ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич, «Зайдам – зась!» (Поезії. Проза)
«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…»
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Чергова збірка Любови Сердунич «Зайдам – зась!» (поетично-прозова) побачила світ у м.Хмельницький, як і переважно вся її творчість (багато публікацій читала в інтернет-ресурсах, а торік писала відгук на книгу паліндромів Любови Сердунич «Вітражі жартів»). І ця, найновіша, збірка теж просякнута глибоким патріотизмом і незламністю:
«… Нам не треба й клаптика чужого!
А за свій – ми віддамо й життя!..».
А ще творчість письменниці – це своєрідний гімн-заклик, заклик-боротьба, боротьба-світло…
«…Здіймись у пориві руками двома
У щирі й палкі сподівання.
Якщо ж України у серці нема –
Не буде її і в діяннях…». («Збудися!»).
І коли безнадія та відчай охоплює вольову, та все ж таки раниму, жіночу душу, ми читаємо такі рядки:
«...Стрічаєм день одним: чи вистоять відважні?
Чи накують літа їм ворожки із зозуль?
За вбитого – живих, за п’ядь землі – два сажні...
Така весна сьогодні. Дощі – лишень із куль…».
(«Весна-2015»).
Говорити про колоритність, насиченість чи глибоку образність віршів не буду, бо маю перед собою зрілий пласт громадянської лірики, написаної (на мою думку) на єдиному подиху, бо відчувається глибокий імпульс, суголосне серцебиття, єдина хода, стрімка і відважна, з притаманною авторці вольовитістю і саможертовністю. І, як доказ цьому, маємо твори: «Вільним», «Слова не повинні мовчати», «Нація-пісня», «Після війни» і т. д..
Знайомство з пані Л. Сердунич як із прозаїком у мене відбулося значно пізніше і нині, читаючи її творива, не можу не захопитися талановито відшліфованою замальовкою, якою знаменується і назва збірки «Зайдам – зась!», написаною своєрідним акростилем (бо всі слова починаються буквою «з»). Тож яким словниковим запасом потрібно володіти, щоб отак майстерно скомпонувати слова в одне ціле, в єдиний повноцінний змістовий твір! «…Золотом запишімо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, зброярів, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загнаних, засибірених, заков’язлих, задубілих, загиблих, зацькованих, забутих!.. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!». («Зайдам – зась!» / («Зайдам – зась!»)).
І цього, мабуть, достатньо, аби зрозуміти: перед нами – самобутня творча людина, закохана в життя, у цей світ і особливо – у землю, по якій зробила перші кроки, у Батьківщину, яку ревно називає рідною, бо так відчуває, бо так уміє любити: самовіддано і по-справжньому…
І сьогодні, коли безнадія й морок, огні і безчинства, – так хочеться щиро, по-дитинному повірити у нехитрі «пророцтва» пані Любови: / «…Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном, закосичимо. Завруниться, забуяє зелό..» (Зайдам – зась!»).
Леся ШМИГЕЛЬСЬКА,
член НСПУ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію