ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
16:47
Минуле вже не повернути
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріхи та
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Звався вік той неоліт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Звався вік той неоліт
Звався вік той неоліт, й воював я з юних літ
За визнання, їжу й шкури для вдягань
І сокирою, й слівцем -- воїном був і співцем
Свого роду битв, страхів і сподівань.
Я співав про героїчну ту Весну праісторичну,
Як став тануть і Біскаю вічний лід.
Троллі, гноми -- наших вір божества всі прірв і гір
Скрізь були зі мною -- біля, над і під.
Та суперник з Солютре об'явив мій стиль 'outre' --
Й від удару томагавком він упав.
Що ж, мистецтво варте мук -- й тут за доказ був мій дрюк
Тим, хто мамонта в Грюнель нарисував.
Потім зняв з них скальпи сам, решту ж дав довершить псам,
Їхні ж зуби нанизав на ремінець.
Й мовив, як приніс ці жертви: "Добре, що вони вже мертві
Й труд лиш мій візьме мистецтво за взірець."
"Стид май, думать так не смій! -- заперечив тотем мій,
В мої сни вночі явившись крадькома, --
Є сто дев'ять способів всім явити силу слів
Й переваг над іншим в жодного нема."
Й морок враз на мене впав, й у вбранні новім постав
З м'язів слабших і з костей вже більш тонких;
Прослизнув між Часу пальців й знов серед співців-блукальців
Опинивсь, причому не найгірший з них.
Як на зубрів полювали й по снігу їх довго гнали --
Я для племені про це складав пісні.
Та, на жаль, їх аллоброги записать не мали змоги
Й ті геройства -- вже лиш мул в озер на дні.
Й хоч вже християнства вік, все ж дух злоби в нім не зник:
Знову прагнем воювать ми і вбивать;
Й крізь наряди і культуру розрізниш звірину шкуру
В тім, хто вчить тубільця взявсь, як працювать.
Дав нам обшири Творець -- сім морів з кінця в кінець,
Й тьма народів, й не втихає боротьба;
В К'ю того вже не знайду, чого повно в Катманду,
Й що в Рангуні честь, те в Лондоні -- ганьба.
Ні, недаром дух твердив, ще як олень там бродив,
Де Парижем осявається вже тьма:
"Є сто дев'ять способів всім явити силу слів,
Й переваг над іншим в жодного нема."
За визнання, їжу й шкури для вдягань
І сокирою, й слівцем -- воїном був і співцем
Свого роду битв, страхів і сподівань.
Я співав про героїчну ту Весну праісторичну,
Як став тануть і Біскаю вічний лід.
Троллі, гноми -- наших вір божества всі прірв і гір
Скрізь були зі мною -- біля, над і під.
Та суперник з Солютре об'явив мій стиль 'outre' --
Й від удару томагавком він упав.
Що ж, мистецтво варте мук -- й тут за доказ був мій дрюк
Тим, хто мамонта в Грюнель нарисував.
Потім зняв з них скальпи сам, решту ж дав довершить псам,
Їхні ж зуби нанизав на ремінець.
Й мовив, як приніс ці жертви: "Добре, що вони вже мертві
Й труд лиш мій візьме мистецтво за взірець."
"Стид май, думать так не смій! -- заперечив тотем мій,
В мої сни вночі явившись крадькома, --
Є сто дев'ять способів всім явити силу слів
Й переваг над іншим в жодного нема."
Й морок враз на мене впав, й у вбранні новім постав
З м'язів слабших і з костей вже більш тонких;
Прослизнув між Часу пальців й знов серед співців-блукальців
Опинивсь, причому не найгірший з них.
Як на зубрів полювали й по снігу їх довго гнали --
Я для племені про це складав пісні.
Та, на жаль, їх аллоброги записать не мали змоги
Й ті геройства -- вже лиш мул в озер на дні.
Й хоч вже християнства вік, все ж дух злоби в нім не зник:
Знову прагнем воювать ми і вбивать;
Й крізь наряди і культуру розрізниш звірину шкуру
В тім, хто вчить тубільця взявсь, як працювать.
Дав нам обшири Творець -- сім морів з кінця в кінець,
Й тьма народів, й не втихає боротьба;
В К'ю того вже не знайду, чого повно в Катманду,
Й що в Рангуні честь, те в Лондоні -- ганьба.
Ні, недаром дух твердив, ще як олень там бродив,
Де Парижем осявається вже тьма:
"Є сто дев'ять способів всім явити силу слів,
Й переваг над іншим в жодного нема."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію