ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Вірші на смерть Т.С.Еліота
Співав мороз під ліхтарем нівроку.
Природа запізнилася до строку
кордебалет красот усіх явить.
Засніжені шибки робились вужчі.
Басив і кріпшав оповісник стужі.
На розі брались кіркою калюжі.
І брякнув ланцюжок об дверці літ.
У траті спадку не шпиняє днина
родині Муз. Безрідна сиротина,
поезія тримається зосібна
на неугавнім добіганні днів.
Плеснувши у зіниці їх, по лімфі
вона рідня лиш еолійській німфі,
мов друг Нарцис. У календарній римі
на видноті і час, що здаленів.
Без волі злої і понук до злого,
з Каталогу, по всьому, чималого,
смерть не пісень запитує у нього,
а окликає іменнно співця.
Їй байдужі узліски і галяви,
моря зі блиском, гожим для уяви;
вона, що є завісою вистави,
уважити зволяє лиш серця.
Багаттями з хвоїн пустир світився,
мелися за поріг гілки і глиця,
лічила янголят своїх полиця.
Католик, він очікував Різдва.
Та наче море, в піннім шумовинні
плескає в хвилеріз, і, потай в піні
назад усе визбирує, він нині
відкланявся у розпал торжества.
Уже не Бог, а Часу плин майбутнім
зове його. І піснярам наступним
і гребні, і глибини хвиль під спудом
до квітчастої крайки бахроми
несе грайливо, б’ється ними досі
об край землі, сміється у затоці
пісень січневій, маючи на оці
ту сушу днів, де зостаємось ми.
ІІ
О, непомильні в лицях, маги, де ви?
Агов! Біля могил не до весіль:
Фігури дві скорботні обопіль.
Співають обі. Обі – в співі ревні!
Дві діви мов, та горе тлумачеві.
Не страсті означають стать, а біль.
І профіль на Адамів мимовіль
скидається, а зачіска – від Єви.
Уклінно, скількимога там голів
Америка-родителька у млі –
і Англія, де він помер, схилили
по обі сторони його могили.
І в небі хмари, ніби кораблі.
І будь-яка могила – край землі.
III
Аполоне нових діб,
поклади вінок до стіп
Еліота, як наділ
невмирущим в світі тіл.
Шерех кроків, ліри звук
не забуде ліс округ.
Буде пам'яті служить
тільки те, що буде жить.
Годі в світі піль-роздоль.
Не забуде їх Еол.
Не забуде жаден злак,
як жадав Горацій Флак.
Томас Стерн, не бійся кіз.
М'яко стеле сінокіс
по стерні отав. Їх дух
не забув кульбабин пух.
Так любов тікає пріч,
вже чужа назавше, в ніч,
обірвавши крик, слова,
вже незрима, хоч жива.
Ти полишив нас, та ми
іменуєм царством тьми
край без овидів і меж.
Це – од ревнощів, еге ж.
Не забуде ліс і луг.
Не забуде все округ.
Буцім певні, – ще діждуть! –
чулі ласки, рук і уст.
--------------------------
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Вірші на смерть Т.С.Еліота
І
Помер він в січні, на початку року.
Співав мороз під ліхтарем нівроку.
Природа запізнилася до строку
кордебалет красот усіх явить.
Засніжені шибки робились вужчі.
Басив і кріпшав оповісник стужі.
На розі брались кіркою калюжі.
І брякнув ланцюжок об дверці літ.
У траті спадку не шпиняє днина
родині Муз. Безрідна сиротина,
поезія тримається зосібна
на неугавнім добіганні днів.
Плеснувши у зіниці їх, по лімфі
вона рідня лиш еолійській німфі,
мов друг Нарцис. У календарній римі
на видноті і час, що здаленів.
Без волі злої і понук до злого,
з Каталогу, по всьому, чималого,
смерть не пісень запитує у нього,
а окликає іменнно співця.
Їй байдужі узліски і галяви,
моря зі блиском, гожим для уяви;
вона, що є завісою вистави,
уважити зволяє лиш серця.
Багаттями з хвоїн пустир світився,
мелися за поріг гілки і глиця,
лічила янголят своїх полиця.
Католик, він очікував Різдва.
Та наче море, в піннім шумовинні
плескає в хвилеріз, і, потай в піні
назад усе визбирує, він нині
відкланявся у розпал торжества.
Уже не Бог, а Часу плин майбутнім
зове його. І піснярам наступним
і гребні, і глибини хвиль під спудом
до квітчастої крайки бахроми
несе грайливо, б’ється ними досі
об край землі, сміється у затоці
пісень січневій, маючи на оці
ту сушу днів, де зостаємось ми.
ІІ
О, непомильні в лицях, маги, де ви?
Агов! Біля могил не до весіль:
Фігури дві скорботні обопіль.
Співають обі. Обі – в співі ревні!
Дві діви мов, та горе тлумачеві.
Не страсті означають стать, а біль.
І профіль на Адамів мимовіль
скидається, а зачіска – від Єви.
Уклінно, скількимога там голів
Америка-родителька у млі –
і Англія, де він помер, схилили
по обі сторони його могили.
І в небі хмари, ніби кораблі.
І будь-яка могила – край землі.
III
Аполоне нових діб,
поклади вінок до стіп
Еліота, як наділ
невмирущим в світі тіл.
Шерех кроків, ліри звук
не забуде ліс округ.
Буде пам'яті служить
тільки те, що буде жить.
Годі в світі піль-роздоль.
Не забуде їх Еол.
Не забуде жаден злак,
як жадав Горацій Флак.
Томас Стерн, не бійся кіз.
М'яко стеле сінокіс
по стерні отав. Їх дух
не забув кульбабин пух.
Так любов тікає пріч,
вже чужа назавше, в ніч,
обірвавши крик, слова,
вже незрима, хоч жива.
Ти полишив нас, та ми
іменуєм царством тьми
край без овидів і меж.
Це – од ревнощів, еге ж.
Не забуде ліс і луг.
Не забуде все округ.
Буцім певні, – ще діждуть! –
чулі ласки, рук і уст.
--------------------------
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1161 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1161 seconds