ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Балера (1974) /
Вірші
Троє маленьких поросят (переклад з Роалда Дала)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Троє маленьких поросят (переклад з Роалда Дала)
Поміж усіх малих звірят
Люблю найбільше поросят.
Вони розумні і меткі,
Проте не всі вони такі.
Мені зустрілось не одне,
На превеликий жаль, дурне.
Що би сказали ви, коли б
У лісі неквапливо йшли
Й узріли на шляху своїм:
В пацятка із соломи дім?
Дізнався вовк про новину
І навіть губи облизнув.
«Виходь, мале паця, надвір!»
«Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
«Тоді знесу будинок твій!»
Малюк заплакав при вікні,
А вовк його будинок зніс,
Кричав: «Бекон і свіжина!
Якого щастя я зазнав!»
Він швидко з’їв паця смачне,
Лишивши хвостик на кінець.
А потім далі вовк побрів
І бачить на одній з доріг
Також свинячий дім, було
Його збудовано з гілок.
«Виходь, мале паця, надвір!»
«Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
«Тоді знесу будинок твій!»
Будівля затряслась ота
І вовк ламати стіни став.
Паця вищати почало:
«Ти, вовче, мав уже їдло!
Чому б нам не забути зло?»
А вовк: «О, дурню вузьколобий!»
Гам! І паця в його утробі.
Поївши двох малих пацят,
Вовк не наївся до кінця.
Сказав: «Хай черево набите,
Люблю йому я догодити.»
І тихо повзучи, як миша,
Побачив дім, але міцніший.
Це був також маленький дім,
Паця ховалося в котрім.
Але пацятко номер три
Було розумним до пори,
Зробило цегляне житло,
А не із хмизу чи гілок.
Кричить: «Мене не зрушиш ти!»
А вовк щосили грюкотить.
«Знесу будинок, далебі!»
«Забракне, вовче, сил тобі.»
Гатив у стіни вовк і вив, –
Стояв будинок як новий.
Промовив: «Просто не знести,
Дійду інакше до мети.
Вночі прийду здійснити ціль
Із динамітом у руці.»
Паця скажено верещить,
Хапає телефон мерщій.
Зринали цифри в голові,
Червону Капелюшку він
Швидесенько набрав, як міг.
«Привіт, Пацюне, друже мій!»
«Міс Капелюшко, поможіть!
Без вас мені тепер не жить!»
«Я спробую допомогти.
Чому так налякався ти?»
«Тут вовк! Ви знали вже вовків,
Вони бездушні і жорсткі.»
«Мій милий, дороге паця!
До мене дійсно справа ця.
Я ж мию голову свою,
Як висохне, то вовка вб’ю.»
Минає невеликий час
І вовк дівчатко поміча, –
З очей палання вогняне
І жовте, ніби майонез,
Усмішка хижа, лють сліпа,
І слина з рота накрапа.
Дівча, як бачить це шалення,
Виймає пістолет з кишені.
Уміло вдарила вона
І вовк без пострілу сконав.
Паця з віконця визира:
«Міс, не забуду я добра!»
Паця, не вірити звикай
Із вищих прошарків жінкам.
У дівчини, як бачив хтось,
Не тільки з вовка два пальто.
У подорож на вихідні
Бере валізу зі свині.
Люблю найбільше поросят.
Вони розумні і меткі,
Проте не всі вони такі.
Мені зустрілось не одне,
На превеликий жаль, дурне.
Що би сказали ви, коли б
У лісі неквапливо йшли
Й узріли на шляху своїм:
В пацятка із соломи дім?
Дізнався вовк про новину
І навіть губи облизнув.
«Виходь, мале паця, надвір!»
«Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
«Тоді знесу будинок твій!»
Малюк заплакав при вікні,
А вовк його будинок зніс,
Кричав: «Бекон і свіжина!
Якого щастя я зазнав!»
Він швидко з’їв паця смачне,
Лишивши хвостик на кінець.
А потім далі вовк побрів
І бачить на одній з доріг
Також свинячий дім, було
Його збудовано з гілок.
«Виходь, мале паця, надвір!»
«Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
«Тоді знесу будинок твій!»
Будівля затряслась ота
І вовк ламати стіни став.
Паця вищати почало:
«Ти, вовче, мав уже їдло!
Чому б нам не забути зло?»
А вовк: «О, дурню вузьколобий!»
Гам! І паця в його утробі.
Поївши двох малих пацят,
Вовк не наївся до кінця.
Сказав: «Хай черево набите,
Люблю йому я догодити.»
І тихо повзучи, як миша,
Побачив дім, але міцніший.
Це був також маленький дім,
Паця ховалося в котрім.
Але пацятко номер три
Було розумним до пори,
Зробило цегляне житло,
А не із хмизу чи гілок.
Кричить: «Мене не зрушиш ти!»
А вовк щосили грюкотить.
«Знесу будинок, далебі!»
«Забракне, вовче, сил тобі.»
Гатив у стіни вовк і вив, –
Стояв будинок як новий.
Промовив: «Просто не знести,
Дійду інакше до мети.
Вночі прийду здійснити ціль
Із динамітом у руці.»
Паця скажено верещить,
Хапає телефон мерщій.
Зринали цифри в голові,
Червону Капелюшку він
Швидесенько набрав, як міг.
«Привіт, Пацюне, друже мій!»
«Міс Капелюшко, поможіть!
Без вас мені тепер не жить!»
«Я спробую допомогти.
Чому так налякався ти?»
«Тут вовк! Ви знали вже вовків,
Вони бездушні і жорсткі.»
«Мій милий, дороге паця!
До мене дійсно справа ця.
Я ж мию голову свою,
Як висохне, то вовка вб’ю.»
Минає невеликий час
І вовк дівчатко поміча, –
З очей палання вогняне
І жовте, ніби майонез,
Усмішка хижа, лють сліпа,
І слина з рота накрапа.
Дівча, як бачить це шалення,
Виймає пістолет з кишені.
Уміло вдарила вона
І вовк без пострілу сконав.
Паця з віконця визира:
«Міс, не забуду я добра!»
Паця, не вірити звикай
Із вищих прошарків жінкам.
У дівчини, як бачив хтось,
Не тільки з вовка два пальто.
У подорож на вихідні
Бере валізу зі свині.
Переклад вперше опубліковано на сторінці премії METAPHORA - http://www.metaphora.in.ua/?p=10975
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію