ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
канікули автостопом, або спосіб спілкування з привидом
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
канікули автостопом, або спосіб спілкування з привидом
Наталя Пасічник. Зимові канікули: збірка поезій. – Тернопіль: видавництво «Джура», 2014. – 60 с.
У відомої української поетеси Наталі Пасічник вийшла у світ п’ята збірка поезій. Перші чотири: «Елегія печалі» (2002), «Портрети доби Ренесансу» (2006), «Гра в три руки» (2009), «Пастух бджіл» (2012). Авторка рецензії вже писала про талановиту поетку, (зокрема, в письменницькій газеті «Літературна Україна», в часопису «Літературний Тернопіль»). Знаючи написане Наталією раніше, можна зробити висновок: її поетика рухається від складного до простішого (не примітивного), одночасно основні риси стилю загострюються й увиразнюються.
Наталя Пасічник – поет мелодійної основи, хоча музична зорганізація її віршів не завжди помітна, навіть, іноді підкреслено непомітна. Насправді ж, гадаю, чітко працює медіумічна функція, котру як не називай, чи Музою, чи диктуванням небес, а чи систематичним перевтіленням, – суті не змінює.
На перший погляд, у віршах нової збірки, про яку йдеться, взагалі відсутнє будь яке формальне новаторство, проте уважне й зосереджене вчитування, точніше – внутрішнє проговорювання, виявляє витончені, рафіновані фонетику, метрику, римування, композицію. У поетеси ідеальний слух, частенько, підозрюю, саме він веде перед у процесі творення.
Ризикну озвучити своє суб’єктивне враження, бо щиро вважаю інтонацію віршів Наталі унікальною. В чому тут річ? Напевно, у лаконізмі виражальних засобів, особливо, композиційних, коли майже фізично відчуваєш паузи між словами (подібно до німої тиші у мистецтва дзен); ці вірші не мають гострих кутів, вони огортають вас, обплутують, заповнюють слух, хвилюють. А можливо, справа у глибокому метафоризмі її мови, коли тільки так, а не інакше можна висловитись про метаморфози світу, котрий змінюється щосекундно: «коридором блукай або світом / ігноруючи знаки й прикмети – / хай тривожно гойдається світло / від його до твого силуету / пронесеться кімнатою вихор / і затихне як тільки постелиш / лиш невидиме пір’я потиху / полетить у долоні зі стелі».
Поетеса переймається бажанням охопити все ( звідси – пильна увага до деталей) та паралельно відчуває сум від усвідомлення неможливості це зробити: «зажди ще день і все покриє іній / і пригадаєш аж через роки / як тріснуте віконечко у сінях / тулилось до замерзлої щоки / і сніг лежав надворі білий-білий / і спасу не було від холодів / лиш на подвір’ї цілу ніч горіли / сріблясті цятки заячих слідів / і за період спільної застуди / єдине що не втратити вдалось – / маленька віра те що з нами буде / якщо нарешті з нами буде щось».
«Подорожній коли ти прийдеш» – звучить як заповідь. Цей образ, що повторюється, набирає потужної інерції, і кожна його варіація звучить свіжо й небанально. Щоправда, портрет подорожнього якийсь непевний, зимний (канікули ж зимові, логічно?), він нагадує стертий знімок – розмита фігура на сіро-біло-чорному тлі. Незриму грань між уявою і реальністю його загадкова постать (звісно, за допомогою пера Наталі Пасічник) долає напрочуд легко, бо ж туман, сніг, іній, одним словом, сезон привидів!
уже й не знати хто тепер повинен
налити першим у єдину склянку –
залишилось вино і півхлібини
та нам на двох їх вистачить до ранку
з якоїсь тиші телефонний голос
покличе тричі і зречеться тричі
і стануть молодими як ніколи
твоє моє і ще чиєсь обличчя
і в святості таємної вечері
де кожне слово майже невагоме
ще трохи і постукають у двері
та скоро рік як нас немає вдома
«Зимові канікули», незважаючи на постійний присмак фантасмагорії – привабливі й теплі, наповнені живим духом таланту і, хай не дуже довгого, власного життєвого досвіду, що, власне, дозволяє мені говорити про цю книгу як про безсумнівний поетичний успіх. Наталя Пасічник пише по суті ліричний щоденник, свій, чи своєї ліричної героїні, чіткої грані не побачити, і не треба. Головне, вона пише чесно і талановито. На мою думку, життя органічно перетікає у вірші, а поезія стає стилем життя.
У відомої української поетеси Наталі Пасічник вийшла у світ п’ята збірка поезій. Перші чотири: «Елегія печалі» (2002), «Портрети доби Ренесансу» (2006), «Гра в три руки» (2009), «Пастух бджіл» (2012). Авторка рецензії вже писала про талановиту поетку, (зокрема, в письменницькій газеті «Літературна Україна», в часопису «Літературний Тернопіль»). Знаючи написане Наталією раніше, можна зробити висновок: її поетика рухається від складного до простішого (не примітивного), одночасно основні риси стилю загострюються й увиразнюються.
Наталя Пасічник – поет мелодійної основи, хоча музична зорганізація її віршів не завжди помітна, навіть, іноді підкреслено непомітна. Насправді ж, гадаю, чітко працює медіумічна функція, котру як не називай, чи Музою, чи диктуванням небес, а чи систематичним перевтіленням, – суті не змінює.
На перший погляд, у віршах нової збірки, про яку йдеться, взагалі відсутнє будь яке формальне новаторство, проте уважне й зосереджене вчитування, точніше – внутрішнє проговорювання, виявляє витончені, рафіновані фонетику, метрику, римування, композицію. У поетеси ідеальний слух, частенько, підозрюю, саме він веде перед у процесі творення.
Ризикну озвучити своє суб’єктивне враження, бо щиро вважаю інтонацію віршів Наталі унікальною. В чому тут річ? Напевно, у лаконізмі виражальних засобів, особливо, композиційних, коли майже фізично відчуваєш паузи між словами (подібно до німої тиші у мистецтва дзен); ці вірші не мають гострих кутів, вони огортають вас, обплутують, заповнюють слух, хвилюють. А можливо, справа у глибокому метафоризмі її мови, коли тільки так, а не інакше можна висловитись про метаморфози світу, котрий змінюється щосекундно: «коридором блукай або світом / ігноруючи знаки й прикмети – / хай тривожно гойдається світло / від його до твого силуету / пронесеться кімнатою вихор / і затихне як тільки постелиш / лиш невидиме пір’я потиху / полетить у долоні зі стелі».
Поетеса переймається бажанням охопити все ( звідси – пильна увага до деталей) та паралельно відчуває сум від усвідомлення неможливості це зробити: «зажди ще день і все покриє іній / і пригадаєш аж через роки / як тріснуте віконечко у сінях / тулилось до замерзлої щоки / і сніг лежав надворі білий-білий / і спасу не було від холодів / лиш на подвір’ї цілу ніч горіли / сріблясті цятки заячих слідів / і за період спільної застуди / єдине що не втратити вдалось – / маленька віра те що з нами буде / якщо нарешті з нами буде щось».
«Подорожній коли ти прийдеш» – звучить як заповідь. Цей образ, що повторюється, набирає потужної інерції, і кожна його варіація звучить свіжо й небанально. Щоправда, портрет подорожнього якийсь непевний, зимний (канікули ж зимові, логічно?), він нагадує стертий знімок – розмита фігура на сіро-біло-чорному тлі. Незриму грань між уявою і реальністю його загадкова постать (звісно, за допомогою пера Наталі Пасічник) долає напрочуд легко, бо ж туман, сніг, іній, одним словом, сезон привидів!
уже й не знати хто тепер повинен
налити першим у єдину склянку –
залишилось вино і півхлібини
та нам на двох їх вистачить до ранку
з якоїсь тиші телефонний голос
покличе тричі і зречеться тричі
і стануть молодими як ніколи
твоє моє і ще чиєсь обличчя
і в святості таємної вечері
де кожне слово майже невагоме
ще трохи і постукають у двері
та скоро рік як нас немає вдома
«Зимові канікули», незважаючи на постійний присмак фантасмагорії – привабливі й теплі, наповнені живим духом таланту і, хай не дуже довгого, власного життєвого досвіду, що, власне, дозволяє мені говорити про цю книгу як про безсумнівний поетичний успіх. Наталя Пасічник пише по суті ліричний щоденник, свій, чи своєї ліричної героїні, чіткої грані не побачити, і не треба. Головне, вона пише чесно і талановито. На мою думку, життя органічно перетікає у вірші, а поезія стає стилем життя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію