ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едвіна Робінсона
Едвін Робінсон Вечірка містера Флада
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Едвін Робінсон Вечірка містера Флада
Старий Флад Ібен брів один вночі,
По схилу піднімавсь із міста вгору
До хижки, що стояла на горбі
І за житло була йому в ту пору.
Він зупинивсь, бо нікуди спішить:
Весь шлях його -- й нікого поблизу,
То ж вголос мовив -- хто б його почув --
Всі спали в місті Тілбері внизу:
"Ах, містер Флад, знов місяць осяйнув
Стерню й хто зна, чи ще раз віджнивуєм;
Уже в польоті птах, -- сказав поет;
Й хоч прикро це, та все ж ми не сумуєм.
За птаха вип'єм." Й вище він підняв
Дзбан, що наповнить в даль таку йшов з дому,
Й собі сам відповів: "Що ж, містер Флад,
Давай, та тільки по ковтку одному."
Один, в броні з розбитих всіх надій,
За тими в тузі, кого так любив,
Стояв там у пітьмі він, наче дух
Роланда, і в беззвучний ріг трубив.
А знизу, з міста, де він друзів мав,
Що мертві вже, -- із тих далеких пір
Видінням їх довір йому й вітань
Туманивсь Ібена старого зір.
А потім, як дитя вкладає мати
В колиску, боячись, що те проснеться,
Він дзбан повільно опустив на землю
До ніг, бо знав, що все на світі б'ється.
І лиш як впевнивсь, що стоїть той міцно,
Надійніше, ніж дехто на ногах,
Зробив убік від нього кілька кроків
Й продовжив знов під рук вітальний змах:
"Ах, містер Флад, давненько не стрічались
Й змін сталося багато в світі цім
Із того часу, коли нам востаннє
Був привід випить. То ж заходьте в дім!"
І вгору дзбан до світла знов підняв,
Себе вернувши радісно назад;
Й, погоджуючись, хрипло відповів:
"Що ж, містер Флад, я з вами випить рад.
Та тільки по ковтку лиш, містер Флад;
За друзів давніх -- їх я не забув."
За ті часи, звичайно ж, випить слід
І Ібен, звісно, тої ж думки був,
Бо згодом, як два місяці над ним
Гойдались вже, почувся його спів,
Аж поки пісню цю в імлі нічній
Пейзаж весь срібносяйний підхопив.
"За друзів давніх," -- та не зміг й урвав
Раптово урочистий цей зачин
І, дзбан піднявши, скрушно похитав
Лиш головою й знов оставсь один.
Нема відради рухатись вперед
Й назад вернутись -- буть ще в більшій тузі
Бо вже всі двері замкнені йому,
Які й вночі вмить відчинили б друзі.
По схилу піднімавсь із міста вгору
До хижки, що стояла на горбі
І за житло була йому в ту пору.
Він зупинивсь, бо нікуди спішить:
Весь шлях його -- й нікого поблизу,
То ж вголос мовив -- хто б його почув --
Всі спали в місті Тілбері внизу:
"Ах, містер Флад, знов місяць осяйнув
Стерню й хто зна, чи ще раз віджнивуєм;
Уже в польоті птах, -- сказав поет;
Й хоч прикро це, та все ж ми не сумуєм.
За птаха вип'єм." Й вище він підняв
Дзбан, що наповнить в даль таку йшов з дому,
Й собі сам відповів: "Що ж, містер Флад,
Давай, та тільки по ковтку одному."
Один, в броні з розбитих всіх надій,
За тими в тузі, кого так любив,
Стояв там у пітьмі він, наче дух
Роланда, і в беззвучний ріг трубив.
А знизу, з міста, де він друзів мав,
Що мертві вже, -- із тих далеких пір
Видінням їх довір йому й вітань
Туманивсь Ібена старого зір.
А потім, як дитя вкладає мати
В колиску, боячись, що те проснеться,
Він дзбан повільно опустив на землю
До ніг, бо знав, що все на світі б'ється.
І лиш як впевнивсь, що стоїть той міцно,
Надійніше, ніж дехто на ногах,
Зробив убік від нього кілька кроків
Й продовжив знов під рук вітальний змах:
"Ах, містер Флад, давненько не стрічались
Й змін сталося багато в світі цім
Із того часу, коли нам востаннє
Був привід випить. То ж заходьте в дім!"
І вгору дзбан до світла знов підняв,
Себе вернувши радісно назад;
Й, погоджуючись, хрипло відповів:
"Що ж, містер Флад, я з вами випить рад.
Та тільки по ковтку лиш, містер Флад;
За друзів давніх -- їх я не забув."
За ті часи, звичайно ж, випить слід
І Ібен, звісно, тої ж думки був,
Бо згодом, як два місяці над ним
Гойдались вже, почувся його спів,
Аж поки пісню цю в імлі нічній
Пейзаж весь срібносяйний підхопив.
"За друзів давніх," -- та не зміг й урвав
Раптово урочистий цей зачин
І, дзбан піднявши, скрушно похитав
Лиш головою й знов оставсь один.
Нема відради рухатись вперед
Й назад вернутись -- буть ще в більшій тузі
Бо вже всі двері замкнені йому,
Які й вночі вмить відчинили б друзі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію