ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Сюжет. Париж 1871. Маленькая поэма
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сюжет. Париж 1871. Маленькая поэма
В Париже май... Все в зелени, в цвету...
Разбитых улиц жутко-странные картины...
Реала лев пожрал романтиков мечту...
И вечность формы с содержанием едины...
У баррикады, развороченной в бою-
Всего-то камни, лом чугунно-медный-
За честь Коммуны голову свою
Сложил мужчина, видимо, не бедный.
Солдаты Тьера, подавившие мятеж,
С непониманием карманы "потрошили",
Взяв редингот, жилетку цвета беж,
Часы... Бумажник, полный денег, разделили...
Грязь мародерства средь военных бед
На лица их не наложила отпечатка,
Как маска смерти, оборвавшая сюжет
Романа, с кровью стекшего в брусчатку...
........... ............ ........... .........
Он, вне политики, романтик и поэт,
Гюго поклонник и шедевров Ламартина,
Идя по улице, вдруг уловил сюжет,
Ночного города изящную картину...
Он шел по улице, еще не знавшей гарь
Боев весны. Собою дорожил.
Он шел по улице... И газовый фонарь
В судьбы лицо сквозь платье девушки светил...
Оговорив типичной парой фраз
Всю ситуации изящную банальность,
Абсента зелень сквозь фонарный газ
Вдвоем в кафе под скрипку пили гениальность...
А после шли по шаткой мостовой
В объятья томные раскрытые отеля...
И воспаленно над склоненной головой
Светил ночник, рисуя тени на постели...
Нет, не впервые... Но поверьте, господа,
Порою быстро можно догадаться
Что не всегда... Да нет... Скорее- никогда
Вам не придется столь стремительно влюбляться...
Переплелись изящно ноги, как цветы...
И тел сплетенье, как вьюнок, овивший стебель...
И охлаждала эротичные мечты
Прохлада пола, столь же нужного, как мебель...
И лишь зарозовел рассвет в углу
Отсветом солнца сквозь проем оконной рамы,
Она сбежала, разбросавши на полу
Аргентум франков, презентованный, как даме...
........... ........... ........... ..........
Он не держал ее... И в утреннем свету,
Вдруг потеряв полученное даром,
Чтоб сохранить осуществленную мечту,
Ушел к судьбе... На баррикаду коммунаров.
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114121500346
Разбитых улиц жутко-странные картины...
Реала лев пожрал романтиков мечту...
И вечность формы с содержанием едины...
У баррикады, развороченной в бою-
Всего-то камни, лом чугунно-медный-
За честь Коммуны голову свою
Сложил мужчина, видимо, не бедный.
Солдаты Тьера, подавившие мятеж,
С непониманием карманы "потрошили",
Взяв редингот, жилетку цвета беж,
Часы... Бумажник, полный денег, разделили...
Грязь мародерства средь военных бед
На лица их не наложила отпечатка,
Как маска смерти, оборвавшая сюжет
Романа, с кровью стекшего в брусчатку...
........... ............ ........... .........
Он, вне политики, романтик и поэт,
Гюго поклонник и шедевров Ламартина,
Идя по улице, вдруг уловил сюжет,
Ночного города изящную картину...
Он шел по улице, еще не знавшей гарь
Боев весны. Собою дорожил.
Он шел по улице... И газовый фонарь
В судьбы лицо сквозь платье девушки светил...
Оговорив типичной парой фраз
Всю ситуации изящную банальность,
Абсента зелень сквозь фонарный газ
Вдвоем в кафе под скрипку пили гениальность...
А после шли по шаткой мостовой
В объятья томные раскрытые отеля...
И воспаленно над склоненной головой
Светил ночник, рисуя тени на постели...
Нет, не впервые... Но поверьте, господа,
Порою быстро можно догадаться
Что не всегда... Да нет... Скорее- никогда
Вам не придется столь стремительно влюбляться...
Переплелись изящно ноги, как цветы...
И тел сплетенье, как вьюнок, овивший стебель...
И охлаждала эротичные мечты
Прохлада пола, столь же нужного, как мебель...
И лишь зарозовел рассвет в углу
Отсветом солнца сквозь проем оконной рамы,
Она сбежала, разбросавши на полу
Аргентум франков, презентованный, как даме...
........... ........... ........... ..........
Он не держал ее... И в утреннем свету,
Вдруг потеряв полученное даром,
Чтоб сохранить осуществленную мечту,
Ушел к судьбе... На баррикаду коммунаров.
© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114121500346
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію