ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. П’яті роковини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. П’яті роковини
Одна з падучих звізд, тим паче астероїд
піймає на собі осоловілий погляд.
Дивись, дивись туди, де овид вічі млоїть.
___
Там вирви в цілині лісистій очевидні.
Чимдуж зі точки "А" там потяг на рівнині
спішить до точки "Б", яких нема в помині.
І витоки, й кінці життя там гейби втяті.
Незримі там мерці, незрячі ледь зачаті.
Не так у віщих птиць. А ті дивакуваті.
Звечір'я там рояль дає мізкам бемолі.
У шафах піджаків стачає там для молі.
Заціплий дуб комусь киває в лукомор'ї.
___
Калюжі у дворі там більш обох Америк.
Матусі без батьків там возять донь у скверик.
Там невгомонний Терек шукає третій берег.
Там дідуся впритул пильнує ревно внучок.
Понині до зірок там запускають жучок
та офіцерів, зі шоломів непитущих.
Там кріп до фібри зел зворушує петрушка.
Бджолиних крім "capell", озерно піє щука.
Оригінал щадить там копія безрука.
___
Узимку там садам трублять гіпербореї,
і ребер більше там у тої ж батареї
в під’їзді, ніж у дам. Ба, ані однієї
не мацало так рук, заціплих і поквапних.
Ганяють там чаї, ламають зуб об пряник.
Там чатник п'ястю стис вві сні багнет-тригранник.
Від цівчини дощу сірник там чахне в жмені.
Там скаляться "свої" у дверях пики чемні.
У рибної луски там кольори консервні.
___
Там голосують "за", умивши руки свійськи.
Там лики у церквах коптить імла азійська.
Сусідам задає порою чосу військо.
Там безова цвітінь буяє в палісаді.
Пивна усенський день лежить в глухій осаді.
Як перші – нітелень, то галасують задні.
Там вітер завива уривки давніх арій.
Пшениця там з герба втекла, пішла в гербарій.
У хащах тьма куниць і решти цінних тварей.
___
Там, лежма горілиць, і плоскій полотнині
ви кидаєте тінь, як пальма в Палестині.
Тим паче – уві сні. І, на манір пустині,
подолує мушва там розсипи цукрові.
Міста стоять, немов їх рилом свин посовав,
і мапа світу там пістрява, що корова,
що мукає з бугра на захід сонця. Низом
оддалеки завод димить, гримить залізом,
тверезим без нужди і змія друзям злісним.
___
Там чути "ох" сови, а пугач знову винен.
Вождя хапа правець під оплески осичин.
Пласкі думки тим пак жахає вигляд звивин.
Там червоніє стяг, злигавши серп і молот.
Іржею взявся цвях і лан абияк полють.
Латають там по швах великий план і порють.
Там інших чудасій, дивин узріти годі.
Пейзаж непоказний і муть на горизонті.
Там колір сіризни – колод і часу в моді.
___
Я ріс у тих краях. Пропонував "закурим"
їх кращому співцю. Був на увазі тюрем.
Співав свинцю небес і айвазовським бурям.
Ось дуба дам, гадав, – нудьга дійме чи туга.
Умру не від руки, то на руках у друга.
Ба, не розрахував. Як квадратуру круга.
Дав маху, далебі. Еге ж, театру задник
поважніш, ніж актор. А далечі – буланих.
Передні ноги цих не дременуть од задніх.
___
Мене вже там нема. Означеній пропажі
дивуються хіба горшки у Ермітажі.
Моя відсутність там прогалин у пейзажі
значних не спричиня; а ту, яку лишаю,
затягують мохи або пучки лишаю,
гармонії тонів не рушачи, гадаю.
Мене вже там нема. Давно й небезпідставно.
Хіба не дивина – чекати на заклання,
вдавати барана, дратуючи тирана,
___
блазнюючи? Атож! на все свої закони:
я жлобства не любив, не цілував ікони,
і на однім мосту чавунний лик Горгони
в краях тих уважав щонайчеснішим ликом.
Зате, пізнавшись з ним у істинно великім
утіленні, своїм не похлинувся криком
і не окаменів. Я чую Музи лепет.
І бахроми ниток у пальцях Парки трепет:
мій вуглекислий дух поки-що небо терпить,
___
і без кісток язик смакує звук, і знаки
кириличні взнаки в нагоді для подяки.
На те і язики, лунали щоб усякі
наріччя. Далечінь я бачу в чистім виді,
не місце в ній стовпу, фонтану, піраміді.
У ній, як по мені, нема потреб у гіді.
Скрипи моє перо, і кігтик мій, і костур.
Не понукай цих строф: по вісь в лайні, достоту,
епоха на колесах не здожене босоту.
___
Кажу, як на духу, вам, грече і варяже.
Подолую шляху, а там як карта ляже.
Скрипи, скрипи перо! марнуй папір, ледаче.
«4 липня1977»
піймає на собі осоловілий погляд.
Дивись, дивись туди, де овид вічі млоїть.
___
Там вирви в цілині лісистій очевидні.
Чимдуж зі точки "А" там потяг на рівнині
спішить до точки "Б", яких нема в помині.
І витоки, й кінці життя там гейби втяті.
Незримі там мерці, незрячі ледь зачаті.
Не так у віщих птиць. А ті дивакуваті.
Звечір'я там рояль дає мізкам бемолі.
У шафах піджаків стачає там для молі.
Заціплий дуб комусь киває в лукомор'ї.
___
Калюжі у дворі там більш обох Америк.
Матусі без батьків там возять донь у скверик.
Там невгомонний Терек шукає третій берег.
Там дідуся впритул пильнує ревно внучок.
Понині до зірок там запускають жучок
та офіцерів, зі шоломів непитущих.
Там кріп до фібри зел зворушує петрушка.
Бджолиних крім "capell", озерно піє щука.
Оригінал щадить там копія безрука.
___
Узимку там садам трублять гіпербореї,
і ребер більше там у тої ж батареї
в під’їзді, ніж у дам. Ба, ані однієї
не мацало так рук, заціплих і поквапних.
Ганяють там чаї, ламають зуб об пряник.
Там чатник п'ястю стис вві сні багнет-тригранник.
Від цівчини дощу сірник там чахне в жмені.
Там скаляться "свої" у дверях пики чемні.
У рибної луски там кольори консервні.
___
Там голосують "за", умивши руки свійськи.
Там лики у церквах коптить імла азійська.
Сусідам задає порою чосу військо.
Там безова цвітінь буяє в палісаді.
Пивна усенський день лежить в глухій осаді.
Як перші – нітелень, то галасують задні.
Там вітер завива уривки давніх арій.
Пшениця там з герба втекла, пішла в гербарій.
У хащах тьма куниць і решти цінних тварей.
___
Там, лежма горілиць, і плоскій полотнині
ви кидаєте тінь, як пальма в Палестині.
Тим паче – уві сні. І, на манір пустині,
подолує мушва там розсипи цукрові.
Міста стоять, немов їх рилом свин посовав,
і мапа світу там пістрява, що корова,
що мукає з бугра на захід сонця. Низом
оддалеки завод димить, гримить залізом,
тверезим без нужди і змія друзям злісним.
___
Там чути "ох" сови, а пугач знову винен.
Вождя хапа правець під оплески осичин.
Пласкі думки тим пак жахає вигляд звивин.
Там червоніє стяг, злигавши серп і молот.
Іржею взявся цвях і лан абияк полють.
Латають там по швах великий план і порють.
Там інших чудасій, дивин узріти годі.
Пейзаж непоказний і муть на горизонті.
Там колір сіризни – колод і часу в моді.
___
Я ріс у тих краях. Пропонував "закурим"
їх кращому співцю. Був на увазі тюрем.
Співав свинцю небес і айвазовським бурям.
Ось дуба дам, гадав, – нудьга дійме чи туга.
Умру не від руки, то на руках у друга.
Ба, не розрахував. Як квадратуру круга.
Дав маху, далебі. Еге ж, театру задник
поважніш, ніж актор. А далечі – буланих.
Передні ноги цих не дременуть од задніх.
___
Мене вже там нема. Означеній пропажі
дивуються хіба горшки у Ермітажі.
Моя відсутність там прогалин у пейзажі
значних не спричиня; а ту, яку лишаю,
затягують мохи або пучки лишаю,
гармонії тонів не рушачи, гадаю.
Мене вже там нема. Давно й небезпідставно.
Хіба не дивина – чекати на заклання,
вдавати барана, дратуючи тирана,
___
блазнюючи? Атож! на все свої закони:
я жлобства не любив, не цілував ікони,
і на однім мосту чавунний лик Горгони
в краях тих уважав щонайчеснішим ликом.
Зате, пізнавшись з ним у істинно великім
утіленні, своїм не похлинувся криком
і не окаменів. Я чую Музи лепет.
І бахроми ниток у пальцях Парки трепет:
мій вуглекислий дух поки-що небо терпить,
___
і без кісток язик смакує звук, і знаки
кириличні взнаки в нагоді для подяки.
На те і язики, лунали щоб усякі
наріччя. Далечінь я бачу в чистім виді,
не місце в ній стовпу, фонтану, піраміді.
У ній, як по мені, нема потреб у гіді.
Скрипи моє перо, і кігтик мій, і костур.
Не понукай цих строф: по вісь в лайні, достоту,
епоха на колесах не здожене босоту.
___
Кажу, як на духу, вам, грече і варяже.
Подолую шляху, а там як карта ляже.
Скрипи, скрипи перо! марнуй папір, ледаче.
«4 липня1977»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. На смерть Жукова"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського.Квітневе ( З лютого по квітень(цикл))"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського.Квітневе ( З лютого по квітень(цикл))"
Про публікацію