ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Бюст Тиберія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Бюст Тиберія
Мої вітання і тисячоліть
по тім. Терпів і ти у шлюбі курву.
У нас удоста спільного. Еге ж,
навколо – твоє місто. Ґвалт, автівки,
шпана зі шприцами в сирих під'їздах,
розвалини. Я, зайда і блукалець,
вітаю твій, в пилюзі, бюст
у тиші галереї. Ах, Тиберій,
тобі нема і тридцяти.В лиці
є певність, радше, у слухняних м'язах,
ніж будучім їх суми. Голова,
ще прижиттєво скульптором відтята,
є, сутнісно, пророцтвом щодо влади.
Усе, що підборіддя нижче, – Рим:
провінції, відкупщики, когорти,
рої малечі, цмоканню шорсткого
тобі учéні – в дусі насолод
вовчиці, годівниці крих, – і Рема,
і Ромула (Одні і ті ж уста!
і лепет, і солодке щебетання
зі складок тоги.) У остачі – бюст,
як символ упереджености мозку
до стану тіла. Плоті суто, і
імперського. Пиши ти свій портрет,
це малево було б суціль зі звивин.
Нема і тридцяти тобі. Ніщо
в тобі не силує сторонній погляд.
І навпаки, твій отверділий зір
аби на чім не стане зупинитись:
ні на якомусь зі облич, ані
класичному пейзажі. Ах, Тиберій!
Яка різниця, що там бубонять
Світоній і Тацит щодо причини
жорстокости в тобі! Причин бо і нема,
одні лиш наслідки. І люди – їхні жертви.
Зосібна, у катівнях, де усі –
всі зізнаються, – даром, що зізнання
після тортур, як сповіді в дитинстві –
одноманітні. Більше таланить
далеким геть від істини. Ніколи
вона не возвеличить. Будь-кого.
І, безумовно, цезарів. Принаймні,
ти видаєшся вдатним захлинутись
скоріше у купальні власній, чим
тонути в думці. І чи не сама бо
жорстокість є попихачкою долі,
і долею речей? в падінні вільнім
простого тіла в вакуумі? В нім
завжди опинишся, заледь почав падіння.
Зима. Сувої, сутолоки хмар
над зимним містом, ніби зайвий мармур.
Куди подалі мимо плинний Тибр.
Фонтани, які б’ють у той бік, відки
ніхто не гляне – ні крізь пальці, ні
примружившись. Не та часина!
Й за вуха не утримає ніхто
скаженого вже вовка. Ах, Тиберій!
Хто ми, тебе щоб ганить і гудить?
Ти був чудовиськом, ба – незворушним
чудовиськом. І поготів чудовиськ –
не жертв, либонь – природа і плодить
за власною подобою. Й навзаєм –
приємніше, коли або-або –
то нищитися виплодками пекла,
ніж неврастеніком. В свої під тридцять
окаменілий – з кам'яним лицем,
зуживаним зі два тисячоліття,
ти маєш вид бувалої машини
руйнації і нищення, а не
раба страстей, провідника ідеї
чи ще чого. І берегти тебе
од вимислу, що боронить дерева
від листя, з його комплексом незв'язних,
та неугавних нарікань юрми.
В безлюдній галереї. В тьмавий день.
Вікно, залапане зимовим світлом.
Шум вулиці. На якість просторіні
ніяк уже не чулий буцім бюст...
Облиш вдавати, що недочуваєш!
Я теж сахавсь прожогом, уникав
того, що трапилось і обернувся в острів
з розвалинами, чаплями. І я
чеканив профіль свій з помоги лампи.
Вручну. І, щодо сказаного тут,
то у моїх словах нема потреби –
і не по тому якось, а тепер.
І що, коли це прояви прискорень
історії? довершена, утім,
потуга висліду передувати дії?
Плюс у суцільнім вакуумі – що
не гарантує бажаного сплеску.
Покаятись? Переверстати все?
Піти зі иншої, скажімо, карти?
А чи є сенс? Радіоактивний дощ
поллє не гірше нас, ніж твій історик.
Хто слатиме прокляття нам? Зірки?
Чи місяць? Не в собі від незліченних
мутацій, рихлий тулубом, одвічний
терміт? Можливо. А учувши в нас
щось отверділе геть, і він, негайно
отетеріє, перерве буріння.
"Бюст, – видасть він говіркою розвалин
і м'яза отверділого, – бюст, бюст".
<1981>
по тім. Терпів і ти у шлюбі курву.
У нас удоста спільного. Еге ж,
навколо – твоє місто. Ґвалт, автівки,
шпана зі шприцами в сирих під'їздах,
розвалини. Я, зайда і блукалець,
вітаю твій, в пилюзі, бюст
у тиші галереї. Ах, Тиберій,
тобі нема і тридцяти.В лиці
є певність, радше, у слухняних м'язах,
ніж будучім їх суми. Голова,
ще прижиттєво скульптором відтята,
є, сутнісно, пророцтвом щодо влади.
Усе, що підборіддя нижче, – Рим:
провінції, відкупщики, когорти,
рої малечі, цмоканню шорсткого
тобі учéні – в дусі насолод
вовчиці, годівниці крих, – і Рема,
і Ромула (Одні і ті ж уста!
і лепет, і солодке щебетання
зі складок тоги.) У остачі – бюст,
як символ упереджености мозку
до стану тіла. Плоті суто, і
імперського. Пиши ти свій портрет,
це малево було б суціль зі звивин.
Нема і тридцяти тобі. Ніщо
в тобі не силує сторонній погляд.
І навпаки, твій отверділий зір
аби на чім не стане зупинитись:
ні на якомусь зі облич, ані
класичному пейзажі. Ах, Тиберій!
Яка різниця, що там бубонять
Світоній і Тацит щодо причини
жорстокости в тобі! Причин бо і нема,
одні лиш наслідки. І люди – їхні жертви.
Зосібна, у катівнях, де усі –
всі зізнаються, – даром, що зізнання
після тортур, як сповіді в дитинстві –
одноманітні. Більше таланить
далеким геть від істини. Ніколи
вона не возвеличить. Будь-кого.
І, безумовно, цезарів. Принаймні,
ти видаєшся вдатним захлинутись
скоріше у купальні власній, чим
тонути в думці. І чи не сама бо
жорстокість є попихачкою долі,
і долею речей? в падінні вільнім
простого тіла в вакуумі? В нім
завжди опинишся, заледь почав падіння.
Зима. Сувої, сутолоки хмар
над зимним містом, ніби зайвий мармур.
Куди подалі мимо плинний Тибр.
Фонтани, які б’ють у той бік, відки
ніхто не гляне – ні крізь пальці, ні
примружившись. Не та часина!
Й за вуха не утримає ніхто
скаженого вже вовка. Ах, Тиберій!
Хто ми, тебе щоб ганить і гудить?
Ти був чудовиськом, ба – незворушним
чудовиськом. І поготів чудовиськ –
не жертв, либонь – природа і плодить
за власною подобою. Й навзаєм –
приємніше, коли або-або –
то нищитися виплодками пекла,
ніж неврастеніком. В свої під тридцять
окаменілий – з кам'яним лицем,
зуживаним зі два тисячоліття,
ти маєш вид бувалої машини
руйнації і нищення, а не
раба страстей, провідника ідеї
чи ще чого. І берегти тебе
од вимислу, що боронить дерева
від листя, з його комплексом незв'язних,
та неугавних нарікань юрми.
В безлюдній галереї. В тьмавий день.
Вікно, залапане зимовим світлом.
Шум вулиці. На якість просторіні
ніяк уже не чулий буцім бюст...
Облиш вдавати, що недочуваєш!
Я теж сахавсь прожогом, уникав
того, що трапилось і обернувся в острів
з розвалинами, чаплями. І я
чеканив профіль свій з помоги лампи.
Вручну. І, щодо сказаного тут,
то у моїх словах нема потреби –
і не по тому якось, а тепер.
І що, коли це прояви прискорень
історії? довершена, утім,
потуга висліду передувати дії?
Плюс у суцільнім вакуумі – що
не гарантує бажаного сплеску.
Покаятись? Переверстати все?
Піти зі иншої, скажімо, карти?
А чи є сенс? Радіоактивний дощ
поллє не гірше нас, ніж твій історик.
Хто слатиме прокляття нам? Зірки?
Чи місяць? Не в собі від незліченних
мутацій, рихлий тулубом, одвічний
терміт? Можливо. А учувши в нас
щось отверділе геть, і він, негайно
отетеріє, перерве буріння.
"Бюст, – видасть він говіркою розвалин
і м'яза отверділого, – бюст, бюст".
<1981>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Римські елегії"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Незавершений уривок"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Незавершений уривок"
Про публікацію