ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
КАНОНІЗАЦІЯ
Прошу, замовкни й дай мені любити,
Подагру гань мою й мій дрож,
Скронь сивину, й докори множ;
Зваж, що могла б знайти й що загубити.
Залиш, як є, чи все міняй,
Себе в молитвах вдовольняй
Й на інших погляд свій спиняй;
Сама вирішуй, що робити,
Лиш дай мені любити.
Хіба ж в цім шкода є, якщо любити?
Чи в морі сліз когось втоплю?
Чи корабля в нім потоплю?
Й міг холод мій весні шлях заступити?
Чи жар, що плавить в жилах лід,
Додав одну хоч в список бід?
Солдатам – бій, а суддям слід
У сварках лиш свій дух кріпити;
Мені ж – її любити.
Зви нас, як хоч, приречених любити,
І навіть мухами назви;
Хай ми і вмрем, як свічки дві,
Та цим орла й голубки не зганьбити.
Ми – фенікс, й загадка у нім –
Це те, що два злились в однім,
Й згораєм в полум’ї сяйнім,
Й знов оживаєм, щоб скріпити
Цей дивний дар любити.
Не жить нам, як не будемо любити.
Набожність сколихнуть в душі
Не мари й катафалк – вірші,
Й не з хронік у легенду нам ступити.
О ні, нам за житло сонет,
Що вибудовує поет,
Як в нім сяйне натхнення злет,
Щоб освятити й цим зробити
Каноном – як любити.
І з неба голос буде: “Хто любити,
Як не старався, не зумів:
Чи то не знав, чи то не вмів,–
Я тих усіх хотів би сподобити:
У світлі днів і в тьмі ночей
Осяйтесь блиском цих очей,
Овійтесь звуком цих речей;
Цей скарб уже не загубити:
Взірець вам – як любити.”
СХІД СОНЦЯ
О сонце, дурню, ну й на жарт
Знайшло ти час,–
Щоб крізь вікно будити й звати нас!
Чи ж на тебе зважать коханцям варт?
Зухвальцю, школярів буди
Ледачих й сонних підмайстрів,
Мисливців з королем у ліс веди,
Селян зви в поле до землі дарів.
Любов незмінна в холоді й жарі,–
Що їй години, й дні, й календарі?!
Проміння твого бризнув сніп,–
Вгамуй екстаз! –
Його затьмив би її блиском враз,
Якби й за мить без неї не осліп.
Та якби це вдалось тобі,
На неї глянь й скажи мені:
Чи обох Індій прянощі й скарби
Ще там, чи тут, зі мною вже, вони?
Спитай це в тих, що за моря спішать,
Й почуєш: “В ліжку вже однім лежать.”
Вона – всі царства, я – царі,
Й нічого більш;
Лиш грають нас вони, та значно гірш:
Їх розкіш – сміття й глум – їх вівтарі.
Ти, сонце, щастя того й чверть
Не маєш, що нам світ припас;
Даєш тепло, що ним ти повне вщерть,
Йому, але щоб лиш зігріти нас.
Світи ж нам тут і там дні й місяці:
Твій центр в цім ліжку, сфера ж – стіни ці!
Прошу, замовкни й дай мені любити,
Подагру гань мою й мій дрож,
Скронь сивину, й докори множ;
Зваж, що могла б знайти й що загубити.
Залиш, як є, чи все міняй,
Себе в молитвах вдовольняй
Й на інших погляд свій спиняй;
Сама вирішуй, що робити,
Лиш дай мені любити.
Хіба ж в цім шкода є, якщо любити?
Чи в морі сліз когось втоплю?
Чи корабля в нім потоплю?
Й міг холод мій весні шлях заступити?
Чи жар, що плавить в жилах лід,
Додав одну хоч в список бід?
Солдатам – бій, а суддям слід
У сварках лиш свій дух кріпити;
Мені ж – її любити.
Зви нас, як хоч, приречених любити,
І навіть мухами назви;
Хай ми і вмрем, як свічки дві,
Та цим орла й голубки не зганьбити.
Ми – фенікс, й загадка у нім –
Це те, що два злились в однім,
Й згораєм в полум’ї сяйнім,
Й знов оживаєм, щоб скріпити
Цей дивний дар любити.
Не жить нам, як не будемо любити.
Набожність сколихнуть в душі
Не мари й катафалк – вірші,
Й не з хронік у легенду нам ступити.
О ні, нам за житло сонет,
Що вибудовує поет,
Як в нім сяйне натхнення злет,
Щоб освятити й цим зробити
Каноном – як любити.
І з неба голос буде: “Хто любити,
Як не старався, не зумів:
Чи то не знав, чи то не вмів,–
Я тих усіх хотів би сподобити:
У світлі днів і в тьмі ночей
Осяйтесь блиском цих очей,
Овійтесь звуком цих речей;
Цей скарб уже не загубити:
Взірець вам – як любити.”
СХІД СОНЦЯ
О сонце, дурню, ну й на жарт
Знайшло ти час,–
Щоб крізь вікно будити й звати нас!
Чи ж на тебе зважать коханцям варт?
Зухвальцю, школярів буди
Ледачих й сонних підмайстрів,
Мисливців з королем у ліс веди,
Селян зви в поле до землі дарів.
Любов незмінна в холоді й жарі,–
Що їй години, й дні, й календарі?!
Проміння твого бризнув сніп,–
Вгамуй екстаз! –
Його затьмив би її блиском враз,
Якби й за мить без неї не осліп.
Та якби це вдалось тобі,
На неї глянь й скажи мені:
Чи обох Індій прянощі й скарби
Ще там, чи тут, зі мною вже, вони?
Спитай це в тих, що за моря спішать,
Й почуєш: “В ліжку вже однім лежать.”
Вона – всі царства, я – царі,
Й нічого більш;
Лиш грають нас вони, та значно гірш:
Їх розкіш – сміття й глум – їх вівтарі.
Ти, сонце, щастя того й чверть
Не маєш, що нам світ припас;
Даєш тепло, що ним ти повне вщерть,
Йому, але щоб лиш зігріти нас.
Світи ж нам тут і там дні й місяці:
Твій центр в цім ліжку, сфера ж – стіни ці!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію