ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Сліпота
- Пан Колєк та пані Ветта докоряли племінникові.
- Такі забаганки! Шинку йому подай, сиру відріж, яєць не менше десятка в торбу поклади...
Сухорлявий юнак знизив плечима.
- Мати за все заплатить, згодом, коли зарплатню отримає.
- А чому б ні, - надуті щоки пані Ветти позбулися нахабної мухи, - манна небесна нам не падає, Томіку.
Томік потупив очі, приховував огиду: і скупа тітка, і муха, прогнана на підвіконник, балансували в його серці на одному рівні, огрядна жінка, яку щиро вважав справжньою ріднею, змаліла до розмірів комахи, підстрибуючи перед носом і складаючи на животі кінцівки, ніби боячись, що живіт ненароком одірветься від різких рухів.
Двоє українок, заробітчанок у польському маєтку, переглянулися за тином на грядках, моложава й симпатична Настя шепнула підстаркуватій Зої.
- Бездітні господарі наші, все для себе. Коли б останнє нащадкам довелося віддати, зміцнів би імунітет од скупості.
Широкий рот пана Колєка розтягнувся ще більше, начебто хотів поглинути весь запас продуктів, щоб тільки котрийсь із них не зник за межами дому.
- Одежину б мені якусь... Самі розумієте – погорільці з мамою, - Томікові рум’янці ніби залишки пережитої пожежі.
Муха поволі добирає людських розмірів, кінцівки перетворюються на руки, тягнуться до плечей юнака і, здається, тремтять. Томік уже картає себе за відчуття огиди до тітки: вдалася до нотацій, але тепер розчулиться, допоможе у скруті. Й наспраді людська сльоза навпроти заливає останні обриси мухи, зблискує, та раптом комашине бере верх, випучується над зблиском.
- Сестру-дурепу маю! – вирвалося пискливе, - несправну праску забула вимкнути!
Томікові кортить прибити муху долонею. Заледве стримується. Протестує безслівно, широкими кроками, рішучо спрямованими до хвіртки.
- А ви чому завмерли? – дістається від пана Колєка українкам, - пора печериці зібрати.
- Чим на місце праці доїхати? – озивається Настя.
- Одвезу власним транспортом, - підводиться пан, - бензин за ваш кошт!
Долають сім кілометрів легковиком. На передньому сидінні сутуловата, із жировими складками спина пані Ветти хитається, як маятник, у такт монотонному монологові, перетвореному панею в безперервне жу-жу, принаймні, українки, виокремили саме такі звуки з горлянки непривітної жінки. Біля теплиць – зупинка. Услід за Настею та Зоєю, що покинули машину, - настанови й погрози.
- Працювати в поті чола!
- За завдану шкоду, хоч і ненароком, заплатите зі своєї кишені!
- Кожній знайдеться заміна!
Зоя, оглянувшись втрєтє, скрикнула від жаху: загублена вантажівкою цистерна розчавила салон машини господарів. Надривний крик українок, гул і полум’я олюднили хутко місце катастрофи. Пан Колєк на відміну від пані Ветти потішив рятувальників ознаками життя.
Сорокавосьмирічний удівець осліп. Проламаний череп та інші важкі травми не обіцяли удівцеві нічого доброго.
- Заспокоїться, подобрішає, - гомоніла Настя.
- Хіба так, - на польський манер погодилася Зоя.
Нога жодного родича не переступила поріг будинку після похорону господині. Ніхто не знав про удівцеву сліпоту. Заборонив лікарям та прислузі розповсюджувати таку новину. Кілька тижнів нікому не дошкуляв, а згодом... настирливе жу-жу стрепенуло та розізлило сліпого. Чортихався, що українки зледащіли і мухи ось-ось нагадять йому на голову. Чи, власне, так трапилося, чи інша на те причина – одурів чоловік.
- Зоє, принеси сервіз, - волав, - хочу переконатися, що він на місці. Насте, подай шкатулку з коралями.
Жінки гасали як навіжені, тицяючи в руки сліпому картини і скульптурки, одяг і взуття, вмикали без потреби на його вимогу пральну машинку, пилосос, ноутбук, магнітофон і телевізор.
- Пане Колєку, - злилася Настя, - довіртеся комусь із родичів, зробіть правонаступником на майно - доглядатиме вас до смерті, та й пожиткам вашим нікуди тоді не подітися.
- Е ні... – мимрив господар, - прозрію, може... Ти, Насте, постеж за Зоєю, щоб не поцупила щось. Віддячуся.
Прозріти панові Колєку не дозволила смерть. Споряджений українками, лежав на катафалку в оточенні родичів. Ближче до ночі родичі розходилися - попарно та поодинці. Хтось, на хвильку задумавшись, прихопив із собою ноутбук. Відвисла щелепа свідка такої проворності врешті повернула в природнє становище, і свідок поволік до виходу пилосос. Вчинки двох молодиків спричинили ланцюгову реакцію: з будинку щезали і щезали дорогоцінні речі, недоступні сліпим, заплющеним, мертвим очам господаря. Над головою покійного знадвору об шибку осатаніло билась велика муха.
2015р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сліпота
- Пан Колєк та пані Ветта докоряли племінникові.
- Такі забаганки! Шинку йому подай, сиру відріж, яєць не менше десятка в торбу поклади...
Сухорлявий юнак знизив плечима.
- Мати за все заплатить, згодом, коли зарплатню отримає.
- А чому б ні, - надуті щоки пані Ветти позбулися нахабної мухи, - манна небесна нам не падає, Томіку.
Томік потупив очі, приховував огиду: і скупа тітка, і муха, прогнана на підвіконник, балансували в його серці на одному рівні, огрядна жінка, яку щиро вважав справжньою ріднею, змаліла до розмірів комахи, підстрибуючи перед носом і складаючи на животі кінцівки, ніби боячись, що живіт ненароком одірветься від різких рухів.
Двоє українок, заробітчанок у польському маєтку, переглянулися за тином на грядках, моложава й симпатична Настя шепнула підстаркуватій Зої.
- Бездітні господарі наші, все для себе. Коли б останнє нащадкам довелося віддати, зміцнів би імунітет од скупості.
Широкий рот пана Колєка розтягнувся ще більше, начебто хотів поглинути весь запас продуктів, щоб тільки котрийсь із них не зник за межами дому.
- Одежину б мені якусь... Самі розумієте – погорільці з мамою, - Томікові рум’янці ніби залишки пережитої пожежі.
Муха поволі добирає людських розмірів, кінцівки перетворюються на руки, тягнуться до плечей юнака і, здається, тремтять. Томік уже картає себе за відчуття огиди до тітки: вдалася до нотацій, але тепер розчулиться, допоможе у скруті. Й наспраді людська сльоза навпроти заливає останні обриси мухи, зблискує, та раптом комашине бере верх, випучується над зблиском.
- Сестру-дурепу маю! – вирвалося пискливе, - несправну праску забула вимкнути!
Томікові кортить прибити муху долонею. Заледве стримується. Протестує безслівно, широкими кроками, рішучо спрямованими до хвіртки.
- А ви чому завмерли? – дістається від пана Колєка українкам, - пора печериці зібрати.
- Чим на місце праці доїхати? – озивається Настя.
- Одвезу власним транспортом, - підводиться пан, - бензин за ваш кошт!
Долають сім кілометрів легковиком. На передньому сидінні сутуловата, із жировими складками спина пані Ветти хитається, як маятник, у такт монотонному монологові, перетвореному панею в безперервне жу-жу, принаймні, українки, виокремили саме такі звуки з горлянки непривітної жінки. Біля теплиць – зупинка. Услід за Настею та Зоєю, що покинули машину, - настанови й погрози.
- Працювати в поті чола!
- За завдану шкоду, хоч і ненароком, заплатите зі своєї кишені!
- Кожній знайдеться заміна!
Зоя, оглянувшись втрєтє, скрикнула від жаху: загублена вантажівкою цистерна розчавила салон машини господарів. Надривний крик українок, гул і полум’я олюднили хутко місце катастрофи. Пан Колєк на відміну від пані Ветти потішив рятувальників ознаками життя.
Сорокавосьмирічний удівець осліп. Проламаний череп та інші важкі травми не обіцяли удівцеві нічого доброго.
- Заспокоїться, подобрішає, - гомоніла Настя.
- Хіба так, - на польський манер погодилася Зоя.
Нога жодного родича не переступила поріг будинку після похорону господині. Ніхто не знав про удівцеву сліпоту. Заборонив лікарям та прислузі розповсюджувати таку новину. Кілька тижнів нікому не дошкуляв, а згодом... настирливе жу-жу стрепенуло та розізлило сліпого. Чортихався, що українки зледащіли і мухи ось-ось нагадять йому на голову. Чи, власне, так трапилося, чи інша на те причина – одурів чоловік.
- Зоє, принеси сервіз, - волав, - хочу переконатися, що він на місці. Насте, подай шкатулку з коралями.
Жінки гасали як навіжені, тицяючи в руки сліпому картини і скульптурки, одяг і взуття, вмикали без потреби на його вимогу пральну машинку, пилосос, ноутбук, магнітофон і телевізор.
- Пане Колєку, - злилася Настя, - довіртеся комусь із родичів, зробіть правонаступником на майно - доглядатиме вас до смерті, та й пожиткам вашим нікуди тоді не подітися.
- Е ні... – мимрив господар, - прозрію, може... Ти, Насте, постеж за Зоєю, щоб не поцупила щось. Віддячуся.
Прозріти панові Колєку не дозволила смерть. Споряджений українками, лежав на катафалку в оточенні родичів. Ближче до ночі родичі розходилися - попарно та поодинці. Хтось, на хвильку задумавшись, прихопив із собою ноутбук. Відвисла щелепа свідка такої проворності врешті повернула в природнє становище, і свідок поволік до виходу пилосос. Вчинки двох молодиків спричинили ланцюгову реакцію: з будинку щезали і щезали дорогоцінні речі, недоступні сліпим, заплющеним, мертвим очам господаря. Над головою покійного знадвору об шибку осатаніло билась велика муха.
2015р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію