ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Щастя і тріснута чашка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя і тріснута чашка
«Усі мають право на щастя!» — сповістили з екранів, і одне за одним на них почали з’являтися обличчя щасливих людей. У них сяяли очі, і голоси їхні тремтіли від хвилювання, коли вони розповідали, як їм вдалося здобути своє щастя: вдало вкласти гроші, знайти чудодійні ліки, викреслити із свого життя тих, від кого не було ніякої користі...У головах тисяч людей застрибали метушливі чоловічки. «Я теж, я теж», — снували думки. «Ти теж, ти теж, — підказували чоловічки й підганяли, — ну ж-бо, роби що-небудь, не сиди. Ти ж чув — ось вони спіймали своє щастя, а вони ж нічим не кращі від тебе. Просто вони діяли. Ти теж це можеш, тільки почни».
І щастя, дійсно, ловилось, бо якщо довгий час уперто ганятись за чимось, воно дає себе наздогнати. Були, звичайно, невдахи, у яких воно, як на сміх, кожен раз вислизало з-під носа, а все тому, що вони надто метушливі. Основна ж частина гідних все ж дістала його. О, йому, щастю, прийшлось таки сутужно! Скінчились часи, коли воно тішилось власною примхливістю й вітром в голові. Сьогодні за ним полювали професійно, озброївшись знаннями з економіки й бізнесу, філософії й психології, культів і релігій, умінням володіти собою, бути конструктивними й мислити позитивно. До того ж усі мисливці за щастям тепер були гарними. На Землі майже не залишилось негарних людей, — адже, добре подумавши, кожна розумна людина може стати красивою.
Загалом, гонитва за щастям, як і будь-яке інше чесне змагання, було явищем схвальним, і у засобах масової інформації всіляко віталось як таке, що розвиває в людях безліч чеснот. Щоправда, часом відчувалась і деяка нервозність. Дехто заздалегідь боявся програшу, а програвши, впадав у відчай, тому що тепер — усі знали — у програші винен тільки він, а не хтось інший. Це зрозуміло; але й серед переможців чомусь траплялися випадки розчарування й глибокої депресії. Це вже було дивно. Втішало тільки те, що перед тим, як зневіритись, вони усе ж встигали дати телевізійне інтерв’ю тремтячими від радості голосами. На їхнє місце, як тільки воно звільнялось, завжди знаходилось безліч охочих, так що змагання не припинялось ні на мить.
Ні на мить...Якщо загасити екран, то ця мить настає. Тоді береш у руки стару порцелянову чашку із тріщиною і п’єш із неї чай, дивлячись не на тріщину, а на листя, намальоване навколо неї. Коли п’єш чай, необов’язково думати тільки про приємні речі. Можна, приміром, думати про людину, необхідність сутички з якою неминуча, але сама думка про це гнітить. Можливо тому, що ти одна і обстоювати мусиш тільки себе, а це завжди підрізає крила.
У чашці має бути тріщина, тому що нічого в світі не є досконалим, але чай із неї п’ється, і життя пропускається крізь себе, не зрушивши чогось важливого. Прозорість чашки, прозорість миті, глибинна сталість світу... А метушливі чоловічки приходять і до тебе. Вони галасують, і стрибають, і підганяють, і просять. І ти би хотіла піддатися їм, щоб бути, як усі, але не можеш, тому що ти — берег, на щастя чи на біду.Можна прискорити течію ріки, можна її збурити й підняти рівень, але берег зрушити з місця важко. Він поза змаганням. Він дає притулок усьому, що викинуте морем і людьми. Він приймає тих, хто його топче, і кожну мушлю, винесену хвилею з океану — пам’ять про відцвіле життя. І якщо коли-небудь хтось викине стару чашку, він також її прийме і назавжди збереже у своїх пісках, як є — замовклу, недосконалу, із листям навколо тріщини.
І щастя, дійсно, ловилось, бо якщо довгий час уперто ганятись за чимось, воно дає себе наздогнати. Були, звичайно, невдахи, у яких воно, як на сміх, кожен раз вислизало з-під носа, а все тому, що вони надто метушливі. Основна ж частина гідних все ж дістала його. О, йому, щастю, прийшлось таки сутужно! Скінчились часи, коли воно тішилось власною примхливістю й вітром в голові. Сьогодні за ним полювали професійно, озброївшись знаннями з економіки й бізнесу, філософії й психології, культів і релігій, умінням володіти собою, бути конструктивними й мислити позитивно. До того ж усі мисливці за щастям тепер були гарними. На Землі майже не залишилось негарних людей, — адже, добре подумавши, кожна розумна людина може стати красивою.
Загалом, гонитва за щастям, як і будь-яке інше чесне змагання, було явищем схвальним, і у засобах масової інформації всіляко віталось як таке, що розвиває в людях безліч чеснот. Щоправда, часом відчувалась і деяка нервозність. Дехто заздалегідь боявся програшу, а програвши, впадав у відчай, тому що тепер — усі знали — у програші винен тільки він, а не хтось інший. Це зрозуміло; але й серед переможців чомусь траплялися випадки розчарування й глибокої депресії. Це вже було дивно. Втішало тільки те, що перед тим, як зневіритись, вони усе ж встигали дати телевізійне інтерв’ю тремтячими від радості голосами. На їхнє місце, як тільки воно звільнялось, завжди знаходилось безліч охочих, так що змагання не припинялось ні на мить.
Ні на мить...Якщо загасити екран, то ця мить настає. Тоді береш у руки стару порцелянову чашку із тріщиною і п’єш із неї чай, дивлячись не на тріщину, а на листя, намальоване навколо неї. Коли п’єш чай, необов’язково думати тільки про приємні речі. Можна, приміром, думати про людину, необхідність сутички з якою неминуча, але сама думка про це гнітить. Можливо тому, що ти одна і обстоювати мусиш тільки себе, а це завжди підрізає крила.
У чашці має бути тріщина, тому що нічого в світі не є досконалим, але чай із неї п’ється, і життя пропускається крізь себе, не зрушивши чогось важливого. Прозорість чашки, прозорість миті, глибинна сталість світу... А метушливі чоловічки приходять і до тебе. Вони галасують, і стрибають, і підганяють, і просять. І ти би хотіла піддатися їм, щоб бути, як усі, але не можеш, тому що ти — берег, на щастя чи на біду.Можна прискорити течію ріки, можна її збурити й підняти рівень, але берег зрушити з місця важко. Він поза змаганням. Він дає притулок усьому, що викинуте морем і людьми. Він приймає тих, хто його топче, і кожну мушлю, винесену хвилею з океану — пам’ять про відцвіле життя. І якщо коли-небудь хтось викине стару чашку, він також її прийме і назавжди збереже у своїх пісках, як є — замовклу, недосконалу, із листям навколо тріщини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію