ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Шон Маклех
2022.06.29 23:21
Вічність – там, за дверима,
За порогом, що встелений шовком
Осені.
На заплавах ріки імен
Плавають черепахи:
На панцирах знаки:
Письмена народу забутого:
Читай.

Дума Козак
2022.06.29 15:25
Хто гроші заробляє, хто карбує,
у інших є до збору інтерес…
Той моніторить, що твориться всує,
та контролює хтось увесь процес!

Іван Потьомкін
2022.06.29 11:49
Ізраїле, чому тебе, кому самим Всевишнім дано Скрижалі, Щоб якомога далі відійти од печерного минулого, Зневажають ті, кому несеш даровану Ним мудрість? Невже тільки за те, що сам ти сходиш з Господньої путі? Чи, може, настанови Божі просто н

Тетяна Левицька
2022.06.29 10:06
Тиша у місті гнітюча,
Привидами — ліхтарі,
Плаче розтерзана Буча
На українській землі.

Збитки рахує Гостомель,
Гоїть стигмати Ірпінь.
Київ тікає із дому,

Микола Соболь
2022.06.29 07:30
Твоє зруйноване дитинство
не зацікавить сюзеренів.
Війна життю научить стисло.
Лунають обстріли щоденні.
І з кожним часом ближче, ближче…
Уже під вікнами розриви.
Здається скоро смерть покличе.
Бинти, як білих коней гриви.

Віктор Кучерук
2022.06.29 05:30
В’ється стежка польова
Від села до ставу, –
Дружно родяться слова
Тьмяні та яскраві.
Сохнуть крапельки роси
На похилих стеблах, –
Жайворонків голоси
Деренчать у небі.

Микола Дудар
2022.06.29 00:18
Знесилені. Чого вже там… ціна.
Знервовані. Зловісна партитура…
Без іграшок урощища… Війна -
Традиція. Шануймося, скульптура…

Чому ти, Боже… Ти не запобіг.
Чим зайняті твої славетні слуги?
Чому дозволив виповзти з барліг

Нінель Новікова
2022.06.28 18:19
Душу чорною печаллю
Огорнуло вмить…
Пекло з крилами примчало –
Світу це болить!

І якщо нема нікого,
Хто б це зло спинив,
Господи! Скажи для чого

Ігор Деркач
2022.06.28 15:57
Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась

Тетяна Левицька
2022.06.28 11:37
Посивіла душа, відблудила,
І покинула зморене тіло.
Полетіла у вирій до раю,
А Бог каже: — "тебе не чекаю!
Ще не всі ти гріхи відмолила,
Не для тебе копають могилу.
Ще не все позбирала каміння,
Вирви з серця пирій із корінням,

Іван Потьомкін
2022.06.28 09:34
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Микола Соболь
2022.06.28 07:46
Чи віра сліпа, чи люди?
Чуєш? Це голос Іуди.
Від страху тремтить осина.
Що ти, скажи, за людина?
Багацько тобі подібніх
так просто за тридцять срібних
навіть ріднесеньку матір
запросто зможуть продати.

Віктор Кучерук
2022.06.28 05:28
Коли ми десь посеред хвиль
Опинимося здуру, –
Удвох менш витратим зусиль,
Рятуючись від бурі.
Нас не злякає темний вир
Чи блискавок зигзаги, –
Рука в руці – це балансир
І сил двох рівновага.

Микола Соболь
2022.06.28 02:57
Ніч готує ракети,
сажею маже небо.
Боже Всевишній, де Ти?
Царство прийшло Ереба.
Зірка одна – кремлівська.
Мо’ Віфлеємська згасла?
Кров пролилась синівська,
вільні пустують ясла.

Ірина Вовк
2022.06.27 17:02
Сьогодні чорно так душі моїй.
Сьогодні так думкам моїм свавільно.
Мовчиться про… про що мовчать не вільно,
А ти мене з півслова зрозумій.

Мовчить той ліс, що слухав наші сни.
Мовчить верба, що нам стелила ложе.
Нам не дійти торішньої весни,

Володимир Бойко
2022.06.27 09:41
Хай стихнуть гармати,
Хай музи говорять,
Бо ми так багато
Набралися горя.

Побита війною
Вже кожна родина
І крові рікою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Таня П'янкова (1985) / Проза

 Вороняче щастя
Вони згорблено сидять на дерев’яній лавці, обоє в чорному, аж болюче чорному, наче дві старі пошарпані ворони, яким десь років по триста. Може, і більше. Хоча, кажуть, що ворони довше не живуть, максимум триста може відміряти їм Всевишній.
Вони напружено розмовляють. Ні, не розмовляють. Радше каркають, достоту, як птахи, роздратовані і налякані. Не слова вилітають у вогкий осінній ранок, а якісь хрипкі звуки, уривчасто-сухі, скрипучо-прикрі. Вони прорізають холодні хвилини – гостро, чітко, страшно, безжалісно прорізають, як вузькі довгі ножі, десь приблизно посередині, кожну. І час не може легко пливти, смикається, корчиться, бентежно збивається з ритму від кожного пронизливо-докірливого: “Карр! Карр!”
–Ти ніколи його не любила, – на високій ноті починає перша.
–Я народила йому дітей! – роздратовано заперечує інша.
–Ти народила дітей, щоб він ніколи від тебе не пішов!
–Не пішов куди?
–Не пішов до мене…
–А не пішла би ти? Зараз! – з надривною ввічливістю питає друга. – Я його дружина. А хто є ти?
–Хто я? – істерично сміється перша, молодша ворона з живішими ґудзиками очей. Я любов всього його життя. Я радість і світло його життя! Я…
–Замовкни! Ти просто коханка. У всіх чоловіків це буває. І мій не виняток.
–Ти змія… – тихо шепоче перша. – Ти обвилася навколо його шиї і душила, душила, завжди його душила. Я знаю. Він все розповідав. Він хотів щастя. Втікав від тебе, від жінки, яка не давала йому дихати. Бо він не залізний. Він чоловік, живий, теплий. Розумієш?
–Він батько.
–Ви зовсім його заїздили. І ти, і діти.
–У тебе ніколи не було сім’ї. Ти не можеш знати, що для дітей є батько.
–Змія… змія… Горгона… Все життя йому спаскудила…
Старша ворона опустила очі, перелічила коричневі каштани під ногами. Вже вкотре їх перелічила. Кожний приголубила поглядом, наче обцілувала. Жодного не оминула.
–Нехай тільки виживе, – раптом прошепотіла ледве чутно. – Тільки хай виживе. І тоді хай живе з ким захоче. – Стук об асфальт ще одного каштана, який щойно випав з колючої шкаралупки, приглушив її слова.
Молодша ворона не почула.
Вона б втішилась.
Молодша ворона якраз придумувала план помсти старшій, так, про всяк випадок: на випадок його смерті, або на випадок, якщо він повернеться у сім’ю. Чогось повернеться. Раптом.
Так і сиділи обидві, пліч-о-пліч, однаково чорні та прибиті, на дерев’яній лавці перед лікарнею:
–Карр!
–Карр!
–Карр!
–Карр!
Обидві геть чисто дурні і переповнені злістю…
Його врятували тієї ночі. Сорокарічні мужчини не завжди помирають від інфаркту.
Він не повернувся до своїх ворон. Закохався у молоденьку медсестру-блондинку, яка робила йому уколи і завжди усміхалася, яка віддавала йому усе і не вимагала слів кохання. А він закохався.
Вони ділились-ділились, каркали-каркали і проґавили його, наче шматок сиру. Дві чорні гави-роззяви. Однаково наївні, однаково дурні крикливі ворони, яких один “не залізний” живий чоловік поміняв на білу…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-06-16 17:30:31
Переглядів сторінки твору 2374
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.861 / 5.5  (3.779 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.861 / 5.5  (3.779 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.06.16 23:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2014-06-17 22:29:27 ]
Влучно, образно, гарно! Браво!