює простір сцени, поступово виростає, наче розписане на кераміці, Дерево Життя; або багатофункціональне Колесо – що стає символом і тортур середньовіччя («колесо четвертування») і Колеса Часу, що ілюструє пагубні характеристики людства на шляху еволюційного розвою. До того ж долучаються і човен-«Ноїв ковчег» і Колба Алхіміка для винайдення благовонного кадила і звукопис рису, що проходить через стовбур бамбукового дерева, наче піщаний годинник. І ще полотняний одяг акторського складу, що ніби розчиняється в малюнку сцени, окрім виклично контрасного одягу Мавпи Пішек (Т.Ґорґішелі) та Римських Воїнів в обладунку.
До слова, ще в кінці 90-их ішов «Благодарний Еродій» у сценографії зовсім іншій, з батіками із зображеннями гуцульської кахлі у виконанні художників братів Гуменюків, я ще маленькою бачила цю виставу у виконанні дещо зміненого складу акторів. Тоді Благодарного Еродія грав Андрій Водичев, а Мавпу виконували двоє: Наталка Половинка і Тетяна Каспрук. Батька грав режисер Володимир Кучинський.
Зорова панорама «Благодарного Еродія» така вражаюче багатогранна, що вона затьмарює дрібні недоліки мовних скороспіхів, якими інколи страждає і Благодарний Еродій (Олег Онещак) і особливо Батько (Андрій Водічев), в основному це «вада» величезних фрагментів тексту, складного, філософсько-наповненого, ученого тексту символів Григорія Сковороди, вкладеного в уста цих героїв. До того ж звукове співано-хорове тло інколи виборює першість у змаганні з акторськими монологами. На цьому вигідно виграє тембровий голос Тамари Ґорґішелі, що звучить ніби сповільнено-вагомо у коротких фразах, запитаннях і реакціях на роз’яснення Еродія.
Глядачі сприймають текст героїв однозначно, видно, що дехто його не розуміє. Проте метафористика сценографії допомагає роз’ясненню складної розгалуженої системи Теорії Благодарєнія Григорія Сковороди, яка у своїй концепції поєднує і вроджені, і набуті протягом життя позитивні риси окремих людей та людства в цілому, історичних досягнень та позитивного життєвого досвіду, що допомагають викорінювати Зло у всіх його проявах (суспільних та особистісних).
Вистави театру ім. Л.Курбаса збирають на перегляди публіку для постійного діалогу, а не для розслаблення – і це подобається молоді. У цьому контексті показовою є вистава «Раптом минулого літа» за Теннесом Вільямсом, яка взагалі-то є театральним експериментом американо-української творчої співпраці, бо працював над нею з курбасівцями американський режисер Ніл Флекмен, скандально відомий у себе на батьківщині. Зате Ніл Флекмен має величезний режисерський досвід, адже був відповідальний за гастролі бродвейських мюзиклів і здійснив понад 45 постав у театральній режисурі у США, Боснії, Туреччині, Сербії, В’єтнамі, Тунісі, Росії, Молдові та Україні. Невдалою, на мій погляд, є коротка анотація до цієї психологічної драми, яка начебто присвячена проблемам «збочень і канібалізму». Це так зменшує і примітивізує сюжетну канву п’єси.
У виставі «Раптом минулого літа» задіяні: Кетрін Голлі – Оксана Козакевич, Місіс Венебл – Василь Колісник, Лікар Цукрович (Цукор) – Андрій Водичев, Міс Фоксгіл, Сестра Фелісіті – Олег Онещак, Місіс Голлі – Ярослав Федорчук, Джордж Голлі – Марко Свіжінський. Особливістю режисерської концепції є виконання жіночих ролей чоловіками і це оправдано з огляду на особливу тематику п’єси. У 1959 році в Америці екранізували цю п’єсу, вона була знята за участю тодішніх зірок:Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн, Монтгомері Кліфта (режисер Джозеф Лео Манкевич).
Фільм «Раптом, минулого літа» був знятий за класичними зразками Голівуду і мав великий успіх, він приніс 13 мільйонів доларів касових зборів.
1937 рік. Лікар-нейрохірург Цукрович робить новітні операції з мозгом людини – лоботомію. Його клініка дуже потребує грошей. Несподівано він дістає пропозицію від багатої вдови Віолетти Венебл, яка пропонує вкласти свої фінанси у будову лікарні за особливу лікарську послугу – зробити лоботомію її душевнохворій племінниці Кетрін Голлі. Після особистого знайомства з Кетрін лікар довго вагається – він розуміє, що Кетрін не хвора. Дівчина пережила тяжке потрясіння: минулого літа на очах у неї з’їли сина місіс Венебл Себастьяна в мексиканському поселенні, куди вони удвох поїхали на відпочинок. Як виявилося, за смертю коханого Себастьяна ховається страшна сімейна таємниця матері та сина Венебл.
Оповідь починається з передфіналу і розкручується поступово, наростаючи до кульмінації фіналу драми – «шляхетно» вихований у романтичних ідеалах матусин синочок Себастіян (він за кадром дії) виростає моральною потворою, Себастьян щороку приїздить у далеке мексиканське селище на березі моря, аби… забавлятися з неповнолітніми місцевими хлопчиками. У цьому рік за роком йому допомагає мати – місіс Віолет, яка відвертає увагу і виконує роль приманки аж до випадку, коли з нею стається інсульт і вона не може поїхати з сином на черговий «відпочинок». Тоді Себастьян і пропонує Кетрін здійснити з ним «романтичну подорож до моря». Дівчина переживає весь тягар усвідомлення і приниження – хто вона у цій грі Себастьяна. Фінал жахливий – розплата неповнолітніх островетян дуже жорстока, в дусі їх темпераменту – образника вони розтерзують і поїдають.
До сюжетної оповіді додається яскрава, але страшна паралель, як м’ясоїдні птахи поїдають на березі моря щойно народжених черепашенят, тільки одиниці з них доповзають до моря і залишаються живими. Ця розповідь ніби готує глядацький зал до страшної розв’язки.
Фінальна сцена розв’язки, яку веде Кетрін Голлі (Оксана Козакевич) проходить то на балконі в освітленні прожекторів, то в залі, що слугує сценою. Розповідь міняється темпоритмами – коли образна уява торкається переслідування Себастьяна островетянами, оживає і тропічне дерево як елемент сценографії, що звисає з купола залу, і масовка заповнює простір усього театру особливим звукописом дикої природи.
На відміну від шаленого темпоритму розв’язки, образ лікаря Цукровича (Андрій Водічев) – це спокій і м’яка манера спілкування, наче антагонізм до того бруду, який оточує його у спілкуванні з Місіс Венебл і її грошима.
Кінцівка сюжету драми тяжка – Кетрін Голлі таки роблять лоботомію, аби вона не розказувала в деталях страшної правди. Врізаються в пам’ять її фінальні слова «Якщо вас цікавить – то жити довго і щасливо, це не про мене, але… я ЖИЛА! Якщо є хтось нагорі (репліка до тих, хто на балконі), можете виключити світло, мені добре видно і в темряві»…
До вдало створених персонажів вистави належить ансамбль Козакевич – Колісник – Водичев, до того додається чудовий музичний супровід. Вистава вражає своєю непересічністю і відвертістю. Цікавими, як завше, є прийоми комп’ютерної «оживленої» сценографії. Єдиним «недоліком» є брутальна лайка, що ілюструє нелюдські умови поводження з душевнохворими пацієнтами у специфічних клініках. Така лексика, на мою думку, є зайво ілюстративна, адже і без того зрозуміло, яка участь чекає на головну героїню п’єси в її постійному намаганні звільнитися від нав’язливих гнітючих спогадів «минулого літа».
2017 рік.
Видрукувано у журналі "Кіно-театр", №4 за 2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію