ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема РИМ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема РИМ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма является вольным авторским переводом моей же поэмы "Рим" на украинском языке по моему же оригинальному сюжету
Славься в веках, о величие Рима!
Вечного града, жемчужины мира!
Где акведуки такие увидишь?
Силу величия где ты узришь?
Улицы, полные шумного люда-
Бедных с богатыми толпы смешались-
Где ты театра расцвета коснешься?
Где еще духа подъем ощутишь?
Где еще в мире возможны законы,
Неотвратимее Римского Права?
Где осознаешь величье Арены,
Смерти порыв- гладиаторов бой?..
...... ...... ...... ...... ......
...Пир во дворце у Нерона сегодня...
Вина и фрукты в бокалах и вазах...
Важным гостям угощенья подносят
Юные в белых туниках рабы.
Важных гостей, возлежащих на ложе,
Нежно и страстно гетеры ласкают,
Девы, с которыми в мире сравниться
Даже и солнце само не смогло б.
Уж выступали красавцы- актеры,
Вирши и оды слагая Нерону.
Хмурые воины- преторианцы
Молча сурово на страже стоят...
Все надоело... Кривлянье актеров...
Оды поэтов и мимов изгибы...
Что-то покинуло вдруг вдохновенье-
Ныне стихов не читает Нерон...
Что посмотреть? Чем бы можно заняться,
Голову мысли терзают Нерону,
Чтоб вдохновенье к стихам появилось?
Что бы придумать, чтоб время убить?..
Двое девчонок в нарядных туниках,
С ножками стройными в легких сандалиях,
Дружные с детства служанки-рабыни,
В амфорах вИна подлить принесли.
-Гляньте на этих красивых девчонок!
Где вас купили? Почем? Вы невинны?
Быстро ко мне!- тут Нерон встрепенулся-
Насмерть сразиться велю для меня!
Быстро, девчонки, снимайте туники!
Выдать мечи, и щиты им, и шлемы!
Видеть желаю, как голыми бьетесь!
Кто победит- мне невинность отдаст!
Будет, о Мудрый, вовек тебе слава!-
С шумом мгновенно дворец встрепенулся-
Лишь Сын Богов это смог бы придумать!-
Гости проснулись от пьяного сна.
Место покинули мигом актеры.
Стихло... Оружие в залу приносят...
Гости глядят... И две девушки юных
Вовсе нагие средь залы стоят.
Видели ль вы гладиаторов битвы?..
Были подругами, стали врагами...
Нечего делать... Согласно приказу
Девушки насмерть сразиться должны...
Девичья пластика в битве движений...
Влажны тела их, покрытые потом...
Гости- ценители судят со смаком,
Кто победит... Выставляют заклад.
Девушки биться совсем не умеют...
Нежные руки мечам не подмога...
Ножки дрожат... Груди дышат надрывно...
И не прикрыться тяжелым щитом...
Но- ни усталости места, ни страху...
Звон все сильнее оружия в зале...
Что может в жизни важнее быть цели-
Богу- Нерону невинность отдать?
И- кульминация! Резким движеньем
Рвется подруга к намеченной цели!
Выбивши меч из ладони подруги,
Меч погрузила под сердце ее!..
Бедная девушка на пол упала...
Ноги красивые дрожью забились...
Вздрогнуло тело... Меч острый под сердце-
Словно бы в ЖЕНСКУЮ входит МУЖСКОЙ...
Черные слуги схватили девчонку
За ноги прямо. И белое тело
По полу тянут со следом кровавым
Прочь из дворца... На задворки, долой...
А победившая, гордо и смело,
Бросивши меч, распалясь от желанья,
Пред императором пав на колени,
Девственность на пол свою пролила.
...... ...... ...... ...... ......
Снова дворец излучает веселье.
О достижении полной победы,
Сквозь все преграды стремлении к цели,
Стих вдохновенный слагает Нерон!..
...... ...... ...... ...... ......
В яме, куда изливают отходы,
Где лишь позорные, мерзкие шлюхи
Плотских утех артефакты позора-
Мертвых детей извергают своих,
Девичье тело невинно лежало...
Словно луч света на темной одежде...
Как перламутр... И урчали, вгрызаясь
В тело голодные стаи собак...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115012802037
Славься в веках, о величие Рима!
Вечного града, жемчужины мира!
Где акведуки такие увидишь?
Силу величия где ты узришь?
Улицы, полные шумного люда-
Бедных с богатыми толпы смешались-
Где ты театра расцвета коснешься?
Где еще духа подъем ощутишь?
Где еще в мире возможны законы,
Неотвратимее Римского Права?
Где осознаешь величье Арены,
Смерти порыв- гладиаторов бой?..
...... ...... ...... ...... ......
...Пир во дворце у Нерона сегодня...
Вина и фрукты в бокалах и вазах...
Важным гостям угощенья подносят
Юные в белых туниках рабы.
Важных гостей, возлежащих на ложе,
Нежно и страстно гетеры ласкают,
Девы, с которыми в мире сравниться
Даже и солнце само не смогло б.
Уж выступали красавцы- актеры,
Вирши и оды слагая Нерону.
Хмурые воины- преторианцы
Молча сурово на страже стоят...
Все надоело... Кривлянье актеров...
Оды поэтов и мимов изгибы...
Что-то покинуло вдруг вдохновенье-
Ныне стихов не читает Нерон...
Что посмотреть? Чем бы можно заняться,
Голову мысли терзают Нерону,
Чтоб вдохновенье к стихам появилось?
Что бы придумать, чтоб время убить?..
Двое девчонок в нарядных туниках,
С ножками стройными в легких сандалиях,
Дружные с детства служанки-рабыни,
В амфорах вИна подлить принесли.
-Гляньте на этих красивых девчонок!
Где вас купили? Почем? Вы невинны?
Быстро ко мне!- тут Нерон встрепенулся-
Насмерть сразиться велю для меня!
Быстро, девчонки, снимайте туники!
Выдать мечи, и щиты им, и шлемы!
Видеть желаю, как голыми бьетесь!
Кто победит- мне невинность отдаст!
Будет, о Мудрый, вовек тебе слава!-
С шумом мгновенно дворец встрепенулся-
Лишь Сын Богов это смог бы придумать!-
Гости проснулись от пьяного сна.
Место покинули мигом актеры.
Стихло... Оружие в залу приносят...
Гости глядят... И две девушки юных
Вовсе нагие средь залы стоят.
Видели ль вы гладиаторов битвы?..
Были подругами, стали врагами...
Нечего делать... Согласно приказу
Девушки насмерть сразиться должны...
Девичья пластика в битве движений...
Влажны тела их, покрытые потом...
Гости- ценители судят со смаком,
Кто победит... Выставляют заклад.
Девушки биться совсем не умеют...
Нежные руки мечам не подмога...
Ножки дрожат... Груди дышат надрывно...
И не прикрыться тяжелым щитом...
Но- ни усталости места, ни страху...
Звон все сильнее оружия в зале...
Что может в жизни важнее быть цели-
Богу- Нерону невинность отдать?
И- кульминация! Резким движеньем
Рвется подруга к намеченной цели!
Выбивши меч из ладони подруги,
Меч погрузила под сердце ее!..
Бедная девушка на пол упала...
Ноги красивые дрожью забились...
Вздрогнуло тело... Меч острый под сердце-
Словно бы в ЖЕНСКУЮ входит МУЖСКОЙ...
Черные слуги схватили девчонку
За ноги прямо. И белое тело
По полу тянут со следом кровавым
Прочь из дворца... На задворки, долой...
А победившая, гордо и смело,
Бросивши меч, распалясь от желанья,
Пред императором пав на колени,
Девственность на пол свою пролила.
...... ...... ...... ...... ......
Снова дворец излучает веселье.
О достижении полной победы,
Сквозь все преграды стремлении к цели,
Стих вдохновенный слагает Нерон!..
...... ...... ...... ...... ......
В яме, куда изливают отходы,
Где лишь позорные, мерзкие шлюхи
Плотских утех артефакты позора-
Мертвых детей извергают своих,
Девичье тело невинно лежало...
Словно луч света на темной одежде...
Как перламутр... И урчали, вгрызаясь
В тело голодные стаи собак...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115012802037
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію