ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Український борщ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український борщ
Світанок зачепився за вікно їхнього вагончика – тихцем, лагідно, як та пір’їнка, підхоплена і згодом покинута вітром, колихався на їхніх очах, широко розплющених після сну. Вони нікуди не їхали, тільки в пам’яті миготіли тисячі будинків, дорожних знаків і запалених у нічну пору ліхтарів. Пам’ять зблискувала спіралеподібно, бо знову і знову вихоплювала з простору домівку кожного, про що призналися один одному, піддавшись ліричному настрою.
- Чух-чух, - пожартував старший, сивиною відмежований од молодих чоловік, ворухнувши вухами на нерухомій голові, - куди їдемо, салаго?
Молодший удвічі співмешканець у житловому вагончику не відповів одразу: з подивом, удруге після поселення, оглянув душову кабінку, туалет, кухню з електроприладами й безліччю посуду.
- Чух-чух, - передразнив старшого, ще краще вдаючи звуки потягу.
Одночасно сіли за стіл, накритий звечора, коли завітав до них поляк-роботодавець, власник цього незвичного житла пан Чіхо. Тоді погодили все, починаючи із зарплатні, випили за знайомство й години дві перекидалися в карти. Почергово програвали полякові, зумисне, за порадою хлопців-земляків, котрих тимчасово замінили в панському господарстві: розчулений перемогами в улюбленій грі пан розщедриться на аванс, лишень натякни на брак злотих у кишені.
-Чух-чух, - старшому згадалось популярне в Галичині «чухати» в значенні поспішно йти, дуже доречне в їхній ситуації.
Проковтнули залишки вечері, нашвидкуруч прибрали зі столу і в робочому одязі - на будівництво ферми. Години виснажливої праці тягарцями лягли на плечі, повисли на руках та ногах. Старший поглянув на небо.
- З півночі дощ наближається.
- А ближче до нас спогодилось, хай йому грець! - зітхнув молодший.
Посміхнулися, побрели до гурту з канапками – обідня перерва.
- Гербати?* Кави? – метушився біля них син роботодавця, десятилітній хлопчина з рудою чуприною й обличчям у ластовинні.
- Борщу, нашого українського, - пам’ять старшого зробила такий віраж, що навіть ударив йому в ніздрі приємний запах.
- Цо то? – ластовиння на обличчі хлопчини подалося вверх, розширилося, але хутко повернулося на місце.
- О, то казка, хлопче, - загомонів старший, - казка, яку можна зачерпнути ложкою й зачаруватися, бо живе вона спочатку в землі, а потім торкаються її руками, вкладають у неї частку душі – найсвітлішу, не споганену злобою, лихослів’ям чи іншою марою. Посмакуєш тією казкою – хочеться в інші казки повірити...
- Ніби й так... – сподобалось почуте молодшому.
З роботи повертались через містечко: туди у справі потрібно було шоферові. Зупинилися біля «Бедрьонки», магазину популярної в Польщі торгівельної мережі. Молодший нагадав старшому.
- Не мовити гучно в приміщенні – присоромлять... Культура!
- Басую.
- Пошепки басувати!
Ходили між продуктовими рядами, наповнили корзину делікатесами, порівняли співвідношення зарплат і цін в державі Євросоюзу та своїй рідній, похитали головами.
- Коли вже доєднаємося...
Натрапили на секцію з овочами.
- Приготую борщ! - вигукнув старший, жонглюючи червоним бурячком.
- Не галасуй! – застереження молодшого привернуло увагу гурту молодиків.
- Галасуй, галасуй, тут усі свої, - відчеканив хтось у шкірянці та джинсових штанах.
Спохопилися: як могли не помітити раніше земляків у типовому для них одязі, мімікою «то хмари, то сонечко», ходою «козак довго їхав верхи на коні». Таких не менше п’яти десятків у магазині, а поляків по закутках – кіт наплакав.
Повернулися у вагончик, насвистували знайомі мелодії: обидва з дитинства мали неабияку здібність до художнього свисту, та жоден не спробував сценічної долі. Котрась із мелодій розбурхала апетит менш досвідченого свистуна.
- Хочу трускавок, - проспівав.
- Себто полуниць, - донеслося з сусіднього ліжка.
- Так, панове поле поблизу – піду назбираю.
- Облиш, пан розсердиться, бо лишень достигають – червоних катма, - здалося, що ця репліка, закутана в бас, задзеленчала шибками.
- А мусить знати? – молодший гайнув за двері.
За чверть години миска з полуницями прикрашала їхніх стіл.
- Залий сметаною, розімни, - у басі з’явилися лагідні нотки.
- Слухаюсь! – козирнув спритник, - а декому варто пильнувати, щоб на гарячому... пан чи пані...
Старший зайняв пост знадвору під вікном, викурив цигарку, полюбувався березами, між якими прозорилася теплиця, парою породистих коней у загородці, виплеканих українцями для розваг господарів, і бігцем у вагончик.
- Ніхто не зайде, – всівся за стіл.
Полунична страва сповнила вагончик божественним ароматом, чоловіки взялися за ложки й оніміли – на порозі рекламувало весну обличчя в ластовинні, знайоме «цо то» бабахнуло, як бомба.
- Та то... український борщ, - вуха старшого ворухнулися так помітно, що хлопчина, реготнувши, забув, чим цікавився, але вже в наступну мить випалив.
- Дайте спробувати.
Їсти казку ложкою. В голові хлопчини ця химерна фраза вертілася безупинно, смішила й розважала, і тільки тепер, вечеряючи в українців, повірив у таку дивину, та так повірив, що побіг, попрощавшись, розповісти про неї матері.
- Чух-чух, - торкнувся старший потилиці молодшого, - влипли?
- Хтозна... Поляки полуниць зі сметаною та цукром не розмішують, в цій місцевості, принаймні.
Спочатку господиня рецепт українського борщу в них випрошувала, за якихось два-три дні вимагала в кожного зокрема наодинці, тицяючи в руки гроші. Відмовляли, а спокою не було й не було. Допоміг Стівенсон, відомий поет і прозаїк, дарма, що покійний: саме його непоступливі пикти, які забрали з собою в могилу таїну вересового меду, переконали безмежно добру, але настирливу полячку відстати від заробітчан і проникнутися повагою до їхньої життєвої позиції. Старший нестямно радів, що хоча б раз пригодився йому на заробітках фах учителя зарубіжної літератури...
*Чай.
2015р.
- Чух-чух, - пожартував старший, сивиною відмежований од молодих чоловік, ворухнувши вухами на нерухомій голові, - куди їдемо, салаго?
Молодший удвічі співмешканець у житловому вагончику не відповів одразу: з подивом, удруге після поселення, оглянув душову кабінку, туалет, кухню з електроприладами й безліччю посуду.
- Чух-чух, - передразнив старшого, ще краще вдаючи звуки потягу.
Одночасно сіли за стіл, накритий звечора, коли завітав до них поляк-роботодавець, власник цього незвичного житла пан Чіхо. Тоді погодили все, починаючи із зарплатні, випили за знайомство й години дві перекидалися в карти. Почергово програвали полякові, зумисне, за порадою хлопців-земляків, котрих тимчасово замінили в панському господарстві: розчулений перемогами в улюбленій грі пан розщедриться на аванс, лишень натякни на брак злотих у кишені.
-Чух-чух, - старшому згадалось популярне в Галичині «чухати» в значенні поспішно йти, дуже доречне в їхній ситуації.
Проковтнули залишки вечері, нашвидкуруч прибрали зі столу і в робочому одязі - на будівництво ферми. Години виснажливої праці тягарцями лягли на плечі, повисли на руках та ногах. Старший поглянув на небо.
- З півночі дощ наближається.
- А ближче до нас спогодилось, хай йому грець! - зітхнув молодший.
Посміхнулися, побрели до гурту з канапками – обідня перерва.
- Гербати?* Кави? – метушився біля них син роботодавця, десятилітній хлопчина з рудою чуприною й обличчям у ластовинні.
- Борщу, нашого українського, - пам’ять старшого зробила такий віраж, що навіть ударив йому в ніздрі приємний запах.
- Цо то? – ластовиння на обличчі хлопчини подалося вверх, розширилося, але хутко повернулося на місце.
- О, то казка, хлопче, - загомонів старший, - казка, яку можна зачерпнути ложкою й зачаруватися, бо живе вона спочатку в землі, а потім торкаються її руками, вкладають у неї частку душі – найсвітлішу, не споганену злобою, лихослів’ям чи іншою марою. Посмакуєш тією казкою – хочеться в інші казки повірити...
- Ніби й так... – сподобалось почуте молодшому.
З роботи повертались через містечко: туди у справі потрібно було шоферові. Зупинилися біля «Бедрьонки», магазину популярної в Польщі торгівельної мережі. Молодший нагадав старшому.
- Не мовити гучно в приміщенні – присоромлять... Культура!
- Басую.
- Пошепки басувати!
Ходили між продуктовими рядами, наповнили корзину делікатесами, порівняли співвідношення зарплат і цін в державі Євросоюзу та своїй рідній, похитали головами.
- Коли вже доєднаємося...
Натрапили на секцію з овочами.
- Приготую борщ! - вигукнув старший, жонглюючи червоним бурячком.
- Не галасуй! – застереження молодшого привернуло увагу гурту молодиків.
- Галасуй, галасуй, тут усі свої, - відчеканив хтось у шкірянці та джинсових штанах.
Спохопилися: як могли не помітити раніше земляків у типовому для них одязі, мімікою «то хмари, то сонечко», ходою «козак довго їхав верхи на коні». Таких не менше п’яти десятків у магазині, а поляків по закутках – кіт наплакав.
Повернулися у вагончик, насвистували знайомі мелодії: обидва з дитинства мали неабияку здібність до художнього свисту, та жоден не спробував сценічної долі. Котрась із мелодій розбурхала апетит менш досвідченого свистуна.
- Хочу трускавок, - проспівав.
- Себто полуниць, - донеслося з сусіднього ліжка.
- Так, панове поле поблизу – піду назбираю.
- Облиш, пан розсердиться, бо лишень достигають – червоних катма, - здалося, що ця репліка, закутана в бас, задзеленчала шибками.
- А мусить знати? – молодший гайнув за двері.
За чверть години миска з полуницями прикрашала їхніх стіл.
- Залий сметаною, розімни, - у басі з’явилися лагідні нотки.
- Слухаюсь! – козирнув спритник, - а декому варто пильнувати, щоб на гарячому... пан чи пані...
Старший зайняв пост знадвору під вікном, викурив цигарку, полюбувався березами, між якими прозорилася теплиця, парою породистих коней у загородці, виплеканих українцями для розваг господарів, і бігцем у вагончик.
- Ніхто не зайде, – всівся за стіл.
Полунична страва сповнила вагончик божественним ароматом, чоловіки взялися за ложки й оніміли – на порозі рекламувало весну обличчя в ластовинні, знайоме «цо то» бабахнуло, як бомба.
- Та то... український борщ, - вуха старшого ворухнулися так помітно, що хлопчина, реготнувши, забув, чим цікавився, але вже в наступну мить випалив.
- Дайте спробувати.
Їсти казку ложкою. В голові хлопчини ця химерна фраза вертілася безупинно, смішила й розважала, і тільки тепер, вечеряючи в українців, повірив у таку дивину, та так повірив, що побіг, попрощавшись, розповісти про неї матері.
- Чух-чух, - торкнувся старший потилиці молодшого, - влипли?
- Хтозна... Поляки полуниць зі сметаною та цукром не розмішують, в цій місцевості, принаймні.
Спочатку господиня рецепт українського борщу в них випрошувала, за якихось два-три дні вимагала в кожного зокрема наодинці, тицяючи в руки гроші. Відмовляли, а спокою не було й не було. Допоміг Стівенсон, відомий поет і прозаїк, дарма, що покійний: саме його непоступливі пикти, які забрали з собою в могилу таїну вересового меду, переконали безмежно добру, але настирливу полячку відстати від заробітчан і проникнутися повагою до їхньої життєвої позиції. Старший нестямно радів, що хоча б раз пригодився йому на заробітках фах учителя зарубіжної літератури...
*Чай.
2015р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію