ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Вінниця, парк по вулиці Зодчих-Пирогова, там живуть білочки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вінниця, парк по вулиці Зодчих-Пирогова, там живуть білочки
(спроба якоїсь логіки*)
- Які там білочки? "Психбольниця" там… і “реально - бє-є-єлочка”!
Він, татко Микола, був твердо переконаний, що у місті білочки взагалі не живуть і жити не можуть…
- Це - “реально сплєтні, тонкий гумор - понімать надо ж… хоть би шо… “
Його дружина Галя з дочкою Машенькою були, дещо, іншої думки… Вірніше - дочка Маша, - чудне таке створіння - що та реальна Маша з “мульта - Маша і ведмідь”… Як каже мама Галя: чуть що – куди біжить - чого “віж-ж-жить” ? - Тим часом, Маша, переконано-уперто, напихала мамину сумочку горіхами: бо бі-гілочки, вже там, голо-о-онісінькі зовсім! ЇЇ менший братик Віталька, тим часом усе мотав собі на вус, а реально умів лишень одного діла: справно їхати на мотику… такому дитячому, зараз модному - пластмасовому з широкими колесиками, - ну… де дупа їде, наче, - а реально - ноги то - йдуть…
- Брунь-брунь!
Цей, звуковий супровід, в нього виходив, як в натурального мотоцикла… Ага! А дружина Галина, поки Микола реально лежав в тій псих-лікарні – від алкоголізму… то дружина Галина, діти: Маша і Віталька збирались, посеред тижня, відвідати хворого…
… перейти Зодчих на повороті, вірніше уже Пирогова , до самого, конкретного, парку - проблеми не складає абсолютно, - там, хоч світлофора немає, але, саме в тому місці, всілякі там водії і шофери - тому саме й дуже чемні… Ну - буває там, один, справжній “мотик нечемний”, але і він... страшно-голосно лише “брунькає” - такий собі - ввесь крутий та блискучий, з ніг до голови - на превелику радість Віталькову... Ото ж, всі “транспортні срєдства”, завмерли затаївши подих - поки переходять вулицю мама Галя, Маша і їде-йде Віталька… на мотіку... А вже далі – прямісінько, аж до самої “Обласної психоневрологічної лікарні...”, та “Госпіталю ветеранів...” - центральною алеєю парку, тільки-но, кілька днів тому, рівненько вимощеною свіженьким асфальтом… Віталька зосереджено: брунь! Маша аж трясеться уся...
- бі-гі-гі-гілочки!
- “успокойся” ти - візьмем тата із палати і… підем тобі шукати... білочку.
І аж скривилась, мама Галя: ото сказонула! Прости Господи… Після реальних Миколових “бєлочок” вона трохи “суєвєрною” зробилася і... аж почала говорити віршами... А білочки в тому парку справді є - три… а може, вже й чотири - цієї весни одна, наче, пузатою ходила… Є, але поки що без бі... лиш ...гілочки - бо ж парк, а оскільки асфальт ще дуже свіжий – то “восторжений” Віталько блаженно каже, закотивши оченята: о-о-о, як воно пахне – о-о-о! - Та білочкам це о-о-о, певне не дуже – о! Десь промишляють, в бокових розгалуженнях… а зазвичай - без розбору шастають між ногами – давай їм горішка… Ну от - видали їм (мамі Галі, Маші і Віталькові) в палаті, “під вашую, собствєнну, отвєтствєнность…” татка Миколу…
- та я вже здоровий, - ше пару днів…
І... пішли в парк. – Тут Машу... уже не вдержиш - погнала…
- бі-гі-гі-лочки…
- пам'ятай, далеко не забігай…
Але Віталька поряд: брунь-брунь… і поглядає на татка великими-круглими оченятами…
- та я вже здоровий!
- ну - ну…
Якісь-десь-там пташки (невідомо де, які і навіщо) щебечуть що є сили - конкретні голуби, безцеремонно, конкретно поміж ногами… а всякі там синички норовлять всістися просто на долоню… якщо маєш соняшникові зернята - а ні - то й на голову…
Тут, десь збоку, нараз підбігає Маша... наче за нею гнався, той з “мульта”, сам ведмідь: там-там-там… бі-гі-гілочки – давай ма - візьму горі-і-ішка! - І погнала назад… А вся компанія, так собі поважно, завертає в бокову алейку де, неподалік, справді, - три білочки, без церемоній, напереміну, носять горішки, одна поперед другої... та десь-там, кумедно, запорпують в листі... А бабушки та мамочки і всілякі там діточки… просто собі перебувають в “звичайно-восторженому” стані, вже й не знати де, - чи то ще на землі?..
- стійте гарненько... Маша з білкою! Я ж вас фоткаю...
А, тим часом, татко Микола (з очевидним острахом) поволі наближаються… з Вітальком, котрий все на вус собі мотає. Підійшли… і завмерли, з широко відкритими очима та відвислими щелепами...
- т… т… треба буде ще з недільку… полікуватись… "канєшно".
- тат-точку… то ти з такою білоч-чкою, в лікарні спиш?!!
- шо ти мелеш… Віталька?
- а вчора мама, як я питав де татко - казала: хай в лікарні з бє-є-єлочками собі спить - як не хоче з людьми жить! Я то-о-оже… бєлочку… хочу!
- а щоб – вашу мать... і вашим "бєлочкам"... повідрубать... хвости. Господи прости!
Сказала, збоку, мама Галя і... аж сама злякалась.**
* В грецькій мові, начебто - спочатку, термін логіка значив – прозу.
**Часом (інколи) на українську жінку, будь якого віку, кажуть: як атомна бомба! Ну – красива, само собою... Але, в основному, - страшна, тобто “опасна”, як то всякий, радіоактивний, об’єкт... Радіація, з часом, хоч і вивітрилась, але напис – небезпечно... проглядається... і бахнути може... будь коли... того-то, мама Галя, й злякалась, бо чогось іншого, в світі, вона вже не боїться!
11.08.2016 р.
- Які там білочки? "Психбольниця" там… і “реально - бє-є-єлочка”!
Він, татко Микола, був твердо переконаний, що у місті білочки взагалі не живуть і жити не можуть…
- Це - “реально сплєтні, тонкий гумор - понімать надо ж… хоть би шо… “
Його дружина Галя з дочкою Машенькою були, дещо, іншої думки… Вірніше - дочка Маша, - чудне таке створіння - що та реальна Маша з “мульта - Маша і ведмідь”… Як каже мама Галя: чуть що – куди біжить - чого “віж-ж-жить” ? - Тим часом, Маша, переконано-уперто, напихала мамину сумочку горіхами: бо бі-гілочки, вже там, голо-о-онісінькі зовсім! ЇЇ менший братик Віталька, тим часом усе мотав собі на вус, а реально умів лишень одного діла: справно їхати на мотику… такому дитячому, зараз модному - пластмасовому з широкими колесиками, - ну… де дупа їде, наче, - а реально - ноги то - йдуть…
- Брунь-брунь!
Цей, звуковий супровід, в нього виходив, як в натурального мотоцикла… Ага! А дружина Галина, поки Микола реально лежав в тій псих-лікарні – від алкоголізму… то дружина Галина, діти: Маша і Віталька збирались, посеред тижня, відвідати хворого…
… перейти Зодчих на повороті, вірніше уже Пирогова , до самого, конкретного, парку - проблеми не складає абсолютно, - там, хоч світлофора немає, але, саме в тому місці, всілякі там водії і шофери - тому саме й дуже чемні… Ну - буває там, один, справжній “мотик нечемний”, але і він... страшно-голосно лише “брунькає” - такий собі - ввесь крутий та блискучий, з ніг до голови - на превелику радість Віталькову... Ото ж, всі “транспортні срєдства”, завмерли затаївши подих - поки переходять вулицю мама Галя, Маша і їде-йде Віталька… на мотіку... А вже далі – прямісінько, аж до самої “Обласної психоневрологічної лікарні...”, та “Госпіталю ветеранів...” - центральною алеєю парку, тільки-но, кілька днів тому, рівненько вимощеною свіженьким асфальтом… Віталька зосереджено: брунь! Маша аж трясеться уся...
- бі-гі-гі-гілочки!
- “успокойся” ти - візьмем тата із палати і… підем тобі шукати... білочку.
І аж скривилась, мама Галя: ото сказонула! Прости Господи… Після реальних Миколових “бєлочок” вона трохи “суєвєрною” зробилася і... аж почала говорити віршами... А білочки в тому парку справді є - три… а може, вже й чотири - цієї весни одна, наче, пузатою ходила… Є, але поки що без бі... лиш ...гілочки - бо ж парк, а оскільки асфальт ще дуже свіжий – то “восторжений” Віталько блаженно каже, закотивши оченята: о-о-о, як воно пахне – о-о-о! - Та білочкам це о-о-о, певне не дуже – о! Десь промишляють, в бокових розгалуженнях… а зазвичай - без розбору шастають між ногами – давай їм горішка… Ну от - видали їм (мамі Галі, Маші і Віталькові) в палаті, “під вашую, собствєнну, отвєтствєнность…” татка Миколу…
- та я вже здоровий, - ше пару днів…
І... пішли в парк. – Тут Машу... уже не вдержиш - погнала…
- бі-гі-гі-лочки…
- пам'ятай, далеко не забігай…
Але Віталька поряд: брунь-брунь… і поглядає на татка великими-круглими оченятами…
- та я вже здоровий!
- ну - ну…
Якісь-десь-там пташки (невідомо де, які і навіщо) щебечуть що є сили - конкретні голуби, безцеремонно, конкретно поміж ногами… а всякі там синички норовлять всістися просто на долоню… якщо маєш соняшникові зернята - а ні - то й на голову…
Тут, десь збоку, нараз підбігає Маша... наче за нею гнався, той з “мульта”, сам ведмідь: там-там-там… бі-гі-гілочки – давай ма - візьму горі-і-ішка! - І погнала назад… А вся компанія, так собі поважно, завертає в бокову алейку де, неподалік, справді, - три білочки, без церемоній, напереміну, носять горішки, одна поперед другої... та десь-там, кумедно, запорпують в листі... А бабушки та мамочки і всілякі там діточки… просто собі перебувають в “звичайно-восторженому” стані, вже й не знати де, - чи то ще на землі?..
- стійте гарненько... Маша з білкою! Я ж вас фоткаю...
А, тим часом, татко Микола (з очевидним острахом) поволі наближаються… з Вітальком, котрий все на вус собі мотає. Підійшли… і завмерли, з широко відкритими очима та відвислими щелепами...
- т… т… треба буде ще з недільку… полікуватись… "канєшно".
- тат-точку… то ти з такою білоч-чкою, в лікарні спиш?!!
- шо ти мелеш… Віталька?
- а вчора мама, як я питав де татко - казала: хай в лікарні з бє-є-єлочками собі спить - як не хоче з людьми жить! Я то-о-оже… бєлочку… хочу!
- а щоб – вашу мать... і вашим "бєлочкам"... повідрубать... хвости. Господи прости!
Сказала, збоку, мама Галя і... аж сама злякалась.**
* В грецькій мові, начебто - спочатку, термін логіка значив – прозу.
**Часом (інколи) на українську жінку, будь якого віку, кажуть: як атомна бомба! Ну – красива, само собою... Але, в основному, - страшна, тобто “опасна”, як то всякий, радіоактивний, об’єкт... Радіація, з часом, хоч і вивітрилась, але напис – небезпечно... проглядається... і бахнути може... будь коли... того-то, мама Галя, й злякалась, бо чогось іншого, в світі, вона вже не боїться!
11.08.2016 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію