ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
У храмі плаче фреска
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У храмі плаче фреска
Олександр Смик. Для Бога все вчасно (вистояне): поезії. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. – 352 с.
Ще за давніх часів
Відчуття гідне подиву
Говорити всім правду
В лице
А для цього в царів
Був юродивий
Олександр Смик
Збірка, про яку йдеться, містить майже 300 поезій, котрі скомпоновані у п’ять розділів, відповідно: «Мені потрібно зовсім небагато», «Майдан диких янголів», «До тієї, гідної любові», «Життя коротке, щоб казати «ні!», «Поміж іншим»; до поетичних текстів додано автобіографічні етюди й вичерпну бібліографію виданих книг, фонотеки, статей на теми драматургії, театру, кіно; різноманітна фестивальна хроніка.
Олександр Смик – поет соціальної правди. Про це свідчать кращі з кращих вірші з першого розділу збірки: «Козацький марш», «Чорні ворони», «Прощай, Україно», «Нація», «Україну ми знову промовчимо». Називати речі своїми іменами, коли цього ніхто з твого оточення не робить – на це потрібна мужність, як громадянська, так і особиста: «Увімкнули на автопілот / І прямуємо просто до скону / Найчесніший вкраїнський народ / У штрафнім батальйоні», «Кожен день боротьба чи іспит / Королівство кривих дзеркал». Та попри всі негаразди, поет ще має сили для опору і сповідаючись – «Може, хто завинив, Україно, тобі, / Тільки віриш – не я, / Присягну перед Богом» , заклично проголошує: «Лелеки, на злет! / Вас зове менестрель / Який жити так далі не хоче».
У віршах перших двох розділів багато фактів, що відповідають нашій з вами дійсності. Правда про сучасну ситуацію у державі насичена деталями, такими ярими й промовистими, що читачеві перехоплює дух і неслухняно щемить серце: «Стомленій землі / З буковкою «Ї» / В чорній вишиванці / Треба янголів / Диких янголів / Небесних повстанців», «У кожнім подиху війна», «Над Межигір’ям – чорне сонце», «В трубі під Майданом – Стікс / І перевізник – звичайно ж / Зчорнілий даждьбоговий лик».
Поезії О. Смика – це ажурне плетиво з автобіографічних мотивів, як він сам полюбляє підкреслювати; це сучасна модерна література, хоча, ніде правди діти, й вельми цікавий особистісний документ. Потяг до біблійних алюзій – не випадковість. І дійсно, Бога у цій книзі багато, починаючи з програмного вірша; коротка формула – «Для Бога все вчасно» – рівнозначний символ потреби віри у боротьбі за своє місце під сонцем. А от чого нема? Нема в них примітивного, механічного, байдужого слова; тематика його віршів проста й зрозуміла, бо злободенна й наболіла.
Зрештою, герой збірки поезій – не так сам поет, як його неприхований відчай і болюче розчарування: «А ти один стоїш Месіє / І пожинаєш все що сам посіяв / У Рим на віслюкові знову їдеш – / А люди залишаються у злиднях / Тобі услід кричить юрба / Оглянься це не пальма / Це верба», «Я жебракую на лобному місці… / Мій капелюх переповнений болем / Господи, зглянься: ідуть жебраки. / Все поскидали. Невдовзі і небо / В це капелюхові лоно впаде». У такі хвилини поет звертається до Бога, й ці звертання звучать трагічним синонімом одинокості в юрбі, «чужого серед своїх».
Вірш під назвою «Штормує Всесвіт» звучить як пересторога людству, й викликає сильне враження злукою чітко намальованої картини прийдешнього апокаліпсису зі здоровим глуздом добре збудованої піраміди образів. Слово поета зухвало-запальне, його перу не потрібні посередники у вигляді натяків, туманних обмовок і недомовок. Тут панує атмосфера самоствердження, щоправда, без почуття самообмеження, проте, цей стилістичний екстремізм поета наразі й не дивує, бо виглядає, на мій погляд, органічно й природно:
«Сльозиться фреска у руїнах храму / І вічність призупинена на мить / Чумацький шлях нетлінними зірками / Оплакує приреченість століть / У храмі босорканя і чугайстер / Танцюють на бенкетному столі / Зневажений безсило плаче майстер / Останній капітан на кораблі / А угорі а угорі / Штормує Всесвіт / Летючий корабель – / Моя земля / Чи не тому у храмі плаче фреска / Віщуючи кончину корабля». Попри цей поетичний реквізит проступає найважливіше – темперамент і сила поетичної натури поета.
Одним з ключів до цього вірша можуть бути й філософські мотиви: усе переходить в усе, планета Земля стає кораблем, а фреска у храмі плаче, як людина; тягар самоти, що зроджується з душі, а не приноситься ззовні; туга за невідомим і неможливість його знайти, хвороблива закоханість у вічність. Один з найкращих віршів – «Жінка другова», вже закономірно завершується трагедією. Поет трагічний у своєму егоїзмі, але й безмірно егоїстичний у своєму трагізмі. Зміщення зору здається хаосом, але в дійсності – це образ байдужого світу й нестерпної самоти, висловлений мовою нашого часу.
Право поета – міняти властивості речей. Свідомістю чи інтуїцією, та головне – він бачить речі такими, якими їх ніхто, крім нього, не бачить. Щоправда, його художній інтерес зосереджений переважно навколо чисельних alter ego, і саме ця обставина віддаляє від нього інших людей більше, ніж об’єднує. Про Олександра Смика – лірика інтимного, еротичного, говорити можна безкінечно, без пауз, захекано відкашлюючись і витираючи непрохані сльози! Сповідальні монологи поета розповідають про особисто пережите – тут я мушу погодитися з ним про переважаючі автобіографічні мотиви в його поезіях.
Пам’ятаєте знамениту фразу з роману Стендаля «Червоне і чорне» про творчий процес (йшлося про жанрові ознаки роману), як дзеркало, що почергово відображає то блакитне небо, то брудні калюжі? Наш автор достоту щирий й безоглядний в описі еротичних забав, але й тут не втримується від правдивості, час від часу додаючи дещицю філософської іронії: «Розбуджу береги / Увійду в джерело / І штовхатиму сонце / Аж доки вино розіллється / В білосніжжя долини / І до самого серця / Ти даремно смієшся / Вдається таки… / Хоч і місце і час / Даються взнаки».
Світовідчуття поета-лірика при всіх умовах, в усіх ракурсах лишається інтровертним, інтроспективним, це, як правило, ландшафт власної душі. Тут важливий не тільки зміст, але й харизма спокусника і партнера у коханні: «Обожнюю жінок / Бо жінка – це від Бога / До неї кожен крок / Як власна перемога / І ти її світи / Не здатен осягти / Хіба лише на мить / Її перемогти».
Думаю, що буде помилкою в розмові про Олександра Смика – поета, оминути його творчість барда і виконавця власних пісень. У зв’язку з цим пригадую присудження Нобелівської премії з літератури барду Бобові Ділану, котре багато хто у світі назвав ризикованим. Але для мене логіка Нобелівського комітету цілком зрозуміла. Пісні Боба Ділана змінили художній світ, тому що він переакцентував увагу з музики на текст, тобто змусив Поезію зазвучати.
Виконавського дару Нашого поета-барда ніхто не заперечує. Його треба слухати, розуміти, відчувати магію «невокального» голосу, мелодики, інтонації, що проймають слухача і дарують незабутні хвилини, коли виникає бажання зупинити мить…
Зв'язок з пісенним фольклором можна відчути у ритмічних строфах-схлипах, які нагадують типове відлуння української журливої пісні: «Ой, не далі як учора / Налетіла хмара чорна, / Виплакала, виплакала. / Запитав: чом, хмаро плачеш? / Відповіла, відповіла / – За тобою, мій козаче! – / Відповіла, відповіла. / Чорна хмара. Чорна хустка. / Долі пастка. Серця пустка»; «А у нас в раю / За дощами / Не видно сліз / А у нас в раю / Зорепад як у вас / Падолист / … / А Петро з ключем / Загубив ключа / Поживи іще / Він мене повчав / Пригощав Петра / Свіжим яблуком / Цьогоріч в саду / Їх нападало… / Вийшов Бог / Сказав / Нехай буде так / Поживи іще / Маєш гарний смак».
Український поет Олександр Смик написав і видав вдалу збірку справді вистояної поезії. Вистояної, як добре вино, перевіреної часом і любов’ю численних прихильників. Сполука поетичної образності з психологічною правдою робить книгу «Для Бога все вчасно» живим фактом сучасної літератури.
Ще за давніх часів
Відчуття гідне подиву
Говорити всім правду
В лице
А для цього в царів
Був юродивий
Олександр Смик
Збірка, про яку йдеться, містить майже 300 поезій, котрі скомпоновані у п’ять розділів, відповідно: «Мені потрібно зовсім небагато», «Майдан диких янголів», «До тієї, гідної любові», «Життя коротке, щоб казати «ні!», «Поміж іншим»; до поетичних текстів додано автобіографічні етюди й вичерпну бібліографію виданих книг, фонотеки, статей на теми драматургії, театру, кіно; різноманітна фестивальна хроніка.
Олександр Смик – поет соціальної правди. Про це свідчать кращі з кращих вірші з першого розділу збірки: «Козацький марш», «Чорні ворони», «Прощай, Україно», «Нація», «Україну ми знову промовчимо». Називати речі своїми іменами, коли цього ніхто з твого оточення не робить – на це потрібна мужність, як громадянська, так і особиста: «Увімкнули на автопілот / І прямуємо просто до скону / Найчесніший вкраїнський народ / У штрафнім батальйоні», «Кожен день боротьба чи іспит / Королівство кривих дзеркал». Та попри всі негаразди, поет ще має сили для опору і сповідаючись – «Може, хто завинив, Україно, тобі, / Тільки віриш – не я, / Присягну перед Богом» , заклично проголошує: «Лелеки, на злет! / Вас зове менестрель / Який жити так далі не хоче».
У віршах перших двох розділів багато фактів, що відповідають нашій з вами дійсності. Правда про сучасну ситуацію у державі насичена деталями, такими ярими й промовистими, що читачеві перехоплює дух і неслухняно щемить серце: «Стомленій землі / З буковкою «Ї» / В чорній вишиванці / Треба янголів / Диких янголів / Небесних повстанців», «У кожнім подиху війна», «Над Межигір’ям – чорне сонце», «В трубі під Майданом – Стікс / І перевізник – звичайно ж / Зчорнілий даждьбоговий лик».
Поезії О. Смика – це ажурне плетиво з автобіографічних мотивів, як він сам полюбляє підкреслювати; це сучасна модерна література, хоча, ніде правди діти, й вельми цікавий особистісний документ. Потяг до біблійних алюзій – не випадковість. І дійсно, Бога у цій книзі багато, починаючи з програмного вірша; коротка формула – «Для Бога все вчасно» – рівнозначний символ потреби віри у боротьбі за своє місце під сонцем. А от чого нема? Нема в них примітивного, механічного, байдужого слова; тематика його віршів проста й зрозуміла, бо злободенна й наболіла.
Зрештою, герой збірки поезій – не так сам поет, як його неприхований відчай і болюче розчарування: «А ти один стоїш Месіє / І пожинаєш все що сам посіяв / У Рим на віслюкові знову їдеш – / А люди залишаються у злиднях / Тобі услід кричить юрба / Оглянься це не пальма / Це верба», «Я жебракую на лобному місці… / Мій капелюх переповнений болем / Господи, зглянься: ідуть жебраки. / Все поскидали. Невдовзі і небо / В це капелюхові лоно впаде». У такі хвилини поет звертається до Бога, й ці звертання звучать трагічним синонімом одинокості в юрбі, «чужого серед своїх».
Вірш під назвою «Штормує Всесвіт» звучить як пересторога людству, й викликає сильне враження злукою чітко намальованої картини прийдешнього апокаліпсису зі здоровим глуздом добре збудованої піраміди образів. Слово поета зухвало-запальне, його перу не потрібні посередники у вигляді натяків, туманних обмовок і недомовок. Тут панує атмосфера самоствердження, щоправда, без почуття самообмеження, проте, цей стилістичний екстремізм поета наразі й не дивує, бо виглядає, на мій погляд, органічно й природно:
«Сльозиться фреска у руїнах храму / І вічність призупинена на мить / Чумацький шлях нетлінними зірками / Оплакує приреченість століть / У храмі босорканя і чугайстер / Танцюють на бенкетному столі / Зневажений безсило плаче майстер / Останній капітан на кораблі / А угорі а угорі / Штормує Всесвіт / Летючий корабель – / Моя земля / Чи не тому у храмі плаче фреска / Віщуючи кончину корабля». Попри цей поетичний реквізит проступає найважливіше – темперамент і сила поетичної натури поета.
Одним з ключів до цього вірша можуть бути й філософські мотиви: усе переходить в усе, планета Земля стає кораблем, а фреска у храмі плаче, як людина; тягар самоти, що зроджується з душі, а не приноситься ззовні; туга за невідомим і неможливість його знайти, хвороблива закоханість у вічність. Один з найкращих віршів – «Жінка другова», вже закономірно завершується трагедією. Поет трагічний у своєму егоїзмі, але й безмірно егоїстичний у своєму трагізмі. Зміщення зору здається хаосом, але в дійсності – це образ байдужого світу й нестерпної самоти, висловлений мовою нашого часу.
Право поета – міняти властивості речей. Свідомістю чи інтуїцією, та головне – він бачить речі такими, якими їх ніхто, крім нього, не бачить. Щоправда, його художній інтерес зосереджений переважно навколо чисельних alter ego, і саме ця обставина віддаляє від нього інших людей більше, ніж об’єднує. Про Олександра Смика – лірика інтимного, еротичного, говорити можна безкінечно, без пауз, захекано відкашлюючись і витираючи непрохані сльози! Сповідальні монологи поета розповідають про особисто пережите – тут я мушу погодитися з ним про переважаючі автобіографічні мотиви в його поезіях.
Пам’ятаєте знамениту фразу з роману Стендаля «Червоне і чорне» про творчий процес (йшлося про жанрові ознаки роману), як дзеркало, що почергово відображає то блакитне небо, то брудні калюжі? Наш автор достоту щирий й безоглядний в описі еротичних забав, але й тут не втримується від правдивості, час від часу додаючи дещицю філософської іронії: «Розбуджу береги / Увійду в джерело / І штовхатиму сонце / Аж доки вино розіллється / В білосніжжя долини / І до самого серця / Ти даремно смієшся / Вдається таки… / Хоч і місце і час / Даються взнаки».
Світовідчуття поета-лірика при всіх умовах, в усіх ракурсах лишається інтровертним, інтроспективним, це, як правило, ландшафт власної душі. Тут важливий не тільки зміст, але й харизма спокусника і партнера у коханні: «Обожнюю жінок / Бо жінка – це від Бога / До неї кожен крок / Як власна перемога / І ти її світи / Не здатен осягти / Хіба лише на мить / Її перемогти».
Думаю, що буде помилкою в розмові про Олександра Смика – поета, оминути його творчість барда і виконавця власних пісень. У зв’язку з цим пригадую присудження Нобелівської премії з літератури барду Бобові Ділану, котре багато хто у світі назвав ризикованим. Але для мене логіка Нобелівського комітету цілком зрозуміла. Пісні Боба Ділана змінили художній світ, тому що він переакцентував увагу з музики на текст, тобто змусив Поезію зазвучати.
Виконавського дару Нашого поета-барда ніхто не заперечує. Його треба слухати, розуміти, відчувати магію «невокального» голосу, мелодики, інтонації, що проймають слухача і дарують незабутні хвилини, коли виникає бажання зупинити мить…
Зв'язок з пісенним фольклором можна відчути у ритмічних строфах-схлипах, які нагадують типове відлуння української журливої пісні: «Ой, не далі як учора / Налетіла хмара чорна, / Виплакала, виплакала. / Запитав: чом, хмаро плачеш? / Відповіла, відповіла / – За тобою, мій козаче! – / Відповіла, відповіла. / Чорна хмара. Чорна хустка. / Долі пастка. Серця пустка»; «А у нас в раю / За дощами / Не видно сліз / А у нас в раю / Зорепад як у вас / Падолист / … / А Петро з ключем / Загубив ключа / Поживи іще / Він мене повчав / Пригощав Петра / Свіжим яблуком / Цьогоріч в саду / Їх нападало… / Вийшов Бог / Сказав / Нехай буде так / Поживи іще / Маєш гарний смак».
Український поет Олександр Смик написав і видав вдалу збірку справді вистояної поезії. Вистояної, як добре вино, перевіреної часом і любов’ю численних прихильників. Сполука поетичної образності з психологічною правдою робить книгу «Для Бога все вчасно» живим фактом сучасної літератури.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію