ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Машина
    Вам не спадало на гадку, що можна дружити з неістотою? Гадаєте, лишень божевільний може вдатися до такої дивовижі, чи, кажучи словами дядька Сидора з рідного мені райцентра, - до верхової їзди на шизі. Ну, шиза шизою, а в житті оказій достобіса, обирай будь-яку, якщо діймає рутина буденщини, або ж навкірки тобі люди, обставини, погода, власне, все, що може зупиняти і заважати. Пригадаю найдрібніші деталі розповіді одного із моїх знайомців про відтинок його життя в невеличкому польському містечку, щоб ти, читачу, довідашись про незвичну, химерну дружбу, сповнився... Отакої – занесло мене, бо хіба не нахабство ловити читача сітями свого задуму. Пиши собі, чоловіче, а хто читатиме, вийде з твоїх словесних завулків на головну вулицю так, як вважатиме за потрібне, і не дивуйся, якщо, линучи нею, перейматиметься чимось незбагненним тобою... Почну із хмарки цигаркового диму. Тоді, коли вона зобразила щось на кшталт німба в нього над головою, знайомець виплеснув у вечірню тишу таку емоційну сповідь, що моя увага не мала шансів оминути її.
- Самотність на чужині, Богдане, - випалив, - убивця, від якого важко втекти! Зачепишся на чорній смузі за працю, тішишся нею, а халепа через незнання потрібної іноземної крутить дулю перед носом тобі, танцює над збитками на виробництві, яких накоїв. Та не це і не погроза власника, що прожене в три шиї за наступну оказію, найгірше – полотнієш, відчувши себе мешканцем безлюдного острова, хоча швендяють і ліворуч, і праворуч. Мені в такій ситуації поталанило несподівано, - на чолі знайомця притулилися одна до одної зморшки, - власник спровадив мене на «вибіяльню», по-нашому – виробництво з переробки яєць на пекарську масу. Дивлюсь, усе розпочинається з машини, що формою нагадує стару округлу модель пральної. Мусиш електричним возиком наблизити до неї тонни продукту несучок, складеного на піддони, підняти на відповідну висоту і жбурляти в широку стальну пащеку, а далі пережоване машиною стікає пластмасовою трубою в наступний цех із павутиною металічних труб, термометрів і барометрів. Я роздивлявся машину...
- З усміхом, - здогадуюся, впіймавши вибрик чогось сонячного на обличчі знайомця.
- О, так! – погоджується, - зубаста, носата, клаповуха; між зубами тріщить шкаралупа, з носа сипляться в бак відходи, а за вуха її волочать зі стола – як тут без усміху.
- Сподобалась?
- Одразу. Здалося, що вона з оповідання про кінець світу, яке прочитав... Ні, не пригадую, коли і де прочитав, але пам’ятаю, що в ньому деякі речі кидаються на господарів, щоб помститися за образи, а інші захищають дорослих і дітей.
- Та округла ненажера, звісно, зблискувала добротою.
- Так, на фоні фіолетових стін.
- Бачиш у цьому гармонію?
- Згодом довідався, що власник «вибіяльні» довго підбирав колір і врешті дослухався поради технолога пані Ельзи про важливість фіолетового кольору на початку виробництва.
- Цікаво.
- Ельза бачила у фіолетовому божественне, що приборкує роздратування і тривогу.
- Але ж у фольклорі, творах фантастики фіолетовий – колір магії та чар.
- Не без цього. Доторкнувся різних граней фіолетового... Вір чи не вір, мій душевний стан урівноважився між фіолетовими стінами в перший день на новій праці, мене чекали розмови з машиною, я незчувся, коли поскаржився залізяці на своє розлучення зі шлюбною. Ех, пошився в дурні! – бубнів під гул мотора. Інші розлучаються так, що й ворони на дахівку не сядуть, вікна заледве втримуються у стінах, а моя лисиця повисла мені на шиї.
- Котику, розбіжимося фективно – гроші на дітей отримаю від держави, доточиться інших вигод...
    Погодився, а за місяць, дивлюсь, сідає хитрюща в «Opel» поблизу ринку й тулиться до якогось брюнета. Впіймав таксі, стежу за нібито колишньою: завернула з коханцем у лісосмугу, одежі спадають на заднє скло... Шарпнув дверцята іномарки, відфранцейосипив зрадницю злісно монологом, брюнетові в носяру кулаком, а на чолі в мене опинилося свідоцтво про розлучення. Не встиг його дочитати, побачивши вперше, як нагодилася миліція: з’ясувалося, брюнет оперативно викликав своїх спіробітників.
    Якщо сказати, що пішов я по світу з торбами – нічого не сказати, хутчіше, обдертий, мов липка, побіг світ за очі, не оглядаючись і не тямлячи, куди подітися.
    Дослухавши, машина образила мене несамовитим гулом: теж, міркувалося, регоче над хлопом, якому вити хочеться.
    Між тим руки мої вправніше від рук попередників годували ненажеру, задоволений власник вичубив мою зарплатню і надав краще житло. Життя налагоджувалося.
    Однієї ночі уві сні закарбувалися в голові відтінки гулу ненажери, яких я не розрізняв наяву. Дивина, але перед тим промайнув грецький профіль Ельзи, а рука полячки відсунула завісу, за якою на звичайній шкільній дошці було написано: слухай!
- Сни – ненароджені думки, - резюмую над містичною хвилею знайомця, - щось завадило фантазії в реальності, тож забрунькувала в одній із форм підсвідомості – сновидінні.
- Хтозна, - засумнівався знайомець, - наступного дня вловлюю тривожні нотки в голосі машини, так, саме в голосі, бо стала мені чомусь асоціюватися з подругою, яка підставила плече в скрутний час. І чого б це? – гадаю. Запросили на сніданок. Припинивши роботу, почовгав в їдальню.За півгодини знову до праці. Потягнувся до кнопки «пуск» і раптом гайнула головою згадка про сон: невже віщий і машина справді попередила про небезпеку? Ретельно оглядаю машину, обмацую і раптом жахаюся: з правої сторони зникли болти – не оминув би аварії. Мерщій до технологів.
- З якого дива така оказія?
    Єльза сплеснула.
- Янек, прогнаний за п’янсво, вештався «вибіяльнею». Докотися до помсти – і власникові, й тому, хто зайняв його робоче місце.
    Пригода не давала спокою, поки надвечір’я не торкнуло моїх очей фіолетовою барвою обрію. Хмарка блаженності затінила все, що кроїлося і зшивалося в душі удень. Огида до Янека розвіялася: уявив, як, зіпершись на тин, проклинає своє безсилля перед прозорою рідиною, названою тим же дядьком Сидором кров’ю сатани. Так, у венах нещасного сатанинської крові більше, ніж власної, тому й відхиляється, задкує від щасливих та впевнених у собі, грішить підніжками... Немає в ньому ні краплини неба, цього неба – фіолетового, що видається Ельзі боротьбою двох замаскованих реальностей – синьої, яка символізує божественне начало, і червоної, якій диктує свої закони людське тіло.
    З Ельзою приємно спілкуватися після праці, коли вже помив машину, перевдягнувся і чекаю на авто, котрим одвезуть до помешкання. Кілька разів технолог приходила з мольбертом, полотном, олівцями і фарбами, проте не наважувалася виявити свій художницький хист. В останню суботу березня несподівано попрохала мене затриматися біля машини – в робочому костюмі, зі слідами виробничого процесу на обличчі... Впевнений, що композиція картини в Єльзи визріла давно, бо енергійно водила очима й олівцями – начебто жителька Парнасу, щоправда, дивитись на екскіз мені заборонила.
    Готова картина здивувала. І я, і моя залізна подруга тонули у фіолетовому світлі. З моїх піднятих рук спадав символ міфічного початку Всесвіту – яйце, спадав у пащеку ненажері, що скидалася на картині на земну кулю. В усібіч розліталися бризки – грані людських крайнощів, не було їх вище, над нами, де спліталися хмарками наші з ненажерою голоси, недосяжні для худющої жінки в білому, прибиральниці, схожої на смерть...
    В ніч із вівторка на середу всією фірмою ловили й розміщували в ящиках кур, відібраних власником для м’ясокомбінату. Неприємні враження, втома і бажання спати зробили мене зранку неуважним. Годував ненажеру мовчки, поглядаючи на годинник і змахуючи піт з чола. В кінці робочого дня від’єднував од неї пластмасову трубу, послизнувся і ... На гуркіт збіглися всі технологи. Зіштовхнута ногою машина лежала на долівці. Моє серце закалатало хутчіше і стислося до болю: понівечив ту, що зміцнила грунт під моїми ногами, ту, без якої тримав би в собі гіркоти долі, озлоблювався і черствів... Ох, Богдане, - знайомець од хвилювання, значно підсиленого цим спогадом, підвівся і крокував кімнатою, - моя залізна подруга вціліла, розумієш, гепнулася на бетонний діл зі столу і вціліла на диво усім, озвалася тим чарівним голосом, який мені снився ночами разом... із ніжним голоском Ельзи. Кажуть, Ельза намалювала вдома ще одину картину, де ми удвох у весільному... А чому ні? Чи не про наше з Ельзою щастя гомоніла машина, коли підняв її з долу?
2015р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-08-16 19:30:12
Переглядів сторінки твору 2577
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.991 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.026 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2022.10.04 07:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2015-08-16 20:11:04 ]
Дійсно, іноді машина ближче за проявами духу, аніж мислячі істоти. І тим цікавіший сюжет, що в його плетиві відчувається Божий промисел від ворохобної зав'язки до очікуваного щасливого фіналу. Проза у Вас не поступається поезії.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-08-17 07:10:10 ]
Ігорю, дякую! Це оповідання з циклу про наших заробітчан за межами України. Ви добре підмітили про щасливий фінал. Дуже вже хотілося такого!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2015-08-17 09:00:30 ]
Мастак ти, Богдане, на такі оповідки, чи, радше, на їх художній виклад. Соковито!

("З Ельзою приємно спілкуватися після праці, коли вже помив машину, перевдягнувСя...")


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-08-17 09:07:26 ]
Мирославе, дякую! Одруківку виправлю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Геник (Л.П./М.К.) [ 2015-08-17 13:48:34 ]
Цікаво...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-08-17 18:22:12 ]
Лесю, буду думати про три крапки після "цікаво". :)).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2015-08-25 12:06:01 ]
Перше як добрався дому - прочитав твоє - дивуюсь, вірніше не перестаю дивуватись, ще вірніше - неперестаєш дивувати Богдане - Щасти!