ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Про людей, слонів та ярмарок марнославства
Я схильна думати, що на ПМ більшість людей адекватних. Попри те, що чимало під клонами, ніками ховається.
Як можна людині з інтелектом звинувачувати мене за рядок
Принци-слони вельбучні?
Мова про мою нову поезію "Бракне координат". Слово цілком умотивоване, там проглядається шахова дошка.
Копіюю закид Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124600
Можливо я занадто асоціативно мислю але: "Принци - слони вельбучні".... -
- http://maysterni.com/publication.php?id=124674
Вельбівне.... вельбучні....
Сумно... ще навіть 40 днів не пройшло...
Бог - суддя... ---------
пише Галина Михайлик під звісткою про смерть поета.
Вельбівне і вельбучні... Шукає аналогій.
Шукає у рядку насміху. І може, впевнить когось у моїй "вині".
Це паранойя.
Іншого слова не доберу.
У ці дні примирення і пам"яті всіх загиблих дозволяти собі переводити удар на мене?
Колись я виходила заміж за хлопця із Рівненської області.
село Травники...
Вельбівного не чула...не знала.
Його рідня не вельми шанувала дівчину з "Великої України".
Може, я справді завелика для сайту, для отакої літературної тусівки...де можна обляпати болотом...лише тому, що чиста, принципова, не своя...за мої особливі маловживані слова, новаторство, служіння мові та Поезії - а не масовому читачеві.
Покійного - Анатолія Криловця я не знала особисто. Він коментував кілька разів мої поезії, дуже схвально відгукувався.
Вимагаю у Галини вибачення прилюдного і негайного за звинувачення безпідставне.
Я вже читала років 8 тому звернення і коментарі, буцімто я писала про покійного поета.
Я не знала про його існування, а фактів із біографії - тим паче. То був вірш про тамаду, "Сьома у ряду".
Тепер його донька шанує мене, у друзях.
Застерігаю від подібних звинувачень авторів та читачів сайту.
Дійсно, усім судія лише Господь.
Але й на землі не варто завдавати на свої та чужі плечі зайві тягарі.
Чи комфортно нині Галині Михайлик?
Пригадується: "Всі обмежені люди стараються постійно зганьбити людей грунтовного і широкого мислення".
К. Гельвецій
Я використовую у своїх текстах усе багатство рідної мови, пишу із правильними наголосами.
До речі, правильні наголоси не є звичними для декого.
Відчуваю...окремішність...це почуття посилюється.
Не хочеться мати нічого спільного із такими підозріливими мисткинями. Мудріше було б подумати чи приватно запитати.
А мені показують автори сайту оце безглузде звинувачення.
Світлана-Майя Залізняк, з Великої України.
........................................................................
Нарешті
12 травня 2017 року Галина Михайлик написала на своїй сторінці
"Виключно з поваги до п.Любові Бенедишин і покійного Анатолія:
ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ У СВІТЛАНИ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК".
Тон дивує. Виходить, що слово "вельбучний" таки винне у співзвучності із Вельбівним, і моє небажання викидати цікаве слово із поезії...не гідне пошани?
Сьогодні, 15 травня
прочитала я щойно створений допис для мене пані Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124780
Цитую: "Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........
Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила. Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.
Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»
Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано". Це слова Галини Михайлик.
Що сказати...
Не впевнена... Бо авторка не відмовляє собі у праві підозрювати мене й далі у...насміханні...? чи як це назвати...
До людини, що вигадала - і свято повірила у свої звинувачення нема презумпції невинуватості...
Спробую пояснити ще раз Галині Михайлик. Я не пишу текстів, віршів для сайту, не використовую подій із життя конкретних людей.. Збіги випадкові. А тут взагалі безпідставні підозри. Я писала вірш, як завжди пишу...думаючи про світ і людей. Споглядальний.
До чого тут відхід у вічність шановного пана Анатолія?
Безглуздо підозрювати мене у навмисному використанні слова вельбучний.
Це ж очевидно.
У мене не могло бути заздрощів до слави покійного, бо такого почуття у нормальної людини не може бути апріорі.
Я не вишукую на сайті, читаю те, що на головній.
Маю коло шанувальників, мою книгу замовляють.
Пані Галина тут пише, що досліджувала використання мною слова вельбучний.
А в книзі воно є і не раз, зібрання творів 2015 роком датується.
Я ж відповідаю за свої дії. Писала їй: могли б приватно запитати у мене. Винесла це все на загал... Навіщо? Намислила собі, дала посилання на мій вірш на сторінці своїй.
І зараз оці вибачення дивні, зверхні. Людина мені не хоче вірити ------ і вибачається. Якщо хтось звинувачує незнайому особу...то, можливо, це власні комплекси. От я б так не вчинила.
В інтригах участі не брала. Вини моєї немає у тому, що Галині здалося. Досліджувати мою книгу варто... і нові поезії теж...
Але не інквізиторськими методами. Моя творчість всеохопна, знайти там можна загальнолюдське, інтимне.
Ніколи я не дозволяла собі переступити межу людяності. Її кожен митець окреслює самотужки.
І все ж.....якщо у Галини Михайлик нарешті з`явиться щире бажання повірити мені, я відчую. І буду щиро втішена порозумінням.
Я писала "Бракне координат", де є маловживане слово "вельбучні", без огляду на смерті, народження, події на сайті, дощі, заметілі, катаклізми.
Розумному - досить.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про людей, слонів та ярмарок марнославства
ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту і хліб (Словник Грінченка); Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби й з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 323.
Слово "вельбучний" я вживала не раз, воно є у моїй книзі - зібрання творів. Свободу творчості ніхто не відміняв.
Я схильна думати, що на ПМ більшість людей адекватних. Попри те, що чимало під клонами, ніками ховається.
Як можна людині з інтелектом звинувачувати мене за рядок
Принци-слони вельбучні?
Мова про мою нову поезію "Бракне координат". Слово цілком умотивоване, там проглядається шахова дошка.
Копіюю закид Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124600
Можливо я занадто асоціативно мислю але: "Принци - слони вельбучні".... -
- http://maysterni.com/publication.php?id=124674
Вельбівне.... вельбучні....
Сумно... ще навіть 40 днів не пройшло...
Бог - суддя... ---------
пише Галина Михайлик під звісткою про смерть поета.
Вельбівне і вельбучні... Шукає аналогій.
Шукає у рядку насміху. І може, впевнить когось у моїй "вині".
Це паранойя.
Іншого слова не доберу.
У ці дні примирення і пам"яті всіх загиблих дозволяти собі переводити удар на мене?
Колись я виходила заміж за хлопця із Рівненської області.
село Травники...
Вельбівного не чула...не знала.
Його рідня не вельми шанувала дівчину з "Великої України".
Може, я справді завелика для сайту, для отакої літературної тусівки...де можна обляпати болотом...лише тому, що чиста, принципова, не своя...за мої особливі маловживані слова, новаторство, служіння мові та Поезії - а не масовому читачеві.
Покійного - Анатолія Криловця я не знала особисто. Він коментував кілька разів мої поезії, дуже схвально відгукувався.
Вимагаю у Галини вибачення прилюдного і негайного за звинувачення безпідставне.
Я вже читала років 8 тому звернення і коментарі, буцімто я писала про покійного поета.
Я не знала про його існування, а фактів із біографії - тим паче. То був вірш про тамаду, "Сьома у ряду".
Тепер його донька шанує мене, у друзях.
Застерігаю від подібних звинувачень авторів та читачів сайту.
Дійсно, усім судія лише Господь.
Але й на землі не варто завдавати на свої та чужі плечі зайві тягарі.
Чи комфортно нині Галині Михайлик?
Пригадується: "Всі обмежені люди стараються постійно зганьбити людей грунтовного і широкого мислення".
К. Гельвецій
Я використовую у своїх текстах усе багатство рідної мови, пишу із правильними наголосами.
До речі, правильні наголоси не є звичними для декого.
Відчуваю...окремішність...це почуття посилюється.
Не хочеться мати нічого спільного із такими підозріливими мисткинями. Мудріше було б подумати чи приватно запитати.
А мені показують автори сайту оце безглузде звинувачення.
Світлана-Майя Залізняк, з Великої України.
........................................................................
Нарешті
12 травня 2017 року Галина Михайлик написала на своїй сторінці
"Виключно з поваги до п.Любові Бенедишин і покійного Анатолія:
ПРОШУ ВИБАЧЕННЯ У СВІТЛАНИ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК".
Тон дивує. Виходить, що слово "вельбучний" таки винне у співзвучності із Вельбівним, і моє небажання викидати цікаве слово із поезії...не гідне пошани?
Сьогодні, 15 травня
прочитала я щойно створений допис для мене пані Галини Михайлик
http://maysterni.com/publication.php?id=124780
Цитую: "Отож вернімося до моїх роздумів: "Що це? гадала я – заздрість? До «слави» покійного?.........
Можливо, я не маю рації, можливо занадто асоціативно мислю, занадто багато уява… можливо… але моя інтуїція мене ще ніколи не підводила. Так, визнаю, я погарячкувала, коли написала вимогу до авторки забрати слово «вельбучний» з того тексту. Звичайно, коли цей вірш буде опублікований у книзі, чи деінде, він сприйматиметься нейтрально, зовсім по-інакшом, аніж у інформаційному контексті ПМ початку травня 2017 року.
Тому у цьому аспекті кажу до пані Світлани-Майї Залізняк: «ВИБАЧТЕ!»
Щодо моїх асоціативних роздумів – це моє право читача і я їх не перекреслюю.
Сподіваюся, що «конфлікт» нарешті вичерпано". Це слова Галини Михайлик.
Що сказати...
Не впевнена... Бо авторка не відмовляє собі у праві підозрювати мене й далі у...насміханні...? чи як це назвати...
До людини, що вигадала - і свято повірила у свої звинувачення нема презумпції невинуватості...
Спробую пояснити ще раз Галині Михайлик. Я не пишу текстів, віршів для сайту, не використовую подій із життя конкретних людей.. Збіги випадкові. А тут взагалі безпідставні підозри. Я писала вірш, як завжди пишу...думаючи про світ і людей. Споглядальний.
До чого тут відхід у вічність шановного пана Анатолія?
Безглуздо підозрювати мене у навмисному використанні слова вельбучний.
Це ж очевидно.
У мене не могло бути заздрощів до слави покійного, бо такого почуття у нормальної людини не може бути апріорі.
Я не вишукую на сайті, читаю те, що на головній.
Маю коло шанувальників, мою книгу замовляють.
Пані Галина тут пише, що досліджувала використання мною слова вельбучний.
А в книзі воно є і не раз, зібрання творів 2015 роком датується.
Я ж відповідаю за свої дії. Писала їй: могли б приватно запитати у мене. Винесла це все на загал... Навіщо? Намислила собі, дала посилання на мій вірш на сторінці своїй.
І зараз оці вибачення дивні, зверхні. Людина мені не хоче вірити ------ і вибачається. Якщо хтось звинувачує незнайому особу...то, можливо, це власні комплекси. От я б так не вчинила.
В інтригах участі не брала. Вини моєї немає у тому, що Галині здалося. Досліджувати мою книгу варто... і нові поезії теж...
Але не інквізиторськими методами. Моя творчість всеохопна, знайти там можна загальнолюдське, інтимне.
Ніколи я не дозволяла собі переступити межу людяності. Її кожен митець окреслює самотужки.
І все ж.....якщо у Галини Михайлик нарешті з`явиться щире бажання повірити мені, я відчую. І буду щиро втішена порозумінням.
Я писала "Бракне координат", де є маловживане слово "вельбучні", без огляду на смерті, народження, події на сайті, дощі, заметілі, катаклізми.
Розумному - досить.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію