ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дмитро Паламарчук
Народився 22 серпня 1914 р. в с. Івангороді Христинівського району на Черкащині в селянській родині.
У 1939 р. закінчив літературний факультет Одеського педінституту і був призваний до лав Радянської армії. В 1941 р. потрапив в оточення і полон. Йому вдалося втекти і приєднатися до загонів ОУН-УПА, де працював у пропагандистському відділі.
Д. Паламарчук був заарештований НКВС у 1944 р. і засуджений до десяти років таборів. У 1948 р. Його перевели до табору в м. Інті (Комі АРСР).
У 1954 р. був звільнений. Повернувся в Україну у 1958 р. У 1960–1970-х рр. зазнав переслідувань,
змушений був в основному виступати в царині поетичного перекладу. Перекладав вірші чеських,словацьких, польських та англійських поетів на українську мову. Його перу належить повний переклад українською мовою сонетів Шекспіра (1966). Власних віршів майже не писав.
У 1990 р. Д. Паламарчуку була присуджена премія ім. М. Рильського за кращий художній
переклад творів світової літератури. Член НСПУ.
Помер 1998 р. Вулиця в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Д. Х. Паламарчук, названа його ім’ям.
Думок мені утримати несила,
Як зрине ніч — тривала тут пора.
В снігах росте Батиєва гора,
У тундрі зводиться Савур-могила.
Це ти встаєш, Вітчизно, серцю мила,
На обрії, де Скорпій догора.
І я в снігах бреду, немов мара,
Що в хуртовинну пору заблудила.
Вітри всю ніч на легкому крилі
Несуть вістки із рідної землі,
Їх слухає, розкинувшись шатром,
Полярна ніч над вічно мерзлим краєм:
То мати в горі плаче над Дніпром,
Німий граніт під Каневом ридає.
1948 р.
***
О, Господи,
Як в цім краю страшному
Мені до волі-воленьки дожить?
Таж поїзд той,
Що їхать ним додому,
Іще залізною
Рудою десь лежить.
1948 р.
***
На сіні пахучім, на свіжій соломі
З тобою поруч в далекі дні
Зростали ми в отчім домі,
Як дві горошини в стручку однім.
За шкоду котрогось карали обох,
Ми плакали разом, хоч били одного.
Один захворіє — ми ліки слабого,
Діливши між себе, приймали вдвох.
І долю лукаву просили весь час,
Щоб шлях нам один стелила,
Щоб радощі й горе порівну ділила.
І доля, відчувши, погнала нас
В країну мертву і пусту
Шляхом одним, як ми просили:
Мене — закутого в Інту,
Тебе ж без пут, зате — в могилу.
1949 р.
***
Ти за село мене провів,
Над полем скошеної вики
Без сліз, зітхання і без слів
Простились мовчки і навіки.
І жить судилося мені
В тісній труні — в страшній пустині —
Та згадувать далекі дні,
Ятрань-ріку і небо синє.
Путі мої, що замело
Давно до батьківської хати.
В серпневий вечір за село
Не вийдеш ти мене стрічати,
Разом не сядем біля столу
У домі отчім при свічі,
Прийди ж хоч мертвий в тундру голу
Та поговоримо вночі.
1950 р.
***
Торую вперто шлях додому
Крізь тундру, що лягла без меж.
Роки ідуть, і ти десь ждеш
Мене, далека, невідома...
Любов, неприязнь? Що несеш
Для мене ти у серці свому?
Шляхи до краю дорогого**
Так важко класти крізь дроти,
Як важко, рідна, віднайти
Мені мости до серця твого.
1950 р.
***
Ми тут її в снігу й болоті клали.
Знесилені, зі впалими грудьми
В наметах ми похідної тюрми
Знаходили спочинок нетривалий.
Драбиною у безконечність шпали
Ложилися. В обіймищах зими
Разив надсадний труд усіх.
І ми, скоривши смерть, нескорені вмирали.
Так путь простерлася. Крізь тундри лоно
У ніч густу гуркочуть ешелони.
А нам під стук коліс в полоні мли
Повік здригатися в пустині голій:
Це ж ми отут — ні, не з своєї волі —
На місце шпал під рейками лягли.
1949 р.
***
Я долю не кляну лиху,
І кращої мені не треба.
Прийдеться — впаду на шляху,
Якщо цей шлях веде до тебе.
Мій краю рідний! Не з ганеби —
Мене з вигнання стрінеш ти,
Я десять літ іду до тебе
Крізь каземати і дроти.
Нехай дорога через роки
Лягла на жорсткому камені,
До тебе вперто йтиму, доки
Я на землі, а не вона на мені.
1950 р.
Ні, не загинеш ти безслідно
В німім безславії своїм.
Во гніві правім і Святім
Воспрянеш ти, мій краю рідний,
Дніпровських круч гранітом мідним
Зведешся з попелу руїн
В красі і силі над землею.
Цей день гряде, і буде він
Останнім днем ганьби твоєї,
Твого безпросвітку. О мій
Далекий краю, знявши руки,
За кров, безчестіє і муки —
За все воздай! Нехай Ваал,
Доки злочинства слід не стерся,
На новім страшнім Нюренберзі
Дасть відповідь за Косарал, —
Шлях на Голгофу, шлях кривавий, —
За Кодню, Крути, за Полтаву,
За твій тисячолітній плач.
…І страждущі вернуться діти
З чужих засніжених країв,
І ти приймеш до лона їх,
І дощ пройде, і будуть зріти
Зелені пажиті твої
На полі вольному.
1950 р.
***
Мені легшає в неволі,
Як їх я складаю.
Т. Шевченко
В путі важкій я пісні не покину,
Вона — як меч, як прапор у борні.
Півшляху трудного в самотині
Я з нею прямував, не гнувши спини.
Можливо, йдучи другу половину,
Померти тут судилося мені.
Як свідки мук залишаться пісні,
Їх не вмістить ні в яку домовину.
Дні пролетять, важкі минуть літа,
Мене забудуть всі і навіть та,
Що поклялась ніколи не забути.
Та з криги вічної — північних пут —
До рідних скель усе-таки дійдуть
Коли-небудь пісні мої закуті.
1950 р.
***
Дніпровських круч звелись стрімкі масиви
Із лозняків п’янких у висоту.
Я хату бачу батьківську, просту,
Круті яри і посивілі ниви.
Там голос мій мужнів. Я був щасливий,
Хоча і звідав гостре в пору ту —
Весь біль невдач, поразок гіркоту,
Святих безумств нескорені пориви.
Тепер із вигнання — так може буть —
До дому отчого кладучи путь,
По ній дійду до мерзлої могили,
Та вірю: мирний був би сон мені,
Коли б під голови на чужині
Із круч дніпровських камінь положили.
1950 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дмитро Паламарчук
Народився 22 серпня 1914 р. в с. Івангороді Христинівського району на Черкащині в селянській родині.
У 1939 р. закінчив літературний факультет Одеського педінституту і був призваний до лав Радянської армії. В 1941 р. потрапив в оточення і полон. Йому вдалося втекти і приєднатися до загонів ОУН-УПА, де працював у пропагандистському відділі.
Д. Паламарчук був заарештований НКВС у 1944 р. і засуджений до десяти років таборів. У 1948 р. Його перевели до табору в м. Інті (Комі АРСР).
У 1954 р. був звільнений. Повернувся в Україну у 1958 р. У 1960–1970-х рр. зазнав переслідувань,
змушений був в основному виступати в царині поетичного перекладу. Перекладав вірші чеських,словацьких, польських та англійських поетів на українську мову. Його перу належить повний переклад українською мовою сонетів Шекспіра (1966). Власних віршів майже не писав.
У 1990 р. Д. Паламарчуку була присуджена премія ім. М. Рильського за кращий художній
переклад творів світової літератури. Член НСПУ.
Помер 1998 р. Вулиця в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Д. Х. Паламарчук, названа його ім’ям.
Думок мені утримати несила,
Як зрине ніч — тривала тут пора.
В снігах росте Батиєва гора,
У тундрі зводиться Савур-могила.
Це ти встаєш, Вітчизно, серцю мила,
На обрії, де Скорпій догора.
І я в снігах бреду, немов мара,
Що в хуртовинну пору заблудила.
Вітри всю ніч на легкому крилі
Несуть вістки із рідної землі,
Їх слухає, розкинувшись шатром,
Полярна ніч над вічно мерзлим краєм:
То мати в горі плаче над Дніпром,
Німий граніт під Каневом ридає.
1948 р.
***
О, Господи,
Як в цім краю страшному
Мені до волі-воленьки дожить?
Таж поїзд той,
Що їхать ним додому,
Іще залізною
Рудою десь лежить.
1948 р.
***
На сіні пахучім, на свіжій соломі
З тобою поруч в далекі дні
Зростали ми в отчім домі,
Як дві горошини в стручку однім.
За шкоду котрогось карали обох,
Ми плакали разом, хоч били одного.
Один захворіє — ми ліки слабого,
Діливши між себе, приймали вдвох.
І долю лукаву просили весь час,
Щоб шлях нам один стелила,
Щоб радощі й горе порівну ділила.
І доля, відчувши, погнала нас
В країну мертву і пусту
Шляхом одним, як ми просили:
Мене — закутого в Інту,
Тебе ж без пут, зате — в могилу.
1949 р.
***
Ти за село мене провів,
Над полем скошеної вики
Без сліз, зітхання і без слів
Простились мовчки і навіки.
І жить судилося мені
В тісній труні — в страшній пустині —
Та згадувать далекі дні,
Ятрань-ріку і небо синє.
Путі мої, що замело
Давно до батьківської хати.
В серпневий вечір за село
Не вийдеш ти мене стрічати,
Разом не сядем біля столу
У домі отчім при свічі,
Прийди ж хоч мертвий в тундру голу
Та поговоримо вночі.
1950 р.
***
Торую вперто шлях додому
Крізь тундру, що лягла без меж.
Роки ідуть, і ти десь ждеш
Мене, далека, невідома...
Любов, неприязнь? Що несеш
Для мене ти у серці свому?
Шляхи до краю дорогого**
Так важко класти крізь дроти,
Як важко, рідна, віднайти
Мені мости до серця твого.
1950 р.
***
Ми тут її в снігу й болоті клали.
Знесилені, зі впалими грудьми
В наметах ми похідної тюрми
Знаходили спочинок нетривалий.
Драбиною у безконечність шпали
Ложилися. В обіймищах зими
Разив надсадний труд усіх.
І ми, скоривши смерть, нескорені вмирали.
Так путь простерлася. Крізь тундри лоно
У ніч густу гуркочуть ешелони.
А нам під стук коліс в полоні мли
Повік здригатися в пустині голій:
Це ж ми отут — ні, не з своєї волі —
На місце шпал під рейками лягли.
1949 р.
***
Я долю не кляну лиху,
І кращої мені не треба.
Прийдеться — впаду на шляху,
Якщо цей шлях веде до тебе.
Мій краю рідний! Не з ганеби —
Мене з вигнання стрінеш ти,
Я десять літ іду до тебе
Крізь каземати і дроти.
Нехай дорога через роки
Лягла на жорсткому камені,
До тебе вперто йтиму, доки
Я на землі, а не вона на мені.
1950 р.
Ні, не загинеш ти безслідно
В німім безславії своїм.
Во гніві правім і Святім
Воспрянеш ти, мій краю рідний,
Дніпровських круч гранітом мідним
Зведешся з попелу руїн
В красі і силі над землею.
Цей день гряде, і буде він
Останнім днем ганьби твоєї,
Твого безпросвітку. О мій
Далекий краю, знявши руки,
За кров, безчестіє і муки —
За все воздай! Нехай Ваал,
Доки злочинства слід не стерся,
На новім страшнім Нюренберзі
Дасть відповідь за Косарал, —
Шлях на Голгофу, шлях кривавий, —
За Кодню, Крути, за Полтаву,
За твій тисячолітній плач.
…І страждущі вернуться діти
З чужих засніжених країв,
І ти приймеш до лона їх,
І дощ пройде, і будуть зріти
Зелені пажиті твої
На полі вольному.
1950 р.
***
Мені легшає в неволі,
Як їх я складаю.
Т. Шевченко
В путі важкій я пісні не покину,
Вона — як меч, як прапор у борні.
Півшляху трудного в самотині
Я з нею прямував, не гнувши спини.
Можливо, йдучи другу половину,
Померти тут судилося мені.
Як свідки мук залишаться пісні,
Їх не вмістить ні в яку домовину.
Дні пролетять, важкі минуть літа,
Мене забудуть всі і навіть та,
Що поклялась ніколи не забути.
Та з криги вічної — північних пут —
До рідних скель усе-таки дійдуть
Коли-небудь пісні мої закуті.
1950 р.
***
Дніпровських круч звелись стрімкі масиви
Із лозняків п’янких у висоту.
Я хату бачу батьківську, просту,
Круті яри і посивілі ниви.
Там голос мій мужнів. Я був щасливий,
Хоча і звідав гостре в пору ту —
Весь біль невдач, поразок гіркоту,
Святих безумств нескорені пориви.
Тепер із вигнання — так може буть —
До дому отчого кладучи путь,
По ній дійду до мерзлої могили,
Та вірю: мирний був би сон мені,
Коли б під голови на чужині
Із круч дніпровських камінь положили.
1950 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію