ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Сассекс
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Сассекс
Нам світ весь милий, та серця
Вмістить його не здатні --
То ж любим з милості Творця
Місцини благодатні,
Де б ми, як і Господь колись,
Любуючись Творінням,
Світ будувать би свій взялись
З любов'ю і терпінням.
Чарує Балтики сосна
Когось; ще інших -- звуки
Шептання пальм, що долина
В пасатах із Левуки.
Бо милий край нам, наче рай --
Й мені він теж опора:
Край, що так люб, мені так люб --
Мій Сассекс біля моря!
Не прикрашають ні сади
Його, ані діброви --
А лиш низьких горбів ряди:
Трава й глід -- їх покрови.
Та як пейзаж цей звеселя,
Як в просвіт крізь тіснину
Їх Вільд лісистий нам явля
Й красу його всю синю!
Й приліг на крейдяний обрив
Дерн мудрий -- незбориму
Життя жагу ту ж він явив,
Що й при солдатах Риму.
Де ж слід тих, хто тут бивсь, хто впав --
Боїв минулих знаки?
Лиш сяйво сонця й зелень трав,
Кургани й бівуаки.
З крильми просоленими бриз
Вздовж берега гасає;
Й свинець протоки там, де низ;
Де ж верх -- кряж нависає.
Коли ж туман з усіх сторін
Обляже -- передзвоном
Про це звістить церковний дзвін
Із корабельним дзвоном.
Нема джерел тут і струмків,
Що чар дають долині --
Утворений з рос і дощів
Ставок лиш на вершині.
Й трава, звіщаючи кінець
Дням літа, тут не чахне --
Один лиш тільки наш чебрець,
Мов райський ранок, пахне.
Радієм сяйву дня й теплу
У тиші благовісній
Й Творцю горбів цих шлем хвалу
В тутешній церкві тісній.
Тут ще й язичницьких богів
Зібрав союз їх кревний:
Зрина ще з Вільфріда часів
Й бентежить спомин древній.
Взять тридцять дев'ять графств-сестер:
Є, може, і гарніші,
Але -- в цім певен вже тепер --
За Сассекс не миліші.
Бери собі від Темзи й по Твід
Край, який до вподоби, --
Мені ж цей дай, де Рейк і Рай,
Й горби ці в трав оздобі.
Направсь туди я, де обрив,
В бік, що сіда вже, сонця --
Й одразу ж голизну б уздрів
Фігури Вельмінгтонця.
На схід йти -- Роттер там притих:
Втомивсь, хоч не з лякливих,
Петляти біля дамб сухих
Гординей обмілілих.
На північ вирушу -- й дубів
Могутніх бачу шати:
Як за красу б їх не любив --
Не вмієм цінувати!
На південь в Підінгхо піду --
Дельфіном золотистим
Зринає вітер, й там знайду
Волів на схилі млистім.
Й землі цій віддаєм серця,
Й стає вона своєю;
Й любов ця, пам'ять, звичка ця
Навік ріднять із нею.
Й це більш, ніж слів усіх запас,
Й від розуму сильніше:
Створив Бог з глини усіх нас
Й де глина -- нам миліше!
Нам світ весь милий, та серця
Вмістить його не здатні --
То ж любим з милості Творця
Місцини благодатні;
Бо милий край нам, наче рай --
Й мені він теж опора:
Край, що так люб, мені так люб --
Мій Сассекс біля моря!
Вмістить його не здатні --
То ж любим з милості Творця
Місцини благодатні,
Де б ми, як і Господь колись,
Любуючись Творінням,
Світ будувать би свій взялись
З любов'ю і терпінням.
Чарує Балтики сосна
Когось; ще інших -- звуки
Шептання пальм, що долина
В пасатах із Левуки.
Бо милий край нам, наче рай --
Й мені він теж опора:
Край, що так люб, мені так люб --
Мій Сассекс біля моря!
Не прикрашають ні сади
Його, ані діброви --
А лиш низьких горбів ряди:
Трава й глід -- їх покрови.
Та як пейзаж цей звеселя,
Як в просвіт крізь тіснину
Їх Вільд лісистий нам явля
Й красу його всю синю!
Й приліг на крейдяний обрив
Дерн мудрий -- незбориму
Життя жагу ту ж він явив,
Що й при солдатах Риму.
Де ж слід тих, хто тут бивсь, хто впав --
Боїв минулих знаки?
Лиш сяйво сонця й зелень трав,
Кургани й бівуаки.
З крильми просоленими бриз
Вздовж берега гасає;
Й свинець протоки там, де низ;
Де ж верх -- кряж нависає.
Коли ж туман з усіх сторін
Обляже -- передзвоном
Про це звістить церковний дзвін
Із корабельним дзвоном.
Нема джерел тут і струмків,
Що чар дають долині --
Утворений з рос і дощів
Ставок лиш на вершині.
Й трава, звіщаючи кінець
Дням літа, тут не чахне --
Один лиш тільки наш чебрець,
Мов райський ранок, пахне.
Радієм сяйву дня й теплу
У тиші благовісній
Й Творцю горбів цих шлем хвалу
В тутешній церкві тісній.
Тут ще й язичницьких богів
Зібрав союз їх кревний:
Зрина ще з Вільфріда часів
Й бентежить спомин древній.
Взять тридцять дев'ять графств-сестер:
Є, може, і гарніші,
Але -- в цім певен вже тепер --
За Сассекс не миліші.
Бери собі від Темзи й по Твід
Край, який до вподоби, --
Мені ж цей дай, де Рейк і Рай,
Й горби ці в трав оздобі.
Направсь туди я, де обрив,
В бік, що сіда вже, сонця --
Й одразу ж голизну б уздрів
Фігури Вельмінгтонця.
На схід йти -- Роттер там притих:
Втомивсь, хоч не з лякливих,
Петляти біля дамб сухих
Гординей обмілілих.
На північ вирушу -- й дубів
Могутніх бачу шати:
Як за красу б їх не любив --
Не вмієм цінувати!
На південь в Підінгхо піду --
Дельфіном золотистим
Зринає вітер, й там знайду
Волів на схилі млистім.
Й землі цій віддаєм серця,
Й стає вона своєю;
Й любов ця, пам'ять, звичка ця
Навік ріднять із нею.
Й це більш, ніж слів усіх запас,
Й від розуму сильніше:
Створив Бог з глини усіх нас
Й де глина -- нам миліше!
Нам світ весь милий, та серця
Вмістить його не здатні --
То ж любим з милості Творця
Місцини благодатні;
Бо милий край нам, наче рай --
Й мені він теж опора:
Край, що так люб, мені так люб --
Мій Сассекс біля моря!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію