ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
2024.03.28
22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
2024.03.28
22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
2024.03.28
22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам
2024.03.28
22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв
2024.03.28
22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…
Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…
Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…
2024.03.28
22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм
2024.03.28
22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н
2024.03.28
22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.
Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.
Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -
2024.03.28
21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались
2024.03.28
21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло
2024.03.28
21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила
2024.03.28
21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по
2024.03.28
21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.
У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.
У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
«ПРО ЩО МОЖЕ РОЗПОВІСТИ КАРТИНА?...».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ПРО ЩО МОЖЕ РОЗПОВІСТИ КАРТИНА?...».
(Потік роздумів, які з’явилися завдяки картині «Під полониною», авторства ВАСИЛЯ ДУБА).
В одному із мітів йдеться про плем’я карпів, яке перебувало на землі з гордою назвою - Карпатська Русь. Хорив і Щек дійшовши до Карпатських гір, засновували там міста, Щек затримався у Карпатах, а Хорив з вояцтвом пішов далі і став родоначальником племені хорватів…. А окремі міти через віки виявлялися нічим іншим, як історичною правдою минувшини, доволі згадати Шлімана і Трою…
Існували у далекій давнині шумерські міста Ур і Кош (Кіш), мова цих міст була праукраїнською (сензар), слово кіш до сьогодні збереглося – місце перебування, постій. Так от, зображення бога Леля знайдено при розкопках Ура і виставлено на показ в музеях Багдада, та головне (Л. Силенко), - орнамент на виставлених інструментах в Багдаді – типовий орнамент ГУЦУЛІВ! Він зовсім не характерний для арабського стилю, зате відповідає особливостям орнаменталістики західних теренів України.
У одного з науковців – історіософів є згадка про те, що навіть запорозькі козаки мали певну прив’язку до Карпат, бо звалися колись чорногорами…
Малярське зображення природного довкілля на картинах Василя Дуба «розгортається» за сприяння явного і прихованого переплетення з мітами. Глибинна психологія і міт знаходяться у тісному поєднанні, бо міт робить явним життя колективного несвідомого, на якому ставить наголос заледве не кожен творчо мислячий письменник (не графоман) і художник – експресіоніст теж.
Василь Дуб – справжній рідний син зеленого Закарпаття, його твори підкреслюють зрощеність митця зі світом природи. І є таки в тому глибокий сенс, що у кожної людини існує дерево – відповідник, себто, вона має особисте дерево. Анімістичне зображення дерев вкорінене своїми початками в культ предків.
У повісті Василя Домонтовича (що був не тільки письменником, а й істориком культури, археологом, філософом), під назвою « Без грунту» одним з персонажів змальований малознаний у нас маляр і архітектор Степан Линник, сучасник Ю. Нарбута. У творі дається опис однієї з робіт Линника, який дуже міцно відчував «варязькість»… Це одна з тих рис характеру, якої так бракує українцям віками, при тому, вона (ця риса) спостерігається у мешканців гористої частини Закарпаття – вони загартовані і витривалі, мають тверду вдачу, при непростих умовах життя долають труднощі не нарікаючи, вміють помічати і цінувати прояви краси повсюдно. Горяни люди сильні…
Картина «Під полониною» (село Кострино). На передньому плані перед нами – світло зелене тло пагорба, на котрому нібито крокують знизу догори ошатні копички сіна, копички видніються і вдалині. Справа поза ними вже пожовклі кущі і дерева, а зліва, ще зеленкувата рослинність. Поміж цим природним багатством розкинулися будиночки і хатки, вони захищені горами зусібіч. А понад усім – гірські хребти і вершини, замаяні: синіми, брунатними, червонуватими кольорами, навіть барвою подібною до какао з молоком. Що може бути вище гір? Небо Карпатії, хмарини блакитно – сірі і біленькі, на якусь мить спинилися у своїй плавбі по небокраю. Вереснева пора у Карпатах нагадує про пантеїзм, про природу, як втілення божества…
Дуже вагомими, особливо нині, коли без жалю нищаться ліси Карпат є слова К.Г. Юнга: «В міру розвитку наук світ стає все менше людяним. Людина почуває себе ізольованою в космосі, оскільки її зв’язки з природою розірвані, а емоційне «підсвідоме єднання» з явищами природи втрачено. Останні поступово втратили своє символічне значення. Грім більше не голос розгніваного бога, а блискавка – не зброя його відплати, змії не являються втіленням мудрості, а гірські печери не служать притулком великим демонам. Каміння, рослини і тварини більше не розмовляють з людиною, та й сама вона не звертається до них, як раніше. Думаючи що її почують. Нема більше зв’язку з природою, нема і тієї глибокої емоційної енергії, що виникає від цього символічного єднання…».
Зовсім інакший світ, протилежний від застережень видатного психолога можна побачити на картинах закарпатського живописця….
А село Кострино, Великоберезнянського району розташоване у гірській частині долини річки Уж. Давнє поселення, перша писемна згадка про нього датується 1409 роком, хоча датою заснування села вважають рік 1549 –й. Населення небагацько, трохи більше однієї тисячі людей. У Кострині знаходиться видатна пам’ятка української архітектури, - класична бойківська, тризрубна дерев’яна церква, перевезена з Львівщини у 1703-му році. У церкві є унікальний іконостас, написаний на липових дощечках. Недалечко від села знаходяться два лісові заказники – Уличанка та Дубова.
Віктор Кирунчик (науковець) переконаний, що: «Хто з любов’ю звертає свою увагу, погляд на те, де він взявся, де він став тим, ким є, вже лише цим проявляє свою вдячність за один факт свого існування. Історія роду, рідного міста стає його власною історією. Він вітає душу свого народу, як власну душу. Він отримує здатність проникати в істинну суть подій, здатність інстинктивно читати суть історій минулого. Оживає бог Род…. Твоє існування то справа спадку…».
Кредо життя Василя Дуба наступне: «Душею і серцем я твій Верховино…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
.
В одному із мітів йдеться про плем’я карпів, яке перебувало на землі з гордою назвою - Карпатська Русь. Хорив і Щек дійшовши до Карпатських гір, засновували там міста, Щек затримався у Карпатах, а Хорив з вояцтвом пішов далі і став родоначальником племені хорватів…. А окремі міти через віки виявлялися нічим іншим, як історичною правдою минувшини, доволі згадати Шлімана і Трою…
Існували у далекій давнині шумерські міста Ур і Кош (Кіш), мова цих міст була праукраїнською (сензар), слово кіш до сьогодні збереглося – місце перебування, постій. Так от, зображення бога Леля знайдено при розкопках Ура і виставлено на показ в музеях Багдада, та головне (Л. Силенко), - орнамент на виставлених інструментах в Багдаді – типовий орнамент ГУЦУЛІВ! Він зовсім не характерний для арабського стилю, зате відповідає особливостям орнаменталістики західних теренів України.
У одного з науковців – історіософів є згадка про те, що навіть запорозькі козаки мали певну прив’язку до Карпат, бо звалися колись чорногорами…
Малярське зображення природного довкілля на картинах Василя Дуба «розгортається» за сприяння явного і прихованого переплетення з мітами. Глибинна психологія і міт знаходяться у тісному поєднанні, бо міт робить явним життя колективного несвідомого, на якому ставить наголос заледве не кожен творчо мислячий письменник (не графоман) і художник – експресіоніст теж.
Василь Дуб – справжній рідний син зеленого Закарпаття, його твори підкреслюють зрощеність митця зі світом природи. І є таки в тому глибокий сенс, що у кожної людини існує дерево – відповідник, себто, вона має особисте дерево. Анімістичне зображення дерев вкорінене своїми початками в культ предків.
У повісті Василя Домонтовича (що був не тільки письменником, а й істориком культури, археологом, філософом), під назвою « Без грунту» одним з персонажів змальований малознаний у нас маляр і архітектор Степан Линник, сучасник Ю. Нарбута. У творі дається опис однієї з робіт Линника, який дуже міцно відчував «варязькість»… Це одна з тих рис характеру, якої так бракує українцям віками, при тому, вона (ця риса) спостерігається у мешканців гористої частини Закарпаття – вони загартовані і витривалі, мають тверду вдачу, при непростих умовах життя долають труднощі не нарікаючи, вміють помічати і цінувати прояви краси повсюдно. Горяни люди сильні…
Картина «Під полониною» (село Кострино). На передньому плані перед нами – світло зелене тло пагорба, на котрому нібито крокують знизу догори ошатні копички сіна, копички видніються і вдалині. Справа поза ними вже пожовклі кущі і дерева, а зліва, ще зеленкувата рослинність. Поміж цим природним багатством розкинулися будиночки і хатки, вони захищені горами зусібіч. А понад усім – гірські хребти і вершини, замаяні: синіми, брунатними, червонуватими кольорами, навіть барвою подібною до какао з молоком. Що може бути вище гір? Небо Карпатії, хмарини блакитно – сірі і біленькі, на якусь мить спинилися у своїй плавбі по небокраю. Вереснева пора у Карпатах нагадує про пантеїзм, про природу, як втілення божества…
Дуже вагомими, особливо нині, коли без жалю нищаться ліси Карпат є слова К.Г. Юнга: «В міру розвитку наук світ стає все менше людяним. Людина почуває себе ізольованою в космосі, оскільки її зв’язки з природою розірвані, а емоційне «підсвідоме єднання» з явищами природи втрачено. Останні поступово втратили своє символічне значення. Грім більше не голос розгніваного бога, а блискавка – не зброя його відплати, змії не являються втіленням мудрості, а гірські печери не служать притулком великим демонам. Каміння, рослини і тварини більше не розмовляють з людиною, та й сама вона не звертається до них, як раніше. Думаючи що її почують. Нема більше зв’язку з природою, нема і тієї глибокої емоційної енергії, що виникає від цього символічного єднання…».
Зовсім інакший світ, протилежний від застережень видатного психолога можна побачити на картинах закарпатського живописця….
А село Кострино, Великоберезнянського району розташоване у гірській частині долини річки Уж. Давнє поселення, перша писемна згадка про нього датується 1409 роком, хоча датою заснування села вважають рік 1549 –й. Населення небагацько, трохи більше однієї тисячі людей. У Кострині знаходиться видатна пам’ятка української архітектури, - класична бойківська, тризрубна дерев’яна церква, перевезена з Львівщини у 1703-му році. У церкві є унікальний іконостас, написаний на липових дощечках. Недалечко від села знаходяться два лісові заказники – Уличанка та Дубова.
Віктор Кирунчик (науковець) переконаний, що: «Хто з любов’ю звертає свою увагу, погляд на те, де він взявся, де він став тим, ким є, вже лише цим проявляє свою вдячність за один факт свого існування. Історія роду, рідного міста стає його власною історією. Він вітає душу свого народу, як власну душу. Він отримує здатність проникати в істинну суть подій, здатність інстинктивно читати суть історій минулого. Оживає бог Род…. Твоє існування то справа спадку…».
Кредо життя Василя Дуба наступне: «Душею і серцем я твій Верховино…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" “АНАТОЛІЙ КРИВОЛАП: мистецтво створювати окрему дійсність”."
• Перейти на сторінку •
"«ІВАН ІЛЬКО: новий період творчості»."
• Перейти на сторінку •
"«ІВАН ІЛЬКО: новий період творчості»."
Про публікацію