ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма- вольный перевод моей же поэмы на украинском языке ІНКВІЗИЦІЯ по моему же оригинальному сюжету
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
В сырой темнице собралось их здесь немало-
Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
Она ж как будто в стороне от них стояла
В углу застыв в покорности своей...
Ее, как ведьму, выдал инквизиции
Сосед, в желании невинности лишить,
Но, получив отпор своей амбиции,
Не смог взять силой, как не смог купить.
Допрос. Пред судьями покорная стояла...
Палач одежду вмиг с нее сорвал.
Послушно девушка на теле показала,
Как инквизитор строгий приказал,
Все точки, родинки, таинственные знаки...
Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
В колодцы подливала кровь собаки...
Как на соседа злую порчу навела...
Суд инквизиции сурово-справедливо
Избавил пыток, милосердно все простил,
За покаянье, принесенное правдиво,
И лишь к сожжению девчонку присудил.
Палач за руку взял и вывел со двора...
В темницу путь... И ждать лишь до утра...
......... ............ ...........
И в анфиладе темной, где роятся
Погибших души, мысли, стоны, голоса,
Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
И тут в смятении палач отвел глаза...
В темницу снова девушку привел,
И в уголке легла она на пол...
Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
С любимым провести... А там- ко сну...
Ведь молода... Красива... И невинна...
Огню отдаться- страшно... И обидно...
А время истекает- плачь, не плачь...
Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...
Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
Палач за руку поднял... Все так странно...
Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
Опять в прохладу вывел анфилад...
И в темном уголке они вдвоем...
Она слаба... Мужская сила в нем...
Минута откровения близка...
Скользит по телу палача рука...
Одежду сняв, преграду обнажений,
Пред ним нагая встала на колени...
И чувствует, стараясь не кричать,
Как входит в тело твердый... Палача...
Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
В поток ручья листом к блаженству уплывать...
Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
А после вместе в утомленном сне лежать...
Но вот палач поднял ее за плечи...
Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
И, чуть прикрытая, за ним она идет...
Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот
Опять приводит девушку в темницу.
Хоть утро скоро, велено ложиться.
Она легла спокойно и лежит.
Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
.............. ................. ...............
Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
Веревкой крепко руки ей связал,
Отвез к костру и ко столбу из дуба
Ее железной цепью привязал.
И люди видели, проклятия крича,
Как сквозь огонь глядит она на палача...
Она не плакала от боли, не кричала...
Губами поцелуй прощальный лишь послала...
.............. ................. ...............
В харчевне гадкой, в уголке, один
Палач вином тоску былую заливает,
По роду службы мрачен, нелюдим,
Свою работу с каждой чаркой проклинает.
Что мог, то сделал милосердно ведьме.
Познанье женщины ей подарил сполна.
Что ж сердце разболелось с того дня?
И все болит... Душа болит, болит...
И пьяный взгляд рассеянно скользит
Сквозь мрак харчевни и тупую боль
По горке пепла, что насыпана на стол...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011501576
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію