ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Кузан (1963) /
Критика | Аналітика
Яка солодка ти мені, неспита чашо…
Нехай в любові я згорю,
Розсиплюсь прахом над землею.
Та все ж я запалив зорю,
І ця зоря була моєю.
Анатолій Криловець усе життя писав про кохання. Він боготворив, обожнював жінку, уособлюючи її з тим найвищим творцем-творінням, яке дає життя.
Це недозволене кохання
Таким вогнем вогненним дише.
Спали всі сумніви й вагання,
Мій подумки згрішенний гріше!..
Ще в силі я іти крізь біди
І в долі не просить пощади.
Моє пожадливе лібідо
Ще прагне жінки, а не влади.
Та вже життя мені не жити,
На повні груди не дихнути.
Це так, немов спекотне літо,
Яке потрібно перебути.
Коли ці рядки читалися минулого травня, чи минулого серпня, коли ми з Анатолієм мали спільні виступи, чи, навіть у день закоханих цього неспокійного 2017 року… Коли вони перечитувалися, то сприймалося більше оте, що у першій частині. Чи оте, хлопчачо-батярське з другої частини: «Моє пожадливе лібідо Ще прагне жінки, а не влади.» А тепер у них присутній холод потойбіччя. Хоча мова йде про спекотне літо… Чи про весну, яка не прийшла:
А весна, здається, не прийшла.
Скільки ждати ще її і поки?
Гріє душу споминів зола.
Тихо ворохобиться неспокій.
Не бува чудес і чудасій.
Хай життя снується казка сіра.
Сплив у вічність Теплий Олексій,
А тепла не відпускає вирій.
Все життя – мов авітаміноз.
Ніжністю б, любов’ю лікувати.
Можна вивчить шість десятків поз
І не научитися кохати.
…Як в часи старі, доцифрові,
Крутиш у минуле кінострічку.
Геракліта б’ють по голові
Ті ж граблі… Удруге зась у річку!
4 квітня 2012 р.
А ще якесь дивне передчуття неминучості. До речі, теж написане у тому ж квітні 2012-го року.
Бути світлом – безперестанно.
А я вичерпаю тепло,
Хай у тебе мене не стане,
Мов колись, коли не було.
Я не стану тобі в обузу,
Щоб нести кожен день біду.
Думав, що надихаю Музу,
Вийшло, що пожадав… П-піду…
Суще все до пори, до часу,
Домагальцю з загальних черг.
…В тихім світлі нема образи,
Тільки в грудях чомусь пече.
28 квітня 2012 р.
Звідки це? Адже життєрадісність та оптимізм Анатолія зашкалювали. Щирий, завжди із відкритим обличчям, повернений до людей, до друзів, до світла, до сонця. Усміхнений, іронічний, жартівливий
Чоловік
Лишилось ще з дитячих літ
(Про юність нічого й казати):
Увесь стрункий жіночий світ
Жагуче хочеш обійняти.
Благословенна вічна хіть –
Не тіла, а душі потреба.
В майбутнє з тьми тисячоліть
Шалений крик летить до неба:
З одною – з усіма пошлюб!..
О, де ти, справжності основа?..
Всім однолюбам однолюб,
Всім казановам Казанова.
Але, не дивлячись на це – така бентега у поетичних рядках. Така незатребуваність почуттів. Стільки нерозділеної любові!
Розумом непрошений – лиш очей запросини.
Скільки вересневого в грудях ще тепла!
Простягаю дівчині яблуко із осені.
Тільки б прийняла його, тільки б узяла.
У травневу молодість не пущу я холоду.
Хоч і беззаконник я, та шаную цвіт.
Ти візьми це яблуко. Скільки в ньому солоду!
…Ув очах вагається кароокий світ.
Такий у його віршах іконопис любовних переживань! Стільки розпуки і жалю! Така музична неосяжність!
Свята великомученице скрипко,
Мелодією душу розколи…
Я часто зливсь. Я плакав дуже рідко.
Коли від щастя плакав я? Коли?!.
Смичок злітає, і співає рана.
Я скрипку до грудей собі тулю.
Моя кохана – скрипко тонкостанна,
Повік себе від тебе не зцілю.
Грай, скрипко, проминущі щастя звуки
І вічну муку світлого жалю…
Слова спливли. Але жагучі руки
Співатимуть, як я тебе люблю.
Комусь із великих любов являлася тричі. До Анатолія Криловця вона приходила двічі. Чи до його літературного героя? Але про це вже не скаже ніхто. Тільки його вірші привідкриють таємницю поетового серця.
Це кохання друге як спокута.
Проклени – благослови стократ.
Істина гірка, немов цикута.
Казанова мудрий, як Сократ.
Ще гримлять в душі ті самі грози
І краса чарує молода.
За юнацький пристрасний нерозум
Зрілість помірковану віддам.
Дерево пізнання як спокуса.
Тихий рай типовий, як тюрма.
Знаю: буде так, як бути мусить.
Права вже на помилку нема.
Розумом себе не обманути,
Вічносте, підсунься і прости.
Ця солодка мить ковтка цикути –
Світла хвиля в морі самоти.
Чого-чого, а самоти йому не бракувало. Як не бракує її кожному із справжніх поетів. Але самота для нього – це не мука. Це можливість усамітнитися і усвідомлювати, вкотре переживати пережите, думати про сенс життя взагалі, підносити його до рівня філософії…
Це життя – це смерті визрівання,
Що її ти у собі несеш.
Мчиш понад безоднею на грані,
Та хіба від себе утечеш?
Це любові згарище схололе
(Іскри в ньому вичахли усі).
Тільки ніж тупий у грудях коле –
Йде і йде навколо, по осі.
Цю любов та взяти й поміняти,
Та щоб ярим криком – в безбереж!
…Боже, це ж усе життя втікати,
Поки сам себе не здоженеш.
Чи він себе наздогнав? Чи віднайшов себе у вирі любові? Чи то любов наздогнала його і він не зміг пережити тієї зустрічі?...
Шлюб такий – синонім целібату,
Дров рубання в горобину ніч.
Аж до третіх півнів їх рубати,
Поки не закриє ранок віч.
Як гнітить важка стерильність вати!
Вкотре вже повторений урок:
Це ж любити – наче ґвалтувати,
Наче вірш завчати назубок.
Ніч суцільну з часу круговерті
Визволить світанок небуття.
Рано цю любов назвати смертю,
Пізно вже назвать її життям.
З висоти незбагненного досвіду, з-за межі, за яку йому вдалося колись заглянути внутрішнім поглядом, поет звертається до жінки так, ніби промовляє до самого життя:
Я від тебе хочу небагато.
Не введу в нещастя і біду.
Лиш погріюсь край твого багаття
І піду.
Небагато… Та і що він міг узяти від життя за якихось 56?... Писання дисертації, виховання сина, створення нових відділень в улюбленій Острозькій академії, проблеми на роботі і вдома, видання книг, кардинальні зміни у житті, ще проблеми, видання українсько-канадського альманаху, знову проблеми, проблеми, проблеми… І раптом підступний інсульт.
…Як аморально буйно ліс росте.
Грядуть нові хрести і домовини!
26 червня 2016 р.
Ще і року не минуло з часу написання цих слів. А вже
Нема назад коханій вороття.
А тіні мертвих темно-бузинові.
Шумить безмовно річка забуття,
Навіки розлучаючи з любов’ю...
Легенда сива з темені зрина...
А мо’, це сон, а може, це примара?
О ні, я чув: зірвалася струна
Чийогось серця... Лиш бринить кіфара...
Сумно… Згадуєш про Поета і думаєш про себе його словами:
Це життя легке, немов пір’їнка.
Дмухне час – і подих віднесе…
Але більше згадуєш про нього. Про зустрічі в Острозі, Львові, Рівному, Києві… Про розмови на теми літератури і життя… Про життя, яке він любив до нестями.
Як самогубцю глибина,
Манили вічі.
І серце тенькнуло: вона
Її – у вічність!
Чуттів моїх високий біль,
Сльозино в оці!
Не перебродить буйний хміль
У кислий оцет.
Уп’ється інший при вині
Твоїм назавше.
Яка солодка ти мені,
Неспита чашо!
Чаша залишилася неспитою. І залишилися щирі вірші, яким віриш, які залишаться з тобою допоки житимеш ти.
Сповняться і мрії, і надії.
Лиш потрібно дуже захотіти.
…Я тебе затримати не смію.
Я тебе не зможу відпустити.
Василь Кузан, друг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Яка солодка ти мені, неспита чашо…
Мить живеш – так, наче з деревини,
Обірвавшись, вниз летить листок.
Анатолій Криловець
Рідні тобі поети відлітають у вирій. Ні, вони не помирають. Просто припиняють творити, спілкуватися з тобою неримовано. Просто не дзвонять, не кажуть: «Привіт!»… А їхні твори чомусь прочитуються тоді по-іншому. Раптом починаєш вловлювати інший зміст, недоступний тобі тоді, коли автор був поруч. Усе ніби на місці – ніхто не поміняв жодного слова, але… З’являється підтекст, виникають нові образи, приховані від тебе раніше невидимою пеленою життя, обіймами щастя…Нехай в любові я згорю,
Розсиплюсь прахом над землею.
Та все ж я запалив зорю,
І ця зоря була моєю.
Анатолій Криловець усе життя писав про кохання. Він боготворив, обожнював жінку, уособлюючи її з тим найвищим творцем-творінням, яке дає життя.
Це недозволене кохання
Таким вогнем вогненним дише.
Спали всі сумніви й вагання,
Мій подумки згрішенний гріше!..
Ще в силі я іти крізь біди
І в долі не просить пощади.
Моє пожадливе лібідо
Ще прагне жінки, а не влади.
Та вже життя мені не жити,
На повні груди не дихнути.
Це так, немов спекотне літо,
Яке потрібно перебути.
Коли ці рядки читалися минулого травня, чи минулого серпня, коли ми з Анатолієм мали спільні виступи, чи, навіть у день закоханих цього неспокійного 2017 року… Коли вони перечитувалися, то сприймалося більше оте, що у першій частині. Чи оте, хлопчачо-батярське з другої частини: «Моє пожадливе лібідо Ще прагне жінки, а не влади.» А тепер у них присутній холод потойбіччя. Хоча мова йде про спекотне літо… Чи про весну, яка не прийшла:
А весна, здається, не прийшла.
Скільки ждати ще її і поки?
Гріє душу споминів зола.
Тихо ворохобиться неспокій.
Не бува чудес і чудасій.
Хай життя снується казка сіра.
Сплив у вічність Теплий Олексій,
А тепла не відпускає вирій.
Все життя – мов авітаміноз.
Ніжністю б, любов’ю лікувати.
Можна вивчить шість десятків поз
І не научитися кохати.
…Як в часи старі, доцифрові,
Крутиш у минуле кінострічку.
Геракліта б’ють по голові
Ті ж граблі… Удруге зась у річку!
4 квітня 2012 р.
А ще якесь дивне передчуття неминучості. До речі, теж написане у тому ж квітні 2012-го року.
Бути світлом – безперестанно.
А я вичерпаю тепло,
Хай у тебе мене не стане,
Мов колись, коли не було.
Я не стану тобі в обузу,
Щоб нести кожен день біду.
Думав, що надихаю Музу,
Вийшло, що пожадав… П-піду…
Суще все до пори, до часу,
Домагальцю з загальних черг.
…В тихім світлі нема образи,
Тільки в грудях чомусь пече.
28 квітня 2012 р.
Звідки це? Адже життєрадісність та оптимізм Анатолія зашкалювали. Щирий, завжди із відкритим обличчям, повернений до людей, до друзів, до світла, до сонця. Усміхнений, іронічний, жартівливий
Чоловік
Лишилось ще з дитячих літ
(Про юність нічого й казати):
Увесь стрункий жіночий світ
Жагуче хочеш обійняти.
Благословенна вічна хіть –
Не тіла, а душі потреба.
В майбутнє з тьми тисячоліть
Шалений крик летить до неба:
З одною – з усіма пошлюб!..
О, де ти, справжності основа?..
Всім однолюбам однолюб,
Всім казановам Казанова.
Але, не дивлячись на це – така бентега у поетичних рядках. Така незатребуваність почуттів. Стільки нерозділеної любові!
Розумом непрошений – лиш очей запросини.
Скільки вересневого в грудях ще тепла!
Простягаю дівчині яблуко із осені.
Тільки б прийняла його, тільки б узяла.
У травневу молодість не пущу я холоду.
Хоч і беззаконник я, та шаную цвіт.
Ти візьми це яблуко. Скільки в ньому солоду!
…Ув очах вагається кароокий світ.
Такий у його віршах іконопис любовних переживань! Стільки розпуки і жалю! Така музична неосяжність!
Свята великомученице скрипко,
Мелодією душу розколи…
Я часто зливсь. Я плакав дуже рідко.
Коли від щастя плакав я? Коли?!.
Смичок злітає, і співає рана.
Я скрипку до грудей собі тулю.
Моя кохана – скрипко тонкостанна,
Повік себе від тебе не зцілю.
Грай, скрипко, проминущі щастя звуки
І вічну муку світлого жалю…
Слова спливли. Але жагучі руки
Співатимуть, як я тебе люблю.
Комусь із великих любов являлася тричі. До Анатолія Криловця вона приходила двічі. Чи до його літературного героя? Але про це вже не скаже ніхто. Тільки його вірші привідкриють таємницю поетового серця.
Це кохання друге як спокута.
Проклени – благослови стократ.
Істина гірка, немов цикута.
Казанова мудрий, як Сократ.
Ще гримлять в душі ті самі грози
І краса чарує молода.
За юнацький пристрасний нерозум
Зрілість помірковану віддам.
Дерево пізнання як спокуса.
Тихий рай типовий, як тюрма.
Знаю: буде так, як бути мусить.
Права вже на помилку нема.
Розумом себе не обманути,
Вічносте, підсунься і прости.
Ця солодка мить ковтка цикути –
Світла хвиля в морі самоти.
Чого-чого, а самоти йому не бракувало. Як не бракує її кожному із справжніх поетів. Але самота для нього – це не мука. Це можливість усамітнитися і усвідомлювати, вкотре переживати пережите, думати про сенс життя взагалі, підносити його до рівня філософії…
Це життя – це смерті визрівання,
Що її ти у собі несеш.
Мчиш понад безоднею на грані,
Та хіба від себе утечеш?
Це любові згарище схололе
(Іскри в ньому вичахли усі).
Тільки ніж тупий у грудях коле –
Йде і йде навколо, по осі.
Цю любов та взяти й поміняти,
Та щоб ярим криком – в безбереж!
…Боже, це ж усе життя втікати,
Поки сам себе не здоженеш.
Чи він себе наздогнав? Чи віднайшов себе у вирі любові? Чи то любов наздогнала його і він не зміг пережити тієї зустрічі?...
Шлюб такий – синонім целібату,
Дров рубання в горобину ніч.
Аж до третіх півнів їх рубати,
Поки не закриє ранок віч.
Як гнітить важка стерильність вати!
Вкотре вже повторений урок:
Це ж любити – наче ґвалтувати,
Наче вірш завчати назубок.
Ніч суцільну з часу круговерті
Визволить світанок небуття.
Рано цю любов назвати смертю,
Пізно вже назвать її життям.
З висоти незбагненного досвіду, з-за межі, за яку йому вдалося колись заглянути внутрішнім поглядом, поет звертається до жінки так, ніби промовляє до самого життя:
Я від тебе хочу небагато.
Не введу в нещастя і біду.
Лиш погріюсь край твого багаття
І піду.
Небагато… Та і що він міг узяти від життя за якихось 56?... Писання дисертації, виховання сина, створення нових відділень в улюбленій Острозькій академії, проблеми на роботі і вдома, видання книг, кардинальні зміни у житті, ще проблеми, видання українсько-канадського альманаху, знову проблеми, проблеми, проблеми… І раптом підступний інсульт.
…Як аморально буйно ліс росте.
Грядуть нові хрести і домовини!
26 червня 2016 р.
Ще і року не минуло з часу написання цих слів. А вже
Нема назад коханій вороття.
А тіні мертвих темно-бузинові.
Шумить безмовно річка забуття,
Навіки розлучаючи з любов’ю...
Легенда сива з темені зрина...
А мо’, це сон, а може, це примара?
О ні, я чув: зірвалася струна
Чийогось серця... Лиш бринить кіфара...
Сумно… Згадуєш про Поета і думаєш про себе його словами:
Це життя легке, немов пір’їнка.
Дмухне час – і подих віднесе…
Але більше згадуєш про нього. Про зустрічі в Острозі, Львові, Рівному, Києві… Про розмови на теми літератури і життя… Про життя, яке він любив до нестями.
Як самогубцю глибина,
Манили вічі.
І серце тенькнуло: вона
Її – у вічність!
Чуттів моїх високий біль,
Сльозино в оці!
Не перебродить буйний хміль
У кислий оцет.
Уп’ється інший при вині
Твоїм назавше.
Яка солодка ти мені,
Неспита чашо!
Чаша залишилася неспитою. І залишилися щирі вірші, яким віриш, які залишаться з тобою допоки житимеш ти.
Сповняться і мрії, і надії.
Лиш потрібно дуже захотіти.
…Я тебе затримати не смію.
Я тебе не зможу відпустити.
Василь Кузан, друг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію