ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Луцик (1996) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
козак розкурює люльку на сходах офісу
його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
розкурює люльку козак роздивляється хмару мовчить
казали епоха нова а по суті всього лише но́ві субару
і бари
і всім остогидлі ланоси
я хотів римувати до ланосів ануси
але́ козака задрочило і це
він аніразу не перднув
і не почухав яйце
і взгагалі
як я казав
його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
і життя це криве і косе
його
задрочило
навколишнє
все
розкурює люльку козак
але́ ні
вже давно розкурив і говорить із богом
у сраному місті де срані вогні сраного пост модерну
у бога напевно пов'янули вуха
та що тобі боже вже слухай
емпайр
стейт
сраку
порухай
досить у доту задротити дурню
займися людьми
чи не варті вже ми
га
і тут козаку прилітає у пику нога
а бог починає кричати
я срав на це місто сраного пост модерну
а козак прездивовано
боже і ти?
а той
ти не міг стільки часу цього́
зро
зу
мі
ти
га
і знов козаку прилітає у пику нога
цього разу вже права
козак розізлився і дав йому тридцять підсрачників
а бог йому кари зачубні
і кров'ю стікали і зуби ламали
взаємна розмова тривала чимало
потратили сили перепочили вжили горілки і трохи амброзій
і вже у небес на порозі каже господь козаку
беззаперечно що срали на місто сраного ми постмодерну
я тебе зрозумів
ти мене зрозумів
але я вже нічого не верну
бо є усілякі закони які я придумав коли ми напилися із чортом
старого не буде але́ це нічого
місію маєш від мене для світу ти
в сраному місті сраного пост модернусіх пост модерністів
маєш успішно відпиздити
згода
козацьке обличчя було́ наче кримська погода
аж сяяло щастям і сміхом
товаришу та без проблем
козак докурює люльку на сходах офісу
його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
його задрочив цей розрубаний навпіл художник
козак докурює люльку
повторює тихо
товаришу та без проблем
козак докурив і дочитує книгу дитинства
послання до людства
ґолем п'ятнадцятий
лем
2016
його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
розкурює люльку козак роздивляється хмару мовчить
казали епоха нова а по суті всього лише но́ві субару
і бари
і всім остогидлі ланоси
я хотів римувати до ланосів ануси
але́ козака задрочило і це
він аніразу не перднув
і не почухав яйце
і взгагалі
як я казав
його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
і життя це криве і косе
його
задрочило
навколишнє
все
розкурює люльку козак
але́ ні
вже давно розкурив і говорить із богом
у сраному місті де срані вогні сраного пост модерну
у бога напевно пов'янули вуха
та що тобі боже вже слухай
емпайр
стейт
сраку
порухай
досить у доту задротити дурню
займися людьми
чи не варті вже ми
га
і тут козаку прилітає у пику нога
а бог починає кричати
я срав на це місто сраного пост модерну
а козак прездивовано
боже і ти?
а той
ти не міг стільки часу цього́
зро
зу
мі
ти
га
і знов козаку прилітає у пику нога
цього разу вже права
козак розізлився і дав йому тридцять підсрачників
а бог йому кари зачубні
і кров'ю стікали і зуби ламали
взаємна розмова тривала чимало
потратили сили перепочили вжили горілки і трохи амброзій
і вже у небес на порозі каже господь козаку
беззаперечно що срали на місто сраного ми постмодерну
я тебе зрозумів
ти мене зрозумів
але я вже нічого не верну
бо є усілякі закони які я придумав коли ми напилися із чортом
старого не буде але́ це нічого
місію маєш від мене для світу ти
в сраному місті сраного пост модернусіх пост модерністів
маєш успішно відпиздити
згода
козацьке обличчя було́ наче кримська погода
аж сяяло щастям і сміхом
товаришу та без проблем
козак докурює люльку на сходах офісу
його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
його задрочив цей розрубаний навпіл художник
козак докурює люльку
повторює тихо
товаришу та без проблем
козак докурив і дочитує книгу дитинства
послання до людства
ґолем п'ятнадцятий
лем
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію