ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (V-й вінок)*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (V-й вінок)*
І (V)
Люблю тебе, небесная й земна,
Сучасна і заглиблена в минуле…
Мов замку чарівна старовина,
Що височить над озером заснулим.
Ранесенько, щоб хтось не перегнав,
Як та бджола, свій залишаєш вулик.
Автівкою, прудкіш за скакуна,
Летиш на працю у міському гулі.
Так хочеться сказати: «Відпочинь!»
Для радості твоєї помузичить,
Хай усміхнеться зорями нам синь,
Десь вище хмар співаючи про вічне.
Немов молитву шепочу: «Прилинь,
Твою любов до себе знову кличу!»
ІІ (V)
«Їй не потрібна слава голосна»
16 сонет, Данте Аліг`єрі
Твою любов до себе знову кличу,
Неначе заклинаю: О прийди!
Без тебе я – осиротілий звичай,
Пустеля, що позбавлена води.
Ти не хизуєшся пером павичим,
Душевним світлом промениш завжди.
Хвалу сприймаєш зазвичай критично,
Малесенький горішку мій твердий.
Схилюсь перед тобою – знаю, винен.
Тендітне тіло – сила крем`яна –
Сакральний код лиш явить серцевину…
Боги, пошліть прозріння відуна,
Просвітленням хоча б на волосину –
В уяві, наяву і диво-снах.
ІІІ (V)
…Ти жінка – в цьому всі твої права.
Ти споконвіку в зоряній короні,
В безоднях наших – образ божества!
І задля тебе в ярмах, наче коні,
Ми ходимо і гаснемо в журбі,
І споконвіку молимось – тобі.
Валерій Брюсов (переклад Д.Павличка)
В уяві, наяву і диво-снах
Відчути хочу я твою прихильність.
Ти - справжня світла Божого княжна,
Бо у своїх всіх почуваннях вільна.
Неначе думка мозок затина,
Що здалеку вдивляєшся так пильно –
Моя спокута - справа наживна
Чи виправить мене плита могильна?
Гординю, ніби жертву, принесу,
Лиш погляд твій зустріти б знов закличний…
Душевну уласкавити красу…
Її найкраще віршем возвеличу,
Як ту святу, на небо вознесу
Поезії, мов Данте – Беатріче.
ІV (V)
Поезії, мов Данте – Беатріче,
Наснилася та дивовижна мить –
Сонетярі зібралися на віче
Й мене одного почали судить.
- Ти нас усіх найбільше спантеличив,
Можливо це зробив несамохіть…
Скажи, хіба закоханому личить
Занурити любов свою у гидь?! -
Шекспір словами побивав, батожив…
- Така сучасність, - я поогинавсь.
Не раб їй, ні, а рівний навіть може…
- То все, повір, пиха твоя дурна –
Її позбудься - щастю допоможеш…
О! зустріч уявляється хмільна.
V (V)
О! зустріч уявляється хмільна,
А скільки в ній затаєної туги!
Яка стражданням сплачена ціна
Щоб відродилося кохання вдруге.
Мов паросток пророслого зерна,
Промінчик теплий сонячного круга
Сюди спадає, темінь вимина,
Дарує ласку весняного лугу.
Та не шкодую я ані за чим,
Бо ладен смерті глянути у вічі
Аби лише спочила на плечі
Моїм – твоя голівка, чарівничко!
І нас удень єднали й уночі
Палкі обійми, щастя ув обличчях!
VІ (V)
Палкі обійми, щастя ув обличчях –
Ту першу зустріч згадую чомусь –
Яскравий вечір і морозний січень,
Де жарти все вигукую комусь.
Так відчував – та зустріч історична,
Коли частіше мій забився пульс,
Засяяв місяць нам тоді містично…
Горнув тебе до себе й сам горнувсь.
Мене не відпускала йти додому…
Чому, упертий, в темну ніч погнав,
Скоряючись обов`язку свойому?!
Була ж мені то думка вказівна,
Щоб я собі навіки усвідомив –
На небесах моїх лиш ти одна.
VІІ (V)
На небесах моїх лиш ти одна –
Сонетоліт у ритмі йде аndantе,
Я підіймаюсь, наче космонавт,
Дорогою, прокладеною Данте.
Підйому не лякає крутизна,
Він – плавний, зв`язний, ніби спів бельканто*,
В якім любов палає вогняна,
Немов злітанням сплескують пуанти.
Та полетить і критики картеч
В оці писання із дискусій-стичок –
Чи думаєш - сам кращий за предтеч?!
Розсудить хай, хто вищий поетично –
Вона, що свій стискає правди меч –
Богиня світла, сяєвом велична!
*Бельканто – красивий, зв`язний спів (італ.)
VІІІ (V)
Богиня світла, сяєвом велична –
Тобі усе тепло молінь моїх -
Оцей буття вир калейдоскопічний,
Гірка печаль і мій веселий сміх.
Шир океану, чайка, що кигиче,
Й природа, – ця відрада для усіх…
Благаю, виведи тепер з узбіччя
На шлях, котрим одразу йти не зміг.
Готовий знести щонайтяжчу кару,
Яка лиш в арсеналі пекла є,
Щоб лютих мук розвіялися хмари…
Вдягни мене у чорне, кутюр`є,
Напевне, сподіватися вже марно –
Зажура осені - життя моє.
ІХ (V)
Зажура осені - життя моє,
Коли сивіє зелень жовто-сумом
І дощ потоками нудними ллє,
Але багряну бачимо красу ми.
У цій порі щемливі чари є,
Зіпріле листя – то її парфуми.
Вона обіймами думки снує -
Плодами філософської задуми.
Прив`яла врода накладає грим,
Рум`янцем грає. Ближче позирни-но,
Й оте лице угледиш ти старим.
До вирію летить кохання нині,
Піднявшись з журавлями догори
Як відпливає літо швидкоплинно.
Х (V)
А счастье было так возможно,
Так близко…
О.Пушкін «Евгеній Онєгін».
Як відпливає літо швидкоплинно,
Лишаючи минулому тепло.
Ось пригортаюся до деревини
Щоб серце ще зігрітися могло.
Немов з тобою – у ясну годину…
Й тепер горить від спогадів чоло.
Коли я в них пірнаю самотинно –
Було так близько щастя і втекло.
Чи все могло інакше відбуватись? –
Всього мене задума обів`є…
О ти, моя нестриманосте клята –
Відлупцював би сам себе києм…
Із болем пожинаю цю відплату –
Сумна пора кохання настає.
ХІ (V)
Сумна пора кохання настає –
Не прочитаю вже від тебе й слова.
Цієї гри любовної круп`є
На чорне все поставити готовий.
Стосунки послідовно нам псує
Той, найтемніший з-поміж вас, Богове!
Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.
…Любовне море тишею вляглось
І рветься снів рожева павутина,
Яку розставив тут глумливий хтось…
Знов осінь усміхається бурштинна,
Мов почуття роздмухує, здалось.
Його ж вогонь палає щохвилини.
ХІІ (V)
Трохи не доїси, трохи не доспиш,
То і вірші пишуться…
Павло Тичина
Його ж вогонь палає щохвилини
Безжально сон вихоплює з-під вій,
До столу шпарко кидає з перини,
Спікає полум`ям він спокій мій.
Всього мене стихія та поглине
В душевній хуртовині вогневій.
Кипить казан у голові невпинно –
Готує видива солодких мрій.
Реальний світ немовби не існує,
Нечутно-невідчуваним стає,
Всі сварки й суперечки наші – всує
Ми люблячі і ніжні навзаЄм*
Тепло уяви рани нам лікує –
Ним зігріваю серденько своє.
*НавзаЄм – авторський наголос, як на мене, значно більш поетичніший, ніж словниковий – навзАєм.
ХІІІ (V)
Ним зігріваю серденько своє,
Дедалі більш тривожу я минуле.
Твоє щемливе, лагідне там є
Душевне слово між рядочків чулих.
Ясне проміння радості снує
В моєму серці, що немов заснуло.
Щоб тільки не здригнутися жалем -
Де нас реалії дратують гулом.
Але посварені на мить одну,
Залишили ми стиснуті пружини,
І загасили мудрістю війну…
Лиш чарівливих спогадів жоржини
Епоху прикрашають осяйну
У пречудову та похмуру днину.
ХІV (V)
У пречудову та похмуру днину
Лелію ніжне світло я в собі,
Прокльовується там, немов зернина,
Між берегами радості, журби.
Воно іще малятко безневинне,
Поволі виростає, далебі.
Все тягнеться до сонця, як дитина,
І сяйва, що дароване тобі.
Так хоче темрява його сховати,
Вишукуючи слабкості ознак,
Щоб згодувати багнам темнуватим…
Пітьму підступну місяць протина -
Це почуття велике не здолати –
Люблю тебе, небесная й земна.
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, мов Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя ув обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
Люблю тебе, небесная й земна,
Сучасна і заглиблена в минуле…
Мов замку чарівна старовина,
Що височить над озером заснулим.
Ранесенько, щоб хтось не перегнав,
Як та бджола, свій залишаєш вулик.
Автівкою, прудкіш за скакуна,
Летиш на працю у міському гулі.
Так хочеться сказати: «Відпочинь!»
Для радості твоєї помузичить,
Хай усміхнеться зорями нам синь,
Десь вище хмар співаючи про вічне.
Немов молитву шепочу: «Прилинь,
Твою любов до себе знову кличу!»
ІІ (V)
«Їй не потрібна слава голосна»
16 сонет, Данте Аліг`єрі
Твою любов до себе знову кличу,
Неначе заклинаю: О прийди!
Без тебе я – осиротілий звичай,
Пустеля, що позбавлена води.
Ти не хизуєшся пером павичим,
Душевним світлом промениш завжди.
Хвалу сприймаєш зазвичай критично,
Малесенький горішку мій твердий.
Схилюсь перед тобою – знаю, винен.
Тендітне тіло – сила крем`яна –
Сакральний код лиш явить серцевину…
Боги, пошліть прозріння відуна,
Просвітленням хоча б на волосину –
В уяві, наяву і диво-снах.
ІІІ (V)
…Ти жінка – в цьому всі твої права.
Ти споконвіку в зоряній короні,
В безоднях наших – образ божества!
І задля тебе в ярмах, наче коні,
Ми ходимо і гаснемо в журбі,
І споконвіку молимось – тобі.
Валерій Брюсов (переклад Д.Павличка)
В уяві, наяву і диво-снах
Відчути хочу я твою прихильність.
Ти - справжня світла Божого княжна,
Бо у своїх всіх почуваннях вільна.
Неначе думка мозок затина,
Що здалеку вдивляєшся так пильно –
Моя спокута - справа наживна
Чи виправить мене плита могильна?
Гординю, ніби жертву, принесу,
Лиш погляд твій зустріти б знов закличний…
Душевну уласкавити красу…
Її найкраще віршем возвеличу,
Як ту святу, на небо вознесу
Поезії, мов Данте – Беатріче.
ІV (V)
Поезії, мов Данте – Беатріче,
Наснилася та дивовижна мить –
Сонетярі зібралися на віче
Й мене одного почали судить.
- Ти нас усіх найбільше спантеличив,
Можливо це зробив несамохіть…
Скажи, хіба закоханому личить
Занурити любов свою у гидь?! -
Шекспір словами побивав, батожив…
- Така сучасність, - я поогинавсь.
Не раб їй, ні, а рівний навіть може…
- То все, повір, пиха твоя дурна –
Її позбудься - щастю допоможеш…
О! зустріч уявляється хмільна.
V (V)
О! зустріч уявляється хмільна,
А скільки в ній затаєної туги!
Яка стражданням сплачена ціна
Щоб відродилося кохання вдруге.
Мов паросток пророслого зерна,
Промінчик теплий сонячного круга
Сюди спадає, темінь вимина,
Дарує ласку весняного лугу.
Та не шкодую я ані за чим,
Бо ладен смерті глянути у вічі
Аби лише спочила на плечі
Моїм – твоя голівка, чарівничко!
І нас удень єднали й уночі
Палкі обійми, щастя ув обличчях!
VІ (V)
Палкі обійми, щастя ув обличчях –
Ту першу зустріч згадую чомусь –
Яскравий вечір і морозний січень,
Де жарти все вигукую комусь.
Так відчував – та зустріч історична,
Коли частіше мій забився пульс,
Засяяв місяць нам тоді містично…
Горнув тебе до себе й сам горнувсь.
Мене не відпускала йти додому…
Чому, упертий, в темну ніч погнав,
Скоряючись обов`язку свойому?!
Була ж мені то думка вказівна,
Щоб я собі навіки усвідомив –
На небесах моїх лиш ти одна.
VІІ (V)
На небесах моїх лиш ти одна –
Сонетоліт у ритмі йде аndantе,
Я підіймаюсь, наче космонавт,
Дорогою, прокладеною Данте.
Підйому не лякає крутизна,
Він – плавний, зв`язний, ніби спів бельканто*,
В якім любов палає вогняна,
Немов злітанням сплескують пуанти.
Та полетить і критики картеч
В оці писання із дискусій-стичок –
Чи думаєш - сам кращий за предтеч?!
Розсудить хай, хто вищий поетично –
Вона, що свій стискає правди меч –
Богиня світла, сяєвом велична!
*Бельканто – красивий, зв`язний спів (італ.)
VІІІ (V)
Богиня світла, сяєвом велична –
Тобі усе тепло молінь моїх -
Оцей буття вир калейдоскопічний,
Гірка печаль і мій веселий сміх.
Шир океану, чайка, що кигиче,
Й природа, – ця відрада для усіх…
Благаю, виведи тепер з узбіччя
На шлях, котрим одразу йти не зміг.
Готовий знести щонайтяжчу кару,
Яка лиш в арсеналі пекла є,
Щоб лютих мук розвіялися хмари…
Вдягни мене у чорне, кутюр`є,
Напевне, сподіватися вже марно –
Зажура осені - життя моє.
ІХ (V)
Зажура осені - життя моє,
Коли сивіє зелень жовто-сумом
І дощ потоками нудними ллє,
Але багряну бачимо красу ми.
У цій порі щемливі чари є,
Зіпріле листя – то її парфуми.
Вона обіймами думки снує -
Плодами філософської задуми.
Прив`яла врода накладає грим,
Рум`янцем грає. Ближче позирни-но,
Й оте лице угледиш ти старим.
До вирію летить кохання нині,
Піднявшись з журавлями догори
Як відпливає літо швидкоплинно.
Х (V)
А счастье было так возможно,
Так близко…
О.Пушкін «Евгеній Онєгін».
Як відпливає літо швидкоплинно,
Лишаючи минулому тепло.
Ось пригортаюся до деревини
Щоб серце ще зігрітися могло.
Немов з тобою – у ясну годину…
Й тепер горить від спогадів чоло.
Коли я в них пірнаю самотинно –
Було так близько щастя і втекло.
Чи все могло інакше відбуватись? –
Всього мене задума обів`є…
О ти, моя нестриманосте клята –
Відлупцював би сам себе києм…
Із болем пожинаю цю відплату –
Сумна пора кохання настає.
ХІ (V)
Сумна пора кохання настає –
Не прочитаю вже від тебе й слова.
Цієї гри любовної круп`є
На чорне все поставити готовий.
Стосунки послідовно нам псує
Той, найтемніший з-поміж вас, Богове!
Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.
…Любовне море тишею вляглось
І рветься снів рожева павутина,
Яку розставив тут глумливий хтось…
Знов осінь усміхається бурштинна,
Мов почуття роздмухує, здалось.
Його ж вогонь палає щохвилини.
ХІІ (V)
Трохи не доїси, трохи не доспиш,
То і вірші пишуться…
Павло Тичина
Його ж вогонь палає щохвилини
Безжально сон вихоплює з-під вій,
До столу шпарко кидає з перини,
Спікає полум`ям він спокій мій.
Всього мене стихія та поглине
В душевній хуртовині вогневій.
Кипить казан у голові невпинно –
Готує видива солодких мрій.
Реальний світ немовби не існує,
Нечутно-невідчуваним стає,
Всі сварки й суперечки наші – всує
Ми люблячі і ніжні навзаЄм*
Тепло уяви рани нам лікує –
Ним зігріваю серденько своє.
*НавзаЄм – авторський наголос, як на мене, значно більш поетичніший, ніж словниковий – навзАєм.
ХІІІ (V)
Ним зігріваю серденько своє,
Дедалі більш тривожу я минуле.
Твоє щемливе, лагідне там є
Душевне слово між рядочків чулих.
Ясне проміння радості снує
В моєму серці, що немов заснуло.
Щоб тільки не здригнутися жалем -
Де нас реалії дратують гулом.
Але посварені на мить одну,
Залишили ми стиснуті пружини,
І загасили мудрістю війну…
Лиш чарівливих спогадів жоржини
Епоху прикрашають осяйну
У пречудову та похмуру днину.
ХІV (V)
У пречудову та похмуру днину
Лелію ніжне світло я в собі,
Прокльовується там, немов зернина,
Між берегами радості, журби.
Воно іще малятко безневинне,
Поволі виростає, далебі.
Все тягнеться до сонця, як дитина,
І сяйва, що дароване тобі.
Так хоче темрява його сховати,
Вишукуючи слабкості ознак,
Щоб згодувати багнам темнуватим…
Пітьму підступну місяць протина -
Це почуття велике не здолати –
Люблю тебе, небесная й земна.
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, мов Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя ув обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію