ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Уляна Засніжена (1983) /
Проза
Моєму Ангелу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моєму Ангелу
Мій Ангел постукав до мене надвечір…
Точніше, я ще не знала, що це Ангел. І подумати не могла, що він прийшов, щоб стати саме моїм Ангелом…
…цей вечір не відрізнявся з-поміж інших нічим, окрім того, що на календарі було 15 лютого – час Стрітення, час, коли весна зустрічає зиму, і зима знає, що їй залишилось вже не довго лютувати, бо скоро час танути снігам… Це було знаково, хоч я і не вірила в знаки…
З того часу Ангел поселився зі мною – я засинала – він був поряд, прокидалась – а він вже вітав мене з новим днем.
У перший день весни я побачила свого Ангела вживу… Дивилась в його голубі очі і ловила себе на тому, що хочу взяти його за руку і не відпускати… Це було дивним для мене, яка боялась найменшого прояву ніжності… Я лякала сама себе…
Йшов час, Ангел був таким щирим і відвертим, він щоразу викликав посмішку на моєму обличчі своєю безпосередністю і з кожним його словом моє серце поволі відтаювало від криги, яка сковувала його майже сім довгих років…
а часом, моє серце стискалось від болю, коли з серця Ангела проривались паростки болю, які він старанно від мене приховував… Ангел був поранений…
Хоч часу минуло багато, та рана ніяк не гоїлась і кровоточила від найменш ніжного слова… Хотілось прихилити небо, щоб він зміг забути той давній біль і відкрити серце на зустріч світлу і любові, щоб повірив в життя… Щоб дав шанс стати поряд з ним Ангелом. Ангелом для Ангела…
Та його біль затьмарювала все довкола. Страх нового болю змусив Ангела вибудувати довкола себе кам’яну стіну, яка не пропускала ніжності, об яку розбивалась любов… І тільки час від часу моє тепло могло ледь розігріти її… Та цього було мало…
Моя ж любов до цього пораненого Ангела росла з кожним днем, набиралася сил, виривалася з серця і щоразу вдаряючись в стіну захисту, стікала пекучими сльозами відчаю… Здавалося б – відійди, забудь, Ти зайва, для Тебе в його серці немає місця, там біль і жага помсти… Та якісь невидимі лінії міцно тримали поряд. Сама себе переконувала, що Ангелу теж потрібні тепло і ніжність, що стіна – це не назавжди, що він чекає поки ту стіну розчинить моя любов. Мовчки ковтала сльози болю від нерозділеності почуттів, малювала в уяві його перший поцілунок, усмішку в очах, коли поміж нами не стане стіни…
Я не могла залишити свого Ангела наодинці з його болем. Так, саме мого Ангела – бо він хоч і був поранений, та вернув мене до життя, яке насичене кольорами, подіями, в якому є місце для ніжності і любові… До життя, де не тільки чорне і біле, до життя, де є звуки емоцій… До життя, про яке я вже й забула, від якого сховалась колись наче равлик в мушлю і тихо дрімала… Він одним подихом роздмухав мою мушлю… А я не могла справитись з його стіною. Від того боліло ще дужче. Біль мого Ангела почав проростати в мені…
Я вчилась бути терплячою, не поспішати, я боялась налякати Ангела силою своїх почуттів, про які він вже давно здогадувався… Я читала між рядків, по очах зчитувала тональність слів… Я поволі ставала Ангелом, Ангелом для свого Ангела.
Наляканий ж Ангел був поряд, він не тікав, ні, він був поряд, але й не впускав у своє серце…
Минали дні, хвилини видавались годинами коли Ангел мовчав… Я ж чекала, чекала як ніхто і нікого до того не чекав. В чеканні гартувалась моя любов.
Кажуть, все мине, тільки не мої почуття. Бо вони даровані небом… І Ангел прийшов у моє життя не просто так… Я таки повірила в знаки.
І я вперто вірю, що мій Ангел чекає на мене… Я знаю, що зі мною відростуть його крила і він зможе злетіти, досягнути неба і зробити сотні добрих ангельських справ…
Він ж перший постукав до мене надвечір…
Точніше, я ще не знала, що це Ангел. І подумати не могла, що він прийшов, щоб стати саме моїм Ангелом…
…цей вечір не відрізнявся з-поміж інших нічим, окрім того, що на календарі було 15 лютого – час Стрітення, час, коли весна зустрічає зиму, і зима знає, що їй залишилось вже не довго лютувати, бо скоро час танути снігам… Це було знаково, хоч я і не вірила в знаки…
З того часу Ангел поселився зі мною – я засинала – він був поряд, прокидалась – а він вже вітав мене з новим днем.
У перший день весни я побачила свого Ангела вживу… Дивилась в його голубі очі і ловила себе на тому, що хочу взяти його за руку і не відпускати… Це було дивним для мене, яка боялась найменшого прояву ніжності… Я лякала сама себе…
Йшов час, Ангел був таким щирим і відвертим, він щоразу викликав посмішку на моєму обличчі своєю безпосередністю і з кожним його словом моє серце поволі відтаювало від криги, яка сковувала його майже сім довгих років…
а часом, моє серце стискалось від болю, коли з серця Ангела проривались паростки болю, які він старанно від мене приховував… Ангел був поранений…
Хоч часу минуло багато, та рана ніяк не гоїлась і кровоточила від найменш ніжного слова… Хотілось прихилити небо, щоб він зміг забути той давній біль і відкрити серце на зустріч світлу і любові, щоб повірив в життя… Щоб дав шанс стати поряд з ним Ангелом. Ангелом для Ангела…
Та його біль затьмарювала все довкола. Страх нового болю змусив Ангела вибудувати довкола себе кам’яну стіну, яка не пропускала ніжності, об яку розбивалась любов… І тільки час від часу моє тепло могло ледь розігріти її… Та цього було мало…
Моя ж любов до цього пораненого Ангела росла з кожним днем, набиралася сил, виривалася з серця і щоразу вдаряючись в стіну захисту, стікала пекучими сльозами відчаю… Здавалося б – відійди, забудь, Ти зайва, для Тебе в його серці немає місця, там біль і жага помсти… Та якісь невидимі лінії міцно тримали поряд. Сама себе переконувала, що Ангелу теж потрібні тепло і ніжність, що стіна – це не назавжди, що він чекає поки ту стіну розчинить моя любов. Мовчки ковтала сльози болю від нерозділеності почуттів, малювала в уяві його перший поцілунок, усмішку в очах, коли поміж нами не стане стіни…
Я не могла залишити свого Ангела наодинці з його болем. Так, саме мого Ангела – бо він хоч і був поранений, та вернув мене до життя, яке насичене кольорами, подіями, в якому є місце для ніжності і любові… До життя, де не тільки чорне і біле, до життя, де є звуки емоцій… До життя, про яке я вже й забула, від якого сховалась колись наче равлик в мушлю і тихо дрімала… Він одним подихом роздмухав мою мушлю… А я не могла справитись з його стіною. Від того боліло ще дужче. Біль мого Ангела почав проростати в мені…
Я вчилась бути терплячою, не поспішати, я боялась налякати Ангела силою своїх почуттів, про які він вже давно здогадувався… Я читала між рядків, по очах зчитувала тональність слів… Я поволі ставала Ангелом, Ангелом для свого Ангела.
Наляканий ж Ангел був поряд, він не тікав, ні, він був поряд, але й не впускав у своє серце…
Минали дні, хвилини видавались годинами коли Ангел мовчав… Я ж чекала, чекала як ніхто і нікого до того не чекав. В чеканні гартувалась моя любов.
Кажуть, все мине, тільки не мої почуття. Бо вони даровані небом… І Ангел прийшов у моє життя не просто так… Я таки повірила в знаки.
І я вперто вірю, що мій Ангел чекає на мене… Я знаю, що зі мною відростуть його крила і він зможе злетіти, досягнути неба і зробити сотні добрих ангельських справ…
Він ж перший постукав до мене надвечір…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію