ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Формула дороги
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Формула дороги
Василь Махно. РОВЕР: вибрані вірші та есеї 2011-2014. – Тернопіль: видавництво «Крок», 2015. – 230 с. (дизайн книги – Ілля Стронговський, загальна редакція – Юрій Матевощук).
Мені пригадався старий безколісний ровер
куплений у 50-х: належав тоді Федьови
а в 60-х кури сиділи на рамі
я примірявся до нього але не поїдеш
колеса забрали найближчі сусіди
і я не міг пережити цієї травми
«Ровер І»
ровером вздовж океану і через зиму
через життя що пахне Федьовим бензином
через Нью-Йорк в якому слова і світло
їдеш – допоки крутиш свої педалі
в серце твоє загорнули і передали
слово з листків тютюну і сухого повітря
«Ровер ІІ»
Книга, про яку мова, складається з п’яти органічно взаємопов’язаних частин: «червоні очі фазанів», «bowery poetry club», «паризькі вірші», «революція», «єрусалимські вірші». Вимальовується цілісна біографічна версія життя автора, зосереджена на важливих, знакових, екзистенційно відчутих подіях: культура дитинства як особливий соціокультурний мікрокосм; процес переоцінки усталених цінностей, переосмислення художніх орієнтирів; розмірковування над долею покоління, до якого належить шановний автор. Ностальгійний постмодерн поезії та есеїстичної прози Василя Махна охоплює широке коло явищ художньої картини світу, зокрема, теми філософської та соціальної проблематики, характерні для початку третього міленіуму, намагання зрозуміти місце у ньому непересічної особистості.
Збірник поезії та есеїстки, переплетених у часі та просторі, – непросте жанрове утворення: посилення автобіографічного модусу в творчих візіях автора додає риси певного якісно новаторського зсуву, що, далебі, узгоджуються з класичною мемуарною традицією: «… ми їхали до Базару через Язловець, – містечко на семи горбах, схоже на підсвічник. Його пагорби з видолинками, з павутинням вулиць, з вежами і церквами тримали колись кордон між Османською імперією і Польським королівством. А коли ми виїхали на трасу Бучач-Заліщики, нас супроводжували полки жовтої кукурудзи, зарослі посадки і зграї псів, які виникали зі ще зелених кущів та різнотрав’я… Яблінки повсихали, сливи перевелися разом з кущами малин і порічок, каміння на старій пивниці проковтнуло мовчання» («Базар. Повернення»).
Василь Махно не втрачає творчого розуміння доконечності рідного коріння, хоча й пройшов через спокусу еміґрації. З досвіду життя за океаном він зумів здобути уроки мудрості, оволодів мистецтвом сприймати неґатив. Читаючи есеїстику поета, робиш висновок: час – хитрий фільтр, що категорично змінює малюнок сприйняття давно знаних і відомих речей, інакше кажучи, з’являється інша оптика.
Характерна ознака викладового стилю письменника – опис примітний своєю правдивою детальністю, спокійний, поміркований, без сентиментальної сльозавості й екзальтації (що якраз можна було би зрозуміти, але цього нема). Одночасно – ясність і строгість при енергії вислову, розмаїтості та різнобічності ерудиції. Це, зокрема, глибокодумні motto ( Генрі Міллер, Чеслав Мілош, Данила Кіш, Пабло Неруда), чи багатюща палітра мандрів, смачно «присолена» згадуваннями з царині actual art! На мою думку, творчість Василя Махна має риси філософської та психологічної штуки, а ще – творчого конструктивного експерименту, гадаю, вельми вдалого.
На поета та прозаїка Василя Махна, думаю, вплинула польська поетична традиція, частково, творчість поетів Нью-Йоркської школи, проте є й відмінності, на мій погляд, суттєві. По перше, це опосередковане дистанціювання від суспільно та ідеологічно заангажованих тем літератури кінця ХХ – початку ХХІ століть (поетовою кров’ю написані вірші про війну, Майдан і героїв з розділу «революція» – трагічне виключення). Часто-густо, поетові «смисли» – тільки тіні понять, що виконують головне художнє завдання – зорганізувати рух, опанувати простір і нові форми текстової (прозової, поетичної) маси. По друге, в текстах Василя Махна знайшла своє втілення ідея поетичного конкретизму – коли поезія факту існує як зв'язок між буквою та річчю.
Повернення у минуле потребує моральних зусиль від автора, тому, власне і виникло явище поетичного щоденника. Людині комфортно вважати, що решта улаштована так само, як і вона. Поетика особистих зізнань, коли кожне слово має бути правдивим, а минуле – живим, має багаті традиції як в українській літературі, так і в зарубіжній. Прикладів безліч! Жанр щоденника культивує загальне уявлення про світобудову, де все дорівнює одне одному – і верх, і низ (даруйте, як Нью-Йорк і Чортків!), а краса, любов і життя безнаціональні.
Текстуальний перегук між Нью-Йорком і Тернопіллям – формула дороги у часі й просторі письменника Василя Махна, своєрідний ланцюжок любові, завдяки чому народилася ця ориґінальна талановита книга.
Мені пригадався старий безколісний ровер
куплений у 50-х: належав тоді Федьови
а в 60-х кури сиділи на рамі
я примірявся до нього але не поїдеш
колеса забрали найближчі сусіди
і я не міг пережити цієї травми
«Ровер І»
ровером вздовж океану і через зиму
через життя що пахне Федьовим бензином
через Нью-Йорк в якому слова і світло
їдеш – допоки крутиш свої педалі
в серце твоє загорнули і передали
слово з листків тютюну і сухого повітря
«Ровер ІІ»
Книга, про яку мова, складається з п’яти органічно взаємопов’язаних частин: «червоні очі фазанів», «bowery poetry club», «паризькі вірші», «революція», «єрусалимські вірші». Вимальовується цілісна біографічна версія життя автора, зосереджена на важливих, знакових, екзистенційно відчутих подіях: культура дитинства як особливий соціокультурний мікрокосм; процес переоцінки усталених цінностей, переосмислення художніх орієнтирів; розмірковування над долею покоління, до якого належить шановний автор. Ностальгійний постмодерн поезії та есеїстичної прози Василя Махна охоплює широке коло явищ художньої картини світу, зокрема, теми філософської та соціальної проблематики, характерні для початку третього міленіуму, намагання зрозуміти місце у ньому непересічної особистості.
Збірник поезії та есеїстки, переплетених у часі та просторі, – непросте жанрове утворення: посилення автобіографічного модусу в творчих візіях автора додає риси певного якісно новаторського зсуву, що, далебі, узгоджуються з класичною мемуарною традицією: «… ми їхали до Базару через Язловець, – містечко на семи горбах, схоже на підсвічник. Його пагорби з видолинками, з павутинням вулиць, з вежами і церквами тримали колись кордон між Османською імперією і Польським королівством. А коли ми виїхали на трасу Бучач-Заліщики, нас супроводжували полки жовтої кукурудзи, зарослі посадки і зграї псів, які виникали зі ще зелених кущів та різнотрав’я… Яблінки повсихали, сливи перевелися разом з кущами малин і порічок, каміння на старій пивниці проковтнуло мовчання» («Базар. Повернення»).
Василь Махно не втрачає творчого розуміння доконечності рідного коріння, хоча й пройшов через спокусу еміґрації. З досвіду життя за океаном він зумів здобути уроки мудрості, оволодів мистецтвом сприймати неґатив. Читаючи есеїстику поета, робиш висновок: час – хитрий фільтр, що категорично змінює малюнок сприйняття давно знаних і відомих речей, інакше кажучи, з’являється інша оптика.
Характерна ознака викладового стилю письменника – опис примітний своєю правдивою детальністю, спокійний, поміркований, без сентиментальної сльозавості й екзальтації (що якраз можна було би зрозуміти, але цього нема). Одночасно – ясність і строгість при енергії вислову, розмаїтості та різнобічності ерудиції. Це, зокрема, глибокодумні motto ( Генрі Міллер, Чеслав Мілош, Данила Кіш, Пабло Неруда), чи багатюща палітра мандрів, смачно «присолена» згадуваннями з царині actual art! На мою думку, творчість Василя Махна має риси філософської та психологічної штуки, а ще – творчого конструктивного експерименту, гадаю, вельми вдалого.
На поета та прозаїка Василя Махна, думаю, вплинула польська поетична традиція, частково, творчість поетів Нью-Йоркської школи, проте є й відмінності, на мій погляд, суттєві. По перше, це опосередковане дистанціювання від суспільно та ідеологічно заангажованих тем літератури кінця ХХ – початку ХХІ століть (поетовою кров’ю написані вірші про війну, Майдан і героїв з розділу «революція» – трагічне виключення). Часто-густо, поетові «смисли» – тільки тіні понять, що виконують головне художнє завдання – зорганізувати рух, опанувати простір і нові форми текстової (прозової, поетичної) маси. По друге, в текстах Василя Махна знайшла своє втілення ідея поетичного конкретизму – коли поезія факту існує як зв'язок між буквою та річчю.
Повернення у минуле потребує моральних зусиль від автора, тому, власне і виникло явище поетичного щоденника. Людині комфортно вважати, що решта улаштована так само, як і вона. Поетика особистих зізнань, коли кожне слово має бути правдивим, а минуле – живим, має багаті традиції як в українській літературі, так і в зарубіжній. Прикладів безліч! Жанр щоденника культивує загальне уявлення про світобудову, де все дорівнює одне одному – і верх, і низ (даруйте, як Нью-Йорк і Чортків!), а краса, любов і життя безнаціональні.
Текстуальний перегук між Нью-Йорком і Тернопіллям – формула дороги у часі й просторі письменника Василя Махна, своєрідний ланцюжок любові, завдяки чому народилася ця ориґінальна талановита книга.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію