ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.

Ілахім Поет
2024.04.23 07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад

Віктор Кучерук
2024.04.23 04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.

Хельґі Йогансен
2024.04.22 21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими

Іван Потьомкін
2024.04.22 10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк

Олександр Сушко
2024.04.22 08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак

Леся Горова
2024.04.22 08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав

Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,

Ілахім Поет
2024.04.22 07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.

- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг

Козак Дума
2024.04.22 07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.


Віктор Кучерук
2024.04.22 05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Примітки папороті

“Gedenre meiner, flustert der Staub.”

Peter Huchel*

За становищем пішака і здогадуєшся за короля.
За смугою долу оддалеки – що пильнуєш зі корабля.
За ситою ноткою в рурці від любої цяці
– що об’явився наступник: студент? хірург?
інженер? За наближенням станції Одінбург –
що дістався кінця, що яйцю каюк у лушпайці.

В кожнім із нас засів селянин, спеціаліст
зі прогнозів погоди. Як-то: осінній лист,
сиплючись долілиць, – до неврожаїв. Оракул
не ліпший, щойно в оселю входить закон в плащі:
дні суддею вам лічені або в инший чин:
у вас їх, як те подейкують, кіт наплакав.

Хай що, а природі зась позбавити нас прикмет.
Херувим – той не знає, чи є у нього перед,
чи зад. Не те у людей. Чоловіку досить
маєва перспективи, а там – і він
випадає з піль зору. А щойно він чує дзвін,
то це – подзвін по ньому: п’ють, б’ють і здають посуд.

Тому запасімось відвагою. Лінія на руці,
танці рожевих цифр квитанції в гаманці,
плюс ефект тинькування в трапезній Валтасара
є жалями потал, що в сердешної голови
варіантів дійсно катма; що ви
свого часу скінчите, як оте описала

циганка вашій сусідці, брату, сестрі, жоні
приятеля, а не вам. Перо рипить в тишині,
посмертно опалій нібито, оберненій цій поробі,
отак вона ошелешує; такий собі антигрім.
Тобто, – маєм, що маєм. І, майв окрім –
черв’якову утому звиватись у дзьобі.

Пил сідає на речі влітку, як взимку сніг.
Лигається з площиною, поверхнею, що з-під ніг
тяжіє уверх: до пилу і снігу в силу
тяги до небуття. Буцім букви ці,
"не забувай мене" шепче пил руці
з ганчіркою, і ганчірка всотує шепіт пилу.

У силу зневаги угадується: не вив’язались кулí.
Зі спалахів зір – що скасовуються жалі
як енергії поступка спалій температурі
чи пряма указівка, що собі пора
вимкнути лампу; що скрип пера
білим аркушем в тиші – відвага в мініатюрі.

Дослухайтесь бо цих речей, яко пісень черва,
а не гармонії сфер, менш тривалої, ніж слова...
Тихші піяння птаства, чутіші вони щучих
співів. А того, що гряде, не утримати і дверним
замком. Але геть дурне не трапляється з геть дурним
чоловіком, і страх тавтології – теж оказія для тямущих.
«1988»

*"Пам’ятай мене, шепче прах."
Петер Хухель (нім.)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-12-19 11:39:50
Переглядів сторінки твору 1890
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.794 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.399 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2024.04.08 05:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2015-12-19 11:43:10 ]

Иосиф Бродский

Примечания папоротника

Gedenke meiner,fluestert der Staub.
Peter Huchel

По положению пешки догадываешься о короле.
По полоске земли вдалеке - что находишься на корабле.
По сытым ноткам в голосе нежной подруги в трубке
- что объявился преемник: студент? хирург?
инженер? По названию станции - Одинбург -
что пора выходить, что яйцу не сносить скорлупки.

В каждом из нас сидит крестьянин, специалист
по прогнозам погоды. Как то: осенний лист,
падая вниз лицом, сулит недород. Оракул
не лучше, когда в жилище входит закон в плаще:
ваши дни сочтены - судьею или вообще
у вас их, что называется, кот наплакал.

Что-что, а примет у нас природа не отберет.
Херувим - тот может не знать, где у него перед,
где зад. Не то человек. Человеку всюду
мнится та перспектива, в которой он
пропадает из виду. И если он слышит звон,
то звонят по нему: пьют, бьют и сдают посуду.

Поэтому лучше бесстрашие! Линия на руке,
пляска розовых цифр в троллейбусном номерке,
плюс эффект штукатурки в комнате Валтасара
подтверждают лишь то, что у судьбы, увы,
вариантов меньше, чем жертв; что вы
скорей всего кончите именно как сказала

цыганка вашей соседке, брату, сестре, жене
приятеля, а не вам. Перо скрипит в тишине,
в которой есть нечто посмертное, обратное танцам в клубе,
настолько она оглушительна; некий антиобстрел.
Впрочем, все это значит просто, что постарел,
что червяк устал извиваться в клюве.

Пыль садится на вещи летом, как снег зимой.
В этом - заслуга поверхности, плоскости. В ней самой
есть эта тяга вверх: к пыли и к снегу. Или
просто к небытию. И, сродни строке,
"не забывай меня" шепчет пыль руке
с тряпкой, а мокрая тряпка вбирает шепот пыли.

По силе презренья догадываешься: новые времена.
По сверканью звезды - что жалость отменена
как уступка энергии низкой температуре
либо как указанье, что самому пора
выключить лампу; что скрип пера
в тишине по бумаге - бесстрашье в миниатюре.

Внемлите же этим речам, как пению червяка,
а не как музыке сфер, рассчитанной на века.
Глуше птичкиной песни, оно звончей, чем щучья
песня. Того, что грядет, не остановить дверным
замком. Но дурное не может произойти с дурным
человеком, и страх тавтологии - гарантия благополучья.

(1988)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
е ю (М.К./Л.П.) [ 2015-12-19 12:28:47 ]
Дуже цікавий Бродський, дуже багатий змістом... Іноді навіть якісь паралелі втікають від сприйняття.
Читав переклад із цікавістю. Деякі строфи вдалі, деякі дещо менш. Про шепіт праху мені навіть видалось яскравіше, ніж в оригіналі.
Але переклади - то справді двобока справа... Пам'ятаю, як починав читати Сковороду - спочатку в перекладі. Можливо, переклади - як путівники, як дороговкази. Або і як справжня реклама автора!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2015-12-22 09:09:57 ]
Дякую, Юрію, що завітали. Поділяю Вашу думку - тексти Бродського цікаві передусім плином розмислу. Відти і цікавущі для спроби перекладу форми, плюс лексичні глибини. Звісно, стилізація річ тонка, можна і не вгадати....
А Ваша побіжна згадка про Сковороду в цьому контексті дуже доречна, бо він - геть не випадкова фігура в поетиці Бродського, особливо пізнього періоду... Я би сказав - причетна і до цих спроб....