ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Вірші
Книга
Книгу в повнокольоровй твердій палітурці, ілюстровану картинами Ольги Федорук (Львів) та Ігоря Палєя (Єрусалим), можна замовити-придбати). Пишіть у чат фейсбуку чи на пошту
zaliznyak-63@ukr.net .
Лишайте відгуки, рецензії, вітається написання курсових чи дипломних робіт. Готую до друку нову книгу - "Люмінографія".
Сіножать
Перебираю зґарду – сто монет.
Сінокосарка плине скісним полем...
Білявий хлопчик стеблами квасолі
Малює на обніжку мій портрет.
Вже сіножать. А я згубила серп.
Вусатий Липень ловить перепілку.
Я тут непрохана – мов злива, білка.
Згортаю чистий аркуш у плісе.
Іду стернею... Польовий піймач
Гукає вслід: “Що, налякали бджоли?”.
Як близько небо, зорі-матіоли...
І як далеко від млинів, невдач.
..................
Із зірки
Софії Залізняк – матері
Дивитися із зірки – це ж непросто.
Не кожен ас далеко залетить.
Фарбуються шовки, перила мосту...
А мати між цикад: “...он вуха... цить”.
І я лечу – від хмари до листка.
Ген облавок, метелик... Без квитка.
І так мені дитинно, так палючо.
Жоржини зів’ядають. Сіть павуча.
Рядно.
Квасоля.
Пришерхає сонях.
Кричати гуси вчать, мовчати – Соня.
.......................
Вірш на межці
…люблю качан кукурудзи.
Люблю його та й усе.
Під ним опецьок-гарбузик
Гірчичну гусінь пасе…
У рань колошматить хвища.
За тином – капела цикад.
Стеблина все вище і вище.
Туманом повниться сад…
Качан чубатий, красивий.
Ось вирву і понесу,
Щоб хтось – чорнявий чи сивий
– Не всипав зернятка в суп.
…люблю листочки салату,
Лілове цвітіння м’яти,
Люблю базилік – при стежці,
Сусідські ранети – на межці.
Люблю на мотузочці квочку.
Люблю вишиванку-сорочку.
Люблю й цибулину-тітку,
І млосну пахущу нагідку.
Люблю й качан капустини!
Та змовчу, люляючи сина…
А хто ж заборонить – любити?
Люблю й борошнинки в ситі.
Люблю кошеня рудасте,
Що сни заважає пасти.
Люблю козенят у лозах,
“Чмих-чмих” їжачка на порозі.
Люблю хусточки з батисту,
На лавках бабусь в намистах.
Люблю ніч-дорогу в Ялту
І вдосвіта берег – без ґвалту.
Як добре: за правду не вбито,
Мов дядька Дмитра – серед жита.
І можна казати відверто,
Хто вкрав завод, ложку дерті.
І можна яву малювати…
Безцінні у ній – син і мати.
....................
У гречці вулики цвіли...
Вона ховала вірші сина:
Боялась, щоб не був, як Ні…*
Дала стамеску – і драбину
Він майстрував у бур’яні.
Ходив Тишко на пилораму,
Умів і ложку, й масажер…
Він ріс, як дуб. Він тішив маму.
Футбол дивився крізь фужер.
За десять років – ні рядочка.
Мов стружка, зметені слова.
– У тебе син! Ще будуть дочки…
Він мамі руки цілував.
Навчився бодні, самокати…
Довкіл будинку звів паркан.
– Та що той вірш? Паперу клаптик.
Ти – із простих… Поети – клан.
Марнота – конкурси, відзнаки,
Не кожен видовбає лаз.
Поет – титан і неборака.
Хвала Творцю: від скрути спас.
…Пливли човни – із рук Тимохи.
У гречці вулики цвіли.
Забаглось римувати – трохи –
По шашликові край Сули
Про цибулинку, огірочок,
Шампур, петрушку, сіль, табак,
Про перші вишивки трьох дочок.
Взяв олівець Тиміш. Закляк.
Сивіла мати – серед прози,
Учила хрест і гладь внучат…
Тиміш поета – з папіросу –
Бив молотком, щоб не шкварчав.
* Ніка Турбіна.
....................................................
Мальвіна
Як п’янко пахне скошена трава!
Кортить у пахілля з обніжка впасти,
Дивитися на лапки зозулястих
Із-під брудних мережив рукава.
Перука голуба сповзла до крил.
Пес Артемон вподобав ляльку Мілу.
Вертепу діл ковзкий, у чорній цвілі.
Рік лицедійства. День біжу – щосил.
А Ляльковод – услід. Волає: “…стой!”.
Він батіжком маріонеток ляскав,
Давав лящі – за ляпсуси і ляси,
За хиби у роботі рук, підойм.
Упасти б на стежини мурашви!
Не монпансьє смоктати – гостру глицю,
Лежати німо – пагінцем суниці…
І проростати крізь кишені шви.
...................................................
Біг навмання
Лишилися між плес хати – як вата,
Коти блаженні, в рясці чорний став.
Пірнаю в травостій зеленкуватий…
За очеретом гай жалів розтав.
Спинялася вороні ворожити –
Згубилася браслетка в чагарі.
Біжу до тебе напівстиглим житом.
Ти шлеш гостинчик – із водою рів…
Звивання вужака на пні лякає.
Отам, за ровом, – твій ведмежий кут.
Перемайну! Як стрічка, в полі маю...
Ліс прийме новостворену ріку.
Твоя дружина опускає дзбанок…
Дочистиш тамбурини, зуби вил –
Змивай з лиця, захеканий коханий,
Оману й звіробою жовтий пил!
І поки буде вільга струменіти,
Оббризкуючи мальви і спориш,
Ти, Вітре, знудиш пречудовим світом,
Як я – тоді, коли штовхнув у тиш.
Наобіцяв бурштин, смарагди, злото.
Кумасі ляскотіли: “Красень… Ач…”…
Подався рано-вранці за болото,
Прослав недбало росяний кумач.
Зрізала мак. Чекала синю бричку…
У тебе – й син, що нагина дубки,
Й манюня доця…
Я ж тепер – водичка,
Мене за лиштви смичуть парубки.
Не присмокчусь до серця, наче п’явка.
Я – лиш на сон. Роїться мошкара...
Літай-насвистуй! Згадуй стан смаглявки,
В якої капелюшки відбирав.
....................................
Травневий Дощ
Безтямно, шпарко, ніжно цілував
Пружнасте листя. Зазивав у море...
Не знав шаленець: я боюсь проваль,
Монстери устремління тлумить корінь.
Злютований із льоду і вогню,
Не відчував ні остраху, ні болю.
Ніч вихорив незрілу бузину,
Вербиць уплітки – з пагонів красолі…
Я не лишила меж огрому-саду.
Дощ запевняв – “лиш твій”, гасив лампади.
Передосінь
Йде Персефона в темряву Аїда...
Сльоза Деметри сковує мурах.
Принишклий Серпень пише заповіти.
Час пертурбацій – в змішаних лісах.
Клубочиться туманище імлистий…
Холодні роси – Сонце у печалі.
Неквапно жовкнуть липи серцелисті.
Летять зозулі в золотаві далі...
Пелюстя вкрило тацю й сир овечий.
Борвій дарує сіро-бурий батик.
Аїд цілує Персефоні плечі –
І гірко плаче безутішна мати.
Кукурудзиння не гамує сльози.
Осушать мох, любисток, павутина.
Кружляють вірші-ґави… Мовкнуть оси.
Мине півроку – Персефона злине!
..........................................
Ілюзія
Там небо струмувало на мохи…
Ти впевнив: не потрібні крила ширші
За ті, що мають жваві дітлахи,
Щоб линути у льолях понад вишні.
Ти сипав журавлину на моріг,
Сліпим дощем укрив смагляві плечі.
А думка в’язла реп’яхом до брів:
Десь має бути світу приконеччя.
Ти лебедів… Жарини й амбру ніс.
На віражі освідчився – лукаво.
За крок до прірви жовтий замок зріс.
Плин анфілад – в басейн, де біла кава.
Підхмарні сосни з білками – довкруг.
Із парадизок – яблучка всолоди…
В три мушлі я збирала мішуру –
Та бутафорія блищала, мов клейноди.
Обарвив казку в потойбічні кольори,
Дарма шукати щирості в палітрах.
Спромігся ти – Ілюзію створив.
...кого несеш у сяйво нині, Вітре?
........................................
Батерфляй
Ефірна душе, вигнана із раю,
Лети-ярій над сонмищем гримас.
Яка різниця, чий бенкет в сараї?
Вовки ведуть ягниць у па-де-грас.
Стрімкіший лет – і ось пустеля-спека.
Пісок тече... скрипить коловорот…
Хамсин червоний. Десь отут лелека
Бере дітей – із рогу втіх-щедрот.
Загарбали платан сліпі терміти.
Локальні війни, голод, симбіоз...
Із лушпайок зринає Афродита,
Щоб за кульгавця вийти серед роз.
Минай сильфід, ослинені оази.
У хмари проростають віх, бамбук...
І обплітає хміль дороговкази.
І котить... губить кульку срібний жук.
Ти ж опановуй, душе, батерфляй...
Лічба віків почнеться із нуля.
Сонце
Вже серпень – кошеням до босих ніг.
Рум’яна горобина серед листу...
Сільське дівча замотує у сніг
Лялькові сукні з байки і батисту,
Із мушлі висипає лом прикрас,
Портретам на стіні звітує радо.
Левадою розбіглось – на Парнас,
Та зупинилося під мідним градом.
Дивлюся на ґринджоли з висоти,
В розмай серед хуртеч і вогнищ вірю.
Ще б соняхом удосвіта зійти –
І осявати всі дороги в ірій,
Задурно частувати горобців,
Що хають Бузинівщину, Рибці,
Що з Гарбузівки – в Монпельє, Мілвокі.
Міцне коріння. Сонце – одиноке.
...................................................................
Неспростовне
Чи приходив до Тебе мудрак Тимофій,
Що так важко вдихав хуторянську пилюку?
Спав на сіні пахкому, звірявся гнідій –
Крізь імлу деревійну просіяні муки...
В нього хата бідненька, чимало дітей.
Так правдиво прожив, що сміявся люципер.
Понаквашував, кажуть, багацько ідей.
Обминув завколгоспом розгнузданий трипер.
Я не знаю, де можна полегко пройти.
Всюди гам і церкви, суне люд на причастя...
От згадала про діда, всіх судиш лиш Ти.
Може, десь по чистилищу мріється Щастя.
Каже мати Софія: повсюд суєта,
Я на жорна чужинців не сипала жита.
І боюся, мій Боже, штурнути кота.
А в степах України когорти побито.
Чи в захмарній обителі дах не тече?
Бо той родич латав і просмолював чобіт.
Ой, не гасни так швидко, червона свіче...
Так оглушно кричить вороння жовтодзьобе.
Чи добралася Марфи душа до садів,
Де співають осанни вкраїнською – щиро?
Пам’ятатиму, Боже, пророків, дідів...
Ще й того, хто потопить іржаву сокиру.
Кажуть, вольному воля, блаженному рай.
Вічне пекло димами закопчує овид.
Я не знаю, де нині Маруся Чурай.
І чураються села мої розбудови.
........................................
По азимуту
Інтуїція не спала –
Осягала ідеали.
Покладаючись на неї,
Я пройшла Гіперборею.
Пізнавала дно і висі,
Ґав ловила в барбарисі.
Щебетала, блискотіла,
Шила тоги тлустим вілам.
А тепер стою на скелі.
Ті, що в піні, – вже веселі.
Танцювали до безодні,
Ділять млу, зірки підводні.
Ламінарії – на ламі.
Хто я – в цій огульній драмі?
Кам’яніють очі, руки...
Скат поглинув лженауки.
Ніч. Світається рожево...
Єремія. Каїн. Єва.
Хилитаються вітрила...
Дух злітає. Впала брила.
Пломеніють сонцемаки.
Вівці плинуть до Ітаки…
Звідусюд – луска і луни.
Оксамитні мари, шхуни.
А Борей із хмари сіє
Ретроградну амнезію.
Що забути серед молів –
Пил доріг, рядки схололі?
Акварелі. Шерх сандалій…
Рух – на зірку, по спіралі.
.....................................
***
І мертві діти оживуть – отам,
Де ні злоби, ні зайчика на ваті...
Не поминайте їх, оці сто грам
Не додадуть снаги в небесній хаті.
Ішла війна – і все без коректур...
І сипали, немов лелітки, гроші...
Вгризатиметься в землю чорний бур.
Відхиляться від курсу листоноші.
Їсть вороння покинутий пайок.
На вухах макарони, тобто паста.
По склу бреде місцевий дідо йог.
...чому народи треба нищить, пасти?
Щемка любов. Затруплені поля.
Приходить лиходій нізвідкіля.
О скільки треба сонця і дощів,
Щоб ми зварили борщ – не кислі щі,
Щоб ми плекали около своє,
Щоб не вбивали за мідяк, у.є...
.............................................
А ти – живи
Матері
Ти просиш вірш читати, а сама
То засинаєш, то вчиняєш тісто.
Спогадки обсідають кружкома.
Бредуть музики-тумани троїсті…
Сліпа Мариля чеше кошенят,
Яких у дев’яності закопала.
Коркачці зле: стосотий шовкопряд
Звиває кокон, а долоні в’ялі.
А їй ще пасти свашчиних корів,
Поїти Пенелопу й Ваню – з мушлі.
Між нами-ними – беззмістовний рів.
Усі – вмирущі.
Хто яблучко твоє, матусю, вкрав?
Принишк садок в очікуванні Спаса.
Тут смоківниці. З них повзе кора
У криля м’ясо.
Бабуня знає, що прийду по суп.
Її вікно заплакане, червоне.
Сім кроленят у пелені несу
Крізь житні гони.
І вовкодави, і зайці – на “Ви”,
Хоч писки й списки в чорно-бурій слинці.
І не зустріти батька, хоч реви,
На серць зупинці.
Беззуба білка торсає горіх,
На сир міняє.
Сир – на дрантя й ночви.
Мій Вольдемар куняє з “…Боварі”.
Я в Гагри хочу.
Цей словодощ – на благо кропиви.
Епоха жалю. Пухирі – з тротилом.
Хтось підриває рай, а ти живи.
В молитві – сила.
................................................
Десь-не-десь
Десь у Плеромі тихо та огрійно...
Немає конкуренції, війни.
Там пахне портулак і жовте сіно.
Мотається і рветься сонценить...
Сидять вчорашні недруги у колі,
Попихкують, підкашлюють, гудуть.
Не треба амуніції та солі.
Вирішують: у чому ж смерті суть?
Так довго не приходить Мати Божа.
Так гірко, несусвітньо в далині.
Комп зависає... Щит на огорожі.
І ніде наловити щук, линів.
І кожному відкрилося дитяче.
І виходу немає у пітьму.
Плерома набрида – жовтогаряча.
Хоча – нарешті – просторо уму.
..............................................................
З Анни Ахматової
Соломинкою всотуєш душу.
Знаю, смак і хмільний, і гіркавий.
Ні, благанням тортур не порушу.
Розчинилися будні обави.
Як доп’єш, то скажи.
Не печально, Що душі не існує на світі.
Я піду по стежі мимо сальвій –
Споглядати, як бавляться діти.
Квітне аґрус у вільгім безмов’ї.
І везуть за парканом цеглини.
Ти коханець чи брат однокровний? –
Забуваю, мов давню провину.
Як безхатньо, сяйливо, лунасто.
Спочиває замучене тіло.
Перехожі зітхають – нечасті:
Певно, вчора лише овдовіла.
Мелхола
Цареві причинному грає юнак,
І ніч нещадима конає…
І голосно кличе зірницю, відтак
Примари-жахіття вбиває.
І цар промовляє у келих долонь:
“В тобі пломеніє чудовний вогонь.
Це істинний лік, не штукарство.
Дарую і доню, і царство”.
Царівна майнула довкола співця…
Не треба їй пісні, не треба вінця!
В душі розлилася обида,
Та хоче Мелхола – Давида.
Мертвотно-блідава, уста палахтять,
В зелених очах – шал і скруха.
Леліє сукенка, грайливо дзвенять
Браслети, сповільнені рухи.
Немов таїна, мов праматір Ліліт!
Проказує млосно під шерехи віт:
“З отрутою, певно, пила я нектар...
Потьмарився звільна мій дух.
Ганьба, соромота – іду, мов товар...
Пройдисвіт!
Розбійник!
Пастух!
Та жоден вельможа-набрида
Не схожий чомусь на Давида!
Ранкова яса. І тьма загуса…
І зимні обійми планиди”.
2015
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Книга
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1148059408588562&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=3&theater
джерело
Поезії із "Птахокардії" (600 сторінок, видавництво "Сполом", Львів, 2015). У книзі 8 розділів - "Алгоритм дощу" (універсальна лірика), "Молочай" (інтимна лірика), "Голос", "Затока безсоння" (містика, видіння), "Кропив"яний мішок" (гумор, іронія), "Колискова синові", "Червоні метелики" (мала проза). Зібрання творів: поезії, переклади, мала проза. Доробок 2000-2015 років поданий в оновленій авторській редакції.
Книгу в повнокольоровй твердій палітурці, ілюстровану картинами Ольги Федорук (Львів) та Ігоря Палєя (Єрусалим), можна замовити-придбати). Пишіть у чат фейсбуку чи на пошту
zaliznyak-63@ukr.net .
Лишайте відгуки, рецензії, вітається написання курсових чи дипломних робіт. Готую до друку нову книгу - "Люмінографія".
Сіножать
Перебираю зґарду – сто монет.
Сінокосарка плине скісним полем...
Білявий хлопчик стеблами квасолі
Малює на обніжку мій портрет.
Вже сіножать. А я згубила серп.
Вусатий Липень ловить перепілку.
Я тут непрохана – мов злива, білка.
Згортаю чистий аркуш у плісе.
Іду стернею... Польовий піймач
Гукає вслід: “Що, налякали бджоли?”.
Як близько небо, зорі-матіоли...
І як далеко від млинів, невдач.
..................
Із зірки
Софії Залізняк – матері
Дивитися із зірки – це ж непросто.
Не кожен ас далеко залетить.
Фарбуються шовки, перила мосту...
А мати між цикад: “...он вуха... цить”.
І я лечу – від хмари до листка.
Ген облавок, метелик... Без квитка.
І так мені дитинно, так палючо.
Жоржини зів’ядають. Сіть павуча.
Рядно.
Квасоля.
Пришерхає сонях.
Кричати гуси вчать, мовчати – Соня.
.......................
Вірш на межці
…люблю качан кукурудзи.
Люблю його та й усе.
Під ним опецьок-гарбузик
Гірчичну гусінь пасе…
У рань колошматить хвища.
За тином – капела цикад.
Стеблина все вище і вище.
Туманом повниться сад…
Качан чубатий, красивий.
Ось вирву і понесу,
Щоб хтось – чорнявий чи сивий
– Не всипав зернятка в суп.
…люблю листочки салату,
Лілове цвітіння м’яти,
Люблю базилік – при стежці,
Сусідські ранети – на межці.
Люблю на мотузочці квочку.
Люблю вишиванку-сорочку.
Люблю й цибулину-тітку,
І млосну пахущу нагідку.
Люблю й качан капустини!
Та змовчу, люляючи сина…
А хто ж заборонить – любити?
Люблю й борошнинки в ситі.
Люблю кошеня рудасте,
Що сни заважає пасти.
Люблю козенят у лозах,
“Чмих-чмих” їжачка на порозі.
Люблю хусточки з батисту,
На лавках бабусь в намистах.
Люблю ніч-дорогу в Ялту
І вдосвіта берег – без ґвалту.
Як добре: за правду не вбито,
Мов дядька Дмитра – серед жита.
І можна казати відверто,
Хто вкрав завод, ложку дерті.
І можна яву малювати…
Безцінні у ній – син і мати.
....................
У гречці вулики цвіли...
Вона ховала вірші сина:
Боялась, щоб не був, як Ні…*
Дала стамеску – і драбину
Він майстрував у бур’яні.
Ходив Тишко на пилораму,
Умів і ложку, й масажер…
Він ріс, як дуб. Він тішив маму.
Футбол дивився крізь фужер.
За десять років – ні рядочка.
Мов стружка, зметені слова.
– У тебе син! Ще будуть дочки…
Він мамі руки цілував.
Навчився бодні, самокати…
Довкіл будинку звів паркан.
– Та що той вірш? Паперу клаптик.
Ти – із простих… Поети – клан.
Марнота – конкурси, відзнаки,
Не кожен видовбає лаз.
Поет – титан і неборака.
Хвала Творцю: від скрути спас.
…Пливли човни – із рук Тимохи.
У гречці вулики цвіли.
Забаглось римувати – трохи –
По шашликові край Сули
Про цибулинку, огірочок,
Шампур, петрушку, сіль, табак,
Про перші вишивки трьох дочок.
Взяв олівець Тиміш. Закляк.
Сивіла мати – серед прози,
Учила хрест і гладь внучат…
Тиміш поета – з папіросу –
Бив молотком, щоб не шкварчав.
* Ніка Турбіна.
....................................................
Мальвіна
Як п’янко пахне скошена трава!
Кортить у пахілля з обніжка впасти,
Дивитися на лапки зозулястих
Із-під брудних мережив рукава.
Перука голуба сповзла до крил.
Пес Артемон вподобав ляльку Мілу.
Вертепу діл ковзкий, у чорній цвілі.
Рік лицедійства. День біжу – щосил.
А Ляльковод – услід. Волає: “…стой!”.
Він батіжком маріонеток ляскав,
Давав лящі – за ляпсуси і ляси,
За хиби у роботі рук, підойм.
Упасти б на стежини мурашви!
Не монпансьє смоктати – гостру глицю,
Лежати німо – пагінцем суниці…
І проростати крізь кишені шви.
...................................................
Біг навмання
Лишилися між плес хати – як вата,
Коти блаженні, в рясці чорний став.
Пірнаю в травостій зеленкуватий…
За очеретом гай жалів розтав.
Спинялася вороні ворожити –
Згубилася браслетка в чагарі.
Біжу до тебе напівстиглим житом.
Ти шлеш гостинчик – із водою рів…
Звивання вужака на пні лякає.
Отам, за ровом, – твій ведмежий кут.
Перемайну! Як стрічка, в полі маю...
Ліс прийме новостворену ріку.
Твоя дружина опускає дзбанок…
Дочистиш тамбурини, зуби вил –
Змивай з лиця, захеканий коханий,
Оману й звіробою жовтий пил!
І поки буде вільга струменіти,
Оббризкуючи мальви і спориш,
Ти, Вітре, знудиш пречудовим світом,
Як я – тоді, коли штовхнув у тиш.
Наобіцяв бурштин, смарагди, злото.
Кумасі ляскотіли: “Красень… Ач…”…
Подався рано-вранці за болото,
Прослав недбало росяний кумач.
Зрізала мак. Чекала синю бричку…
У тебе – й син, що нагина дубки,
Й манюня доця…
Я ж тепер – водичка,
Мене за лиштви смичуть парубки.
Не присмокчусь до серця, наче п’явка.
Я – лиш на сон. Роїться мошкара...
Літай-насвистуй! Згадуй стан смаглявки,
В якої капелюшки відбирав.
....................................
Травневий Дощ
Безтямно, шпарко, ніжно цілував
Пружнасте листя. Зазивав у море...
Не знав шаленець: я боюсь проваль,
Монстери устремління тлумить корінь.
Злютований із льоду і вогню,
Не відчував ні остраху, ні болю.
Ніч вихорив незрілу бузину,
Вербиць уплітки – з пагонів красолі…
Я не лишила меж огрому-саду.
Дощ запевняв – “лиш твій”, гасив лампади.
Передосінь
Йде Персефона в темряву Аїда...
Сльоза Деметри сковує мурах.
Принишклий Серпень пише заповіти.
Час пертурбацій – в змішаних лісах.
Клубочиться туманище імлистий…
Холодні роси – Сонце у печалі.
Неквапно жовкнуть липи серцелисті.
Летять зозулі в золотаві далі...
Пелюстя вкрило тацю й сир овечий.
Борвій дарує сіро-бурий батик.
Аїд цілує Персефоні плечі –
І гірко плаче безутішна мати.
Кукурудзиння не гамує сльози.
Осушать мох, любисток, павутина.
Кружляють вірші-ґави… Мовкнуть оси.
Мине півроку – Персефона злине!
..........................................
Ілюзія
Там небо струмувало на мохи…
Ти впевнив: не потрібні крила ширші
За ті, що мають жваві дітлахи,
Щоб линути у льолях понад вишні.
Ти сипав журавлину на моріг,
Сліпим дощем укрив смагляві плечі.
А думка в’язла реп’яхом до брів:
Десь має бути світу приконеччя.
Ти лебедів… Жарини й амбру ніс.
На віражі освідчився – лукаво.
За крок до прірви жовтий замок зріс.
Плин анфілад – в басейн, де біла кава.
Підхмарні сосни з білками – довкруг.
Із парадизок – яблучка всолоди…
В три мушлі я збирала мішуру –
Та бутафорія блищала, мов клейноди.
Обарвив казку в потойбічні кольори,
Дарма шукати щирості в палітрах.
Спромігся ти – Ілюзію створив.
...кого несеш у сяйво нині, Вітре?
........................................
Батерфляй
Ефірна душе, вигнана із раю,
Лети-ярій над сонмищем гримас.
Яка різниця, чий бенкет в сараї?
Вовки ведуть ягниць у па-де-грас.
Стрімкіший лет – і ось пустеля-спека.
Пісок тече... скрипить коловорот…
Хамсин червоний. Десь отут лелека
Бере дітей – із рогу втіх-щедрот.
Загарбали платан сліпі терміти.
Локальні війни, голод, симбіоз...
Із лушпайок зринає Афродита,
Щоб за кульгавця вийти серед роз.
Минай сильфід, ослинені оази.
У хмари проростають віх, бамбук...
І обплітає хміль дороговкази.
І котить... губить кульку срібний жук.
Ти ж опановуй, душе, батерфляй...
Лічба віків почнеться із нуля.
Сонце
Вже серпень – кошеням до босих ніг.
Рум’яна горобина серед листу...
Сільське дівча замотує у сніг
Лялькові сукні з байки і батисту,
Із мушлі висипає лом прикрас,
Портретам на стіні звітує радо.
Левадою розбіглось – на Парнас,
Та зупинилося під мідним градом.
Дивлюся на ґринджоли з висоти,
В розмай серед хуртеч і вогнищ вірю.
Ще б соняхом удосвіта зійти –
І осявати всі дороги в ірій,
Задурно частувати горобців,
Що хають Бузинівщину, Рибці,
Що з Гарбузівки – в Монпельє, Мілвокі.
Міцне коріння. Сонце – одиноке.
...................................................................
Неспростовне
Чи приходив до Тебе мудрак Тимофій,
Що так важко вдихав хуторянську пилюку?
Спав на сіні пахкому, звірявся гнідій –
Крізь імлу деревійну просіяні муки...
В нього хата бідненька, чимало дітей.
Так правдиво прожив, що сміявся люципер.
Понаквашував, кажуть, багацько ідей.
Обминув завколгоспом розгнузданий трипер.
Я не знаю, де можна полегко пройти.
Всюди гам і церкви, суне люд на причастя...
От згадала про діда, всіх судиш лиш Ти.
Може, десь по чистилищу мріється Щастя.
Каже мати Софія: повсюд суєта,
Я на жорна чужинців не сипала жита.
І боюся, мій Боже, штурнути кота.
А в степах України когорти побито.
Чи в захмарній обителі дах не тече?
Бо той родич латав і просмолював чобіт.
Ой, не гасни так швидко, червона свіче...
Так оглушно кричить вороння жовтодзьобе.
Чи добралася Марфи душа до садів,
Де співають осанни вкраїнською – щиро?
Пам’ятатиму, Боже, пророків, дідів...
Ще й того, хто потопить іржаву сокиру.
Кажуть, вольному воля, блаженному рай.
Вічне пекло димами закопчує овид.
Я не знаю, де нині Маруся Чурай.
І чураються села мої розбудови.
........................................
По азимуту
Інтуїція не спала –
Осягала ідеали.
Покладаючись на неї,
Я пройшла Гіперборею.
Пізнавала дно і висі,
Ґав ловила в барбарисі.
Щебетала, блискотіла,
Шила тоги тлустим вілам.
А тепер стою на скелі.
Ті, що в піні, – вже веселі.
Танцювали до безодні,
Ділять млу, зірки підводні.
Ламінарії – на ламі.
Хто я – в цій огульній драмі?
Кам’яніють очі, руки...
Скат поглинув лженауки.
Ніч. Світається рожево...
Єремія. Каїн. Єва.
Хилитаються вітрила...
Дух злітає. Впала брила.
Пломеніють сонцемаки.
Вівці плинуть до Ітаки…
Звідусюд – луска і луни.
Оксамитні мари, шхуни.
А Борей із хмари сіє
Ретроградну амнезію.
Що забути серед молів –
Пил доріг, рядки схололі?
Акварелі. Шерх сандалій…
Рух – на зірку, по спіралі.
.....................................
***
І мертві діти оживуть – отам,
Де ні злоби, ні зайчика на ваті...
Не поминайте їх, оці сто грам
Не додадуть снаги в небесній хаті.
Ішла війна – і все без коректур...
І сипали, немов лелітки, гроші...
Вгризатиметься в землю чорний бур.
Відхиляться від курсу листоноші.
Їсть вороння покинутий пайок.
На вухах макарони, тобто паста.
По склу бреде місцевий дідо йог.
...чому народи треба нищить, пасти?
Щемка любов. Затруплені поля.
Приходить лиходій нізвідкіля.
О скільки треба сонця і дощів,
Щоб ми зварили борщ – не кислі щі,
Щоб ми плекали около своє,
Щоб не вбивали за мідяк, у.є...
.............................................
А ти – живи
Матері
Ти просиш вірш читати, а сама
То засинаєш, то вчиняєш тісто.
Спогадки обсідають кружкома.
Бредуть музики-тумани троїсті…
Сліпа Мариля чеше кошенят,
Яких у дев’яності закопала.
Коркачці зле: стосотий шовкопряд
Звиває кокон, а долоні в’ялі.
А їй ще пасти свашчиних корів,
Поїти Пенелопу й Ваню – з мушлі.
Між нами-ними – беззмістовний рів.
Усі – вмирущі.
Хто яблучко твоє, матусю, вкрав?
Принишк садок в очікуванні Спаса.
Тут смоківниці. З них повзе кора
У криля м’ясо.
Бабуня знає, що прийду по суп.
Її вікно заплакане, червоне.
Сім кроленят у пелені несу
Крізь житні гони.
І вовкодави, і зайці – на “Ви”,
Хоч писки й списки в чорно-бурій слинці.
І не зустріти батька, хоч реви,
На серць зупинці.
Беззуба білка торсає горіх,
На сир міняє.
Сир – на дрантя й ночви.
Мій Вольдемар куняє з “…Боварі”.
Я в Гагри хочу.
Цей словодощ – на благо кропиви.
Епоха жалю. Пухирі – з тротилом.
Хтось підриває рай, а ти живи.
В молитві – сила.
................................................
Десь-не-десь
Десь у Плеромі тихо та огрійно...
Немає конкуренції, війни.
Там пахне портулак і жовте сіно.
Мотається і рветься сонценить...
Сидять вчорашні недруги у колі,
Попихкують, підкашлюють, гудуть.
Не треба амуніції та солі.
Вирішують: у чому ж смерті суть?
Так довго не приходить Мати Божа.
Так гірко, несусвітньо в далині.
Комп зависає... Щит на огорожі.
І ніде наловити щук, линів.
І кожному відкрилося дитяче.
І виходу немає у пітьму.
Плерома набрида – жовтогаряча.
Хоча – нарешті – просторо уму.
..............................................................
З Анни Ахматової
Соломинкою всотуєш душу.
Знаю, смак і хмільний, і гіркавий.
Ні, благанням тортур не порушу.
Розчинилися будні обави.
Як доп’єш, то скажи.
Не печально, Що душі не існує на світі.
Я піду по стежі мимо сальвій –
Споглядати, як бавляться діти.
Квітне аґрус у вільгім безмов’ї.
І везуть за парканом цеглини.
Ти коханець чи брат однокровний? –
Забуваю, мов давню провину.
Як безхатньо, сяйливо, лунасто.
Спочиває замучене тіло.
Перехожі зітхають – нечасті:
Певно, вчора лише овдовіла.
Мелхола
Цареві причинному грає юнак,
І ніч нещадима конає…
І голосно кличе зірницю, відтак
Примари-жахіття вбиває.
І цар промовляє у келих долонь:
“В тобі пломеніє чудовний вогонь.
Це істинний лік, не штукарство.
Дарую і доню, і царство”.
Царівна майнула довкола співця…
Не треба їй пісні, не треба вінця!
В душі розлилася обида,
Та хоче Мелхола – Давида.
Мертвотно-блідава, уста палахтять,
В зелених очах – шал і скруха.
Леліє сукенка, грайливо дзвенять
Браслети, сповільнені рухи.
Немов таїна, мов праматір Ліліт!
Проказує млосно під шерехи віт:
“З отрутою, певно, пила я нектар...
Потьмарився звільна мій дух.
Ганьба, соромота – іду, мов товар...
Пройдисвіт!
Розбійник!
Пастух!
Та жоден вельможа-набрида
Не схожий чомусь на Давида!
Ранкова яса. І тьма загуса…
І зимні обійми планиди”.
2015
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію